ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ 5
1.1. Джерела з історії римської релігії 5
1.2. Історіографія 11
1.3. Методологія 24
РОЗДІЛ ІІ. РИМСЬКА РЕЛІГІЯ У 7-1 СТ. ДО Н.Е. 28
2.1. Божества та їх культи в царський та республіканські періоди 28
2.2. Ритуальна практика в римі 39
РОЗДІЛ ІІІ. РЕЛІГІЯ ІМПЕРАТОРСЬКОГО РИМУ 48
3.1. Релігійний скептицизм та культ імператора 48
3.2. Зміни ритуально культової практики 50
ВИСНОВКИ 56

Історіографію римського суспільства займались в основному римські і грецькі письменники. Веллей Патеркул (біля 20 р. до Р.Х. – 30 р. по Р.Х.) написав військову і політичну історію імператора Августа та перші роки правління Тіберія. У І. ст. Р.Х. Йосиф Флавій на грецькій мові у своїх працях «Історія юдейської війни», «Автобіографія», «Юдейська ерхолгія» описує історію свого народу в елліністичній і римській періоди. Корнелій Тацит написав історію з 68 по 96 р. Р.Х. від смерті Августа (14 р. Р.Х.) до смерті Нерона (68 р. Р.Х.). Праця Тацита є основою наших уявлень про життя римського суспільства І. ст. Р.Х. Важливим доповненням праці Тацита є твір Гая Светонія Транквілла (†122 р. Р.Х.). Він писав на різні теми, але найбільш відома його праця «Життя дванадцяти цезарів» від Юлія Цезаря до Доміціана Флавія). В середині ІІ ст Р.Х. Аппіан, грек, імператорський чиновник написав «Римську історію» у 24 кн. Не межі ІІ-ІІІ ст Діон Кассій, член сенату, намісник провінцій написав «Історію Риму» з найдавніших часів закінчуючи 235 р. Р.Х. Грек Амман Мерцелін (біля 330-400 рр.) продовжуючи працю Таціта написав працю «Дії», яка охоплює час з 96 по 378 рр. Амман з великим болем вказував на крайню порочність римської знаті (імператорських придворних і імператорів тієї епохи), що привели до упадку римського суспільства і держави. [1, с.34]
Вище наведені джерела в повному обсязі до нас не дійшли, а тільки частинами. Тим не менше всі пам’ятники розкривають не тільки історію даного суспільства, але й релігійне, моральне, економічне, потове, аскетичне життя римського народу. Крім історичних джерел слід згадати важливі праці іншої тематики. Мають на увазі важливі відомості в працях географів (Помпонія Мели, Клавдія Птоломея). Цікавий матеріал містить «Природна історія» Плінія Старшого – енциклопедиста І ст., у переписці Плінія Молодшого (кінець І – початок ІІ ст ). «Панегеріках – похвальних промовах в честь імператорів, художній літератрі, збірках законів. Із сучасних дослідників з даної тематики слід визначити праці Токарєва С.А., Абрамовича С.Д. тощо. Вказана література окремо не виділяє аскезу від інших аспектів життя, але дає достатньо матеріалу для ознайомлення і висвітлення проблематики аскези. Основна мета даної статті полягає у висвітленні рис, основи, сутність аскетичної практики. Вказати які основні колегії займалися аскезою і дати їй богословську оцінку.
Стародавньоримська релігія досить специфічна порівняно з грецькою, хоча вони мають загальні риси, визначені типологією і прямим впливом. Хоч римська релігія постійно видозмінювалася, вона незмінно зберігала багато архаїчних рис, у тому числі – і в області аскетичної практики й аскетичних концепцій. [1, с.35]
Своєрідність римського релігійного аскетизму полягає в тому, що він був позбавлений поетично-містичного натхнення або філософського піднесення аскетизму греків. Скоріше вже він являє за своїм змістом те, що римляни іменували «паспортом бідняків» – testimonium paupertatis (свідоцтво про бідність); ми маємо на увазі, однак, бідність духовну.
