Вступ ……………………………………………………………………….…3
Обдарована дитина …………………………………………………….…….4
Висновок ……………………………………………………………………..14
Список літератури …………………………………………………………...15

Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків.
Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту «IQ» (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить – можливість успішної діяльності.
Обдарована дитина – дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.
Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.

1. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. – К., 2003.
2. Выготский Л. С. Проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. – Т. 4. – М., 1984.
3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. – К., 1995.
4. Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження. – К., 1995.
5. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. – 1993. – № 44–46.
6. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. – К., 2004.
7. Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. – К., 1974.
8. Доман Г., Доман Д. Дошкольное обучение ребенка. – М., 1995.
9. Жерносек І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна школа. – 1999. – № 9.
10. Пльбух Ю. 3. Розумове обдарована дитина: Психологія, діагностика, педагогіка. – К., 1992.

Хочу почати з одного, хоч і широковідомого, проте, як мені здається, недостатньо дослідженого явища. Пов’язане воно із світовим економічним розвитком. Маємо на увазі незвичайний ривок, який зробили в цій сфері за останні десятиріччя такі країни, як Японія, Південна Корея, Таїланд, Тайвань. Цей ривок тим більше вражає уяву, що в названих країн і територія порівняно невелика, і природні ресурси дуже обмежені. У чім же річ? Дати вичерпну відповідь, звичайно, не наше завдання. Але одну обставину виділимо: всі експерти, які аналізували цей феномен, незмінно відзначали вміле, надзвичайно раціональне використання інтелектуальних ресурсів. Тут і різко зрослий освітній рівень усього населення. І зразкова, заснована на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук (а також щедрих асигнуваннях) постановка системи освіти в усіх її ланках. І, нарешті, – останнє за місцем, але не за значенням – підвищена увага до тієї порівняно невеликої частини підростаючого покоління, яку називають обдарованими дітьми.
Відзначимо, що в терміна «розумова обдарованість» досить багато синонімів: «розум», «розумові здібності», «інтелект», «інтелектуальні здібності», «пізнавальна сфера», «пізнавальні здібності». У терміна «здібності»– свої синоніми: «узагальнені вміння», «можливості», «потенції», «рівень розвитку» і т. ін. На цю багату синоніміку, звичайно, доводиться зважати.

Нині, у зв’язку із зростанням інтересу до навчання і виховання обдарованих дітей, проблема гармонійного розвитку набуває особливої актуальності. Гадаємо, що, розв’язуючи її, ми повинні виходити з палко відстоюваної П. Ф. Каптерєвим, О. М. Острогорським, Ф. С. Матвєєвим, Н. Булигіним та іншими прогресивними педагогами Росії ідеї про недопустимість «вирівнювання» здіб¬ностей (тим більше «пригальмовування» видатних якостей) та про необхідність враховувати вже сформовані нахили обдарованої дитини, пристосовуючи до них тип навчання. У першу чергу це має досягатися за допомогою диференційованих, а в деяких ви¬падках індивідуальних навчальних планів. Такий підхід не виключає й того, що з окремих навчальних предметів обдарованому учневі буде дозволено не тільки вивчати програму в меншому обсязі (що вже практикується в старших класах деяких наших шкіл), але навіть і з меншою результативністю. (Сьогодні вже очевидно, що в багатьох обдарованих дітей структура розумової сфери, її природні основи відзначаються певною дисгармонійністю, яка погано узгоджується із стандартним навчальним планом.) І, нарешті, таким учням треба залишати більше вільного часу, яким вони могли б розпорядитися на свій розсуд для самостійних занять відповідно до їхніх нахилів.
Менш за все нам хотілося б, щоб викладені тут міркування були сприйняті як цілком сформована позиція. Скоріше їх треба розглядати як роздуми над спостережуваними в психолого-педагогічній практиці фактами, підкріплені екскурсом до глибинних джерел досліджуваної проблеми у вітчизняній педагогіці.