ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУТО ІСТОРИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ 5
УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІОЛОГІЇ 5
1.1. Витоки формування української соціології у XIX ст.. 9
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОБІТ ВЧЕНИХ ЖЕНЕВСЬКОГО ГУРТКА 15
2.1. Науковий доробок вчених Женевського гуртка 15
2.2. Роль Михайла Грушевського в інституціоналізації 21
української соціології 21
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31
 

Вивчаючи це питання, необхідно врахувати, що базою розвитку української соціальної думки, як і української нації взагалі, є Київська Русь, суспільне життя якої склалося в межах давньоруської держави. Слід зробити наголос на тому, що самобутня думка на Русі формувалася під впливом античної та візантійської філософії. Провідною ідеєю цього історичного періоду була ідея об’єднання всього східного слов’янства в єдину незалежну державу. Так, перший митро політ Київської Русі Іларіон зазначив у своїй праці «Слово про закон та благодать», що рівноправ’я народів є запорукою величі Русі.
Історія зберегла до нашого часу кілька цікавих документів – пам’яток соціальної думки Київської Русі: «Повчання Володимира Мономаха», «Слово Даніїла Заточника», «Слово о полку Ігоревім» тощо. «Повчання Володимира Мономаха», наприклад, викладає правила суспільної моралі, пропагує ідею правосуддя великого князя. Володимир вимагає від своїх синів завжди дотримуватися норм законодавства, справедливості та правосуддя. На жаль, подальший розвиток давньоруської держави був перерваний монголо-татарсь-кою навалою та роздробленістю князівств. Але народ зберіг традиції соціальної думки Київської Русі.
Різноманітним історико-соціологічним матеріалом вчені літописи Київської Русі XI–III ст., найпомітніший серед яких «Повість минулих літ», авторство якого належить ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Подієвий спектр увиразнює головну його ідею, яка полягає в обстоюванні єдності Руської землі та політичної незалежності.
Вихід на історичну арену Галицько-Волинської держави засвідчив «Галицько-Волинський літопис» – важливе джерело інформації про соціальне життя на західноукраїнських теренах.
У різні історичні часи висловлювалися суперечливі думки з приводу козацької держави як прототипу українського національного суспільства. Так, один із дослідників цієї проблеми пише: «Напри¬кінці ХV ст. на широкий історичний простір виходить нова соціаль¬на сила – козацтво. Історична доля українського народу витворила своєрідний соціальний феномен – козацтво – проміжну верству між шляхтою і селянством, на яку не поширювалися ні кріпацтво, ні панщина. Особливість його в тому, що Україна, не будучи державою, фактично існувала як унікальна державно-правова система, суб'єктом якої було козацтво. 3 ним пов'язані і перші пере¬писи населення в Україні, формування козацьких реєстрів, створення війська реєстрових козаків.
Запорізька Січ бере на себе функцію україн¬ської державності й створює унікальну для середньовіччя політичну організацію – козацьку республіку». Апогею свого розвитку козацьке суспільство зазнало за часів національно-визвольної боротьби під головуванням Богдана Хмельницького. Влада українського гетьмана тоді розповсюджувалася на Київське, Бреславське, Черні¬гівське воєводства. На цій території Хмельницький і намагався створити козацьке суспільство та незалежну державу.
Починаючи з XIV cт. українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорщині. Повноцінно будь-які науки, в тому числі і суспільні, не могли повноцінно розвиватися українським народом. Національно-колонізаторські монархічні режими Російської і Австро-Угорської імперій не були зацікавленими в усебічному розвитку української культури, страхаючись пов'язаного з цим зростання загальнополітичної і національної самосвідомості мас. Тому й політика правлячих кіл була такою, щоби всіляко гальмувати, навіть, прагнення мас мати освіту, не говорячи вже про підтримку розвитку науки, в тому числі і соціальної.
До кінця XVI ст. – у духовній культурі України відсутні були будь-які вияви суспільних знань. В кінці XVI – в першій половині XVII ст. з'явилося чимало науково-теологічних трактатів та історико-соціальних памфлетів, послань, збірок документальних матеріалів тощо. Виникнення полемічної літератури було спричинене наростанням боротьби українського народу проти шляхетської Польщі. [6, с.39].

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. – М.: «Прогресс», 1993.
2. Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні, –К, 1995.
3. Волощенко А. К. Суспільно-політичний рух на Україні (70-ті - початок 80-х років XIX ст.). – К, 1972.
4. Городяненко В. Г. Соціологія. К.: «Академія», 1999.
5. Депенчук Л. П., Б. О. Кістяківський – К, 1995.
6. Добреньков В., Кравченко А. Социология. – М.: ИНФ-РА-М, Т.2.-2000.
7. Захарченко М. В. Погорілий О. І. Історія соціології. – К.: Либідь, 1993.- 336 с.
8. Лукашевич М. П., Ткуленков М. В. Соціологія: загальний курс. - К.: «Каравела», 2004.
9. Піча В. М. та ін.. Соціологія. Курс лекцій. К.: «Заповіт», 1996.
10. Піча В. М., Чернит Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки. – Львів, 1995.
11. Піча В.М.,Черниш Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. – Львів: 2005.
12. Погорілий 0.1. Соціологічна думка XX сторіччя. –К, 1996.
13. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX ст. – К.: «Либідь», 1996.
14. Ручка А О., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. – К., 1992.
15. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995. – 223 с.
16. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. – Навч. посібник. –К, 1995.
17. Соціологічна думка України. Навчальний посібник //М. В. Захарченко, В. Ф. Бурлачук, М. О. Молчанов та інші. – К., 1996.
18. Соціологічна думка України: Навчальний посібник. – К.: 2003.
19. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. - К.:Укр.. Центр духовн. культури, 1998.
20. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В. Городяненка. - К.: «Академія», 2006.
21. Соціологія: Терміни, Поняття, Персоналії. /Уклад. В. Піча та ін. - Львів: «Новий світ - 2000», 2002.
22. Тихомирова Є. Б. Основи соціології - К.: 1996.
23. Черниш Н.Й. З історії розвитку соціології в Україні // Современное общество. – 1993. – № 1.
24. Черниш Н.Й. Соціологічні дослідження українських учених на еміграції // Современное общество. – 1994. – № 1.
25. Черниш Наталія. Соціологія: Курс лекцій - Львів: Кальварія, 1996.
26. Шаповал М. Українська соціологія. – Прага: 1927.
27 Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.
1. Марчук П.П. «Соціологія», Тернопіль, 1998 р.
2. Бєляєв В.А., Філатов А.Н. Соціологія: Учебн. курс для вузів. Ч.1. - Казан, 1997.
3. Радугин А.А., Радугин К.А. Соціологія: курс лекцій. М.., 1996.
4. Фролов С.С. Соціологія: Підручник для вузів. 2-і изд. М., 1997. - Разд.1.

