Зміст
Вступ………………………………………………..………………………..
Розділ І. Теоретико-методологічні засади визначення категорії “влада”……………………………………………………………………………..
1.1. Влада як соціально-політичне явище……………………………
1.2. Характеристика феномену політична влада…………………………
1.3. Публічна і державна влада як складові політичної влади………….
Розділ ІІ. Дослідження теоретичного осмислення у теорії політики понять “панування”, “легітимність”…………………………………………...
2.1. Панування як різновид політичної влади…………….…………….
2.2. Визначення категорії “легітимність”……………………….……….
2.3. Типологія та класифікації легітимності…………………………….
Висновки…………………………………………………………………..
Список використаних джерел та літератури……………………………

Розділ І. Теоретико-методологічні засади визначення категорії “влада”
1.1.Влада як соціальний феномен
Влада є таким соціальним явищем, яке існує від виникнення суспільства, а щодо кожного з нас, то ми зіштовхуємося з ним з часу нашого народження. У соціально-філософських науках відомо багато визначень влади. Відомий польський учений Єжи Вятр, аналізуючи світовий досвід, наводить 6 різновидів найбільш загального, на його думку, визначення влади: бігевіористські визначення (згідно з якими влада є певним типом поведінки, заснована на можливості зміни поведінки інших людей), теологічні (за якими влада – це досягнення певних цілей), інструменталістські (влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства), структуралістські (влада визначається як пеного роду стосунки між керівником і підлеглим у ситуації управління), визначення влади, як впливу одним на інших та конфліктне визначення (влада зводиться до можливості приймати рішення, що регулює розподіл добра в конфліктній ситуації).
У великому тлумачному словнику сучасної української мови “влада” визначається як “право керувати державою, політичне панування” [7, с. 134].
М. Вебер, Дж. Френч, Б. Рейвен, П. Блау, Д. Ронг та ін. давали поняття “влада” як пануюче становище окремих соціальних груп у суспільстві (“володіння владою”). Е. Кеплен, Г. Саймон, Р. Даль, Н. Полсбі та ін. визначали поняття “влада” як засіб чи інструмент, що використовується певними соціальними одиницями суспільства для досягнення власних цілей (“використання влади”).
Науковець з державного управління О. Сушинський розглядає владу як стан векторального функціонування суспільних відносин, що здійснюється шляхом їх контролю через різні види діяльності: встановлення (законодавчої), виконання (виконавчої), забезпечення (судової), перевірки, спрямування (контрольної) тощо [24, с. 26].
На думку науковців Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування, якщо сутність влади є незмінною і полягає в забезпеченні існування та розвитку суспільної цілісності, то функції влади як за змістом, так і за формою змінюються залежно від історичної стадії суспільства, об'єктивних і суб’єктивних факторів, політико-ідеологічної орієнтації суб’єктів державно-політичної влади, динаміки суспільних потреб і інтересів. Тому сутність влади реалізується через її функції, відповідну діяльність суб’єктів та носіїв влади [12, с. 105].
В. Чиркін вважає феномен влади полягає в тому, що основою влади є колектив, тобто більш або менш організоване, об’єднане товариство людей, що володіють свідомістю та волею. Але не усяке товариство є колективом, для цього повинні виникнути загальні, спільні для колективу інтереси різного характеру (політичного, соціально-економічного). Для реалізації цих інтересів виникає необхідність визначеної єдності дій. Таким чином виникає потреба в управлінні колективом, що породжує владу в колективі [27, с. 170].
Згідно з визначенням В. Лісничого, влада має здатність і можливість нав’язати волю одного суб’єкта іншим суб’єктам за допомогою доступних способів як морального та ідейного впливу, так і прямого фізичного примусу [16, с .11].

Список використаних джерел та літеатури
1. Авер’янов В. Не “керувати” людиною – служити їй // Віче. – 2005. – № 4. – С. 10-15.
2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Львів: Фонд “Право для України”. 1997. – 198 с.
3. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Московский философский фонд / П. Бергер, Т. Лукман. – М.: Academia – Центр; Медиум, 1995. – 323 с.
4. Вебер М. Избранные произведения / Вступ, слово и ред. П. Гайдаенко / М. Вебер. – М.: Прогресс, 1990. – 805 с.