Спосіб життя стародавніх римлян, що займалися переважно сільським господарством і війнами, сам по собі був досить суворий. Цю суворість римляни зберігали й у наступні епохи зніженості звичаїв. До знайомства з грецьким культурним досвідом тут навіть не було статуй богів – бог війни Марс шанувався в вигляді списа; Веста, богиня домашнього вогнища, – в вигляді живого вогню й ін. Селяни по старинці шанували старі пні і великі камені. Справжніх храмів спочатку теж не було – служіння богам проводилися просто в обгородженому місці. Культ римлян також був «сухий, тверезий і строго формальний» – «пунктуально виконуючи свої зобов'язання перед богами, римлянин у той же час не хотів давати їм нічого зайвого» – наприклад, туманна обітниця принести в жертву стільки-то «голів» (малося на увазі – тварин) оберталася приношенням у храм такої ж кількості голівок часнику.

1. Андріанов В.М., Бублик С.А., Ібрагімов М.М., Чміль Б.Ф. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 495 с.
2. Астапова О.Р. Священное царство и царственное священство в религиозно- политической традиции Древнего Ближнего Востока: Египет, Месопотамия, Израиль: Автореф. дис… канд. ист.наук, специальность 07.00.03 – всеобщая история / Рос. гос. гуманит. ун-т. – М., 2009. – 26 с.
3. Амосова Е. В. Спонтанные гонения на христиан как проявление кризиса античного массового сознания // Античный мир и археология. Вып. 10. – Саратов, 1999. –– С. 88–97.
4. Балух В.О., Коцур В.П. Iсторiя Стародавнього Риму: Курс лекцій. – Чернівці: Книги ХХІ ст., 2005. – 680 с.
5. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. - К.: Українське біблійне товариство, 1995. – 296 с.
6. Беленький М.С. О мифологии и философии Библии. – М.: Наука, 1977. – 167 с.
7. Бокщанин А.Г. Источниковедение древнего Рима: Учебн. пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 160 с.
8. Валько В.А. Первісне християнство. – Львів : Місіонер, 1997. – 175 с.
9. Верпук B.I. Догматичне богослiв’я: Підручник. – Чернівці: Рута, 2002. – 543 с.
10. Виноградов М.А. Культ императора в Древнем Риме // Преподавание истории в школе. – 2006. – № 4. – С. 63 – 69.
11. Виппер Р.Ю. Очерки по истории Римской империи. В 2-х т. Т.2: Рим и раннее христианство. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 478 с.
12. Виппер Р.Ю. Рим и раннее христианство. – М., 1954. – 268 c.
13. Голубцова Н.И. У истоков христианской церкви. – М.: Наука, 1967. – 144 с.
14. Джеймс П. Римская цивилизация / Пер. с англ. М.Звонарева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 272 с.
15. Донини А. У истоков христианства. От зарождения до Юстиниана / Пер. с итальянск. – М.: Политиздат, 1979. – 341 с.
16. Егоров А.Б. Правление Веспасиана и Тита // Проблемы античной истории: Сб. науч. статей к 70-летию со дня рождения проф. Э.Д.Фролова / Под ред. А. Ю. Дворниченко. – СПб., 2003. – С. 294.
17. Егоров А.Б. Рим на грани эпох: Проблемы рождения и формирования принципата. – Л.: Изд-во Ленинградс. ун-та, 1985. – 225 с.
18. Зелинский Ф.Ф. Римская империя: Пер. с польск. – СПб.: Алетейя, 1999. 488 с.
19. Илюшечкин В.Н. Идейная борьба в римском обществе I-III вв.: Автореф. дис. канд. ист. наук / Ин-т всеобщей истории АН СССР. – М.,1981. – 22 с.
20. Иосиф Флавий. Иудейская война. – Минск: Современный литератор, 2003. – 704 с.
21. Иосиф Флавий. Иудейские древности: Пер. с греч. В 2-х т. Т.1. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 640 с.
22. Иосиф Флавий. Иудейские древности: Пер. с греч. В 2-х т. Т.2. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 640 с.
23. История Древнего мира. Древний Рим / А.Н.Бадак, И.Е.Войнич, Н.М.Волчек и др. – Мн.: Харвест, 1998. – 864 с.
24. История древнего мира. В 3-х кн. Кн. 3. Упадок древних обществ / Под ред. И.М.Дьяконова, В.Д.Нероновой, И.С.Свенцицкой. – М.: Наука, 1989. – 406 с.
