ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. КОРОТКІ БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПИСЬМЕННИКА 4
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ВІРШІВ «УКРАЇНА», «УКРАЇНСЬКА МОВА», «ГЕЙ, ЗА НАШ РІДНИЙ КРАЙ» 6
РОЗДІЛ ІІІ. В.САМІЙЛЕНКО – ПОЕТ – ЛІРИК, МИТЕЦЬ З ТОНКИМ ВІДЧУТТЯМ СЛОВА, НЕПОВТОРНОЮ МАНЕРОЮ ПИСЬМА («ПІСНЯ», «НА ПЕЧІ») 8
РОЗДІЛ ІV. ВИРАЗНІСТЬ, ПРИВАБЛИВІСТЬ САТИРИ І ГУМОРУ У ТВОРАХ «ГОСПОДАР І ВІЛ», «ШКОЛЯР І РІЗКИ», «БОЖИЙ ПРИКЛАД», «НЕВДЯЧНИЙ КІНЬ», «МЕТЕЛИК І КАПУСТА». 10
ВИСНОВКИ 12
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 13

Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач - В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким чуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем.
Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати - колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник здобув у дяка, потім у Миргородській початковій школі. У 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати й писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою. [3; с.34]
У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту - з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодим людям.
Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися в Україну, і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.
Поетична спадщина В. Самійленка містить ліричні й сатиричні вірші, переклади творів з російської та іншої зарубіжної класики.
Високі почуття любові до батьківщини - розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».
В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині й людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором. [4; с.65]
Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії в часі й просторі, про єдність матеріального і духовного начал.

1. Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність. - Київ: Критика, 2012. – 283с.
2. Губченко В.О. Самійленко В.І., біографія, 2013. – 328с.
3. Гундорова Т.І. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний простір. - Київ: Критика, 2011. – 363с.
4. Гундорова Т.І. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми. - Київ: Грані-Т, 2013. – 238с.
5. Даниленко В. Поети України. - Київ: Академвидав, 2010. – 538с.
6. Лебединцева Н. М. Українська література: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2012. – 427с.
7. Харчук Р.Б. Українська поезія: Навч. Посіб.. - Київ: ВЦ «Академія», 2014. – 138с.

Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач - В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем.
Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати - колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою.
У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту - з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодим людям.
Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.
Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики.

Високі почуття любові до батьківщини - розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».
В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.
Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал. З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).
Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики - творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін.