ВСТУП
РОЗДІЛ І
РОЗДІЛ ІІ
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Микола Миколайович Аркас був одружений з з Ольгою Іванівною Шишкіною — дочкою військово-морського офіцера, капітана другого рангу Чорноморського флоту Івана Степановича Шишкіна. Він походив із старовинного боярського роду, пращуром якого був Феодосій Шишка, який перейшов з польсько-литовської держави (Речі Посполитої) 1556 р. служити Москві. У подружжя народилася дочка Оксана, сини Петро та Микола. Ольга Іванівна була помічницею Миколи Миколайовича в громадській діяльності чоловіка. Коли підросла донька Оксана, вона разом з нею допомагала Миколі Миколайовичу збирати українські народні пісні в різних місцях, у пошуках яких відвідувала села Миколаївщини та Полтавщина, записувала пісні селян своїх маєтків. Всього було зібрано понад 400 народних пісень. Домашня вчителька дітей Аркасів у своєму щоденнику зазначала.
1. Сарбей В.Г. М.М.Аркас – активний популяризатор української культури і мови в Миколаєві початку XX ст. // Тези доповідей і повідомлень.-К.: 1989.-С.70-72.
2. Іванов В.Ф. М.М.Аркас – миколаївський просвітитель кін. XIX – поч. XX ст. // Там само: -С.72-73.
3. Полухіна О. М.М.Аркас: музика та історія // Південна правда.-1990.-27 жовтня.
4. 17. Митці України.-К.: УРЕ.-1992.
5. 18. Валович Олексій. Історик Аркас // Слава і честь.-1993.-13 січня.
6. 30. Актуальні проблеми історії та культури України. Збірник наукових праць. - Частина перша.-Миколаїв-Одеса.-2000.-С.214-220.
7. 31. Шкварець В.П. Відродження Миколаївської “Просвіти” // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - Випуск 7.-К.: Рідний край.-1999.-С.239-243.
8. 32. Орел В. Такий був Микола Аркас // Україна.-1979.-№29.-С.12.
9. 33. Климчик О. “... Осьміливсь і я свого додати” // Україна.-1978.-№4.-С.18.
10. 34. Жадько В. Історик з Богданівки, або Аркасові леви // Голос України.-1993.-27 січня.
11. Шкварець В.П. Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність. Монографія. - Миколаїв – Одеса: Тетра, 2002. - 271 с.: іл.
У період державного будівництва і національного відродження України зростає інтерес до історії політики, культури, до діяльності політичних та державних діячів, духовних витоків українського народу, тих складових, без яких процес утворення повноцінного незалежного, демократичного суспільства є просто неможливим. Актуальності набуває необхідність усвідомлення тієї вагомої ролі національної суспільно-політичної думки та її провідних митців, що в усьому багатстві та багатогранності завжди була і залишається важливим засобом державотворення, фундаментом політичного, соціально-економічного і духовного зростання суспільства та особистості.
Значну роль у процесі розбудови молодої Української держави відіграє як використання практичного досвіду державного будівництва, так і самі державницькі та громадсько-політичні ідеї на різних історичних етапах розвитку України.
Характерною рисою сучасного розвитку української державності є той факт, що з часом історія виправляє помилки, повертає із забуття визначні постаті, дає змогу ознайомитися з їх творчими наробками та розкрити їхню суть і значення. За роки незалежної України вже повернуто багато імен – відомих і маловідомих, колись знеславлених і забутих, представників різних національностей. Свого часу вони самовіддано утверджували й розвивали суспільно-політичну думку в Україні, були будителями, провідниками й оборонцями української духовності.
Розбудова незалежної України неможлива без об’єктивного висвітлення її минулого, спотвореного імперською ідеологією. Це дозволить якомога скоріше позбутися старих заідеалізованих стереотипів, реалізації політики національно-культурного відродження в нашій державі. От чому політологічний аналіз спадщини М.М. Аркаса є надзвичайно актуальним.
Врахування з сучасних позицій вагомого внеску М.М. Аркаса у розвиток суспільно-політичної думки України, неупереджена оцінка його громадсько-політичної діяльності сприятиме подоланню застарілих стереотипів і догм, штампів, які залишилися з радянських часів, допоможе розв’язанню наболілих проблем і уникненню численних вад та помилок при окресленні подальших шляхів й перспектив розвитку незалежної української держави.
