ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВ, СВОБОД, ОБОВ’ЯЗКІВ ОСОБИ
1.1. Історія розвитку концепції про права людини……………………………..6
1.2. Поняття та структура правового статусу особи……………………………9

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
2.1. Особисті права та свободи людини………………………………………..13
2.2. Соціальні та культурні права особи………………………………………..22
2.3. Політичні права громадян………………………………………………….27
2.4. Основні обов’язки громадян……………………………………………….34

РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
3.1. Гарантії прав та свобод особи……………………………………………...39
3.2. Методи й механізми захисту прав і свобод людини……………………...42

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..45
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….48

1.1. Історія розвитку концепції про права людини

У політичній та юридичній науках права займають одне з найважливіших прав людини, представляють принципи, норми в історії взаємовідносин між людьми та державою, що забезпечують людині, особі можливість діяти за розсудом (цю частину прав звичайно називають свободами) або отримувати певні блага (власні права).
В історії суспільства у визначенні прав людини виділяють різноманітність специфічних особливостей і традицій їх походження. Можна говорити про право юридичне і традиціоналістське, про західне (європейське) та східне (азіатське) розуміння права. Зрозуміло, якщо для однієї людини згадування права асоціюється зі статтями Кримінального кодексу, то для іншої - з Загальної декларацією прав людини та громадянина 1948 р. тощо. Логіка походження європейського розуміння права виходить з необхідності, по-перше, реалізації дилеми свобода або рівність: свобода, що породжує нерівність або рівність, що приносить свободу в жертву на вівтар справедливості; по-друге, обмеження приватного життя громадян від посягань будь-якої, навіть самої демократичної влади. Якщо враховувати обидві обставини, можливо, можна згодитися із сучасними підходами до визначення права, що розглядають право як нормативну форму відображення принципу формальної рівності людей в суспільних ............

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст. 141.
2. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року №1001-05// Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.01.1961 - 1961 р., № 2, стаття 15.
6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року №2341-III// Голос України вiд 19.06.2001 - № 107.
7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-IV // Офіційний вісник України, 2003, №11 (28.03.2003), ст. 461.
8. Закон України "Про охорону навколишнього природ¬ного середовища" від 25 червня 1991 р. №1264-XII/ Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.1991 - 1991 р., № 41, ст. 546.
9. Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. №1788-XII/ Відомості Верховної Ради України вiд 21.01.1992 - 1992 р., № 3, ст. 10.
10. Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 р. №1975-XII/ Відомості Верховної Ради України вiд 14.04.1992 - 1992 р., № 15, ст. 188.
11. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2233-XII// Відомості Верховної Ради України вiд 07.07.1992 - 1992 р., № 27, стаття 386.
12. Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. №2460-XII/Відомості Верховної Ради України вiд 25.08.1992 - 1992 р., № 34, ст. 504.
13. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року №2657-XII/ Відомості Верховної Ради України вiд 01.12.1992 - 1992 р., № 48, ст. 650.
14. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну грома¬дян України" від 21 січня 1994 р. №3857-XII/Відомості Верховної Ради України вiд 03.05.1994 - 1994 р., № 18, ст. 101.
15. В. Г. Буткевич. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази// Політична думка. - 1993, № 1.
16. М. В. Цвік. Загальна Теорія держави і права. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навч. закладів//За ред. Цвіка М.В. Харків –2002.
17. О. Ф. Скакун. Теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консум; Ун-т внутр. справ, 2002.
18. Теорія держави і права: Навч. посібник. А.М. Колодія, В.В. Копейчиков. За редакцією С.Л, Лисенко, В.В. Копейчикова К.: Юрінком інтер, 2003.
19. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С.Журавського, - К.: Видавничий Дім “Ін Юре” 2002.
20. http://www.pravo.vuzlib.net
21. http://www.uristinfo.net

ВСТУП
Актуальність теми. Права та свободи людини, їх соціальне призначення в суспільстві - одна з найбільш важливих проблем історичного, соціального та культурного розвитку людства. Вони незмінно знаходилися і сьогодні знаходяться в центрі уваги філософської, політичної, правової, етичної, релігійної та інших форм суспільної думки.
Поняття прав людини як окрема категорія виникло ще в епоху Просвіти. Тоді розвинулася думка, що природа наділяє людину певними невід'ємними фундаментальними можливостями, які можуть бути протиставлені урядові, але мають ним охоронятися. Відтоді права людини розглядаються як природні елементарні передумови гідного людського існування.
Значний вклад у розробку теорії природних прав людини внесли такі видатні вчені, як: Г. Гроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Проблемам прав людини були присвячені праці німецьких та італійських просвітників: Ч. Бекарія, X. Вольфа, С. Пуфендорфа, X. Томазія та ін. Захисту прав і інтересів бідноти були присвячені роботи французьких комуністів-утопістів Г. Маблі, Ж. Мельє, Мореллі.
Ідея сформувати основні права виникла з потреби захисту людини від впливу державної влади. Тому спочатку увага була зосереджена на тих правах, які зобов'язують уряд утримуватися від певних дій. Права людини цієї категорії називають фундаментальними свободами. Як результат ідей щодо передумов для гідного існування людей права людини слугують перш за все орієнтиром для законодавця.
Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показник його цивілізованості. Права особистості належати до особливостей притаманним людині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейне сказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні права людини».
Узявши до уваги, що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру в якому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований у життя.
Оскільки права й волі людини - ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».
Мета і завдання дослідження. Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні та формуванні особистих прав і свобод людини та громадянина.
Визначена мета дослідження зумовила постановку на розв’язання таких завдань:
1) висвітлення процесу становлення та розвитку думки про права і свободи людини та громадянина на підставі історичних, загальнолюдських та юридичних явищ;
2) визначення поняття та структури прав і свобод людини та громадянина;
3) дослідження стану нормативного закріплення особистих прав і свобод людини та громадянина;
4) формулювання критеріїв класифікації та поділу системи особистих прав і свобод людини та громадянина на види;
5) дослідження гарантій реалізації особистих прав і свобод людини та громадянина;
6) визначення методів та механізму захисту прав людини.
Об’єктом курсової роботи є суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації особою своїх прав і свобод.
Предметом дослідження курсової роботи є поняття, ознаки, види, зміст та механізм реалізації особистих прав і свобод людини та громадянина.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів (вісім підрозділів), висновків та списку використаних джерел.
У вступі визначено актуальність теми дослідження, мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет.
Перший розділ курсової роботи присвячений визначенню поняття та сутності прав, свобод та обов’язків особи.
В другому розділі з'ясовується класифікація прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Третій розділ присвячений дослідженню гарантій реалізації та способам захисту прав людини.
Висновки містять основні підсумки проведеного дослідження.