25. История Древнего Рима: Учебник для вузов по спец. «История» / Под. ред. В.И.Кузищина. – М.: Высшая школа, 1981. – 335 с.
26. История Древнего Рима: Учебн. для студентов вузов, обуч. по спец. «История» / В.И.Кузищин, И.Л.Маяк, И.А.Гвоздева, Г.Г.Ершова; Под ред. В.И.Кузищина. – М.: Высш. шк., 2002. – 383 с.
27. Казаков М.М. Проблема христианизации Римской империи // Исследования по зарубежной истории. – Смоленск, 2000. – С. 196 – 204.
28. Калінін Ю.А., Харковщенко Є.А.. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Наукова думка, 1995. – 252 с.
29. Карташов А.В. Вселенские соборы. – М.: Эксмо, 2006. – 672 с.
30. Каутский К. Происхождение христианства. – М., 1990. – 464 с.
31. Кнабе Г.С. Древний Рим – история и повседневность: Очерки. – М.: Искусство, 1986. – 206 с.
32. Кнабе Г.С. Римское общество в эпоху ранней империи // История древнего мира. В 3-х кн. Кн. 3. Упадок древних обществ. – М.: Наука, Главн. ред. восточной л-ры, 1982. – С. 76 – 105.
33. Ковалев С.И. История Рима: Курс лекций / Под. ред. Э.Д.Фролова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 742 с.
34. Козик П.З. Социальные основы направлений в христианстве II-III веков: Автореф. дисс… д-ра ист. наук / Пермск. гос. ун-т им. А.М.Горького. – Пермь, 1974. – 28 с.
35. Косидовский З. Сказания евангелистов: Пер. с польс. Э.Я.Гессен; Послесл. и примеч. И.С.Свенцицкой. – М.: Политиздат, 1981. – 262 с.
36. Кошеленко Г.А. Развитие христианской эстетической теории в конце II – III в. н.э. // Вестник древней истории. – 1970. – № 3. – С. 86 – 106.
37. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу. Підручник для студентів іст. спец. вищ. навч. закл. – К.: Либідь, 2002. – 592 с.
38. Крист К. Иудейство и христианство в Римской империи // История времён римских императоров от Августа до Константина. – Ростов-на-Дону, 1997. – С. 201 – 230.
39. Кубланов М.М. Возникновение христианства (Эпохи. Идеи. Искания). – М: Наука, 1974. – 215 с.
40. Кузищин В.И., И.А.Гвоздева История Древнего Рима: Учебн. для студентов вузов, обуч. по спец. «История». – М.: Академия, 2005. – 448 с.
41. Кучер О.Н. Христианство. История и современность. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. – 317 с.
42. Лебедев А.П. Эпоха гонений на христиан и утверждение христианства в Греко-римском мире при Константине Великом. – М., 1994. – 400 с.
43. Лившиц Г.М. Происхождение христианства в свете рукописей Мертвого моря. – Минск: Высш. шк., 1967. – 320 с.
44. Лившиц Г.М. Очерки историографии Библии и раннего христианства. – Минск: Высш. шк., 1970. – 408 с.
45. Лисовый И.А., Ревяко К.А. Античний мир в терминах, именах и названиях: Словарь-справочник по истории и культуре Древней Греции и Рима. – Минск: Беларусь, 2001. – 253 с.
46. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів. – К.: Вілбор, 1997. – 479 с.
47. Лубський В.І., Козленко В.М., Лубська М.В. Первісне християнство: походження та сутність: Навч. посібник / Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К.: ВПЦ Київський ун-т, 1997. – 60 с.
48. Лукач Й. Пути богов. К типологии религий предшествовавших христианству: Пер. с венг. – М.: Политиздат, 1984. – 248 с.
49. Мейендорф И. История церкви и восточно-христианская мистика : Пер. с англ. Л.А.Успенской, Н.Б. Артомоновой. – М.: Институт ДИ – ДИК, 2000. – 576 с.
50. Мень А. Сын человеческий. – М.: Протестант, 1991. – 318 с.
51. Мыслители Рима: Наедине с собой. Сборник / Сост. вступ.ст. и коммент. В.В.Шкоды. – М. – Х.: Эксмо-Пресс-Фолио, 1998. – 830 с.
