ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ОРГАНІВ 5
1.1. Загальна характеристика конституційних органів 5
1.2. Види конституційних органів 11
РОЗДІЛ ІІ. КОНСТИТУЦІЙНІ ОРГАНИ ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОВІДНОСИН 15
2.1. Форми участі конституційних органів у адміністративних правовідносинах 15
2.2. Особливості адміністративної правосуб’єктності конституційних органів 20
ВИСНОВКИ 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28

Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах. Орган держави — це частина державного механізму. Кожний з них володіє специфічними рисами. Державні органи мають відповідні особливості, специфічні ознаки, за якими вони відрізняються від інших організацій, які є в державі й суспільстві. [1, с.36]
Орган держави (державний орган) — це організаційно і структурно уособлена частина державного механізму, яка наділена в установленому Конституцією України порядку державно-владними повноваженнями, правовими і матеріально-фінансовими ресурсами для реалізації завдань і функцій державної влади.
Конституція України регламентує такі основні складові організації і діяльності органів державної влади: а) закріплює загальне призначення цих органів як засобу, інструменту реалізації народовладдя, народного суверенітету (ст. 5); б) встановлює основні принципи їх організації і діяльності (поділ влади, участь громадян в управлінні державою, законність діяльності тощо) (статті 5, 6, 19); в) розмежовує повноваження загальнодержавних і місцевих органів (статті 116, 119 Конституції); г) встановлює структуру державних органів і правовий статус найважливіших з них: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд (розділи 4, 5 6, 12). [1, с.54]
Сукупність норм Основного Закону складають відповідний конституційний інститут — основи системи державних органів України. Зміст цього інституту конкретизується як у нормах конституційного права, так і в нормах та інститутах інших галузей права (наприклад, адміністративного в частині питань функціонування виконавчої влади), регулювання діяльності органів судової системи, прокуратури має міжгалузевий характер: організаційна структура, устрій — предмет конституційного права; компетенція, форми діяльності — цивільно-процесуального, кримінально-процесуального, адміністративного та інших галузей права України. [5, с.75]
Наука конституційного права виділяє такі ознаки органу держави: а) конституційно-правовий статус; б) особливості його формування; в) характер державно-владних повноважень; г) специфіка взаємовідносин різних державних органів і структур громадянського суспільства.
Основоположною ознакою належності державного органу до державного апарату є наявність у органу держави державно-владних повноважень. Головні з них закріплені в Конституції України. Державно-владні повноваження характеризуються тим, що: а) порядок формування і діяльність органу, його структура і компетенція закріплюються нормами права, насамперед конституційного; б) орган держави наділяється правом видання юридичних актів, які є обов'язковими для виконання суб'єктами права (закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів тощо); в) встановлені цими нормативно-правовими актами приписи забезпечуються засобами переконання, виховання, а за необхідності — можливості застосування примусової сили держави; г) державний орган при реалізації своїх функцій і повноважень спирається на матеріально-фінансове забезпечення своїх приписів (наприклад, фонди держави, кошти державного бюджету України тощо). Примусовий характер владних повноважень державного органу, його монополія на застосування насильства принципово відрізняє його від інших політичних і суспільних інститутів.
У категорії державно-владного повноваження чітко проявляється органічний зв'язок держави і права, механізму держави в цілому і окремого державного органу.

1. Адміністративне право України : підруч. для юрид. вузів і фак. / [за ред. Битяка Ю. П.]. – Х. : Право, 2010. – 520 с.
2. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. – 2010. - №3. – 736с.
3. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах // Право України. – 2012. - №8. – 523с.
4. Буренко В. «Вища рада юстиції – не судовий орган України» // Урядовий кур’єр. – 2011. – 365с.
5. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України / М. Запорожець // Право України. – 2013. – № 2. – 653с.
6. Мельник Р. С. Сучасна адміністративно-правова доктрина та управлінська термінологія: як узгодити їх між собою? / Р. С. Мельник // Юридична Україна. – 2010. – № 5. – 543с.
7. Мельник Р. С. Теорія правової держави та її вплив на виникнення адміністративного права та формування його системи / Р. С. Мельник // Юридична Україна. – 2010. – № 5. – 670с.
8. Мельник Р. С. Ще раз про сутність та ознаки публічно-правових відносин / Р. С. Мельник // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2011. – № 4. – 674с.
9. Мельник Р. С. Щодо розуміння змісту категорії «система адміністративного законодавства» / Р. С. Мельник // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2012. – № 42. – 783с.
10. Мельник Р. С. Яким бути циклу адміністративно-правових дисциплін у юридичному навчальному закладі? / Р. С. Мельник // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. – 2013. – Вип. 27. – 476с.
11. Мельник Р. С.Системний підхід у правознавстві / Р. С. Мельник // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 11. – 462с.
12. Назаров І.В. Правовий статус Вищої ради юстиції: моногр. [Текст] / В.І. Назаров. – Х.: Вид-во Фінн, 2012. – 208 с.
13. Назаров І. В. Правовий статус Вищої ради юстиції : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.10 / Іван Володимирович Назаров. – Харків, 2012. – 200 с.
14. Овсянко Д. М. Адміністративне право: учб. Посіб. / Д. М. Овсянко. –3–вид. – М.: Юристъ, 2011. – 468 с.
15. Одарченко А.Н. Проблема систематики адміністративного права / А.Н. Одарченко // Право и жизнь. – 2012. – Кн. 4–5. – 375с.
16. Організація судових та правоохоронних органів: підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін. За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. — 528 с.
17. Партико З. В. Наука, псевдонаука, паранаука й інженерні вчення / З. В. Партико // Бюллетень ВАК України. – 2010. – № 9. – 476с.
18. Пахомов І. Проблеми розвитку інститутів адміністративного права України та шляхи їх вирішення / І. Пахомов // Право України. – 2013. – № 10. – 562с.
19. Пилипенко П. Право соціального забезпечення у системі соціального права / П. Пилипенко // Право України. – 2012. – № 10. – 576с.
20. Пікуля Т.О. Інформаційне право України у системі правових наук / Т.О. Пікуля // Науковий вісник Юрид. акад. М-ва внутр. справ. – 2013. – № 4 (24). – 476с.
21. Погорілко В.Правова система – система права – система законодавства сувереної України / В. Погорілко, М. Малишко // Право України. – 2012. – № 9–10. – 452с.
22. Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 4 – 364с.
23. Селіванов В. Діалектика приватного та публічного в правовому регулюванні / В.Селіванов, Н. Діденко // Право України. – 2010. – № 11. – 634с.
24. Селіванов В. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права в системі права України / В. Селіванов // Право України. – 2013. – 332с.
25. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / Скакун О. Ф.; пер. з рос. – Х. : Консум, 2011. – 656 с.
26. Стрижак А. Адміністративно-правові відносини у галузі правосуддя : особливості та види / А. Стрижак // Право України. – 2013. – № 1. – 465с.
27. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. П. Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондракова. — К.: МАУП, 2012. — 272 с.
28. Теорія держави и права : посібник / [під ред. М. Н. Марченко]. – 3-е вид., розшир. і доп. – М. : ЗЕРЦАЛО-М, 2011. – 624 с.
29. Харитонова О. Поняття і ознаки публічних правовідносин / О. Харитонова // Вісник Академії правових наук України. – 2012. – 466с.
30. Школик А. М. Порівняльне адміністративне право : навч. посіб.[для юрид. ф-тів та ф-тів міжнар. відносин] /А. М. Школик. − Львів : ЗУКЦ, 2011. − 308 с.

