Вступ ………………………………………………………………………….3
Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми
1.1.Поняття конфлікту і його соціальна роль ………………….7
1.2.Особливості конфліктів в класних колективах …………….10
1.3.Можливі психопрофілактичні заходи
попередження і усунення між особових
конфліктів в класі …………………………………………………16
Розділ ІІ. Експериментальна перевірка педагогічних умов
формування конфліктологічної компетентності вчителя …………………20
Висновки ………………………………………………………………….…..28
Список використаних джерел ………………………………………….…...32
Додатки ………………………………………………………………….……36

Конфлікт (від лат. Conflictus – зіткнення) – це відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами. Кожна сторона робить все, аби прийнята була її точка зору і мета, і заважає іншій стороні робити те ж саме.
Коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, спорами, ворожістю і тому подібне. В результаті існує думка, що конфлікт – явище завжди небажане, що його слід негайно вирішувати, як тільки він виникає. Але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більше число альтернатив або проблем. Англійський соціолог Е. Гідденс дав таке визначення конфлікту: “Під конфліктом я маю на увазі реальну боротьбу між діючими людьми, або групами, незалежно від того, які витоки цієї боротьби, її способи і засоби, мобілізовані кожній із сторін”. Найяскравіше ця позиція представлена в роботах німецьких соціологів Р. Зіммеля, Р. Дарендорфа і американського соціолога Л. Козера. Основне положення теорії конфлікту Г. Зіммеля полягає в тому, що конфлікт, хоча і є однією з форм розбіжності, в той же час є соціалізуючою силою, що обєднує протиборчі сторони і сприяє стабілізації суспільства. Л. Козер в своїй класичній роботі “Функції соціальних конфліктів” підкреслював, що конфлікт несе в собі не лише деструктивну (руйнівну) функцію, в ньому закладений великий позитивний потенціал.
Але один з творців сучасної конфліктології, західнонімецький соціолог Р. Дарендорф, в основу соціальних конфліктів поклав саме політичні чинники: боротьбу за владу, престиж, авторитет. Конфлікт, по Дарендорфу, може виникнути в будь-якому співтоваристві, в будь-якій соціальній групі, де є пануючі і підпорядковані. Причиною конфлікту, на думку Р. Дарендорфа і його послідовників, є прагнення до домінування. П.А. Сорокин вказував на зв'язок конфлікту із задоволенням потреб людей. На його думку, джерело конфліктів лежить в придушенні базових потреб людини, без задоволення яких він не може існувати, перш за все, потреб в їжі, одязі, житлі, самозбереженні, самовираженні, творчості, свободі. В той же час, він підкреслював, що важливі не самі по собі потреби, але і засоби їх задоволення, доступ до відповідних видів діяльності, який обумовлений соціальною організацією суспільства.
Якщо конфлікти сприяють ухваленню обгрунтованих рішень і розвитку взаємин, то їх називають конструктивними.
Конфлікти, що перешкоджають ефективній взаємодії і ухваленню рішень, називають деструктивними.
80% конфліктів виникає без бажання їх учасників. Відбувається це через особливості нашої психіки і те, що більшість людей або не знають про них, або не надають цьому значення.
Головну роль у виникненні конфліктів грають так звані конфліктогени.
Конфліктогени – це слова, дії (або бездійність), що можуть призвести до конфлікту.
Велика небезпека виникає з ігнорування дуже важливої закономірності – ескалації конфліктогенів. Полягає вона в наступному: на конфліктоген в нашу адресу ми прагнемо відповісти сильнішим конфліктогеном, часто максимально сильним серед всіх можливих.
Дуже важливо знати формулу конфлікту і ефективно нею володіти. Вона виглядає таким чином:
КОНФЛІКТ = КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ + ІНЦИДЕНТ
Конфлікт – це відкрите протистояння як наслідок взаємовиключаючих інтересів і позицій.
Конфліктна ситуація – це протиріччя, що накопичилися, містять дійсну причину конфлікту.
Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.
З формули видно, що конфліктна ситуація і інцидент незалежні один від одного, тобто жодне з них не є слідством або проявом іншого.
Вирішити конфлікт – значить, усунути конфліктну ситуацію і вичерпати інцидент. Зрозуміло, що перше зробити складніше, але і важливіше. На жаль, на практиці в більшості випадків справа обмежується лише вичерпанням інциденту. Але часто також ми використовуємо прийом - придушення - відхід від реалізації цілей під впливом зовнішнього примусу, коли проблема заганяється вглиб і може у будь-який момент вийти назовні у формі агресії.

1. Агєєв В.С. Міжгрупова взаємодія. Соціально-психологічні проблеми. - М., 1990.
2. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М.,1999,.
3. Анцупов А.Я. Конфликтология / А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 520 с.
4. Анцупов А.Я. Профілактика конфліктів в шкільному колективі. М., - 2003.
5. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Конфліктологія: Навчань. для вузів. - М., 1999. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Конфліктологія: теорія, історія, бібліографія. - М., 1996.
6. Базелюк В.В. Конфликтологическая подготовка будущого учителя в педагогическом вузе (методология, теория, практика): дис. ... доктора пед. наук: 13.00.08. – Челябинск, 2005. – 402 с.
7. Байард Д., Байард Р. Ваш неспокійний підліток. - М., 1991.
8. Баныкина С.В. Конфликтологическая компетентность педагога. – Астрахань, 1997. – 122 с.
9. Богданов Е.Н. Психология личности в конфликте: учебное пособие / Е.Н. Богданов, В.Г. Зазыкин. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 224 с.
10. Богданов Е.Н., Зазыкин В.Г. Психология личности в конфликте: Учебное пособие. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. –224 с.
11. Бочарова В.Г. Педагогіка соціальної роботи. - М.,1991.
12. Бурлачук Л.Ф. Адаптация опросника для диагностики пяти факторов личности / Л.Ф. Бурлачук, Д.Н. Королев // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 126–134.
13. Глуханюк Н.С. Практикум по загальній психодіагностиці: Навчальн. посібник. - М., 2003
14. Глуханюк Н.С. Практикум по загальній психології: Навчальн. посібник /Н.С. Глуханюк, Е.В. Д'яченко, С.Л.Семенова. - Вороніж. 2003.
15. Гришина Н.В. Психология конфликта / Н.В. Гришина. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с.
16. Грішина Н.В. Психологія соціального конфлікту.- СПб.,2000.
17. Давидов Ст.Ст, Драгунова Т.Ст, Ітельсон Л.Би., Петровський А.В. Вікова і педагогічна психологія: підручник для студентів пед. інститутів. - М., Освіта, 1979
18. Емельянов С.М. Управление конфликтами в организации: учебное пособие / С.М. Емельянов. – СПб.: Авалон: Азбука-классик, 2006. – 256 с.
19. Журавлёв В.И. Основы педагогической конфликтологии. – М.: РПА, 1995. – 183 с.
20. Зімняя І.А. Педагогічна психологія. - М., 1999
21. Ивченко Д.В. Формирование конфликтологической компетентности специалиста таможенной службы: дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. – Калининград, 2000. – 167 с.
22. Козирев Г.І. Введення в конфліктологію: Навчальн. посібник. - М., 1999.
23. Козич І. В. Виховання толерантності – основа формування конфліктологічної компетентності майбутнього викладача вищої школи / Проблеми сучасної педагогічної освіти. – (Серія «Педагогіка і психологія»). – [зб. статей]: Вип. 8. Ч. 1. – Ялта: РВВ КГУ, 2005. – С. 179–185.
24. Козич І. В. Конфліктологічна компетентність соціального педагога – майбутнього викладача як предмет педагогічного дослідження / Проблеми сучасної педагогічної освіти. – (Серія «Педагогіка і психологія»). – [зб. статей]: Вип. 11. – Ч.2. – Ялта: РВВ КГУ, 2006. – С. 69–76.