5. Вебер М. Основные социологические понятия // М. Вебер. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 664 с.
6. Вебер М. Традиционное государство / М. Вебер // Ойкуменна. – Х.: Константа. 2004. – Вип.2. – С. 165-175.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. і гол. ред. В.П. Бусел. – Ірпінь : Перун, 2001. – 1440 с.
8. Висоцький О. Ю. Легітимаційна політика: поняття і сутність / О. Ю. Висоцький // Політичний менеджмент. – 2006. – № 3 (18). – С. 3-20.
9. Гегель В. Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
10. Гриневецкий С.Р. Политологические теории и политические технологи: Научно-учебное пособие / Гриневецкий С.Р., Левчук В.В., Паламарчук В.В. и др. – Одесса: Астропринт, 2008. – 472 с.
11. Державне управління: навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна та ін.; за ред. А.Ф. Мельник. – К. : Знання-Прес, 2003. – 343 с.
12. Державне управління : словн.-довід. / уклад. : В.Д. Бакуменко (кер.твор. кол.), Д.О. Безносенко, І.М. Варвар, В.М. Князев; за заг. ред. В.М. Князева, В.Д. Бакуменка. – К. : Вид-во У АДУ, 2002. – 228 с.
13. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. – СПб.: Общественная польза, 1993. – 532 с.
14. Концептуальні засади взаємодії політики та управління : метод, та дидакт. матеріали до частини модуля “Політична теорія та історія” / укл. В.П. Солових. – X. : Вид- во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007. – 40 с.
15. Ледяев В.Г. Власть: концептуальный анализ / В.Г. Ледяев. – М.: РОССПЭН, 2001. – 384 с.
16. Лісничий В.В. Концептуальні засади політичних наук: теорія та історія, метод, та дидактичні матеріали до модуля 1 / укл. В.В. Лісничий. – X.: УАДУ ХФ, 2001. – 36 с.
17. МакаринА.В. Бюрократия в системе политической власти /А.В. Макарин. – СПб, 2000. – 156 с.
18. Маркс К, Енгельс Ф. Твори Т.22. – М. : Госполитиздат, 1962. – 478 с.
19. Политическая социология: Ученик для вузов / Под ред. Ж.Т. Тощенко. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 495 с.
20. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – 2-е., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.
21. Попова І. Соціологічний підхід до визначення легітимності та легітимації / І. Попова / / Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 3. – С. 21-41.
22. Саханенко С.Є. Територіальні основи організації публічної влади в Україні : конспект лекцій. – Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2003. – 194 с.
23. Селіванов А. Публічна влада і громадянин в умовах застосування судової адміністративної юрисдикції (проблеми теорії і практики) // Право України. – 2006. – № 9. – С. 28 -33.
24. Сушинський О.І. Контроль у сфері публічної влади: теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти : моногр. – Львів : ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 468 с.
25. Теория государства и права: Учебник / Пиголкин А.С., Головистикова А.Н., Дмитриев Ю.А., Саидов А.Х., Под ред. А.С.Пиголкина. – М.: Юрайт-Издат, 2005. – 613 с.
26. Фісун О.А. Від патримоніального панування до політичного: генеза європейської владної моделі / О.А. Фісун // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна “Питання політології”. – 2008. – № 810. – С.6-13.
27. Чиркин В.Е. Публичная власть. – М.: Юристь, 2005. – 175 с.
28. Шляхтун П.П. Політологія (Теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
29. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : навч. посіб. ; за заг.ред. Ю.М. Тодики. – X. : Вид-во Нац.ун-ту внутр. справ,2002. – 672 с.

Актуальність. Поняття “влада” для політичної науки є традиційно одним з найфундаментальніших, що зумовлює розмаїття поглядів, безліч теоретико-концептуальних підходів та тлумачень цієї категорії. Тобто актуальність даної проблематики є досить багатоспеторною. Так як політичні, економічні, соціокультурні виклики останніх десятиріч зумовлюють нагальну необхідність кардинального переосмислення феномену влади з точки зору розгортання процесів глобалізації, модернізації та постмодернізації, перегляду розуміння демократії як соціально-політичного ідеалу та політичного режиму. Особлива дослідницька увага за цих умов зосереджується на розробці дихотомій “влада – особа”, “влада – панування”, “влада – управління” з урахуванням їх політико-соціальних, духовно-психологічних та морально-етичних аспектів. Саме висвітлення зазначеного кола питань, на наш погляд, є одним з найбільш актуальних предметів теоретичних та прикладних пошуків у царині сучасного кратологічного знання.