ВИСНОВКИ

Розглянувши викладені в даній роботі матеріали можемо зробити висновки, що відповідно до Конституції України основне право людини і громадянина - це їх можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, які встановлені державою і закріплені в Конституції та інших нормативно-правових актах.
Закріплення прав, свобод та обов'язків людей і громадян на конституційному рівні є найголовнішим у нормативному регулюванні правового статусу особи будь-якої держави. Адже у випадку, коли правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина не відведено належної уваги в Основному Законі, вони можуть перетворитися у декларації і не мати практичного використання. Водночас сучасною юридичною теорією і практикою людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи повинні визначати зміст і спрямованість діяльності законодавчих, виконавчих, судових та інших державних органів.
Конституція України закріпила права й свободи людини і громадянина системно. Тобто на рівні їх теоретичного моделювання і сприйняття вони поділяються на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права й свободи. Іноді в літературі та в законодавчій практиці трапляються й інші класифікації, наприклад, поділяють на соціально-політичні, соціально-економічні та інші права. Це дає змогу охопити зазначену систему як єдине ціле, єдиний правовий організм, усі складові якого мають бути узгодженими та взаємодіяти між собою.
Проблема прав та свобод людини і громадянина є багатопланова та змістовна.
Права, свободи і обов'язки виражають правовий вимір існування особи в суспільстві, визначають і гарантують певну міру (норму) її свободи й відповідальності як учасника суспільних відносин, виступають складовими елементами юридичної форми буття людини у відносинах з іншими людьми, громадськими та політичними інститутами.
Лише довкола прав і свобод людини і громадянина може засновуватися і практично функціонувати правова демократична соціальна держава, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку Української держави. До загальних положень конституційного устрою суспільства і держави Конституція України 1996 року відносить те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і громадянина вважається головною ознакою правової державності, за якою правова державність істотно відрізняється від організації політичної влади, заснованої на будь-яких інших засадах, у тому числі — лише на законі, який може бути за умов авторитарного режиму і несправедливим.
Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є одним з найважливіших принципів правової системи, організації і функціонування основних державно-правових інститутів, органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб тощо.
Отже, права і свободи людини і громадянина — це правові можливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.
Визнання державою прав і свобод людини і громадянина шляхом закріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах є першим і необхідним кроком до їх утвердження і реалізації. Однак тільки цим роль держави у сфері прав і свобод людини і громадянина не повинна обмежуватися. Вона має докладати всіх можливих зусиль для гарантування, охорони й захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави, основні її гуманітарні характеристики. Так, згідно з приписами Конституції України права і свободи людини і громадянина повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української держави, а їх утвердження і забезпечення розглядається як головний обов'язок держави.
Міжнародні стандарти у сфері гарантування прав людини, їх обсяг, закріплений в основних міжнародних документах про права людини: Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародних пактах про економічні, соціальні і культурні права і про громадянські і політичні права 1966 року та інших служать взірцем, до якого повинні прагнути всі народи і держави. Міжнародні стандарти з прав людини є підставою для міждержавного співробітництва з питань їх забезпечення і захисту, діяльності спеціаль­них міжнародних органів, що спостерігають за дотриманням і захистом прав людини, найважливішими з яких є Комітет ООН з прав людини та Європейський суд з прав людини. Слід наголосити і на тому, що за умов юрисдикції міжнародного законодавства та міжнаціональних інституцій по захисту прав та свобод людини, насамперед Європейського суду з прав людини, індивіди набувають нового для себе статусу, стають своєрідними суб'єктами міжнародного права.
Також не слід забувати і про те, що відносини між людиною та державою не можуть бути односторонніми, вичерпуватися питаннями про права людини, — вони вимагають виконання людиною і громадянином певних обов'язків перед державою і суспільством. Права та свободи людини і громадянина, з одного боку, і обов'язки людини і громадянина — з іншого в органічній єдності становлять разом таку юридичну конструкцію, як правовий статус. Отже, обов'язок людини і громадянина — це юридичне визнання необхідності певної її поведінки, зумовлене потребами існування та розвитку інших людей, держави і суспільства.