25. Козич І. В. Конфліктологічна компетентність як особистісна, професійна якість майбутніх викладачів вищої школи / Підготовка вчителя у контексті Європейського освітнього простору: [зб. наук. праць / за ред. проф. М. В. Левківського]. – Київ – Житомир: Вид-во ЖДУ імені І. Франка, 2005. –
26. Козич І. В. Особливості взаємодії викладача і студента у педагогічному конфлікті / Вісник Запорізького національного університету: [зб. наук. статей. Педагогічні науки / гол. ред. Л. І. Міщик]. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. – С. 76–83.
27. Козич І. В. Проектування системи засобів формування конфліктологічної компетентності соціального педагога / Вісник Запорізького національного університету: [зб. наук. статей. Педагогічні науки / гол. ред. Л. І. Міщик]. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. – С. 80–87.
28. Козич І. В. Формування конфліктологічної компетентності майбутнього викладача вищої школи / Вісник Запорізького національного університету: [зб. наук. статей. Педагогічні науки / гол. ред. Л. І. Міщик]. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005. – С. 49–55.
29. Кондаков И.М. Самооценка компетентности в разрешении конфликтов руководителями среднего звена / И.М. Кондаков // Психологический журнал. – 1998. – Т. 19. – № 1. – С. 135–143.
30. Короткий психологічний словник/Под ред. А.В. Петровського, Н.Г. Ярошевського. - М., 1996
31. Лукашенко А.О. Принцип свободи як основа професійної діяльності вальдорфського вчителя // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. – Харків: ХДПУ, 2002.– Вип.23.–С.80-83.
32. Лукашенко А.О. Фрідріх Глазл про типологію соціальних конфліктів // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. – Харків: ХНПУ, 2005. – Вип.27. – Ч.2. – С.79-89.
33. Немов Р.С. Психологія. Підручник для студентів вищ. пед. навч. закладів. У 3-х кн-х. Кн. 1 Загальні основи психологии- 2-е видавництво - М., Освіта, ВЛАДОС, 1994.
34. Петровський А.В. Особа. Діяльність. Колектив. – М.: Знання, 1982. – 262с.
35. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М., 1991 – 127 с.
36. Цой Л.Н. Практическая конфликтология. Книга первая. – М.: 2001. – 233 с.

Складні й суперечливі процеси, які відбу¬ваються в Україні на межі третього тисячоліття, вимагають підвищення рівня професіоналіз¬му освітян. Особливо високі вимоги ставляться до компетентності вчителя (закони України “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, Державна програма “Вчитель”, Націонал¬ьна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті). Однією із складових профе¬сійно-педагогічної компетентності є конфліктологічна компетентність, яка передбачає здат¬ність учителя ефективно взаємодіяти з іншими людьми, досягати консенсусу, запобігати і розв’язувати проблемні й конфліктні ситуації на засадах гуманності, толерантності, відпові¬дальності, співпраці.
Актуальність формування конфліктологічної компетентності вчителя підсилюється значним зростанням кількості міжособистісних конфліктів у системі освіти. Разом з тим ознайомлення з результатами теоретичних напрацювань учених і практикою здійснення на¬вчально-виховного процесу в освітніх закладах свідчить, що серед освітян спостерігається досить низький рівень конфліктологічної культури, що призводить до високої конфліктоген-ності педагогічного середовища і стресогенності всіх учасників взаємодії в освітніх закладах.
Це підтверджується і даними проведених мною опитувань 240 учителів миколаївських шкіл. Приблизно одна третина педагогів у професійній діяльності досить часто стикається з конфліктами, які мають негативні руйнівні наслідки. До того ж, більшість учителів не воло¬діє методами розв’язання конфліктів, тому багато з них залишаються неврегульованими. Так, кожний п’ятий респондент у взаєминах обирає стратегію, орієнтовану лише на відкрите жорстке протиборство; близько 20 % обирають модель уникання, тобто “не помічають” наяв¬ні суперечності, не прагнуть віднайти спосіб їх розв’язання. Більше чверті опитаних не змогли визначити свою позицію, і лише кожний третій віддає перевагу співпраці, компро¬місу, прагнучи відшукати конструктивний спосіб розв’язання проблеми.
