Вступ …………………………………………………………………………..3
Педагогічні ідеї Ж.Ж. Руссо в романі «Юлія, або Нова Елоїза» …………...4
Висновок ………………………………………………………………………19
Список використаної літератури …………………………………………….20

У галузі художньої прози Руссо прославився своїм романом «Юлія, або Нова Елоїза». Це просвітницький філософський роман, його справедливо нази-вають «енциклопедією «руссоїзму». Основні проблеми, уславлення природи та доброчинності, вирішуються тут за допомогою «уяви серця». Тому одночасно роман був своєрідною сентименталістською енциклопедією почуттів. Написаний у формі листів, він поділялися на дві книги, кожна з яких містила три частини. У перших трьох Руссо зображує історію кохання дівчини із заможної родини Юлії до бідного учителя Сен-Пре. Кохання постало як природне почуття, здатне зруйнувати забобони та суспільні умовності. В останніх трьох частинах письменник прославляв моральний обов'язок, говорив про обов'язки людини перед родиною, близькими, суспільством. Це історія заміжжя Юлії, яка підко-рилася волі – батька та вийшла заміж за рівного їй за суспільним станом Воль-мара, історія добропорядного шлюбу без пристрасного кохання. Проте намір Руссо бути лише повчальним не до кінця витримано. Оголошуючи почуття ос-новним критерієм природності людини, він у відповідності до естетики сенти-менталізму передав складну гаму почуттів своїх героїв, неможливість знищити ці почуття за допомогою розсудливих роздумів. Його героїня нібито померла від випадкової хвороби, проте в той же час це смерть було кохання.
Сюжет
«Я наблюдал нравы своего времени и выпустил в свет эти письма», – пише автор у «Передмові» до свого твору.
Маленьке швейцарське містечко. Освічений та вразливий різночинець Сен-Пре, ніби П'єр Абеляр, закохався у свою ученицю Юлію, доньку барона д'Етанжа. І хоча сувора участь середньовічного філософа йому не загрожувала, він знав, що барон ніколи не погодиться віддати доньку за людину, що не мала аристократичного походження. Юлія відповіла Сен-Пре не менш пристрасним взаємним почуттям. Проте, вихована у суворих правилах, вона не уявляє собі кохання поза шлюбом, а шлюб – без згоди батьків. «Возьми суєтную власть, друг мой, мне же оставь честь. Я готова стать твоей рабой, но жить в невиннос-ти, я не хочу приобретать господство над тобой ценою своего бесчестия», – пи-ше Юлія коханому. «Чем более я тобою очарован, тем возвышеннее становятся мои чувства»,– відповідає він їй. З кожним днем, з кожним листом Юлія все си-льніше прив'язується до Сен-Пре, а він «томится и сгорает», вогонь, що тече йо-го жилами, «ничто не может ни потушить..., ни утолить».
Клара, кузина Юлії, сприяла закоханим. У її присутності Сен-Пре зривав з вуст Юлії поцілунок, від якого йому ніколи не зцілитися. «О, Юлія, Юлія! Нев-же союз наш неможливий! Невже наше життя піде різними шляхами і нам при-значена вічна розлука?» – промовляв він.
Юлія дізналася, що батько знайшов їй чоловіка – свого давнього друга, пана де Вольмара, і у відчаї покликала до себе коханого. Сен-Пре умовив дівчи-ну тікати разом із ним, але вона відмовився: її втеча нанесе удар кинджалом у материнське серце і «розчарує кращого із батьків». Охоплена суперечливими почуттями, вона в пориві пристрасті стала коханкою Сен-Пре і тут же гірко по-шкодувала про це. «Не розуміючи, що я кою, я вибрала власну загибель. Я про все забула, думала тільки про своє кохання. Я скотилася до безодні ганьби, звід-ки для дівчини немає повернення»,– довірила вона Кларі. Та заспокоїла подругу, нагадуючи їй про те, що жертва її принесена на вівтар чистого кохання.
Сен-Пре страждав, переживаючи за Юлію. Його ображало розкаяння ко-ханої. «Значить, я вартий лише зневаги, якщо ти зневажаєш себе за те, що з'єд-налася зі мною, якщо радість мого життя для тебе – мука?» – запитує він. Юлія, врешті, визнає, що тільки «кохання є життєдайним камінням усього нашого життя». «Нет на свете уз целомудреннее, чем узы истинной любви. Только лю-бовь, её божественный огонь может очистить наши природные наклонности, сосредоточивая все помыслы на любимом предмете. Пламя любви облагоражи-вает и очищает любовные ласки; благопристойность и порядочность сопровож-дают ее даже на лоне сладострастной неги, и лишь она умеет все это сочетать с пылкими желаниями, однако, не нарушая стыдливости». Не в змозі далі бороти-ся із пристрастю, Юлія запросила Сен-Пре на нічне побачення.

