ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 5
1.1. Соціалізація особистості як процес 5
1.2. Агенти та інститути соціалізації 8
1.3. Основні етапи соціалізації особистості 10
РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ. ПЕРВИННА І ВТОРИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ 20
ВИСНОВКИ 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 30
Для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв'язків людей у суспільстві необхідно знати, що є рушійною силою вчинків кожної конкретної людини. Індивідуальна поведінка є основою розуміння життя соціальної групи чи суспільства. Входження людини в соціальну спільноту визначається поняттям «соціалізація». [1, с.55]
Соціалізація - це процес, під час якого індивід засвоює культурні норми та соціальні ролі.
У зв'язкуз тим, що людина є активним суб'єктом, взаємодія її з середовищем пов'язана не лише із засвоєнням його вимог, але і з можливістю змінювати середовище, впливати на нього. Взаємодія індивіда та соціального середовища в процесі соціалізації відбувається у формі адаптації та інтеріорізації.
Адаптація - це пасивне пристосування людини до соціального середовища.
Інтеріорізація - це активна взаємодія індивіда із середовищем, у якому людина робить свідомий вибір.
Соціалізація особистості відбувається під упливом агентів та інститутів соціалізації, що формують, спрямовують, стимулюють чи обмежують формування особистості.
Агенти соціалізації - це люди, котрі відповідають за засвоєння культурних норм і соціальних ролей.
Інститути соціалізації - організації, що впливають на процес соціалізації та його організацію.
Агенти й інститути соціалізації виконують важливі функції, а саме:
навчання культурним нормам і зразкам поведінки;
контроль затим, як міцно, правильно та глибоко засвоєно соціальні норми й ролі.
Процес соціалізації відбувається в первинних і вторинних групах.
Більшість дослідників вважають, що визначальне значення має первинна соціалізація, яку здійснює сім'я. Сім'я виконує функцію посередника між дитиною та іншими соціальними системами. Рівень відповідності родинних і загальних цінностей, що пропонуються дитині для засвоєння, може бути різним. У зв'язку з тим, що сім'я деякий час є єдиним джерелом інформації про систему цінностей, що панує в суспільстві, вона й формує модель поведінки характеру, адаптації чи інтеграції індивіда в суспільство. В основі соціалізації лежить процес засвоєння рольової поведінки, який значною мірою залежить від якості рольової поведінки рідних. [2, с.22]
До соціалізації у вторинних групах індивід підходить зі сформованою самосвідомістю (ієрархією цінностей, зразками поведінки, уявленнями про суспільство тощо). У цей час індивід стає членом різних соціальних груп, змінюється характер його взаємодії з цими групами.
Первинна соціалізація - це сфера міжособистісних відносин, вторинна - сфера соціальних відносин.
Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли пов'язані: із зміною соціальних ролей, з набуттям нового статусу, із відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх зв'язків, зі зміною способу життя.
Починаючи новий життєвий етап, людина змушена перевчатися. Це процес, який складається з двох етапів, безпосередньо пов'язаних між собою, - десоціалізації та ресоціалі-зації. [3, с.65]
Етапи соціалізації.
У дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або так званої продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:
Десоціалізація – втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки.
Ресоцалізація – вивчення нових ролей, цінностей, норм і правил поведінки. [4, с.34]
Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізація заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.
Ірвінг Гофман, досліджуючи виправні заклади тюремного типу в СІЛА, виділив такі ознаки ресоціалізації в екстремальних умовах:
ізоляція від зовнішнього світу (стіни, грати, спецперепустки тощо);
постійне спілкування з тими самими людьми;
втрата попередньої ідентифікації, яка відбувається через ритуал перевдягання у спецформу;
перейменування, зміна колишнього імені на «номер» і отримання статусу: солдат, монах, в'язень, хворий;
відвикання від старих звичок, цінностей, норм, і – звикання до інших,
зміна обстановки на нову, знеособлену;
втрата свободи дій. [5, с.39]
Однак навіть тоді, коли людина не потрапляє в екстремальні умови, втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки та засвоєння нових – завжди є складним процесом. Під час продовженої соціалізації виділяють певні кризові точки, коли відбувається своєрідний «перелом» у житті людини. Коли виникає така гостра проблемна ситуація, що старі механізми вирішення проблеми вже не діють, а нові – ще не готові, не освоєні належним чином. Зазвичай, люди у такій ситуації відчувають розгубленість і тривогу: звичний спосіб життя порушено, а яким буде новий – ще невідомо. У кожного можуть бути свої кризові ситуації: одруження, зміна місця роботи, призов в армію. Проте, у житті більшості людей в процесі продовженої соціалізації виділяють три основні кризові моменти:
16–17 років. Закінчення школи і підготовка до вступу у вищий навчальний заклад або пошук роботи. Зробити свій вибір дуже складно, катастрофічно не вистачає знань, життєвого досвіду.