Отже, практика школи вимагає розв’язання проблеми підготовки професійно компе¬тентних педагогічних кадрів, які володіють методами передбачення, запобігання, регулю¬вання конфліктів, що виникають у педагогічному процесі загальноосвітніх навчальних за¬кладів.
Формування конфліктологічної компетентності вчителя як складової професійної є одним з основних завдань порівняно нової галузі наукової дисципліни – педагогічної конф¬ліктології, що інтегрує систему принципів, наукових знань, форм і методів таких галузей, як загальна конфліктологія, соціологія, психологія, деонтологія, педагогіка.
Аналіз психолого-педагогічної літератури, досліджень із загальних питань конфлікто¬логії, педагогічної конфліктології, а також проблем професійної компетентності вчителя свід¬чить, що проблема конфлікту і пов’язаних з ним явищ, формування конфліктологічної компетентності педагога вивчаються в таких основних напрямах:
• обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження проблеми конфліктів у педагогіці, основ педагогічного управління конфліктами (А.Анцупов, О.Бєлкін, В.Журавльов, О.Іонова, І.Коваль, Є.Тонков та інші);
• розкриття сутності конфліктів у шкільних колективах, причин їх виникнення, шляхів запобігання і розв’язання, зокрема в учнівському середовищі (А.Анцупов, В.Афонькова, Г.Балл, В.Басова, С.Гиренко, В.Журавльов, А.Зосимовський, О.Ковальов, Я.Коломинський, М.Рибакова, Є.Родченкова, О.Слапогузова, Є.Хаустова, А.Шкіль, Є.Шумилін та інші); у вза¬єминах “учитель-учні” (О.Бєлкін, О.Гаврилюк, О.Гуменюк, Ю.Костюшко, В.Кушнірюк, М.Рибакова, Б.Хасан, Ю.Черненький, Є.Юрківський та інші), „учитель-батьки” (Ш.Дундуа), “учитель-учитель” (О.Бєлкін, В.Жаворонков, І.Зиміна, Г.Карпова, Т.Чистякова та інші);
• конфліктологічна підготовка педагогів і майбутніх учителів (Г.Антонов, С.Баникіна, М.Васильєва, О.Лукашонок, С.Мусатов, М.Рибакова, Г.Пльотка, Л.Порохня, В.Семиченко, Н.Щуркова та інші).
Разом з тим у педагогічній науці не розкрито сам процес формування конфліктологічної компетентності педагога, який забезпечує готовність учителя до здійснення педагогічно доцільної взаємодії, безконфліктного спілкування з іншими учасниками педагогічного процесу – учнями, їхніми батьками, колегами, адміністрацією.
Такий стан наукового знання зумовлює необхідність розв’язання суперечностей, що об’єктивно мають місце в теорії і практиці педагогіки:
• між наявністю різноманітних конфліктів у шкільній практиці й нездатністю педагогів запобігати та конструктивно розв’язувати їх;
• між потребою теоретичного і практичного забезпечення готовності вчителя до конструктивного розв’язання конфліктів та відсутністю цілеспрямованої організації його конфліктологічної підготовки;
• між необхідністю розробки й впровадження ефективних засобів, форм і методів формування конфліктологічної компетентності й превалюванням у системі освіти традиційних підходів до навчання педагогів.
Таким чином, актуальність проблеми, об’єктивна потреба у формуванні конфліктологічної компетентності педагогічних кадрів, відсутність науково-методичного обґрунтування процесу конфліктологічної підготовки, технології її реалізації зумовили вибір теми дослідження – “Педагогічні умови формування конфліктологічної компетентності вчителя загальноосвітнього навчального закладу”.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати педагогічні умови формування конфліктологічної компетентності вчителя та експериментально перевірити технологію їх реалізації.