52. Ореховський В.О. Держава та Церква в європейському просторі ( I-XVIII ст.). Монографія. – Чернівці: Прут, 2008. – 224 с.
53. Отцы и учители Церкви III века: Антология: В 2-х т. Т.1. – М., 1996. – 378 с.
54. Петречко О. Рим та християнство у І – ІІ ст. н.е. // Археологічні дослідження Львівського національного ун-ту ім. І.Франка. Вип. 10. – Львів, 2007. –– С. 142 – 155.
55. Прешенди Ф. Несколько наблюдений относительно различия между магией и религией в римской культуре // Вестник древней истории. – 2006. – № 3. – С. 124 – 134.
56. Пролеев С.В. Античный мир: Философия, история, культура. – М.: Академ-Пресс, 2000. – 470 с.
57. Ранович А.Б. Первоисточники по истории раннего христианства. Античные критики христианства. – М., 1990. – 479 c.
58. Рогова Ю.К. Рим и иудеи в период ранней империи ( к проблеме взаимодействия античной и древнееврейской цивилизаций ) : Автореф. дис… канд. ист.наук, специальность 07.00.03 – всеобщая история / С.-Петерб. гос. ун-т. – М., 2006. – 24 с.
59. Рыжов К.В. 100 великих монархов. – М.: Вече, 2006. – 480 с.
60. Рыжов К.В. Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия. М.: Вече, 1999. – 656 с.
61. Саган О.Н. Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. – К.: Світ Знань, 2004. – 912 с.
62. Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории. – М., 1987. – 336 с.
63. Свенцицкая И.С. Тайные писания первых христиан. – М.: Политиздат, 1981. – 288 с.
64. Светоний Г.Т. Жизнь двенадцати цезарей: Пер. с лат. М.Л. Гаспарова / Предисл. и примеч. М.Л. Гаспарова; Послесл. М.Л. Гаспарова, Е.М. Штаерман. – М.: Правда, 1988. – 512 с.
65. Семенов Л.Е. Идеология первоначального христианства: методологический и историографический аспекты: Автореф. дис. канд. ист. наук / Казанский гос. ун-т. – Казань, 1982. – 24 с.
66. Сергеенко М.Е. Гонение Деция // Вестник древней истории. – 1980. – № 1. – С. 171 – 176.
67. Соколов Б.В. 100 великий политиков. – М.: Вече, 2006. – 544 с.
68. Сычев Н.В. Книга династий. – М.: АСТ: Восток-Запад, 2005. – 959 с.
69. Успенский Ф.И. История Византийской империи. В 5-ти т. Т.1. Период I (до 527 г.). Период II (518 – 610 гг.) / Ф.И.Успенский. – М.: Астрель – АСТ, 2001. – 624 с.
70. Федосик В. А. Христианская церковь в Римской империи в III – начале IV в. – Минск, 1992. – 208 с.
71. Хрестоматия по истории Древнего Рима: Учебн. пособие для вузов по спец. «История» / Сост. И.А.Гвоздева, И.Л.Маяк, А.Л.Смышляев и др.; Под ред. В.И.Кузищина. – Высш. шк., 1987. – 431 с.
72. Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 3. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. – К.: Рад. школа, 1955. – 250 с.
73. Хрестоматія з історії Стародавнього світу / О.П.Крижанівський, З.І. Мухіна, М.Д. Мелащенко. – К.: Радянська шк., 1974. – 160 с.
74. Цецилій про догмати християн // Хрестоматія з історії Стародавнього світу / О.П.Крижанівський, З.І.Мухіна, М.Д.Мелащенко. – К.: Радянська шк., 1974. – С. 146.
75. Чобич C.I. Iсторiя християнської Церкви. – Львів: Добра справа, 2001. – 600 с.
76. Шадрина В.Ю. Идеологическая политика императора Траяна: ее сущность и значение: Автореф. дис… канд. ист.наук, специальность 07.00.03 всеобщая история / Моск. гос. открытый пед. ун-т им. М.А.Шолохова. – М., 2005. – 26 с.
77. Шифман И.Ш. Цезарь Август / Отв. ред. Э.Д. Фролов. – Л.: Наука, Ленингр. от-ние, 1990. – 200 с.
78. Штаерман Е.М. Мораль и религия угнетенных классов Римской империи (Италия и западные провинции). – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – 320 с.
