ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ З ДИЗАРТРІЄЮ 5
1.1. Визначення, історичний аналіз поняття дизартрія 5
1.3. Обстеження дітей з дизартрією, встановлення діагнозу 12
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ МОТОРНИХ ФУНКЦІЙ У ДІТЕЙ ІЗ ДИЗАРТРІЄЮ 17
2.1. Методика обстеження дітей 17
2.2. Дослідження зорово-просторової організації рухів (проба Хеда ) 17
ВИСНОВКИ 22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 24
ДОДАТКИ 26

Дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату.
Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної і просодичної сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи.
Дизартрія — термін латинський, в перекладі означає розлад членороздільного мовлення — вимови (дис — порушення ознаки або функції, артрон — зчленування). При визначенні дизартрії більшість авторів не беруть за основу точне значення цього терміну, а трактують його ширше, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму і інтонації мовлення [1, c. 67].
Порушення звуковимови при дизартрії виявляються різною мірою і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках є окремі спотворення звуків, «змазане мовлення», у важчих випадках спостерігаються спотворення, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, в цілому вимова стає невиразною.
При важких ураженнях центральної нервової системи мовлення стає неможливим через повний параліч мовнорухових м'язів. Такі порушення називаютьсяанартрією (а — відсутність даної ознаки або функції,артрон — зчленування).
Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку, які у дорослих мають більш виражений вогнещевий характер. У дітей частота дизартрії перш за все пов'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи плоду і новонародженого). Найчастіше дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів, від 65 до 85%. Відмічається взаємозв'язок між ступенем тяжкості і характером ураження рухової сфери, частотою і тяжкістю дизартрії [13, c.78]. При найбільш важких формах дитячого церебрального паралічу, коли відмічається ураження верхніх і нижніх кінцівок і дитина практично залишається нерухомою (подвійна геміплегія), дизартрії (анартрії) спостерігаються практично у всіх дітей. Відмічений взаємозв'язок між тяжкістю ураження верхніх кінцівок і ураженням мовленнєвої мускулатури.
Менш виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних рухових розладів, що перенесли легку асфіксію або родову травму або що мають в анамнезі вплив інших нерізко виражених несприятливих дій під час внутріутробного розвитку або в період пологів. У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції. Нерідко дизартрія спостерігається і в клініці ускладненої олігофренії, але дані про її частоту украй суперечливі.
Клінічна картина дизартрії вперше була описана більше ста років тому у дорослих в рамках псевдобульбарного синдрому. Надалі в 1911 р. Гутсман визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну.
Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основному невропатологами в рамках вогнещевих уражень мозку у дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії зробили роботи М. С. Маргуліса (1926), який вперше чітко відмежував дизартрію від моторної афазії і розділив її на бульварну і церебральну форми. Автор запропонував класифікацію церебральних форм дизартрії на основі локалізації вогнища ураження головного мозку, що надалі знайшло віддзеркалення вневрологічній літературі, а потім в підручниках з логопедії (О. В. Правдіна, 1969).
Важливим етапом в розвитку проблеми дизартрії є вивчення локально-діагностичних проявів дизартричних розладів (роботи Л. Б. Літвака, 1959 і Е. Н. Вінарської, 1973). Е. Н. Вінарською вперше було проведенокомплексне нейролінгвістичне вивчення дизартрії при вогнещевих ураженнях мозку у дорослих хворих.
В даний час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямах. Найдетальніше вона описана у дітей з церебральним паралічем
Патогенез дизартрії визначається органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи під впливом різних несприятливих зовнішніх (екзогенних) чинників, що впливають у внутрішньоутробному періоді розвитку, у момент пологів і після народження [14, c.67]. Серед причин важливе значення мають асфіксія і родова травма, ураження нервової системи при гемолітичній хворобі, інфекційні захворювання нервової системи, черепномозкові травми, рідше — порушення мозкового кровообігу, пухлини головного мозку, вади розвитку нервової системи, наприклад вроджена аплазія ядер черепномозкових нервів (синдром Мебіуса), а також спадкові хвороби нервової і нервово-м'язової систем.

1. Архипова Є. Ф. Стерта дизартрия у дітей. Серія: Вищу школу – К: АСТ, 2008- 367с.
2. Беккер К.П ., Совак М.Т. Логопедія,2010 р.-178 с.
3. Винарська Є. М. Дизартрія . Серія: Бібліотека логопеда. – Київ.: АСТ, 2011- 278 с.
4. Винарська Є. М. Премоторна кіркова дизартрія і значення для топічної діагностики // Тр . об'єднаної конференції нейрохірургів. — М, 2007. – 267 с.
5. Власенко І.Т., Чиркіна Г.В . Методи обстеження мови у дітей. - Харків.: Просвітництво:,2006.- 367 с.
6. Ігри логопедичної праці з дітьми. / Під ред. Селіверстова В.І.- Харків.: Просвіта,2007. – 218 с.
7. Кисельова В.А. Діагностика й корекція стертої форми дизартрії. Посібник для логопедів. – М.: Шкільна преса, 2007.
8. Коноваленко В.В. Індивідуально-підгруппова робота при корекції вимови. - К.:, 2008.
9. Логопедія - / Під ред. Волкової Л.С . - М.: Владос , 2009.- 286 с.
10. Лопатіна Л. В., Серебрякова Н.В. Логопедична робота в групах дошкільнят зі стертою формою дизартрии . –Харків, 2009.
11. Лопатіна Л. У. Логопедична робота з дітьми дошкільного віку із мінімальними дизартричними розладами. Навчальний посібник. К.: , 2011. – 210 с.
12. Поваляєва М.А. Довідник логопеда. – Харків.: Сфера, 2011.- 178 с.
13. Понятійно-термінологічний словник логопеда. / Під ред. Селіверстова В.І.- М., 2007. – 356 с.
14. Правдіна П. У. Логопедія Вид. 2-ге, доп . і перераб. - Харків., "Просвітництво", 2013.- 289 с.
15. Спірова Л.Ф. Особливості мовного розвитку учнів з тяжкими порушеннями промови. - К.: Педагогіка, 2009. – 189 с.
16. Філічова Т.Б , Чевельова Н.А. Логопедична робота у спеціальному дитсадку. - Харків.: Просвітництво, 2007.

