План
Вступ
Розділ I. Поняття та правова природа договірних зобов’язань. Джерела правового регулювання договірних зобов’язань.
Розділ II. Загальна характеристика окремих видів договірних зобов’язань
2.1. Міжнародний договір купівлі-продажу
2.2. Договір міжнародного лізингу
2.3. Договір міжнародного факторингу
2.4. Ліцензійні договори на використання патентів і «ноу-хау»
2.5. Договір франчайзингу
2.6. Інші види договірних зобов’язань, які застосовуються в міжнародному приватному праві.
Розділ III Колізійно-правове регулювання договірних зобов’язань.
Розділ IV. Уніфікація та гармонізація законодавства в сфері договірних зобов’язань.

Законодавство різних держав неоднаково регулює ряд питань, пов'язаних з договірними зобов'язаннями, внаслідок чого виникають численні колізії, а, отже, постає питання про вибір права, яке буде застосовуватися до правовідносин сторін. Незважаючи на те, що уніфікація права шляхом прийняття міжнародних конвенцій відіграє дуже важливу роль у регулюванні відносин між сторонами, однак це не може повністю замінити власне колізійного способу регулювання. З цього приводу справедливо зазначалося, що в умовах міжнародного цивільного й торговельного обігу колізійне питання неодмінно ставиться у будь-яких правовідносинах з іноземним елементом, оскільки в даній галузі не досягнута уніфікованість законів різних країн . Звідси випливає, що договірні відносини в основному регулюються колізійними нормами різних держав.
Ще у 1924 році О.М. Макаров зазначав про такі теорії колізійного регулювання договірних зобов’язань: 1) теорію «автономії сторін» (автономії волі), за яким зобов’язання обговорюється за тим законом, якому підпорядкували його прямо або побічно сторони; теорію закону місця укладення договору (lex loci contractus); теорію особистого закону (lex personalis) боржника; теорію місця виконання договору (lex loci solutionis)

Список використаних джерел:
1. Конвенція ООН (Віденська) про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_003
2. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (із наступними змінами в 1980 році) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_002
3. Оттавська конвенція про міжнародний факторинг 1988 р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_210
4. Оттавська конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_263
5. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15
6. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15
7. Закон України «Про міжнародне приватне право» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2709-15
8. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/959-12
9. Наказ міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України « Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0833-01
10. Л. П. Ануфриева, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева и др.; Отв. ред. Г. К. Дмитриева// Учебник . — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004.
11. Бахин C. B. Понятие и механизмы сближения правовых систем / С.В. Бахин // Российский ежегодник международного права. – СПб. – 2001.

Договірні зобов'язання є основною категорією Особливої частини цивільного права будь-якої держави. Однак, у разі якщо такі зобов'язання обтяжені іноземним елементом у тій чи іншій формі, виникає потенційна можливість застосування норм не національного, а іноземного правопорядку. Тому можна стверджувати, що відсутність хоча б потенційної можливості застосування невітчизняного, іноземного права призвела б до відсутності як такої потреби в існуванні системи норм міжнародного приватного права . Однак, на теперішній час дедалі ширше коло зобов’язальних правовідносин стає інтернаціональним, виходить за межі однієї юрисдикції та включається в міжнародний цивільний обіг. У правовій площині все це призводить до того, що перед правозастосуванням все частіше постає вимога враховувати не лише норми однієї правової системи, а й правові приписи, що діють за межами власного lex fori. Отже, питання застосування іноземного права як результату відсилки колізійної норми є центральним питанням як у сфері договірних зобов’язань, так і у міжнародному приватному праві взагалі.

На даний час в рамках курсу інтеграції до ЄС Україна взяла на себе серйозні зобов’язання щодо уніфікації та гармонізації конкретних галузевих нормативних масивів з правом ЄС, що повною мірою стосується і адаптації законодавства України у сфері міжнародного приватного права. Найважливішим кроком на цьому шляху слід вважати, безумовно, прийняття 23 червня 2005 року Закону України «Про міжнародне приватне право», що був першим кодифікованим актом, що встановлював порядок врегулювання міжнародних приватноправових відносин. Основним орієнтиром для розробників закону слугувала Римська конвенція, а тому можна стверджувати, що він в основному увібрав у себе всі передові досягнення європейського права у сфері колізійного регулювання договірних зобов’язань. Однак її заміна на значно оновлений текст Регламенту Рим I актуалізує дослідження новел у цій сфері з метою оцінки можливостей її рецепції українським законодавцем. Закон України про МПрП повинен постійно модернізуватися, вбираючи в себе найкращі у світі підходи, зокрема правовий досвід ЄС. Першою спробою удосконалення Закону про МПрП 2005 р. стало прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань міжнародного приватного права» від 21 січня 2010 р.