ВСТУП 3
РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 5
1.1. Принципи юридичної відповідальності 7
1.2. Функції юридичної відповідальності 10
1.3. Підстави, умови та стадії юридичної відповідальності 11
РОЗДІЛ II. ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 14
2.1. Конституційна відповідальність 14
2.2. Кримінальна та адміністративна відповідальність 15
2.3. Цивільно-правова відповідальність 18
2.4. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність 19
ВИСНОВОК 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 28

Умови настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.
Умовами настання юридичної відповідальності є такі обставини:
1) факт здійснення соціально-небезпечної поведінки – протиправного діяння (дії або бездіяльності - правопорушення) — фактична умова;
2) наявність суспільно – небезпечних наслідків правопорушення;
3) наяність причинно-наслідкового зв’язку між суспільно-небезпечним діянням (правопорушенням) та наслідками, що настали. Причинно -наслідковий зв’язок може бути прямим або опосередкованим;
4) наявність вини у діях правопорушника. Можливість звільнення від відповідальності за відсутності вини зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);
Як юридичні факти, можуть виступати правові презумпції:
- презумпції неспростовні - припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів [10].
Це положення, які є принципами;
- презумпції спростовні — припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.

1. Алексеев С.С. Государство и право. – М.: Юридическая литература, 1996.– 236с.
2. Антонов В.В. Юридична відповідальність як правова категорія./Законність. – 2005.
3. Ведєрніков Ю.А. Теорія держави і права - - 2008.
4. Гавpилов H.И. Меpа госудаpственности демокpатического госудаpства.– К.: Hаук. думка, 1997. – 302с.
5. Гусаpєв С.Д., Колодій А.М., Кpавченко Л.В. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; – К.: Юpінфоpм, 1995. – 324с.
6. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академ. курс – К., 2006
7. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы: Учебное пособие. – М.: Юристь, 1999.– 253с.
8. Кельман М.С. Словник термінів та визначень з курсу правознавства. – Львів, 1997.– 486с.
9. Кодекс законів про працю. Х., 2005.
10. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – М.: Юрист, 1995. – 354с.
11. Кравчук М.В. Теорія держави і права: Навчально-методичні матеріали для студентів Юридичного інституту ТАНГ. – Тернопіль: ТАНГ, 2000. – 229с.
12. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змін. й доп. Тернопіль: Карт-блант, 2002.–247с.
13. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права – К.: Хрінком, 1997. – 320с.
14. Конституція України. — К., 1996.
15. Конституционное (государственное) право зарубежных стран /Отв. ред. Б.А.Страшун, Т. 1-2 (Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.);– М.:БЕК, 1996. – 314c.
16. Котюк В.О. Основи держави і права: Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак./ Відп.pед. Боpис І.Д. – К.: ВEHТУРІ, 1995. – 321с.
17. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. – М.: Юрист, 1998. – 456с.
18. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юристь, 1996. – 401с.
19. Основы государства и права. /Под редакцией проф. Кошарова В.В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 275с.
20. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. Т.В. Варфаламеєфоі, В.П. Пастухова. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004.–436с.
21. Правознавство: Навч. посібник (В.І. Бобир, С.Е. Демський, А.М.Колодій та ін.) За ред. В.В. Копєйчикова– 2-е вид. перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.
22. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х., 2000.
23. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права - Х., 2002.

Реалізація відповідальності у будь-якій сфері суспільних відносин – найбільша та найактуальніша проблема як у теорії, так і на практиці функціонування даних відносин. Достатньо відзначити, що, наприклад, сьогодні кожне третє рішення судів про накладення відповідальності на суб’єкти господарювання не виконується або виконується несвоєчасно. Таким чином, кожне третє правопорушення фактично залишається непокараним, що звичайно дискридитує усю систему органів державної влади, на яку покладено обов’язок та відповідальність за створення належної системи функціонування та співжиття всіх інституцій.
Звичайно, довготривалість такої ситуації може призвести до непоправних наслідків – масових порушень законодавства, беззаконня, несправедливості та, врешті решт, безладу в усіх галузях правовідносин. Все це вимагає якісного нового підходу, нових зусиль у сфері реалізації відповідальності в усіх галузях. Так, Верховною Радою України прийнято низку нових кодексів та Законів України орієнтованих на нові реалії (ринкова економіка, громадянське суспільство тощо), а також прийнято низку підзаконних актів, спрямованих на реалізацію законодавчих положень, які мають не тільки задекларувати , а й втілити у життя механізм юридичної відповідальності так необхідний для розбудови правової держави, адже юридична відповідальність нерозривно пов’язана з державою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне – ця особа повинна нести позбавлення, передбачені правовими санкціями. В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції.

Необхідно зазначити, що юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної відповідальності . Остання також має за мету виховувати людей, тому що правопорушення карається перш за все в свідомості людини.
Актуальність цього питання зумовлює необхідність розвитку доктринальнообгрунтованих теоретичних конструкцій, які спрямовані на вдосконалення засобів та механізму юридичної відповідальності, що власне сьогодні і відбувається у науці теорії держави та права. Своєрідним узагальненням доктрини з цього питання є дана робота, мета якої – визначити правову природу юридичної відповідальності, розібратися у її суті, визначитися з принципами, підставами та умовами юридичної відповідальності, розглянути деякі інші питання. Для вирішення завдань, які стояли, детально розглянемо сучасні наукові концепції з цього питання, проаналізувавши чинне законодавство.
Об’єкт дослідження – обов’язки громадян.
Предмет дослідження – юридична відповідальність.
Мета роботи – полягає у розгляді сутності юридичної відповідальності. Відповідно до мети дослідження було поставлені такі завдання:
- дати поняття юридичної відповідальності;
- з’ясувати цілі та функції;
- розглянути принципи юридичної відповідальності;
- визначити види юридичної відповідальності,
- проаналізувати особливості юридичної відповідальності.
Для розв’язання поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження: класифікація джерел і узагальнення матеріалів, які містяться в них; аналіз літературних джерел з права.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.
1. Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.
2. Ознаки юридичної відповідальності:
- спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів;
- виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат;
- настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення;
- здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом;
-здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом.
3. Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.
Юридична відповідальність виражається в:
1) законності;
2) обґрунтованості;
3) доцільності;
4) невідворотності до правопорушників;
5) своєчасності;
6) справедливості.
4. Юридична відповідальність виконує низку функцій, серед яких домінуюче місце посідають такі:
- правоохоронна;
- виховна;
- правовідновлююча (компенсаційна);
- загальнопревентивна - спрямована на виховання громадян у дусі поважання закону;
- каральна (штрафна);
- спеціально-превентивна.
5. Залежно від галузевої структури права, розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційну, кримінальну, цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну.