ВСТУП 3
1. СОЦІАЛЬНІ ВЧЕННЯ ЕРИХА ФРОММА 6
2. ВИВЧЕННЯ СВОБОДИ ПО ЕРИХУ ФРОММУ 7
2.1. Соціологічний аспект проблеми свободи 9
2.2. Свобода в епоху реформації 10
2.3. Сучасні аспекти свободи 15
2.4. Свобода в умовах демократії 17
3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ПОГЛЯДУ НА ПСИХОАНАЛІЗ ФРОММА 25
ВИСНОВОК 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 31

Задаючись питанням про корисність теоретичних відкриттів соціальної психології, Фромм признається в тому, що дати на нього однозначну і перекон-ливу відповідь складно. Песимізм автора відносно теорії психології викликаний його упевненістю у важливості усвідомлення індивідуальних і соціальних реалій. По Фромму, людський мозок живе в двадцятому столітті, серці ж більшості людей у кам'яному. Звідси недостатня зрілість людей бути незалежними, розумними і об'єктивними; нездатність винести те, що людина надана власним силам і сам повинен додати сенс свого життя; придушення ірраціональних при-страстей потяги до руйнування, ненависті, заздрість і мести, замість цього спо-стерігається преклоняння перед владою, грошима, суверенною державою, нацією; перетворення учень духовних вождів людства на клубок марновірств і ідолопоклонниці. На думку автора, результатом такого конфлікту між перед-часною інтелектуально-технічною зрілістю і емоційною відсталістю може бути самознищення людства, єдиний же ключ до недопущення цього криється в ро-зумінні фактів нашого соціального буття; у усвідомленні, що підвищує здібність до об'єктивності і розумної думки. По Фромму, розраховувати на подолання помилок серця впродовж життя одного покоління не можна; на те, щоб перерости свою дочеловеческую історію, що тривала сотні тисяч років, людство витратить невимірний більше (чим час життя одного покоління). А для цього і необхідний розвиток динамічної соціальної психології, яка в змозі протидіяти небезпекам, викликаним прогресом фізики і медицини.

1. Короткий філософський словник. Під ред. доктора філософських наук Алексєєва а.П. М.: «Проспект», 1998. 400 с.
2. Фромм Е. Бегство від свободи: Пер з англ. /Общ. ред. і послесл. П.С. Гу-ревіча. М.: Прогрес, 1989. 272 с.
3. Фромм Э. Душу людини. М., 1992.
4. Фромм Э. Мати або бути ? М., 1986.
5. Критична стаття д-ра фил. наук П.С. Гуревича в книзі Э. Фромма «Утеча від волі» (М., 1990)
6. Сучасна західна філософія: словник / сост. Малахів В.С., Філатов В.П. М., 1991.
7. Богомолов А.С. Античная философия. - М., 1985.
8. Аристотель. О душе соч.: В 4т. - М., 1983. - Т.1.
9. Герасимчук А.А. Философия : Курс лекций : Навч. Посіб. Для вузів . -К., 1999.
10. Надольний І. Ф . Філософія : навч посіб К., 2001
11. Фрейд З. Вибране. Т. 1. 1969.

