ЗМІСТ

ВСТУП 2
1. Основні засади формування логіки Е. Канта 3
2. Особливості сутності та класифікації логіки Е. Канта 6
ВИСНОВКИ 11
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 12

1. Основні засади формування логіки Е. Канта

Логіка, каже Кант, вже з найдавніших часів пішла вірним шляхом у своєму розвитку як науки. Це «видно з того, що з часу Аристотеля їй не доводилося робити ні кроку назад, якщо не вважати поліпшенням усунення деяких непотрібних тонкощів і більш ясне виклад, що стосуються радше до витонченості, ніж до достовірності науки. Примітно в ній також і те, що вона до сих пір не могла зробити й кроку вперед і, судячи з усього, вона здається наукою цілком закінченою і завершеною» [1].
Логіка була створена Аристотелем відразу в готовому вигляді, раз і назавжди. І говорити про її розвиток тоді взагалі некоректно. Це більш ніж смілива заява Канта, про який більшість сучасних логіків згадує як про наївному омані мислителя, не розумів істинну природу логіки і, звичайно, не мав можливості передбачати революцію в логіці в ХХ сторіччі і появи безлічі логік.
Джерела та зміст кантівського розуміння логіки варто шукати у вченні Канта про два джерела пізнання.
Наше знання, писав Кант, виникає з двох основних джерел душі: перше джерело полягає в можливості отримувати уявлення, а другий – здатність пізнавати через ці уявлення предмет (спонтанність понять).
Під впливом першої здібності предмет нам дається, а під впливом другої він обдумується у відношенню до уявлення.
Отже, споглядання і поняття є першоосновою нашого пізнання, так що ні поняття без відповідного їм деяким чином споглядання, ні споглядання без понять не можуть дати знання. Сприйнятливість нашої душі, здатність її отримувати уявлення, оскільки вона якимось чином піддається впливу, ми будемо називати чуттєвістю, розум ж є здатністю самостійно виробляти уявлення, тобто спонтанність пізнання [5].
Наша природа така, що споглядання можуть бути тільки чуттєвими, тобто містити в собі лише спосіб, яким предмети впливають на нас. Розум тоді виявляється «всього лише» здатністю осмислити предмет чуттєвого споглядання. Жодній з цих здібностей не можна віддати перевагу. Без чуттєвості жоден предмет не був би нам даний, а без розуму жоден не можна було б мислити. Думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі. Тому необхідно свої поняття робити чуттєвими (тобто приєднувати до них у спогляданні предмет), а свої споглядання осягати розумом (тобто підводити їх під поняття). Ці дві здібності не можуть виконувати функції один одного. Розум нічого не може споглядати, а почуття нічого не можуть мислити.
Отже, все в природі, пише Кант, відбувається за правилами. Розум являє собою здатність мислити, тобто підводити уявлення почуттів під правила. Розум наш теж пов'язаний у своїх діях правилами, які ми можемо досліджувати. Адже діяльність розуму по пізнанню світу має свої власні закономірності і принципи [6].
Розум створює три головні ідеї:
1) ідею про душу як цілісність всіх психічних явищ;
2) ідею про світ як цілісність нескінченного ряду причинове зумовлених явищ (причин і наслідків);
3) ідею про Бога як причину усіх причинове створених явищ.
Однак спроба розуму дати вичерпну відповідь про те, що є світ як ціле, призводить до суперечності. А саме: можна довести, що світ не має початку в часі, не має обмежень в просторі. І можна довести, що світ почав існувати лише з якогось моменту часу, що світ обмежений просторово.
Можна довести, що частинки, з яких складаються тіла, можуть бути нескінченно подільні. А можна довести, що вони мають межу кінцевої подільності. Можна довести, що події відбуваються внаслідок дії необхідних умов. А можна довести, що події відбуваються абсолютно випадково, необумовлене. Кожна зі схем доведення буде логічно істинною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Асмус В.Ф. Иммануил Кант / В.Ф. Асмус М., 1973
2. Вахтомин Н.К. Теория научного знания Иммануила Канта: Опыт соврем, прочтения «Критики чистого разума» / Отв. Ред. М.Ф. Овсянников; АН СССР. Каф. Философии. М.: Наука, 1986. -207 с.
3. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант 1994. - Серия «Философское наследие». 118 с.
4. Кант И. Логика / И. Кант // Собр. соч. в 8 гг. Т.8. М., 1994
5. Кант И. Критика чистого разума/ И. Кант; Пер. с нем. И. Лосского, Примеч. И. Арзаканяна. -М.: Мысль, 1994. -591с.
6. Михайлов К.А. Логический анализ теоретической философии Иммануила Канта: Опыт нового прочтения «Критики чистого разума» / К.А. Михайлов М.: Спутник+, 2003. – 424 с.

ВСТУП

Еммануїл Кант – великий вчений історично багатої на досліди та науковий розвиток епохи.
Одним з основних напрямків досліджень Канта є логіка. В працях Канта відстежується паралель формування основних понять та законів логіки як продовження досліджень першого дослідника даної категорії – Аристотеля.
Актуальність даної теми полягає у вивченні основних засад формування логіки, її трансформації відповідно до сьогодення.
Об’єктом дослідження виступають праці Е. Канта присвячені вивченню теоретичних та практичних засад логіки.
Метою роботи є вивчення особливостей формування та розвитку логіки Е. Канта.
Для досягнення поставленої мети передбачено виконання наступних завдань:
- вивчення передумов формування логіки Е. Канта;
- визначення основних положень трактування логіки за Е. Кантом;
- встановлення класифікаційних ознак та характеристик логіки Е. Канта.
Джерелами дослідження виступають: підручники, посібники, монографії.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження на тему: «Логіка Еммануїла Канта» варто зробити наступні узагальнюючі висновки.
Великого філософа та вченого Е. Канта безперечно варто вважати батьком вчення про логіку.
У роботах Канта робиться спроба поглянути на процес пізнання не ззовні, а зсередини людини. Показується обмеженість здатності людського пізнання. «Все те, що суперечить законам розуму і розуму, неможливе при всіх випадках; проте з тим, що, будучи предметом чистого розуму, не підкоряється тільки законам споглядального пізнання, справа йде інакше».
Адже ця розбіжність між плотською і розсудливою здатністю указує тільки на те, що розум часто не може виразити конкретно і перетворити на споглядання ті абстрактні ідеї, які він одержав від розуму.
У контексті трансцендентальної парадигми філософської логіки Е. Кант розробляє логіку пізнавального процесу, названу ним трансцендентальною логікою.
Трансцендентальну логіку Е. Кант визначає як науку, що вивчає «походження, обсяг і об’єктивну значущість» апріорних знань. Ця наука має справу лише з законами розсудку і розуму, а також розглядає взаємодію рецептивності і спонтанності.
На відміну від формальної логіки трансцендентальну апріорі співвіднесено із предметом. Ця наука складається з двох частин: 1) аналітики, що стосується начал і принципів, за якими можливо мислити предмет, та 2) діалектики, що критикує суперечності розуму. Обидві частини також важливі для кантівського розуміння досвіду. Перша дисципліна трансцендентальної логіки - трансцендентальна аналітика становить оцінку емпіричного застосування розсудку, а друга - транцендентальна діалектика – критику розуму і розсудку у їх застосуванні до позафізичного світу.