Вступ ………………………………………………………………………..3
Аудит адміністративної діяльності: форма чи метод контролю ………..4
Висновки ……………………………………………………………………11
Список використаних джерел ……………………………………………..12

Актуальність теми дослідження викликана тим, що в сучасних умовах розвитку все більше наголошується на необхідності оцінки ефективності та результативності управління державними ресурсами. Мова йде про модернізацію контролю, який би мав спрямованість на проведення глибокого аналізу та оцінки системи державного управління в різних сферах. Тобто
Простежується тенденція виокремлення нової гілки влади – контрольної. Даний процес розвитку її інститутів має лише характер пошуків. Тому можна констатувати здобутки теоретиків і практиків державного управління щодо дослідження та запровадження в практичну діяльність органів влади сучасних методів контролю як інтегруючого чинника щодо дотримання й виконання поставлених перед управлінням мети і завдань, а саме: аудиту ефективності, аудиту використання трудових ресурсів, управлінського, фінансового, операційного аудиту.
Особливе місце серед них належить аудиту адміністративної діяльності, який покликаний сприяти своєчасному забезпеченню внесення коректив в управлінську діяльність, отриманню інформації про реальний стан справ у сфері державного управління. Адже в умовах неспрогнозованості швидких змін з’являються складні структури з великою невизначеністю, що потребує аналітичного аналізу та прийняття відповідних рішень. При цьому зростає також дисбаланс між наявними потребами та ресурсами, постає необхідність розумного витрачання грошей платників податків, а завданням аудиту адміністративної діяльності якраз і є оцінка рівня економічності, ефективності та результативності діяльності. Тобто, визначення дійсного стану; виявлення упущень і недоліків адміністративного, нормативно-правового та фінансового характеру, визначення рівня впливу встановлених упущень і недоліків на якість виконання поставлених завдань; оцінка доцільності подальшої реалізації оперативних і стратегічних планів діяльності, обґрунтування пропозицій щодо їх припинення чи забезпечення своєчасного та повного виконання із залученням оптимального (або додаткового) обсягу державних ресурсів.
Складна, розгалужена, багатофункціональна, методологічно й технологічно неоднорідна система контролю у сфері державного управління на сьогодні є об’єктом, форма та методи якого не відповідають його змісту. Тому тенденції розвитку суспільства спонукають до їх переосмислення та наповнення сучасно-перспективним змістом.
Контроль є основним способом забезпечення законності й ефективності в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Його сутність полягає в перевірці відповідності діяльності підконтрольного об’єкта тим настановам, які цей об’єкт отримав від управлінської ланки. Саме специфічне призначення контролю надає можливість виділити його самостійність, що дає
Можливість відокремити від інших видів діяльності не тільки в науковому, але й в організаційному плані як під час визначення компетенції органів контролю, так і під час створення спеціальних контролюючих відомств, які не виконують або майже не виконують інших, крім контрольних, державних функцій. Тобто, це самостійна діяльність і, водночас, невідривна складова управління, що утворює стійку систему, в якій контроль є одним із її компонентів і водночас об'єднуючим елементом між її циклами.
Контроль сам по собі є доволі широкою категорією. Якщо звернутися до словників та наукової літератури, то на основі різних підходів до його розуміння можна зробити таке узагальнене визначення: контроль – це облік, спостереження за чим-небудь, перевірка діяльності будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність, аналіз результатів їх діяльності і виконання стратегічних планів, вжиття заходів щодо коригування таких планів для досягнення необхідних результатів. Контроль – це будь-яка перевірка відповідності об’єкта встановленим обмеженням та засоби впливу організації на досягнення необхідних результатів і контролю відповідності кількості і якості отриманих результатів організаційній специфіці [10].
У класичному вигляді завданням контролю є порівняння фактичного стану управління з певними вимогами щодо його функціонування; виявлення допущених відхилень від норм, стандартів, регламентів і принципів; аналіз причин цих відхилень і шляхів виправлення недоліків і подолання перешкод для підвищення ефективності функціонування всієї управлінської системи.