Стан фізичного та психічного здоров’я сучасної дитини в Україні набуває загальнодержавного характеру. Демографічний стан в країні сьогодні ще більше загострює проблему комплексних досліджень порушень розвитку, соціально - психологічної та медичної реабілітації даної категорії дітей.
Комплексне дослідження порушень розвитку шляхом їх системного аналізу стає необхідною та загальнозначущою проблемою суспільства з огляду на факт стрімкого збільшення кількості дітей із порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального, емоційного розвитку.
У працях А. П. Анохіна, В. І. Бондаря, Л. С. Виготського, Л. В. Кузнєцова,В. В. Лебединського, В. І. Лубовського, О. Р. Лурія, І. В. Мамайчука, В. Г. Петрової, Т. В. Сак, В. М. Синьова, О. П. Хохліної, М. К. Шеремет та інших науковців комплексне дослідження порушень розвитку стає загальнозначущою проблемою суспільства з огляду на стрімке збільшення дітей із проблемами фізичного, психічного, емоційного розвитку, спричиненого впливом негативних екологічних, соціально-економічних, демографічних та внутрішніх біологічних чинників, які ускладнюють або практично унеможливлюють їхню соціально-психологічну адаптацію, входження в освітній простір і майбутнє професійне самовизначення.
Актуальною ця проблема є для дошкільників із порушеннями мовлення, оскільки сьогодні в Україні спостерігається тенденція до зростання кількості дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Факт збільшення кількості дітей дошкільного віку, котрі мають порушення мовленнєвого розвитку (Н. В. Вісневська,Н. В. Манько, В. М. Синьов, В. В. Тарасун, В. В. Тищенко, М. К. Шеремет та ін.), вимагає перегляду методів та форм виховання та навчання зазначеної категорії дітей. Сьогодні досить гострою проблемою логопедичної галузі є проблема дизартрії, корекція якої має важливе медико-педагогічне, психологічне та соціальне значення. У великій кількості науково-практичної логопедичної літератури досі не зустрічаються систематизовані дані про поширеність та ступінь прояву порушень голосу та просодики при різноманітних мовленнєвих вадах, у тому числі і дизартрії, а також про спеціальні корекційно-педагогічні заходи, спрямовані на попередження та корекцію розладів голосу в дітей з порушеннями мовлення. Відсутність подібної інформації призводить до того, що більшість логопедів-практиків не приділяють потрібної уваги нормалізації просодичних порушень у процесі корекції вад мовленнєвого розвитку.
Мета роботи. Розглянути особливості мовлення дітей з дизартрією. Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
 проаналізувати визначення, історичний аналіз поняття дизартрія
 дати клініко-психологічну характеристику дітям з дизартрією
 розкрити обстеження дітей з дизартрією, встановлення діагнозу
 експериментально дослідити стан моторних функцій дітей із дизартрією.
Предмет дослідження-мовленнєві особливості дітей
Об’єкт дослження-особливості мовлення дітей з дизартрією
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу,двох розділів,висновку,списку використаних джерел.

У першому розділі ми проаналізували визначення, історичний аналіз поняття дизартрія; дали клініко-психологічну характеристику дітям з дизартрією; розкрити особливості обстеження дітей з дизартрією, встановлення діагнозу.
Дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату.
Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної і просодичної сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи.
Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку, які у дорослих мають більш виражений вогнещевий характер. У дітей частота дизартрії перш за все пов'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи плоду і новонародженого).
Діти з дизартрією по своїй клініко-психологічній характеристиці представляють вкрай неоднорідну групу. При цьому немає взаємозв'язку між тяжкістю дефекту і вираженістю психопатологічних відхилень. Дизартрія, і зокрема найбільш важкі її форми, можуть спостерігатися у дітей зі збереженим інтелектом, а легкі «стерті» прояви можуть бути як у дітей зі збереженим інтелектом, так і у дітей з олігофренією.
Обстеження будується на загальному системному підході, розробленому у вітчизняній логопедії, з урахуванням специфіки описаних вище мовленнєвих і немоленнєвних порушень, загального психоневрологічного стану дитини і віку.
У другому розділі ми експериментально дослідити стан моторних функцій дітей із дизартрією.
Ми провели обстеження дітей старшої групи МДОУ дитсадка № 244 комбінованого виду р. Новокузнецька. У дослідженні брали участь 10 дітей: 5 дітей без мовних порушень, 5 дітей із дизартрією.
Діти з дизартрією відзначаються втратою рівноваги, відхиленням убік, рухи повільні, неточні. У двох дітей із нормою відзначаються невеликі відхилення убік, повільність рухів, інші виконують інструкції вірно без будь-яких порушень.