Вступ.
1. Політичні промови в контексті політології.
2. Політичні промови як вияв ораторського мистецтва.
3. Політичні промови з точки зору психології.
4. Основні вимоги до політичної промови.
Висновки.
Список використаних джерел.

3. Політичні промови з точки зору політичної психології (фрагмент).
...Ми вже зазначали, що політична промова передбачає контакт між суб’єктом і об’єктом промови (промовцем і слухачами), і цей контакт може бути налагоджений тільки після подолання психологічного бар’єру між ними. Висота і щільність такого бар’єру залежить від внутрішньої впевненості промовця в собі і в тому, що він говорить; від природної настороженості слухачів (чи скаже промовець щось нове, щось цікаве, щось корисне для слухача); від особливостей психології аудиторії, особливо якщо вона не дуже велика; від авторитету промовця, знання слухачами його особистісних і політичних якостей. Таким чином, промовець має бути впевненим у собі – володіти політичною волею, мужністю, рішучістю, адже успіх (чи неуспіх) промови залежить від їхньої присутності (чи відсутності). Багато чого залежить від авторитету промовця, іншими словами, необхідно мати моральне право виголошувати промову.
Якщо автор промови і промовець різні, слід пам’ятати, що успіх промови залежить від обох – між ними має бути встановлено психологічний контакт. Відповідальність обох (у вузькому сенсі) полягає в тому, щоб виправдати зусилля, затрачені на підготовку тексту й на підготовку до зустрічі з аудиторією.
Стародавня мудрість каже: "Уміння гарно говорити – це уміння порядно мислити". Отже, самій промові передує інша якість – вміння логічно, образно та емоційно мислити (після чого цілком осмислено висловлювати свої думки)...

4. Основні вимоги до політичної промови (фрагмент).
Перш за все, промовець повинен мати тверду громадянську і політичну позицію; тільки маючи її, він може примусити слухачів перейти на таку ж позицію або принаймні поважати її. Це означає також і те, що високим має бути сам рівень постановки політичної (або соціальної) проблеми. Наступною вимогою є врахування об’єктивно в наш час високого рівня поінформованості багатьох людей щодо політичних подій та фактів, а також відносно високого загальноосвітнього рівня населення. Отже, політичний промовець має володіти максимумом фактів, що стосуються теми промови, володіти сучасними теоріями і науковими надбаннями, розумно використовуючи їх.
Щодо вимог з точки зору ораторського мистецтва, скористуємося настановами відомого оратора А. Коні. Від промовця вимагається говорити голосно, ясно, чітко, немонотонно, виразно і просто; у тоні має відчуватися впевненість, переконаність, сила. Не слід допускати елементів нудного, нетактовного або повчального тону – слухачі цього можуть не простити. Мовлення має бути "живим словом", промову неприпустимо виголошувати "одним махом"; тон мовлення повинен підвищуватися і знижуватися залежно від змісту і значення фраз. Використання жестів має бути обережним – вони повинні діяти одностайно з тоном, бути плавними, підсилювати мовлення. Під час промови не треба зупиняти погляд на якійсь певній точці – це призводить до втрати контакту зі слухачами, контролю над їхніми настроями. У будь-якій несприятливій ситуації необхідно зберігати витримку, володіти собою. Вкрай небезпечним є використання мовних шаблонів і штампів. Важливою вимогою, від якої значною мірою залежить успіх промови, є повне заволодіння увагою слухачів (якщо з ними є прямий контакт) і утримання цієї уваги до кінця промови. Цьому сприяють лаконізм, раціональний темп мовлення, короткі відступи, обрамлення тексту. Нарешті, А. Коні виділяє ще одну вимогу – не посилатися часто на інші авторитети, оскільки це призводить до "втрати обличчя" промовця між ними...

1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.
2. Краткий политический словарь / Абаренков В. П., Аверкин А. Г., Агешин Ю. А. и др.; Сост. и общ. ред. Л. А. Оникова, Н. В. Шишлина. – 4-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1987. – 509 с.
3. Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Угрин Л., Красівський О., Ткаченко Г. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
4. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
5. Політичний словник / За ред. В. К. Врублевського, Л. М. Кравчука, А. В. Кудрицького. – 4-е вид., перероб., доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. – 876 с.
6. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник для студентів. Уклали: В. М. Піча, Н. М. Хома. Наукова редакція В. М. Пічі. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000". – 320 с.
7. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
8. Социологический словарь. Сост. А. Н. Елезков, К. В. Шульга; Науч. ред. Г. Н. Соколова, И. Я. Писаренко; Редкол.: Г. П. Давидюк (отв. ред. и др.). – 2-е изд., перераб. и доп. – Минск: Университетское, 1991. – 528 с.
9. Утченко С. Л. Цицерон и его время. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1986. – 352 с.
10. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.

Реферат складається зі вступу, чотирьох частин (розділів), висновків, списку використаних джерел. Він містить один рисунок.
Метою даного реферату є визначити й коротко, але всебічно охарактеризувати політичну промову з декількох точок зору. По-перше, оскільки політична промова є складовою політики, ми ставимо задачу розглянути її як політичну дію, свого роду політичний ритуал, охарактеризувати можливі її політичні цілі, навести окремі приклади відомих політичних промов. По-друге, політична промова є виявом ораторського мистецтва (успішним чи неуспішним), тому необхідно розглянути її з точки зору культури мовлення, зокрема ораторського мовлення. У третій частині увага звертається на психологічні аспекти політичних промов. Нарешті, наприкінці реферату ми виводимо основні вимоги до політичної промови, виконання яких повинно забезпечити її успіх.

Політичні промови вимовляються політичними діячами (лідерами) як суб’єктами промови в рамках прямої чи непрямої комунікації з об’єктами промови – аудиторією (слухачами). Через них засвоюються певні політичні цінності, що потім відбиваються на настроях певної категорії осіб або широких мас, їхньому ставленні до політичного лідера, політичної сили або політичної ситуації. Мета політичних промов – інформування суспільства про певне політичне рішення, пропаганда політичних ідей або донесення до слухачів своєї політичної позиції. Політичні промови сильно впливають на політичний імідж промовця. Іноді вони можуть бути результатом певних політ технологій.
Політичні промови є виявом ораторського мистецтва, тому промовець має враховувати головні ознаки культури мовлення – її правильність і виразність. Крім того, при політичній промові має бути подоланий певний психологічний бар’єр між промовцем і аудиторією. Отже, успіх політичної промови залежить зокрема від твердої громадянської та політичної позиції промовця, його впевненості у собі й знанні основних правил ораторського мистецтва.