79. Безклубенко С. Д. Всезагальна теорія та історія мистецтва. – К., 2004.
80. Безклубенко С. Д. Політекономія мистецтв. – К.,2004.
81. Брабич В.М., Плетнева Т. С. Зрелища древнего мира. – Л.: Искусство, 1971.
82. Викентьев И. Л. Приемы рекламы и паблик рилейшинз. Ч.1. – СПб.: ТОО «ТРИЗ-ШАНС»; Издательский дом «Бизнес-Пресса». – СПб., 1998.
83. Гете И. Путешествие в Италию. – Собр. соч. Т. ХІ. – С. 511.
84. Жигульський К. Праздник и культура: праздники старые и новые. – М.: Прогресс, 1985.
85. Кісін В. Б. Як видовища породили режисуру. Навч. вид-во – Ж. НО. Центр Аелс тех-нологія, 1998. – С. 28–29.
86. Королько В.Г. Основи паблик рілейшинз: [посібник]. – К.: Інститут соціології НАН України, 1997.
87. Ратнер Я. В. Эстетические проблемы зрелищных искусств. – М.: Искусство, 1979. – С. 135.
88. Шароев И. Г. Режиссура эстрады и массовых представлений. – М.: Просвещение, 1986. – С. 244.
89. Газета «Комсомольська правда». Ющенко неожиданно изменил сценарий парада на Крещатике.24.08.09 р.

Протягом багатьох століть Рим був наймогутнішою державою античного світу в якому також поєднувались чисельні релігійні вірування. Історія Римської держави – це історія нескінченних завоювань, розширення території, загарбань та численних воєн. З невеликого міста-держави Рим розрісся до світової імперії, рівної якій не знає історія стародавнього світу. На шляху римських легіонів траплялись і первісні племена, і високорозвинуті цивілізації. Та важливою рисою римської культури, на відміну від багатьох інших, є дивовижна спроможність римлян сприймати надбання різних культур та здатність застосовувати їх в своєму житті. Знайомлячись з новою культурою римляни намагались перейняти її досягнення, завойовуючи нову територію вони поглинали досягнення народу, що її заселяв. Починаючи військові дії, римляни намагались задобрити богів, але не тільки своїх, а й ворожих, бажаючи переманити бога, відвернути його ласку від ворожого війська та схилити божество на бік римлян. Дуже часто бог заслуговував повагу римлян і залишався серед римських божеств. Саме цим, напевно, можна пояснити численність римського пантеону та різноманітність культів та обрядів, що існували в Римі.
Суспільно-політичний розвиток Ранньої Римської Імперії ще не був об’єктом детального дослідження у вітчизняному антикознавстві. У сучасній історіографії чи не кожен аспект еволюції системи принципату позначається контроверзійністю. Поряд із величезною історіографією проблеми можна говорити про фрагментарність її дослідження, виривання з контексту окремого питання, прагнення дослідити найдрібніші деталі без просування до осмислення системи принципату як феномену античного світу. Окремі сфери суспільного розвитку і дотепер залишаються поза увагою дослідників. Не вивчена еволюція релігійної самосвідомості римського суспільства у добу принципату. Практично уся життєдіяльність віруючої людини зумовлена релігійною самосвідомістю, а римське суспільство було глибоко релігійним. Наукова цінність проблеми та її недостатнє вивчення і визначають актуальність теми дипломного дослідження.
Об’єктом дослідження є виступає релігія Римської Імперії.
Предмет дослідження – римське суспільство та його релігійні вірування.
Метою дослідження є виявлення, систематизація, комплексний аналіз розвитку релігії на різних етапах існування Римської Імперії.
Виходячи з мети дослідження перед нами постають наступні завдання:
 проаналізувати ступінь опрацювання теми в історіографії, визначити рівень її теоретичного осмислення;
 виявити інформативні можливості основних видів джерел і обрати методику їх використання;
 дослідити основні етапи розвитку релігії Римської імперії.
 описати джерела, історіографію та методологію римської релігії;
 дати характеристику римській релігії 7-2 ст. до н.е.
Методи дослідження визначаються характером теми, метою та особливостями джерельної бази, покладеної в основу дипломного дослідження. Дослідницький підхід поєднує використання як загальнонаукових, так і спеціальних історичних методів дослідження. Методологічною основою роботи є принципи історизму та об’єктивності. Використано також спеціальні історичні методи: порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, індуктивний, герменевтичний..