Джерела та література:
1. Захарченко М., Погорілий О. Історія соціології (від античності до поч. ХХ ст.). – К., 1993. – 336 с.
2. Погорілий О. Соціологічна думка ХХ ст. – К., 1996. – 224 с.
3. Ручка А., Танчер В., Курс історії теоретичної соціології: Навч. посібн. – К., 1995. – 224 с.
4. Сохань П., Ульяновський В., Кіржаєв С. М.С. Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. – К., 1993. – 322 с.
5. Соціологічна думка України: Навч. посібн. / ред. Захарченко М. та ін. – К., 1996. – 424 с.
6. Соціологія. Посібник / за ред. В.Городяненка. – К., 1999. 384 с.
7. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник-довідник / уклад. В.Піча, Ю.Піча, Н.Хома та ін. – К., Львів, 2002. – 480 с.
8. Ульяновський В. Проекти соціологічного інституту Михайла Грушевського // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – №7. – С. 21.
9. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996. – 364 с.
10. Шаповал М. Загальна соціологія: Підручник / за ред. О.Юренка. – К., 1996. – 368 с.

Актуальність теми дослідження. У нових умовах незалежності України необхідним є вивчення студентами вищих навчальних закладів історії та особливостей розвитку соціальної та соціологічної думки в суспільстві. Всіляке знання людини про себе, суспільство, навколишній світ проходить багато етапів, періоди виникнення і розвитку. Соціологія як специфічна галузь знань, наука про суспільство, соціальні відносини та соціальну взаємодію, як і всяка галузь знань, також проходить періоди виникнення становлення та розвитку.
Насамперед можна сказати, що історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках XIX ст. соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів.
Нині у зв'язку з процесами державотворення та національно-культурного відродження потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізації як академічної науки, набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем, пов'язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.
Об’єктом курсового дослідження виступає українська соціологія як наука.
Предметом курсової роботи є роль женевського гуртка у формуванні української соціології, а також вивчення виникнення та розвиток соціології як науки в Україні, починаючи від її давніх витоків до сучасності.
Мета дослідження – аналіз і систематизація вчень провідних представників української соціологічної думки для вияву їх взаємозв’язку, генезису і механізмів формування предмету соціології, її основних понять і проблем.
Завдання курсової роботи:
1. здійснення систематичного розгляду змісту напрямів, ідей і концепцій, що визначають домінантні орієнтири інтелектуального розвитку соціологічної теорії в Україні;
2. характеристика базових концепцій, головних понять історичного та сучасного суспільно-наукового дискурсу;
3. показ теоретичних і світоглядних ускладнень, що виникають у різні періоди розвитку соціологічної думки та соціології в Україні.
4. аналіз важливих факторів, що визначають національну специфіку соціологічної думки в різних країнах, і доведення своєрідності української соціальної та соціологічної думки.
 

Внесок вчених Женевського гуртка в українську соціологію важко переоцінити. Тому що праці цих вчених фактично знаменують початок української соціології як науки. Спочатку вчені Женевського гуртка змушені були емігрувати з Батьківщини, але це навіть пішло їм на користь, тому що за кордоном вони мали змогу ознайомитися як із самими європейськими вченими, так і з їхніми працями.
У XIX cт. у всій тодішній соціології домінуючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Саме під впливом наведених напрямів і течій перебували учені, які започаткували Женевський гурток та були його членами. Характерною ознакою їх діяльності була активна пропаганда положень, уже вироблених західною соціологічною думкою. Учені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених.
Ряд видатних учених із Женевського гуртка досліджували і публікували свої праці із суспільних наук, що безпосередньо стосувалися проблем соціології. Однак ці праці не були побудовані на наукових принципах і на методології новітньої соціологічної теорії. Ні один з них не дав повної теорії суспільства та його суті, досліджуючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Основного завдання – побудувати суто теоретичну чи конкретно-соціологічну систему – вони перед собою й не ставили. Свою увагу вони зосереджували на засвоєнні суспільною думкою України західних соціологічних теорій і поширенні соціологічних поглядів серед широких верств.
Основний підсумок початкового періоду полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати і зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити. Після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства в перших десятиліттях XX ст. українська суспільно-політична відродженська думка дійшла переконання: відродження народу, як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики – куди і якими шляхами повинен іти народ – може знайти своє вирішення саме у соціології.