Охарактеризувавши об’єктивні й суб’єктивні фактори, які впливали на життя М.М. Аркаса та на формування його життєвих позицій, слід визначити такі:
- Гуманістичні цінності в родині Аркасів: громадянськість, відповідальність, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, висока моральність та створення умов для наслідування їх дітьми.
- Український менталітет та патріотизм матері.
- Визнання суспільством обдарованості родини Аркасів.
- Вплив викладачів Одеської Приватної гімназії та Новоросійського університету (Л.А. Смоленського, М.Л. Кропивницького, П.І. Ніщинського) як особистостей на формування світогляду М.М. Аркаса, що виявилося в любові до народної творчості, до українського театру, до збагачення знань про українські традиції.
- Громадсько-просвітницький рух в Україні.
Визначальними умовами становлення і розвитку педагогічного світогляду М.М. Аркаса наприкінці XIX століття було виділено такі компоненти соціальної, культурної і власне науково-педагогічної та освітньої систем:
- виробнича інфраструктура;
- соціальна інфраструктура;
- державні соціально-політичні реформи;
- реформування системи освіти, яка як соціальний інститут органічно взаємодіє з іншими елементами соціальної інфраструктури, виявляючи як загальні, так й індивідуальні категорії соціального прогресу і розвитку людини.
Духовна та інтелектуальна зовнішність М.М. Аркаса сформувалася в руслі і під впливом найбільш передових ідей свого часу. Світоглядна еволюція М.М. Аркаса здійснювалася шляхом синтезу всього того, що йому дала природа: літературні, музичні здібності, науковість поглядів і загальний енциклопедизм світогляду. У цілому, можна констатувати, що різнопланова просвітницька, педагогічна, творча, літературна, публіцистична, музична діяльність М.М. Аркаса дійсно стали значущим джерелом і одночасно результатом формування його світогляду, а також знаходили своє віддзеркалення в певних фактах біографії просвітника. Таким чином, життєва позиція М.М. Аркаса будувалася на ідеях гуманізму і мала суттєві особливості.
У його теоретичній педагогічній спадщині виявлено, що ним було зроблено спробу створення оригінальної національної педагогічної культури на основі синтезу національного і кращих досягнень цивілізації. Особливу значущість для дослідження мав той факт, що виявлені напрями просвітницької, педагогічної і благодійної діяльності М.М. Аркаса відповідають основним аспектам аналізу концепту „гуманізм”.
Навіть після скасування під час революції
1905-1907 рр. заборонних указів щодо україномовних книг, театральних вистав царизм не дав дозволу на запровадження у школах навчання рідною мовою.
Разом з тим, об’єктивний історичний процес, бурхливий розвиток капіталістичних відносин потребував змін у системі освіти. Визначну роль у розширенні шкільної мережі, а також у здійсненні реального права на викладання в початковій школі українською мовою здійснили прогресивні органи місцевого самоврядування – земства. Вони виступили з ініціативою створення широкої мережі початкової освіти і запровадження в ній української мови навчання, що свідчить про їх визначне місце в контексті історії України взагалі, та в історії української освіти, зокрема. Безумовно, ідеї визначних представників інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття відіграли велику роль в історії педагогіки. Діяльність свідомих представників української інтелігенції в галузі науки та освіти в концентрованому вигляді відображала історію українського народу, його культуру в найширшому розумінні цього слова.
В Україні кінець ХІХ – початок ХХ століття ознаменувався боротьбою передової громадськості за народну освіту. Педагогічні ідеї М. Сумцова, Б. Грінченка, С. Русової, Л. Глібова, Я. Чепіги були спрямовані на критику системи навчання і виховання, фізичних покарань учнів і приниження їхньої людської гідності. Вони обстоювали введення в народних школах нових, дієвих методів, нового змісту освіти, заснованого на передових досягненнях науки.
М.М. Аркас діяв в історичному контексті боротьби за українську школу і, безумовно, як видатна особистість, небайдужа до долі своєї країни, не міг не сприйняти ідеї передової інтелігенції і не включитися в ці процеси удосконалення української школи.
