1. Вступ.
2. Поняття та класифікація джерел трудового права.
3. Конституція - основне джерело трудового права України.
4. Міжнародні акти про працю.
5. Кодекс Законів про Працю в контексті сучасних реалій.
6. Юридична природа актів Конституційного Суду України та Верховного Суду України.
7. Акти соціального партнерства в системі джерел Трудового права України.
8. Єдність і диференціація правового регулювання праці.
9. Висновки.
10. Список використаних джерел.

В ієрархії внутрішньодержавних джерел трудового права закон посідає головне після Конституції місце. Будучи вищою формою вираження державної волі народу, закони володіють більшою юридичною силою щодо нормативних актів усіх інших (не законодавчих) органів держави і становлять підґрунтя системи права.
У даний час основним актом, що регламентує трудові відносини, є Кодекс законів про працю, прийнятий ще 10 грудня 1971 р. й орієнтований на жорстке державне регулювання. Як зазначає О.М. Ярошенко, чинний КЗпП України, незважаючи на внесені в нього численні зміни й доповнення усе менше відповідає сучасній соціально-економічній ситуації. Парадоксально, але дія норм, орієнтованих на високий рівень формальної правової захищеності працівника, викликає несприятливі як економічні, так і соціальні наслідки [1].
Негнучка система прийому на роботу і звільнення знижує мобільність трудових ресурсів, перешкоджає перерозподілу їх між підприємствами, галузями й регіонами, стає на заваді поступовому перетворенню неефективних сфер зайнятості на ефективні. Насиченість чинного КЗпП економічно нереальними гарантіями й пільгами сприяє появі й подальшому розвитку окремих негативних тенденцій. У тому числі:
- Трудові правовідносини найчастіше механічно підмінюються цивільно-правовими, у результаті чого працівники фактично позбавляються навіть існуючого мінімуму гарантій, оскільки застосування КЗпП в повному обсязі стає для роботодавця економічно невигідним і нереальним.
- Формально найбільш захищені трудовим законодавством працівники (жінки, молодь, особи, які поєднують роботу з навчанням, інваліди та ін.) фактично стали найменш конкурентоздатними на ринку праці й у масовому порядку витісняються з нього.
Доволі часто роботодавець підмінює трудовий договір цивільно-правовою угодою, протизаконно укладаючи з працівником договір підряду для оформлення відносин, які фактично є трудовими. Іншим поширеним явищем є неформальні трудові відносини, за якій трудовий договір бо не укладається взагалі, або укладається, по суті, фіктивно, передбачаючи мінімальний рівень оплати праці і соціальних гарантій; про реальні ж умови праці сторони домовляються в усній формі. Крім жорсткості правових норм на цей процес впливає також бажання роботодавця вивести прибутки з-під оподаткування і скоротити витрати, пов’язані із соціальними нарахуваннями. Працівник, зі свого боку, в умовах складної і напруженої ситуації на ринку праці готовий пожертвувати правовими й соціальними гарантіями (адже фактично, неформальний характер трудових відносин віддає його в повну владу роботодавцеві) в обмін на одержання робочого місця, тим більше, якщо пропонований реальний розмір оплати праці перевищує середній. При цьому втрати, пов’язані з невизначеністю пенсійного забезпечення в майбутньому, не є вагомим аргументом для працівників у віці 45-50 років (які, як правило, вже мають необхідний трудовий стаж).
Інший приклад несприятливих соціальних наслідків жорсткого законодавчого регулювання відносин наймання і звільнення – збереження на окремих підприємствах надлишкової чисельності працівників, які не забезпечені реальною роботою. Причиною цього є надмірна складність процедури масових звільнень і велике фінансове навантаження на роботодавця, який перебуває у складній економічній ситуації. Роботодавець при цьому воліє брати працівників «змором», спонукаючи їх до звільнення за власним бажанням. Подібна ситуація призводить також до масового розвитку вторинної самозайнятості в економічно неефективних формах (робота на садових ділянках, роздрібна торгівля, приватні послуги), або до неофіційного використання працівниками устаткування й сировини підприємства для роботи на себе.

1. Ярошенко Олег Миколайович. Джерела трудового права України : Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого.
2. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30
3. Кодекс законів про працю України вiд 10.12.1971 № 322-VIII
4. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.04 / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. ­ № 50. ­ Ст. 540.
5. Віденська конвенція про право міжнародних договорів (Електронне джерело: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_118)
6. Устав Международной организации труда и Регламент Международной конференции труда. – Женева: Международное бюро труда, 2002. – 102 с.
7. Європейська соціальна хартія (Електронне джерело: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_062).
8. Декларация о принципах международного права (Електронне джерело: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_569).
9. Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (Електронне джерело: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_042).
10. Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії / В. Шаповал // Право України. –1998. – № 5.– С. 29.
11. Тихий В. Правова природа, повноваження, рішення та висновки Конституційного Суду України / В. Тихий // Право України. – 2010. – № 6. – С. 30–31.
12. Селіванов А. Проблемні аспекти законодавчого процесу та їх відображення в рішеннях КСУ / А.Селіванов // Право України. – 2004. – № 9. – С. 34–36.
13. Рішення Конституційного Суду України (справа щодо внесення змін до Конституції України) № 8–рп/ (1988 від 9 червня 1998 р.)
14. Тесленко М. Правова природа актів КСУ / М. Тесленко // Право України. – 2000.– № 2.
15. Прилипко С. М., Ярошенк О. М. \ Трудове право України: Підручник. – 5-те вид., перероб. і доп. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2012. – С. 96-98
16. Трудове право Ураїни у запитаннях та відповідях: навчально-довідковий посібник. – 4-те вид. зі змінами та доповненнями \ За ред.. В. В. Жернакова. – Х.: Одісей, 2014. С. 30-32.
17. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма "Консум", 1998. — С. 83-84.
18. Болотіна Н. Б., Чанишева Г. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Знання, Київ. 2001. – С. 104-109.
19. Рекомендація МОП №91 про колективні договори (Електронне джерело: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/993_231).
20. Чанишева Г. І. Актуальні проблеми держави і права – 2005 – С. 326-328.
21. Чанишева Г. І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: Монографія. — О.: Юрид. л-ра, 2001. — С. 32.
22. Трудове право : підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. В. Жернаков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко та ін. ; за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Право, 2012. - 496 с.

Трудові відносини є одними з найважливіших суспільних відносин. Без організованої належним чином праці неможливе мирне, продуктивне співіснування суспільства.
Регулювання трудових відносин і є завданням трудового права. Як і будь-яка інша галузь, важливим є питання щодо її джерел. Уданій курсовій роботі буде йти мова про найважливіші джерела трудового права: Конституцію, як основоположний для всього іншого законодавства акт; міжнародні акти, згода на обов’язковість яких була надана Верховною Радою України; буде проведено аналіз чинного Кодексу Законів про Працю стосовно його відповідності сучасному стану речей; буде спроба вирішити питання щодо юридичної природи актів Конституційного Суду України та питання щодо їх обов’язковості.
Також буде надано визначення джерел права у матеріальному та формальному аспектах, розкриття питання щодо єдності та диференціації правового регулювання праці.

Отже, незважаючи на те, що джерела права – одне з центральних питань для правової науки, й досі існують недостатньо вивчені їх аспекти та проблеми:
1) Саме поняття джерел права слід розглядати щонайменш у двох аспектах: матеріальному та формальному; вони повинні бути єдиним, узгодженим, несуперечливим цілим, однак існують колізії, повне уникнення яких є неможливим.
2) Конституція в якості джерела права також є проблемною – на жаль, вона має декларативний зміст, її значення нівелюється. Положення щодо норм Конституції як норм прямої дії не виконується.
3) Й досі триває процес імплементації міжнародних актів в українське законодавство. Міжнародним актам властивий підвищений рівень колізійності по відношенню до національного законодавства.
4) Кодекс Законів про Працю застарів та потребує радикальних змін.