Відповідно до мети дослідження визначені такі завдання:
• з’ясувати на підставі аналізу психолого-педагогічної літератури основні підходи до розгляду поняття конфлікту та особливості прояву конфліктів у шкільних колективах;
• науково обґрунтувати сутність і структуру конфліктологічної компетентності вчителя;
• теоретично обґрунтувати педагогічні умови формування конфліктологічної компетентності вчителя;
• розробити та експериментально перевірити технологію реалізації педагогічних умов;
• уточнити критерії, показники і рівні сформованості конфліктологічної компетентності вчителя;
• розробити науково-методичні матеріали для вчителів і директорів загальноосвітніх навчальних закладів з питань конфліктологічної підготовки педагогів.
Об’єкт дослідження – процес формування конфліктологічної компетентності вчителя.
Предмет дослідження – педагогічні умови формування конфліктологічної компетентності вчителя та забезпечення їх реалізації.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що ефективність процесу формування конфліктологічної компетентності вчителя забезпечується індивідуалізацією технології конфліктологічної підготовки педагогів за умов дотримання діалектичної єдності опори як на власний досвід особистості, так і на аналіз досвіду інших та організації співробітництва у процесі діалогових форм спілкування.

1. На основі аналізу наукової літератури доведено необхідність цілеспрямованої конфліктологічної підготовки педагогів, зумовленої тим, що одним із провідних чинників успішної педагогічної діяльності є здатність учителя управляти конфліктами, яка сприяє гармонізації взаємин учасників навчально-виховного процесу, визначаючи можливе джерело розвитку особистості, стимулюючи до руху весь педагогічний колектив.
2. Теоретично обґрунтовано, що конфліктологічна компетентність як один з важливих і необхідних складників професійної підготовки педагога є його інтегрованим особистісним утворенням, яке відображає теоретичну і практичну готовність до здійснення професійної діяльності із запобігання виникненню деструктивних конфліктів, конструктивного розв’язання і використання позитивних функцій конфліктів.
Конфліктологічна компетентність передбачає професійно-педагогічну спрямованість на антиконфліктну діяльність, позитивне ставлення, інтерес учителя до проблем педагогічного регулювання конфліктів, сформованість емпатійного потенціалу, педагогічного такту, оволодіння системою психолого-педагогічних і спеціальних конфліктологічних знань, сукупністю дій, операцій, що забезпечують запобігання і конструктивне розв’язання конфліктів у практичній роботі, вміннями і навичками ефективної комунікації, рефлексії й корекції власної поведінки і діяльності.
3. Науково обґрунтовано, що ефективність формування конфліктологічної компетентності забезпечується індивідуалізацією технології конфліктологічної підготовки педагогів за умов дотримання діалектичної єдності:
• опори особистості як на свій досвід, так і на аналіз досвіду інших, що передбачає сприяння в наданні вчителеві можливості набувати і використовувати власний і чужий досвід в управлінні різними конфліктами (з учнями, колегами, адміністрацією, батьками) з урахуванням його індивідуальних особливостей;
• організації співробітництва у процесі діалогових форм спілкування, що спонукає до самооцінки і рефлексії своєї діяльності, співтворчості з іншими, сприяє розвитку стійкого інтересу до особистісного зростання, розкріпаченню емоційно-почуттєвої сфери, зняттю меж між пізнанням, переживанням і діями, відкриттю своїх можливостей на функціональному й особистісному рівнях, формуванню ціннісного толерантного ставлення до людини, її емпатійного розуміння, розвитку регулятивних і комунікативних здібностей, оволодінню технікою безконфліктного спілкування тощо.
4. Розроблено і впроваджено технологію конструктивного навчання управлінню конфліктами, істотними характеристиками якої є: взаємодія вчителя з досвідом, знаходження ведучого в позиції фасілітатора; використання активних форм і методів навчання (моделювання, програвання, розв’язування конкретних педагогічних ситуацій і конфліктів, ділових ігор, тренінгів, “круглих столів”, “мозкового штурму”, поліфункціональних проектів, різноманітних індивідуальних і соціальних вправ, роботи з біографією, ритмічної організації навчання).