Контроль є обов’язковим елементом управління та здійснюється з метою сприяння тому, щоб фактичні результати найбільше відповідали очікуваним. За його допомогою суб’єкт управління отримує інформацію про позитивні або негативні результати діяльності, про помилки та прорахунки, що можуть спричинити невиконання поставлених завдань або намічених цілей, а також визначити напрями вдосконалення подальшої діяльності.
Контроль не можна цілком ототожнювати з якоюсь однією інституцією або тільки з одним напрямом (гілкою чи функцією) здійснення влади (зокрема
Державної чи виконавчої), оскільки він має “наскрізне” значення щодо інституцій та напрямів (гілок чи функцій) здійснення будь-якої влади.
З огляду на вітчизняний досвід практичної контрольної діяльності, контроль розрізняють за трьома основними формами здійснення: перевірка, ревізія та аудит. Як підкреслює Є. Калюга, “форма виражає внутрішній зв’язок і спосіб організації контролю, дає змогу розкрити його зміст і вказує на техніку його здійснення” [8, с. 51]. Відтак, він пропонує класифікацію господарського контролю, що включає його поділ за формами здійснення на ревізію (документальну ревізію), тематичну перевірку (обстеження), камеральну перевірку.

1. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ // ВВР України. - 1993. - № 13. - С. 110.
2. Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про аудиторську діяльність" // Економіка, фінанси, право. - 2003. - № 1. - С. 33-39.
3. Аудит адміністративної діяльності: Теорія та практика / Пер. З англ. В. Шульги. -К.: Основи, 2000. - 190 с.
4. Государственное управление: Основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. - М.: Статут, 2000. - 912 с.
5. Гурне Б. Державне управління: Пер. З фр. В. Шовкуна. - К.: Основи, 1993. - 165 с.
6. Дзюба С. Напрями перетворень в аудиторській діяльності // Економіка України. -2003. - № 3. - С. 36-42.
7. Збірник дослідження ефективності виконання державних програм / Державна контрольно-ревізійна служба України; Головне контрольно-ревізійне управління України. -К., 2002. - 104 с.
8. Калюга Є.В. Класифікація контролю та шляхи її вдосконалення // Фінансовий контроль. - 2002. - № 1. - С. 44-52.
9. Нагайчук Т. Аудит ефективності використання державних ресурсів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. Наук. Пр. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. -К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 2. - С. 198-200.
10. Нижник Н ., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісн. УАДУ. - 1998. - № 2. - С. 23-31.
11. Новый энциклопедический словарь. - М.: Большая Российская Энциклопедия, 2001. - 1456 с.
12. Пархомчук О., Рудницька Р. Аудит адміністративної діяльності як шлях до здійснення успішного державного управління // Актуальні проблеми державного державного управління: Зб. Наук. Пр. - ДФ УАДУ, 2000. - Вип. 3 (3). - С. 156-164.
13. Полінець О. Контроль в державному управлінні: сутність, види та форми його здійснення // Вісн. УАДУ, 2000. - № 2. - С. 71-76.
14. Соколовська В.В. Аудит адміністративної діяльності: сучасний стан та необхідність впровадження // Актуальні проблеми державного управління: Зб. Наук. Пр. - Л.: ЛФ УАДУ, 2001. - Вип. 6. - С. 110-119.
15. Сушинський О. Методи та форми здійснення контрольної влади // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 2. - С. 54-62.
16. Фаренік С.А. Логіка і методологія наукового дослідження: Наук.-метод. Посіб. -К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 340 с.
17. Черепанова В. Деякі підходи до аудиту адміністративної діяльності: методологічний аспект // Державне управління в Україні: реалії та перспективи: Зб. Наук. Пр. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - С. 74-79.

Комплексне системне реформування всіх сфер суспільного життя, що відбувається сьогодні в Україні, спрямоване на побудову громадянського суспільства та відповідну йому демократичну, соціальну, правову державу. Відтак, для досягнення стабільного прогресу в ході реформування і вдосконалення державного управління переглядається функціональне призначення кожної ланки адміністративної системи, здійснюється безперервний пошук шляхів удосконалення форми та змісту державного управління. Порушуються питання не тільки стосовно оптимізації структури тих чи інших державних інституцій, а й переглядаються механізми організації державного адміністрування і, зокрема, створення та впровадження дієвої системи загальнодержавного контролю для підвищення його практичності та ефективності. Особлива роль у цьому процесі належить контролю з боку держави й суспільства, оскільки саме вони підвищують відповідальність апарату державного управління перед суспільством і громадянами за прийняття і шляхи реалізації рішень, досягнуті результати.