Владу часто співвідносять з “силою”, “насильством”, “примушенням”, “пануванням”. Не дивлячись на те, що “влада” сполучається з “силою”, ці поняття не співпадають. З силою пов’язуються застосування фізичного впливу, однак, хоч у певному смислі влада завжди опирається на силу, вона може здійснюватися і без її застосування.
За роки незалежності в Україні в усіх сферах життєдіяльності суспільства склалася певна система владних відносин, спрямованих на вирішення суспільних справ і сприймаються суспільством виключно в межах конституційного правопорядку. Останнім часом для характеристики цієї системи в науковій та навчальній літературі використовують поняття “публічна влада”, яке досі не має свого офіційного та загальноприйнятого наукового визначення. Відсутнє не тільки єдине розуміння цього терміна, немає й згоди дослідників щодо змісту та обсягу цього поняття.
В. Чиркіна, вважає, що державна влада – завжди політична, але не усяка політична влада є державною. Політична влада у власному значенні цього слова, за К. Марксом і Ф. Енгельсом, – це організоване насильство одного класу для пригноблення іншого. Вона пов’язана з можливостями використання (повністю або частково) державного апарату та примусу. Це створює можливість узгодження політичних інтересів, що відображається в актах публічної влади. Таким чином, політична влада – це управління за допомогою публічної влади. Політична система України надає перевагу головним партійним особам (лідерам), які разом зі своєю партією беруть на себе відповідальність за проведення необхідного народові соціально-економічного курсу, тому публічна влада водночас уособлює правлячу політичну силу.
У курсовій роботі використовувалися ряд категорій і понять: “влада”, “політична влада”, “публічна влада”, “державна влада”, “панування”, “легітимність”.
Метою роботи є розгляд особливостей вияву політичної влади, легітимність та панування.
Об’єктом курсової роботи є прояви влади у різних сферах суспільного буття, зокрема політичного.

Висновки
Отже, існують різні філософські та політологічні конценпції влади. Оскільки категорія влади є багатозначною й різновимірною, а також вихідною й визначальною у державно-політчній сфері. Ґрунтовне дослідження у структурі політичної влади таких складових, як могутність, сила і вплив передбачає врахування наступних соціопсихологічних особливостей особистості як суб’єкта політичної влади – політичних потреб; політичних знань, умінь та навичок; політичних почуттів. Якщо політичні потреби особистості найбільш тісно пов'язані з її індивідуальним досвідом, то політичні почуття характеризують емоційні відносини індивідів до політичних цінностей, а політичні знання, уміння та навички виступають вихідним моментом засвоєння політичної культури того чи іншого суспільства. Саме обсяг засвоєних знань багато в чому визначає соціальну спрямованість особистості. Складовою соціальної спрямованості особистості є її політична замученість, рівень її політичної соціалізації та політичної самореалізації. Політична спрямованість особистості безпосередньо залежить від умов політизаціїтого суспільства, в якому вона функціонує. Водночас, рівень політичної активності громадян у тому чи іншому суспільстві може обумовлювати ступінь його демократизації. Причому, в останні десятиріччя спостерігається посилення впливу активності громадян на розвиток національних політичних систем загалом та особливості здійснення політичної влади зокрема. “Особистість стає суб’єктом політичної культури – це найвеличніший критерій демократії і гуманізму”, – підкреслюють російські дослідники В. Трошихін та В. Теплов.
Влада, владновідносини являють собою необхідних механізм регулювання життя суспільства, забезпечення його єдності. Влада є головним елементом, який визначає зміст поняття “політика”. Оскільки політика знаходить свій вияв у керівництві, управлінні, організації, примусі та в інших явищах, спрямованих на упорядкування життя суспільства, то влада як змістовний складовий елемент усім їм іманентно властива. Немає політики