Зміст
Вступ……………………………………………………………………………1
Розділ 1. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми
1.1. Історико-правовий аналіз норм міжнародного
права по торгівлі людьми……………………………………………….3
1.2. Поняття та види торгівлі людьми………………………………………...8
Розділ 2. Торгівля дітьми з метою використання їх в сексуальних цілях...13
2.1. Дитяча порнографія………………………………………………………14
2.2. Дитяча проституція………………………………………………………15
Розділ 3. Усиновлення іноземцями як форма торгівлі дітьми…………….18
Розділ 4. Україна: країна-донор та країна-транзит. Основні шляхи транспортування “живого товару” та країни-реципієнти…………………..22
Висновок ……………………………………………………………………...26

Торгівлю людьми не можна вважати лише надбанням сучасності. Проституція та рабство, як відомо, явища давні. Проте, якщо до проституції ставлення сучасних громадськості та законодавців неоднозначне, то рабство вважається злочином в усіх державах світу.
Боротьбу зі злочинністю держави, як правило, здійснюють шляхом застосування внутрішньодержавних санкцій. Але злочини, які порушують основні права та свободи людини, передбачені нормами міжнародного права. Однією з перших спроб запобігти торгівлі людьми була декларація, прийнята на Віденському конгресі 1815 р., яка містила спроби обмежити торгівлю невільниками. Увагу міжнародної громадськості торгівля людьми, особливо жінками, привернула в кінці ХІХ –– початку ХХ ст. у зв’язку із загрозливим поширенням цього явища. Результатом стало скликання в Лондоні Міжнародного Конгресу з питань боротьби з торгівлею жінками, пов’язаної з проституцією.

нет

Вступ
У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш брутальних та масових порушень прав і свобод людини.
Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов’язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.
За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.
Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній “хаос” на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-донора та країну-транзит “живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.
За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько 400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.
2
Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, –– це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов’язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них –– це так звані “діти вулиць”. Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.
Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів –– практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух “живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.
Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.
Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

Висновок
Торгівля людьми –– третій по прибутковості після торгівлі зброєю та наркотиками вид злочинної діяльності. За оцінками ООН, виключно на торгівлі людьми організовані злочинні угрупування заробляють 3,5 млрд. доларів щороку.
Незважаючи на те, що держави вживають заходів для попередження та запобігання цьому явищу, воно продовжує катастрофічно поширюватися в нашому суспільстві. Особливо загрозливою стає ситуація у сфері торгівлі дітьми та жінками.
В Україні проблема торгівлі дітьми загострюється у зв’язку з тим що зовні такі діяння мають вигляд усиновлення неповнолітніх іноземцями. Ще однією складністю є відсутність двосторонніх договорів між Україною та іншими державами в галузі боротьби з цим злочином, внаслідок чого унеможливлюється його розкриття. Далеко не позитивний вплив справляє і латентність з боку державних органів, відсутність офіційних даних і досліджень у цій сфері, а також реальних заходів захисту жертв даного злочину, які з міркувань власної безпеки відмовляються надавати допомогу правоохоронним органам.
На мою думку, світова спільнота повинна впроваджувати в життя справді дієві механізми для запобігання торгівлі людьми, а не лише декларувати загальні принципи таких дій. Щодо України, то необхідно провести офіційні дослідження з метою наступного вдосконалення законодавства у цій сфері та підвищення ефективності його застосування.