ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 4
1.1. Українська соціальна робота в радянській системі 4
1.2. Соціальна робота як самостійна профдіяльність 6
1.3. Сучасні умови соціальної роботи 9
РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ, ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗК И СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА 12
2.1. Соціальний працівник: специфіка професії 12
2.2. Обов’язки соціального працівника 13
РОЗДІЛ 3 ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА 19
ВИСНОВОК 26
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 27

Однією з особливостей генезису соціальної роботи в Україні є його розірваність і фрагментарність. На початку XX ст. в Україні, як і в Російській імперії загалом, намітився перехід від благодійності до організації соціальної роботи на професійних засадах за британською й американськими моделями професіоналізації соціальної роботи, було засновано навчальні заклади, які займалися підготовкою жінок до професійної діяльності у соціальній сфері.
Із встановленням радянської влади у 1918 р. (а в Західній Україні — у 1939 р.) держава взяла під свій контроль усі сфери суспільного життя. У 1919 р. декретом Раднаркому УРСР було націоналізовано всі добродійні установи, які перебували у віданні приватних осіб або добродійних товариств, і передано їх у відання Нарком-соцзабезу УРСР і його місцевим органам. І хоча до 1941 р. в його системі налічувалося 154 будинки-інтернати для літніх людей та інвалідів, 22 дитячих будинки-інтернати, проте ці стаціонарні заклади можна хіба що умовно віднести до сфери соціальної роботи, оскільки засади їх функціонування не відповідали засадам фахової соціальної роботи.
Соціальну роботу як суспільний інститут фактично підмінили відомства, що належали до системи освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та внутрішніх справ. Деякі функції соціальної роботи перебирали на себе партійні, комсомольські та профспілкові органи. Однак ця робота вибудовувалася за відомчими й бюрократичними принципами, що знижували її результативність. Суспільству нав'язувалася думка, що соціалістичні відносини є передумовою подолання злочинності, алкоголізму, психічних захворювань, бідності, злиднів. Турбота про матеріальний добробут здійснювалась через механізми централізованого регулювання державою зайнятості, заробітної плати, житлового забезпечення, освіти та охорони здоров'я.
За радянських часів система соціальної допомоги була у цілковитому віданні бюрократії, а соціальні проблеми людей або не вирішувались, або ігнорувалися з ідеологічних міркувань. Державна система соціальної допомоги, за відсутності благодійних організацій, обмежувалась соціальним забезпеченням, передбачаючи мінімум соціальних гарантій для громадян. Вона була безадресною й ґрунтувалася на патерналістичні моделі (модель соціальної політики, що сформувалась у країнах із директивною економікою, централізованим розподілом соціальних благ та послуг; характеризується «батьківською» опікою держави над своїми громадянами, цілковитим одержавленням соціальної сфери, нерозвинутістю структур громадянського суспільства, зростанням соціальної пасивності, безконтрольним бюрократизмом).
Педагоги у школах, лікарі в медичних закладах займалися функціями, які в багатьох країнах традиційно належать до компетенції соціальних працівників. Соціальні стаціонарні заклади не були укомплектовані професійно підготовленими соціальними працівниками. У них не було таких посад, так само як і не було фахової підготовки таких спеціалістів. Не маючи належного науково-теоретичного обґрунтування, система соціального захисту послуговувалася урядовими, партійними постановами, що визначали категорії людей, на яких поширювалося соціальне обслуговування, що надавалось лише у стаціонарних закладах.
За словами британського фахівця Волтера Лоренца, «комуністичні режими схильні патологізувати соціальні проблеми», свідченням чого була відсутність нестаціонарних соціальних служб для багатьох груп населення. Люди похилого віку, інваліди або опинялися у великих будинках-інтернатах, які мали переважно медичну орієнтацію, або їх доглядали родичі. Тривалий час їм доводилося перебувати в госпіталях, психіатричних лікарнях. Дані про дитячу смертність, злочинність, наркоманію було засекречено.
Суттєві зміни в соціальній сфері почалися у 80-ті роки XX ст. Пов'язані вони передусім із формуванням нових державних соціальних служб, призначених для надання послуг за місцем проживання. Так, у 1985 р. Міністерство соціального забезпечення УРСР зініціювало експеримент із соціально-побутового обслуговування самотніх непрацездатних престарілих громадян, які потребували стороннього догляду та допомоги в домашніх умовах. До експерименту було залучено працівників будинків-інтернатів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Львівської областей і м. Києва. Було створено 10 спеціалізованих служб, а також налагоджено необхідну професійну підготовку. Крім того, розроблено тимчасове положення про організацію надомного обслуговування, посадові інструкції, необхідні форми обліку роботи і звітності. Експеримент засвідчив ефективність спеціалізованих служб, утримання яких обійшлося для держави в 10 разів дешевше, ніж утримання самотніх пенсіонерів у будинках-інтернатах. Для розвитку цієї практики у 1987 р. затверджено Типові положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів і відділення соціальної допомоги вдома. Того ж року взято на облік 186 тис. самотніх непрацездатних громадян, котрі потребували стороннього догляду та допомоги в домашніх умовах. У державному класифікаторі було зафіксовано професію «Соціальний робітник» (робітнича посада, що не потребує особливих умінь і навичок). На той час соціального працівника ще не сприймали як людину високого рівня знань з проблем запобігання, нейтралізації та усунення соціальних проблем.
Із початком перебудови набули гласності соціальні проблеми в суспільстві та почалося проникнення із Заходу інформації про концепцію соціальної роботи як важливого інституту громадянського суспільства, посилилася увага до соціально-психологічних проблем і методів їх розв'язання.