1. Аббуд Р. Теории воспитания во французском просвещении (Ж.-Ж. Руссо, К.А. Гельвеций): Автореф. дис. на соиск. учен. степ. кандидата наук (09.00.03) / Рос. АН, Ин-т философии.. – М., 1994. – 23 с.
2. Дворцов А. Жан Жак Руссо / А. Т. Двор цов. – М. : Наука, 1980. – 111 с.
3. Длугач Т. Подвиг здравого смысла, или Рождение идеи суверенной лич-ности: (Гольбах, Гельвеций, Руссо) / Т. Б. Длугач. – М. : Наука, 1995. – 221 с.
4. Длугач Т. Подвиг здравого смысла, или Рождение идеи суверенной лич-ности (Гольбах, Гельвеций, Руссо) Подвиг здравого смысла, или Рождение идеи суверенной личности (Гольбах, Гельвеций, Руссо). – М. : Наука, 1995. – 221с.
5. Занадворова Т. Жан-Жак Руссо. Художественный метод. Традиции / Т. Л. Занадворова. – Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 1993. – 139 с/
6. Ивин А.А. Ценности и понимание //Вопросы философии. – 1987. – № 8. – С.22-27.
7. Історія вчень про державу і право Історія вчень про державу і право : На-вч. посіб. / М.І. Мірошниченко, В.І. Мірошниченко М.І. Мірошниченко, В.І. Мірошниченко ; Нац. акад. внутр. справ України. – К.: Атіка, 2004. – 223 с.
8. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей появиться как наука //Соч. в 6 т. - Т. 4(1). – М., 1965.- С. 67-210.
9. Кузнецов Н.С. Человек, потребности, ценности. – Свердловск, 1992.

Реферат про педагогічну діяльність Ж.Ж.Руссо мені б хотілось розпочати з короткого екскурсу в історію, оскільки я вважаю важливим вплив середовища та історичної ситуації на формування педагогічних поглядів.
В історію людства XVIII століття ввійшло як епоха Просвітництва. Його батьківщиною стала Англія, потім Франція, Німеччина та Росія. Для цієї епохи характерний девіз: все повинно постати перед судом розуму! Вихідні ідеї епохи Просвітництва – культ науки (а значить, Розуму) і прогрес людства. Всі праці діячів Просвітництва пронизані ідеєю верховенства Розуму, його світоносної сили, що пронизує темноту та хаос. Май мужність думати самостійно! – такий призив Просвітництва. Францію XVIII століття характеризують велика кількість ідейних пошуків, наукових творчих подвигів і потрясаючих суспільство політичних явищ. Країна почала виходити із трясовини феодального устрою, економічної та політичної відсталості, вона вступила в період першопочаткового капіталістичного накопичення.
Французькі просвітники різко критикували релігію як оплот феодалізму, феодальний устрій і феодальну релігію. Вони відстоювали, виходячи із позицій Локка, договірну теорію походження держави (Руссо, Дідро та ін.) та доказува-ли, що в своєму “звичайному стані” людина завжди мала “звичайне право” на свободу, рівність і братство. Вони чекали настання нової ери – ери панування розуму.
Видатне місце серед французьких просвітників займав Жан-Жак Руссо та філософи матеріалісти.

У своєму творі Жан-Жак Руссо висловлює ідею про самостійність і само-діяльність дитини в історії природного виховання. Він застосовує метод приро-дних наслідків і непрямого впливу.
В основі виховання “по Руссо” повинен лежати принцип проходження вказівкам природи. Відповідно до цього принципу:
1) кожному віку повинні відповідати особливі форми виховання і навчання;
2) виховання повинне носити трудовий характер і сприяти максимальному розвитку самостійності й ініціативи учня;
3) інтелектуальному вихованню повинне передувати вправа фізичних сил і органів почуттів вихованців.
Педагогічні погляди Руссо були корисні в той час, а деякі актуальні й до-нині.
Так, актуальної залишається розбивка життя дітей на етапи відповідно до їхнього розвитку і необхідність різного рівня підходу до цих етапів. Кожен етап має своє особливе і дуже важливе значення. Якщо враховувати психологічний розвиток дітей на кожнім етапі в навчанні і вихованні, то воно проходити буде легше. А результати будуть вищі і кращі.
Також сучасні думки Руссо про необхідність активізації пізнавальної дія-льності дітей, розвитку в них окоміру, орієнтації в просторі, стимулювання від-чуттів, сприйнять, пам'яті.
Актуальним і в наш час залишається трудове виховання, по Руссо. Якби всі одержували таке виховання, то багатьох проблеми можна було уникнути.
Злободенним у наш час стало “відмовлення” батьків займатися вихован-ням своїх дітей. Їх (дітей) або віддають у дитячий сад, або наймають гувернант-ку, або діти надані самі собі, а батьки їх тільки годують, вбувають, одягають, що приводить до втрати покоління.