Актуальність даної роботи виражається в тому, що Конституційні органи й Конституційне право України становлять фундамент національного законодавства, тому що є засадничою основою утворення і функціонування всіх інших галузей права. Конституція України 1996 року проголосила демократичне, соціальне і правове спрямування розвитку Української держави. Конституція України, будучи основним джерелом конституційного права України, регламентує якісно нові засади організації та діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що зумовлено динамічністю розвитку конституційно-правових інститутів. Оволодіння знаннями з конституційного права України вкрай потрібне для вивчення та аналізу чинної Конституції України, яка є не лише актом найвищої юридичної сили, а й найвищою законотворчою цінністю, втіленням волі і прагнень української нації.
Запропонований посібник базується на чіткій структурній основі, яка є похідною від структури Конституції України. Мета навчального посібника вбачається у створенні комплексного і логічно викладеного навчального матеріалу з конституційного права України для допомоги студентам у засвоєнні ними відповідних знань.
Навчальний посібник складається з 14 розділів, у яких змістовно викладено основні конституційно-правові інститути. Автори намагалися донести навчальний матеріал чітко, логічно, системно і доступно. Стиль написання посібника - легкий та зрозумілий, оскільки автори прагнули уникнути надмірного застосування побічної інформації. Разом з тим системне опрацювання змісту цього видання допоможе студентам не тільки здобути концептуальні знання з конституційного права України, а й орієнтуватися в тих нагальних проблемах, які існують у сфері правового регулювання конституційно-правових відносин. Водночас звернено увагу студентів на відсутність моністичного трактування ряду дефініцій у конституційному праві України, що залишає простір для творчого осмислення та аналізу студентами інститутів конституційного права. І це є вкрай важливим, оскільки майбутнє за тими фахівцями юристами, котрі не тільки володіють відповідним багажем знань, але й продукують ці знання у конструктивній прогресії.
Дана тема була висвітлена фахівцям юридичної справи A.M. Колодієм, A.A. Козловським, В.П. Тихим.
Об’єктом дослідження виступають конституційні органи.
Предмет дослідження – адміністративно-правовий статус конституційних органів.
Мета дослідження полягає описі особливостей адміністративно-правового статусу конституційних органів.
Завдання дослідження:
 описати поняття та види конституційних органів;
 дати характеристику конституційних органів, як суб’єктів адміністративних правовідносин.
 

У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження.
ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви.
Президент України визначається конституцією як глава держави, який виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать міністерства, державні комітети та інші відомства загальнодержавного рівня.
Місцеві державні адміністрації зобов'язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місцевого самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя.
Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні конституція визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147).
Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами.
Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
Отже, говорячи про правовий статус та повноваження Вищої ради юстиції, в даній роботі вдалося висвітлити основні завдання,склад і порядок формування, дослідити доцільність роботи даного органу в державній владі, а особливо в судовій гільці влади.
Даний орган здійснює такі основні повноваження :
1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;
4) розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.
ВРЮ носить колегіально-секційний характер, поділяється на дві секції. А до складу ВРЮ входять найбільш різноманітні та важливі посади у державі, задля винесення правильного, справедливого, неупереджене рішення.
Можна сказати, що Вища рада юстиції є важливою і необхідною ланкою механізму демократичного суспільства забезпечення відбору кандидатів на посади суддів на якісно новому рівні. У той же час це інструмент руйнування елементів корпоративності при вирішенні питань формування суддівського корпусу.