Структура дипломного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури.

Стародавня римська релігія чудово обслуговувала римське суспільство. Особливо слід відзначити її комунікаційні якості. Римляни, під багатовіковим впливом демократичних принципів поважали колегійність не лише в управлінні державою, а й у повсякденному житті. Релігія давала їм можливості повсякденного спілкування. Принесення жертв, наприклад, завжди було колективним. Усі релігійні, суспільні, ділові, побутові справи вирішувалися спільно, відповідними групами. Релігійні збори полегшували спілкування. Ось тому релігія органічно входила в спосіб римського життя. Гастон Гоцасьє, характеризуючи римську релігію, зазначає, що порівняно з давньогрецькою вона привчає до дисципліни і підлеглості, вона моральна, краще піддається філософському тлумаченню, тому без неї римляни просто не уявляли свого існування.
Обожнювання імператора було головним змістом римської релігії. Зі свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє управління всіма релігійними справами, і в таких умовах потреби в сталій системі церковного управління, в церкві - не було.
В імператорському Римі посилюється вплив східних культів. Особливо активно вони сприймалися народними низами, які були пригнічені поневоленням і злиденністю. Ці східні культи обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого вони не могли одержати бодай в обіцянках від численних римських богів, які відверто покровительствували їхнім визискувачам. Шанувалися східні культи й у вищих колах. У І ст. до н.е. великої популярності зажив Аполлон Тіунський, якого вважали чи то філософом, чи то магом, чи просто шарлатаном. Астрологія, магія, ворожіння стали повальною модою.
Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію стародавності, де і їй знаходилося місце в обширному пантеоні, намагалася обмежити вплив східних культів. Але природний процес релігійного взаємовпливу робив свою справу, і вже імператор Калігула, що правив з 37 по 41 р. н.е., будує богині Ісіді храм на Марсовому полі, де римляни з ентузіазмом споглядали релігійну драму вбивства Осіріса Сетом і його воскресіння. Його спадкоємець Клавдій (41-54) звеличує фригійську Кібелу.
Друге століття нової ери характерне поширенням у Римській імперії мітраїзму. Прагматично мислячи, римляни захоплюються міркуваннями про добро і зло. Зло у них стає не наслідком невдоволення богів, а дією бога Арімана. Мітраїстські містерії, які відбувалися таємно, стають особливо привабливими. А за імператорів Діоклетіана (284-305) і Максиміана (286-305) культ Мітри входить до числа державних культів.
Серед східних культів з'явилась і нова релігія, яку чекало велике майбутнє. Це було християнство. Воно зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. З огляду на цілий ряд якостей і специфічних історичних умов розвитку воно поступово набрало великого значення в центрі імперії - в Римі. Велику роль в утвердженні християнства в Римі відіграв проповідник Савл з Тарса, відомий згодом як апостол Павло. Процес поширення християнства в Римі був досить складний. Його то дозволяли, то забороняли, християни зазнавали жорстоких гонінь, до християнства приставали й імператори. А вплив стародавньоримської релігії тим часом ставав дедалі меншим. Нарешті, в 313 р. імператори Константан (306-337) і Ліціній (308-324) надали християнству офіційної рівності з усіма іншими релігіями. У 324 р. християнство було оголошене державною релігією Римської імперії. Почалося нищення релігійного попередника християнства - стародавньої римської релігії. Храми і святилища руйнували, статуї богів розбивали, сама стара релігія одержала назву язичества - тобто релігія «язиків», народів, підлеглих Риму, оскільки поширення християнства з центру імперії Рима в провінції було не таким уже й швидким. Під гаслом боротьби з язичеством (ще вживається термін «поганство», але він є виразом зверхності християнства над старими релігіями, презирливою назвою їх, тому вживання його має відверту ідеологічну спрямованість) відбувалося нищення античної культури, це були ідеологічні видатки ствердження нової релігії.
Але вплив стародавньої римської релігії на розвиток культури неоціненний. Як і вся культура Стародавнього Риму, вона залишила глибокий слід в історії всесвітньої цивілізації, її вплив ми відчуваємо і донині.