Криза середини життя (приблизно 45 років). Людина оглядається на пройдений шлях і оцінює його. Людина зіставляє ідеальну траєкторію свого життя із реальною. Чим більша розбіжність – тим більше невдоволення власним життям. Ще можна змінити спосіб життя, професію, але психологічно зробити це вкрай важко.
Завершення трудової кар'єри і вихід на пенсію. З виходом на пенсію різко змінюється стиль життя людини, соціальний статус, становище у суспільстві.
1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 2007. – 453 с.
2. Винославська О. В. Психологія: Навчальний посібник. – К.: ІНКОС, 2005. – 364 с.
3. Гонеев А.Д. и др. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / под ред. В.А. Сластенина. – 2-е изд., перераб. – М., 2002. – 348 с.
4. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. - К.: Знання, 2002.
5. Добренко В.І. - Соціологія. - М., - 2002
6. Добренко В.І. - Соціологія. - М., - 2002
7. Євтух М.Б, Сердюк О.П. Соціальна педагогіка: Підручник. –К.: МАУП, 2002. – 232 с. – Бібліогр.: с. 221-226.
8. Загальна психологія / під ред. О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчук та ін. – К., 2002. – 373 с.
9. Зеленько А.С. Про становлення семасіології у філософсько-психологічному осмисленні: стан і перспективи: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 199 с.
10. Злобіна О. Особистісна складова суспільних змін: соціологічний контекст // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003 - № 3.
11. Злобіна О. Особистість як об'єкт соціальних змін / НАН України; Інститут соціології. - К., 2004.
12. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Навч. посібник. – К., 2003. – 342 с.
13. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учеб пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт», 2002. – 464с.
14. Лавриченко Н.М. Проблеми гуманістичного спрямування шкільної соціалізації: пед. розмисли і нотатки. – К.: ТОВ “Інсайт-плюс”, 2006. – 279 с. – Бібліогр.: с. 231-247.
15. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 342 с.
16. Лукашевич М. Соціалізація людини: структура, функції та механізми реалізації // Шкільна бібліотека. — 2003. — № 5.
17. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – вид. 2–е, перероблене та доповнене. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 292 с.
18. Міщик Л.І., Голованова Т.П., Білоусова З.Г. Сучасні технології в роботі з сім’єю із проблем насильства: досвід, перспективи. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – 104 с.
19. Мудрик А.В. - Соціальна педагогіка. - М., - 2002.
20. Навчання і виховання учнів 1 класу: Методичний посібник для вчителів/ Упор. Савченко О.Я.. – К.: «Поч. шк.», 2002. – 324 с.
21. Овчаренко Г. Е. Педагогічні умови соціалізації студентів мистецько-педагогічних спеціальностей у позанавчальній діяльності: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ, 2005. — 20 с.
22. Овчарова Р.В. - Довідкова книга соціального педагога. - М., 2003.
23. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К., 2004. – 576с.
24. Орбан-Лембрик Л.Е. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 8. – Ч. 2. – С. 255-262.
25. Петрочко С.П. Деякі аспекти соціального виховання у вищих навчальних закладах мистецького профілю // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. За ред. проф. Капської. - Том ХХІV. – К.: Логос, 2005. – С.139-146.
26. Психология: Словарь / Под ред. А.Петровського, М.Ярошевського. – М., 2006. – 698 с.
27. Рубчевский К. Социализация личности: интериоризация и социальная адаптация // Общественные науки и современность. - 2003. -№ 3.
28. Савченко С.В. Науково-теоретичні засади соціалізації студентської молоді в поза навчальній діяльності в умовах регіонального освітнього простору: Автореферат дис. … докт. пед. наук: 13.00.05 / Луганський нац. пед. ун-т ім.Т.Шевченка. – Л., 2004. – 42 с.