Ерих Фромм (1900-1980) психолог, філософ, соціолог, один з основопо-ложників неофрейдизма. Разом с М. Хоркхаймером, Т. Адорно и Г. Маркузе став творцем Франкфуртської школи. У своїй першій крупній роботі «Втечу від свободи» (1941) Фромм розглянув феномен тоталітаризму в рамках проблеми свободи. Він розрізняє «свободу від» (негативну) і «свободу на» (позитивну). Зворотною стороною «свободи від» є самота і відчуження. Така свобода тягар для людини. Фромм описав три типові невротичні механізми «втечі» (психологічного захисту) від негативної свободи. Це авторитарний, кон-формістський і деструктивний різновиди невротичного характеру. Перший ви-ражається в мазохістській пристрасті до підпорядкування себе іншим або в са-дистичній пристрасті до підпорядкування інших собі. Другою полягає у відмові від своєї індивідуальності і прагненні бути «як все». Третій у нестримній тязі до насильства, жорсткості, руйнування.
Вихід Фромм бачить в такому реформуванні суспільства, яке відкрило б простір «свободі на» («Душевне здорове суспільство», 1945; «Мистецтво люби-ти», 1956). Головне завдання в побудові душевно здорового суспільства це ви-ховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність це нездатність любити і реалізувати себе, використовувати свої сили, місце яких займають нав'язані несвідомою тривогою форми активності. Фромм описує чотири що історично виникли типу непродуктивної орієнтації характеру: рецептивний, експлуататорський, накопительский і ринковий. Продуктивність це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здібність до саморе-алізації. Найдетальніше основні принципи, на яких повинно будуватися душевно здорове суспільство, Фромм виклав в книзі «мати або бути?» (1976). Там він закликає замінити домінуючу нині в характері людини установку на володіння установкою на буття.
Важливою темою творчості Фромма є релігія («Психоаналіз і релігія», 1950). Він розуміє під релігією будь-яку систему колективних поглядів і дій, яка дає індивідові систему орієнтації і об'єкт поклоніння. Релігії підпоглядяються на авторитарних і гуманістичних. Авторитарна релігія грунтується на визнанні вищої сили, що вимагає від людини підпорядкування і поклоніння. У релігії гуманістичною головним виступає не доктрина, а відношення до людини. Бог тут символ власних сил людини.
Е. Фромм спробував з'єднати ідеї психоаналізу, марксизму і екзистен-ціалізму. Він вважав, що в особі немає нічого природженого. Всі її психічні прояви це наслідок зануреної особи в різні соціальні середовища. Проте, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того або іншого типу особи не з прямої дії соціального середовища, а з подвійності людського існування: «екзистенціального» і «історичного». До екзистенціальної складової людського буття він відносить два факти: 1) людина, за його словами, спочатку знаходиться між життям і смертю, «він кинутий на цьому світі у випадковому місці і часі» і «вибирається з нього знову ж таки випадково»; 2) існує супе-речність тим часом, що кожна людська істота є носієм всіх закладених в нім по-тенцій, але не може реалізувати їх в результаті короткочасності свого існування. Людина не може уникнути цих суперечностей, але реагує на них різними способами, відповідно своєму характеру і культурі.
Абсолютно іншу, по Фромму, природу мають історичні суперечності. Вони не є необхідною частиною людського існування, а створюються і вирішуються людиною або в процесі його власного життя, або в подальші періоди історії. Усунення історичних суперечностей Фромм пов'язував із ство-ренням нового гуманістичного суспільства. У книзі «Революція надії» (1968) Фромм висловлює свої уявлення про шляхи гуманізації сучасного суспільства. Він покладає великі надії на введення «гуманістичного планування», «ак-тивізацію індивіда шляхом заміщення методів «відчуженої бюрократії» мето-дами «гуманістичного управління», зміни способу споживання у напрямі збільшення «активації» людини і усунення його пасивності, розповсюдження нових форм психодуховної орієнтації», які мають бути «еквівалентами релігій-них систем минулого». Одночасно Фромм висуває ідею створення невеликих общностей, в яких люди повинні мати свою власну культуру, стиль життя, ма-неру поведінки, засновану на загальних «психодуховних орієнтаціях», що нага-дують результати і символи церковного життя.

Механізм дії економічних, психологічних і ідеологічних чинників, на ду-мку Фромма, наступний: зовнішня обстановка веде до зміни самої людини, а психологічні чинники, у свою чергу, сприяють подальшому розвитку економіч-ного і соціального процесу. «Тут діють економічні сили, але їх потрібно розг-лядати не як психологічні мотивації, а як об'єктивні умови; діють і психологічні сили, але необхідно пам'ятати, що самі вони історично обумовлені; діють і ідеї, але їх основою є вся психологічна структура членів певної соціальної групи. Не дивлячись на взаємозалежність економічних, психологічних і ідеологічних чинників, кожен з них володіє і деякою самостійністю. Особливо це стосується економічного розвитку, який відбувається по власних законах, будучи обумов-лено такими об'єктивними чинниками, як природні ресурси, техніка, географічне положення і так далі. У сфері ідеології ми виявляємо таку ж автономію, яка пов'язана із законами логіки і з традицією наукового пізнання, що склалася в ході історії» .
Основний принцип свого підходу Фромм пояснює, користуючись понят-тям соціального характеру. «Соціальний характер це результат динамічної адаптації людської природи до суспільного устрою. Зміни соціальних умов приводять до зміни соціального характеру, тобто до появи нових потреб і три-вог. Ці нові потреби породжують нові ідеї, в той же час готуючи людей до їх сприйняття. Нові ідеї, у свою чергу, укріплюють і підсилюють новий соціальний характер і направляють людську діяльність в нове русло.
Іншими словами, соціальні умови впливають на ідеологічні явища через соціальний характер, але цей характер не є результатом пасивного пристосу-вання до соціальних умов; соціальний характер це результат динамічної адап-тації на основі невід'ємних властивостей людської природи, закладених біологічно або що виникли в ході історії» .