Аналіз практики застосування ААД (як за кордоном, так і в Україні) [7; 12] дає підстави зробити висновок, що він не належить ані до фінансово-економічного, ані до адміністративного аудиту (у сучасному вітчизняному розумінні), адже під час його виконання контрольно-ревізійні заходи не проводяться, не розглядаються питання законності, відповідності та доцільності тих чи інших управлінських заходів. Він не спрямований на викриття недбалості дій управлінців, порушення законодавства або недотримання фінансово-господарської дисципліни; не ставить за мету виявлення порушників для притягнення до відповідальності.
Головною метою ААД є визначення сфер, адміністративна діяльність в яких є неекономною, неефективною або нерезультативною. І на підставі глибокого аналізу причин виникнення цих недоліків та за результатами вивчення “кращої практики” застосування управлінських підходів запропонувати дієві напрямки або шляхи вдосконалення управління в цій сфері, що пов’язується із поліпшенням рівня життя громадян.
Відповідно до цього постає питання: ААД є формою чи методом контролю, чи, можливо, його ототожнювати з перевіркою? Для того щоб знайти відповідь, слід звернутися до словниково-довідникової літератури, адже категорія “метод” застосовується всіма галузями науки, у т.ч. Наукою права, в якій широко застосовуються такі поняття, як “метод правового регулювання”, “метод переконань і примушування” тощо. Метод як шлях дослідження чи пізнання – спосіб організації практичного й ідеологічного (наукового) освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного пізнання дійсності [11, с. 720]. Під методом, стосовно до управління, звичайно розуміють способи розподілу обов’язків в апараті управління послідовність і строки виконання різного роду
Повторних операцій, у здійсненні яких беруть участь кілька суб’єктів [5]. Щодо форми, то вона є зовнішнім виразом будь-якого змісту [11, с. 1288].
Оскільки у процесі проведення аудиту адміністративної діяльності вивченню підлягають не лише фінансові операції, а й уся діяльність, включаючи як організаційну, так і адміністративну системи, а дослідження може проводитися як стосовно окремої управлінської одиниці, кількох підрозділів однієї мережі, так і щодо системи взаємопов’язаних ділянок різних секторів, то для його виконання необхідні специфічні повноваження щодо аналізу управління. Тому робота нагадує невеликий за обсягом дослідний проект, в основу якого обирається певна тема, що базується на невирішеній актуальній проблемі. Причому ААД має справу з людськими ресурсами.
З урахуванням вищезазначеного, зробимо такі висновки. Сутність контролю знаходить свій вияв у принципах як основних засадах його здійснення. Вони опосередковують різні властивості, аспекти волевиявлення суб’єктів, закономірності функціонування і розвитку. Метод і форма – це взаємопов’язані сторони процесу здійснення контрольної влади, але не тотожні йому, в них відображається чи трансформується відповідна сутність. У контролі як функції відображається матеріальний зміст здійснення контрольної влади, в її формі – специфіка зовнішнього виявлення цієї функції, а в методах її здійснення характеризується практичне здійснення цієї функції. Що ж до ревізії та аудиту адміністративної діяльності, то з огляду на специфіку їх сутності, технології проведення доцільним вважається відносити їх до методів контролю як самостійний вид діяльності. Це, у свою чергу, потребує відповідної класифікації форм, з огляду на їх розмаїття, що цілком може бути предметом подальших наукових досліджень.
Тим більше, що без ефективної системи контролю в системі державного управління неможлива побудова високорозвиненої, демократичної держави. Саме вона є однією із важливих складових, що дасть змогу забезпечити стабільність і динамічність розвитку системи державного управління, адекватної станові громадянського суспільства. А відтак, подальшого розвитку
Набуватимуть сучасні методи контролю, удосконалюватимуться шляхи їх запровадження.