Вступ ………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Поняття про методи виховання ……………………………………….4
Розділ 2. Класифікація методів виховання ……………………………...…….. 9
Висновки …………………………………………………………………..…….15
Список використаної літератури …………………………………………..…..16

Під методами виховання розуміють способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у останніх поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.
Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної ситуації (приклад – прийом у бесіді, лекції, диспуті).
Методів і особливо різних версій (модифікацій) у педагогічній літературі вказується так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагали лише їх упорядкування, класифікація. Класифікація методів - це побудована за певною ознакою система методів. Класифікація допомагає виявити в методах загальне і специфічне, істотне і випадкове, теоретичне і практичне і тим самим сприяє їх усвідомленому вибору, найбільш ефективного застосування. Спираючись на класифікацію, педагог не тільки ясно уявляє собі систему методів, але й краще розуміє призначення, характерні ознаки різних методів і модифікацій.
Будь-яка наукова класифікація починалася з визначення загальних підстав і виділення ознак для ранжирування об'єктів, що становлять предмет класифікації. За якими ознаками можуть бути збудовані в систему методи виховання? Таких ознак, враховуючи, що метод виховання - явище багатовимірне, багато.
Окрему класифікацію можна складати з будь-якого спільною ознакою. На практиці так і надходять, отримуючи різні системи методів. У сучасній педагогіці відомі десятки класифікацій, одні з яких більше придатні для вирішення практичних завдань, а інші - представляють лише теоретичний інтерес. У більшості систем методів логічні підстави класифікації виражені нечітко. Цим пояснюється той факт, що в практично значущих класифікаціях за основу береться не одна, а кілька важливих і загальних сторін методу.
Можна умовно виділити групи методів прямого і непрямого педагогічного впливу.
Методи прямого педагогічного впливу припускають негайну або відстрочену реакцію учня та його відповідні дії, спрямовані на самовиховання.
Методи непрямого педагогічного впливу припускають створення такої ситуації, таку організацію діяльності, в які включається дитина, при цьому формується відповідна установка на самовдосконалення, на вироблення певної позиції в системі його стосунків з учителями, товаришами, суспільством.
За характеру впливу на учня методи виховання ділять на переконання, вправу, заохочення і покарання (М. І. Болдирєв, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов і ін). У даному випадку загальна ознака "характер методу" включає в себе спрямованість, можливість застосування, особливість та деякі інші сторони методу. До цієї класифікації тісно примикає інша система загальних методів виховання, яка трактує характер методів більш узагальнено (Т. А. Ільїна, І. Т. Огородников). Вона включає в себе методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів. У класифікації І. С. Мар'єнко названі такі групи методів виховання, як пояснювально-репродуктивні, проблемно-ситуативні, методи привчання і вправи, стимулювання, гальмування, керівництва, самовиховання.
В даний час найбільш поширеною є класифікація методів виховання І. Г. Щукіної на основі спрямованості - інтегративної характеристики, що включає в себе в єдності цільову, змістовну та процесуальну сторони методів виховання. Вона виділяє три групи методів: методи формування свідомості (розповідь, пояснення, роз'яснення, лекція, етична бесіда, умовляння, навіювання, інструктаж, диспут, доповідь, приклад); методи організації діяльності та формування досвіду поведінки (вправа, привчання, педагогічна вимога, громадська думка, доручення, що виховують ситуації); методи стимулювання (змагання, заохочення, покарання).

1. 3агвязинский В.И. Учитель как исследователь. – М., 1980.
2. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогического исследованя. – М., 1988.
3. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1992.
4. Галузинский В.М. – Индивидуальный подход в воспитании учащегося, -К., 1982.
5. Дидактика современной школы.–К., 1987.
6. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. – М., 1990.
7. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума й сердца. – М., 1989.
8. Ковалев С.В. Психология семейных отношений. – М., 1987.
9. Концепція безперервної системи національного виховання. – К., 1994.
10. Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. – К., 1991.

Навчально-виховний процес складається з різноманітних поєднань діяльності педагога та учня. Кожен з них, як суб'єкт цього процесу, має свої відносно самостійні цілі діяльності. Цілі педагога, діяльність якого спрямована на те, щоб навчати, полягають у підготовці педагогічного процесу (діагностика учнів, вибір типу педагогічного впливу, планування та організація навчальної діяльності учня) і його здійсненні (управління навчальною діяльністю учня, допомога у роботі, формування мотивації дій). Цілями учня, який навчається самостійно, є виконання потрібних дій з об'єктами, котрі пізнаються, та само-керівництво своєю діяльністю.
Психіка людини формується, власне, у взаємодії з об'єктами її діяльності (С.Л. Рубінштейн, Г.С. Костюк), а тому педагог з метою розвитку своїх учнів має створювати такі умови, які спонукали б їх до самостійної роботи. Упродовж педагогічного процесу взаємодія педагога та учня може посилюватися або послаблюватися (навіть повністю припинятися) залежно від ступеня досягнення поставленої мети (засвоєння інформації, набуття певних умінь, розвиток тих чи інших якостей). При цьому не відіграє особливої ролі вікова група суб'єкта навчання (школяр, студент, доросла людина). Важливою є його підготовленість до виконання потрібної діяльності, високий рівень якої свідчить про завершення відповідного циклу освіти і можливість переходу до наступного. (Яскравим прикладом цього є ситуації, в яких люди будь-якого віку, у тому числі дорослі, виявляють безпорадність і потребують допомоги у процесі оволодіння новими для них складними системами логічних або практичних дій.)
Розрізняють такі види методів виховання:
 Методи формування свідомості особистості;
 Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності;
 Методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців;
 Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу.

У моєму рефераті визначено основні методи виховання, надано повну класифікацію та визначено оптимальний вибір методу виховання. Отже, класифікація методів виховання – це їх групування за певними ознаками, встановлення між групами зв'язків
Оптимальний вибір методу характеризується такими умовами: а) має органічно пов'язуватись з метою, яка стоїть перед школою; б) не універсалізувати якийсь із них, має бути система методів; в) вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу; г) залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив; д) враховуються індивідуальні І вікові особливості учнів; е) динаміка, зрілість, організованість колективу; є) метод виховання і особистість вихователя.
Методи виховання в народній педагогіці "Добрий приклад, кращий за сто слів", "Приклад кращий за правило", "Бурчання наскучить, приклад научить" (приклад); "Шануй батька і матір", "Поважай старших" (вимога); "Стид хоч і не дим, а очі виїсть", "Раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать" (громадська думка); "Перед тим як карати, полічи до ста", "Злість •– погана порадниця" (покарання), "Перехвалення – як пересолення" (заохочення), "Не вчи дитину штурханами, а добрими словами", "Добрі діти доброго слова послухаються, а лихі й дрючка не бояться" (переконання).