1. Гапоненко О. Соціальна робота та роль соціально орієнтованих неурядових організацій // Соціальна політика і соціальна робота №4, 2005р. – с.22-25
2. Городяненко В.Г. Соціологія. Київ: Видавничий центр "Академія", 2002, 560 с.
3. Дворецька Г.В. Соціологія праці. Київ: КНЕУ, 2001, 244 с.
4. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. –Умань, 1993.– 650с..
5. Основи социальной работы /Отв. Ред. П.Д.Павленок. – М., 2000. – С.28.
6. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). Київ: Техніка, 2001, 312 с.
7. Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. – Ростов-на-Дону, 1999. – 230с.
8. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: Наук. світ, 2003. - 233 с.
9. Тетерский С.В. Введение в социальную работу. – М., 2000. – 257с.
10. Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. – М., 1995. – 220с..
11. Холостова Е.И. Социальная работа. Теоретико-методологические аспекты // Социальная работа. – 1994. – Вып. 6.– С.21.

Професія соціального працівника сповідує принцип, за яким гідність та значимість є невід’ємними рисами кожної особи в суспільстві. Стосунки між індивідом і суспільством мають взаємодоповнювальне значення, і кожен індивід може зробити значний внесок у суспільство.
Професія «соціальна робота» має свою власну чітку базу знань, а також інтегрує знання споріднених дисциплін, таких як психологія, психіатрія, соціологія, економіка, суспільні науки та право. Ці знання постійно перевіряються на практиці. Разом із особливою системою цінностей взаємні стосунки між знаннями і практикою є вирішальною характерною рисою цієї професії. Це пояснює динамізм професії та стійкий стан зростання та зміни.
Соціальна робота часто обирає активну позицію і обстоює зміни в соціальних службах та соціальній політиці, що більш ефективно реагуватимуть на потреби вразливих груп у суспільстві.
Щороку виникають усе нові і масштабніші проекти як для впровадження нових підходів до розв'язання соціальних проблем з використанням теорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки та перепідготовки соціальних працівників. Найбільшу активність виявляють у цьому процесі Міністерство праці та соціальної політики України, а також Державний комітет у справах сім'ї та молоді, значних зусиль по впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони України. Нажаль, потенційно найбільший, як свідчить світовий досвід, замовник на працівників соціальної роботи Міністерство охорони здоров'я ще тільки починає придивлятись до нової спеціальності. Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий, хоч і не завершений, процес самоусвідомлення молодої української соціальної роботи, що поширюється в двох напрямах. З одному боку, це створення професійних об'єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних працівників, яка працює вже майже 10 років і є членом міжнародних організацій, додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи.
Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальною допомогою, соціальною політикою, соціологією, прикладною психологією, лікарі і медичні сестри, вчителі і працівники пенітенціарних закладів з повним правом говорять про те, що займаються соціальною роботою як одним з аспектів своєї діяльності. І проти цього важко заперечувати. Алі соціальна робота саме й покликана знайти спільне в тому, що роблять представники перелічених досить далеких одна від одної професій, осмислити цю діяльність, створити загальні, універсальні концепції цієї діяльності і зробити її ефективнішою.

Система соціального захисту на Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи . Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Один із най важливих напрямків роботи у цій сфері є підготовчий, навчальний етап, етап професійної орієнтації та професійного відбору кадрів для соціальних служб .
Фундаментальні науки виграють значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи. Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов’язаний допомогти. Але ж як можна допомагати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможна допомагати іншим, а тому і бути соціальним робітником також не може.
Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала медичну науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу. Соціальний працівник, як і кожна інша людина, громадянин своєї держави, зобов’язаний знати історію свого народу і, звісно, розумітися на основах соціальної історії.
Філософія тісно пов’язана з соціальною роботою. Соціальний працівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на удосконалення людських відносин, на проведення в життя ідеалів гуманізму.