5. Обґрунтовано показники і критерії сформованості конфліктологічної компетентності вчителя: сформованість мотивації самовдосконалення (позитивного ставлення до розвитку конфліктологічної компетентності, стійкого інтересу до питань конфліктології); особистісно й професійно значущих якостей (саморефлексії, адекватності самооцінки, самоконтролю, тактовності, виявлення емпатії); певних поведінкових форм реагування в конфлікті (суперництво, уникання, пристосовництво, компроміс, співробітництво); конфліктологічних знань; конфліктологічних умінь – гностичних (адекватної діагностики структури і причин конфлікту, розрізнення об’єктивних і суб’єктивних чинників конфліктів, правильного визначення шляхів розв’язання конфлікту); комунікативних (сприймання внутрішнього стану людини; ведення діалогічного мовлення, незастосування конфліктогенів спілкування); організаційних (позитивного впливу на учасників конфлікту, ефективної організації роботи в постконфліктній ситуації); оцінно-прогностичних (правильної оцінки ситуації й передбачення розвитку конфлікту, його впливу і наслідків на психологічний клімат у колективі).
6. Аналіз результатів варіативної експериментальної роботи, спрямованої на перевірку ефективності технології реалізації педагогічних умов формування конфліктологічної компетентності вчителя, підтвердив висунуту в дослідженні гіпотезу.
Експериментально перевірено варіанти конфліктологічної підготовки: а) молодих учителів (зі стажем роботи до п’яти років) з опорою переважно на чужий досвід управління конфліктами (група Е1); б) педагогів з досвідом роботи понад п’ять років на основі актуалізації власного конфліктологічного досвіду (група Е2); в) досвідчених педагогів і вчителів-початківців у процесі спілкування й взаємонавчання на основі поєднання власного і чужого досвіду (група Е3).
Установлено, що всі варіанти забезпечили мотиваційну, когнітивну, рефлексивну підготовленість, розвиненість адекватної самооцінки вчителів. Розкрито конкретні зміни, що відбулися в різних групах, а саме:
• перший варіант сприяв розвитку конфліктологічних умінь, доцільних форм поведінки в конфлікті, проте зафіксовано недостатню сформованість таких особистісних якостей, як здібність самоконтролю, педагогічного такту, емпатії, що зумовлено незначним власним досвідом професійної діяльності, у процесі якої педагог набуває навичок контролю над власним станом, тактовної поведінки, емпатійного розуміння інших;
• другий варіант забезпечив сформованість здібностей емпатії, тактовності, саморегуляції, однак виявлено недостатню практичну спрямованість готовності до здійснення антиконфліктної діяльності, тобто недостатню сформованість конфліктологічних умінь, володіння поведінковими формами в конфлікті. Це пояснюється тим, що досвідчені вчителі віддають перевагу усталеним, закріпленим у професійному й життєвому досвіді, формам виконання певних дій, що обмежує можливості людини до сприйняття нового досвіду;
• третій варіант забезпечив цілісну практичну і теоретичну готовність учителів до здійснення антиконфліктної діяльності, що свідчить про ефективність організації навчального спілкування на основі співпраці досвідчених учителів і початківців, яке сприяло плідному обміну досвідом, акумулюванню нового досвіду, позитивному впливу, взаємозбагаченню один одного.
7. Розроблено науково-методичні матеріали для вчителів і директорів загальноосвітніх навчальних закладів щодо цілеспрямованої конфліктологічної підготовки.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективу її дослідження вбачаю у вивченні спільної діяльності вищих педагогічних і загальноосвітніх навчальних закладів з формування конфліктологічної компетентності вчителя, в аналізі застосування отриманих у процесі навчання конфліктологічних знань і вмінь у професійній діяльності.