29. Сидоренко О. Л. Соціальна педагогіка як наука: Монографія. - Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2004. – 120 с.
30. Соціологія: Підручник / За ред. проф. Ю.Г. Волкова .- Вид. 2-е, испр. і доп .- М.: Гардаріки, 2003 .- 512 с.: іл
31. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. пед. заклад. – К.: «Академія», 2003. – 456 с.
32. Ходорівська Н. Ситуаційні негативи повсякдення та адаптивні ресурси людини //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004 - № 4.
Вивчення особистості в соціології невіддільне від аналізу суспільства, в якому відбувається її соціальний розвиток. Становлення особистості є культурно-історичним відтворенням індивіда як людини, засвоєння ним суспільно вироблених здібностей через оволодіння способами діяльності, що сформувалися в суспільстві.
Процес розвитку особистості розглядається науковцями всіх галузей педагогіки, психології, філософії, соціології і т.д. Він є важливим для суспільства, оскільки формуючи, виховуючи та слідкуючи за розвитком особистості підростаючого покоління, педагоги та психологи формують майбутнє нації.
Особистість людини – специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. Серед великої кількості визначень особистості, Максименко С.Д. так трактує це поняття: «... це конкретний людський індивід з індивіду¬ально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольо¬вими та фізичними властивостями. Особистість виникла й роз¬винулася у процесі суспільно–історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність».
Отже, розвиток особистості є дуже важливим у соціологічному плані дослідження. Розгляду даного питання присвятили свої праці відомі науковці минулого та сучасності, а саме Андрєєвої Г.М., Виготського Л.С., Заброцького М.М., Капської А.Й., Костюка Г.С., Кулагіної І.Ю., Колюцького В.Н., Ліфарєвої Н.В., Максименка С.Д., Мерліна B.C., Нємова Р.С., Орбан-Лембрик Л.Е., Поліванової К.Н., Савченко О.Я. та інших науковців. Важливим є розгляд розвитку особистості відповідно до стадій, періодів, етапів, через які він проходить на шляху до повноцінної сформованості.
Актуальність теми курсової роботи полягає у доцільності розгляду стадійності розвитку особистості.
Об'єктом дослідження є особистість людини.
Предметом дослідження є особливості стадій розвитку особистості.
Мета роботи – вивчення особливостей розвитку особистості відповідно до його стадій.
Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:
1. Визначити теоретичні засади особистості людини, її структуру та індивідуально-типологічні особливості;
2. З'ясувати соціально-психологічні особливості розвитку особистості людини протягом життя;
3. Дослідити умови стадійного розвитку особистості;
4. Вказати роль соціалізації та її стадій у процесі розвитку особистості.
Методика курсової роботи має комплексний характер, який включає: спостереження і опис, аналіз і синтез, теоретичне дослідження, узагальнення, порівняння та систематизацію.
1) Соціалізація (лат. socialis – суспільний) – процес і результат засвоєння та наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду.
У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.
До соціально-педагогічних механізмів соціалізації А. Мудрик відносить традиційний – засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім’я, сусіди, родичі, друзі); інституційний – функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований – діє в межах певної субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний – функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями, рефлексивний – тобто, внутрішній діалог, у якому людина розглядає, оцінює, приймає чи не приймає ті чи інші цінності, притаманні різним інститутам суспільства, сім’ї, ровесникам, значимим людям тощо.
На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації особистості складається з двох етанів:
перший етап – первинна соціалізація,
другий – вторинна соціалізація.
Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Це найперша соціалізація, завдяки якій особистість стає повноправним членом будь-якого суспільства, оскільки вона ідентифікує себе з іншими та з суспільством загалом, засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. Орієнтовно первинна соціалізація триває до повноліття особистості.
Вторинна стадія соціалізації – це кожний наступний процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей. Поняття вторинної соціалізації введено для того, щоб відокремлювати трансформації особистості в пізніший період (наприклад, професійну) від процесу засвоєння нею елементарних соціальних навичок у дитинстві. При цьому основна увага зосереджена на ситуаціях, коли чітко виявляються і тяжко переживаються особистістю упущення чи неадекватність первинної соціалізації в умовах, що змінюються.
