Вступ …………………………………………………………………………..3
Розділ І. Сексуальна революція в 20-ті рр.. ХХ ст.: філософські
передумови, соціокультурний та політичний контекст ……………………6
Розділ ІІ. Еротичне художнє мислення в українській
прозі 20-30 рр. ХХ ст.
2.1. Критичне сприймання роману В.Підмогильного
«Місто» в контексті еротики …………………………………………..18
2.2. Соц реалістичні мотиви еротики в романі
Є.Плужника «Недуга» ………………………………………………....33
Висновки ……………………………………………………………………….51
Список використаних джерел ………………………………………………..54

Як засвідчила історія ХХ — початку ХХІ ст., дві тенденції виступили як глобальні: прагнення до демократії і прагнення до незалежності. Вони виявили себе буквально в усьому: від розвалу імперій до змін життєвих моделей окремих осіб. Дедалі більше людей в усьому світі визнавали цінність свободи. Свобода — одна з найголовніших у системі цінностей західного світу.
Сутність революції (revolutio – латин. – переворот) у будь якій суспільній сфері, як відомо, у відносно швидкій, порівняно з еволюційними (evolutio – латин. – розгортання), і докорінній зміні її визначальних відносин і/чи поглядів. А для таких змін мають визріти підстави.
Чи були підстави для революційних змін у сфері відносин між статями, сексуальної поведінки і сексуальної моралі у 20-х роках в країні, що тільки-но пережила дві революції, імперіалістичну і громадянську війни, була голодна і майже вщент зруйнована ?
Безперечно були. Проте значна частина подібних підстав була в наявності і в більшості країн Європи і Америки, оскільки всюди вони мають схоже походження. Але перша сексуальна революція ХХ-го сторіччя розпочалася на уламках Російської імперії. Бо тут виникла низка додаткових підстав, які ще не сформувалися в інших країнах.
Розглянемо як накопичувалися підстави для цієї революції і чому вона виникла в хоча і найбільшій, проте далеко не найрозвиненішій країні. Першою по значимості з сукупності характеристик стану сексуальної сфери в суспільстві є характеристика соціальних взаємовідносин між статями. Ні соціальної рівності, ні прав на таку рівність у статей в суспільстві Російської Імперії до 1917 року не було.

1. Антоненко-Давидович Б. Твори: В 2 т./ Б.Антоненко-Давидович. – К. : Наукова думка, 1989. – Т. 1. – 742 с.
2. Єфремов С. О. Історія українського письменства. – Вид. 4-е, фотопередрук. / С. О. Єфремов. – Мюнхен, 1989. – Т. 2 : від Т. Шевченка по початок 1920-х років. – 495 с.
3. Лаврісюк Ю. А. Дискурс неореалістичної прози Олекси Слісаренка (жанрово-стильові модифікації) : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 / Ю. А. Лаврісюк. – К., 2008. – 207 с.
4. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К. : ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.
5. Мельник В. Свого покликання не зрадив / В. Мельник // Літературна Україна. – 1989. – 10 серпня.
6. Михайлова А. Ерос як естетична і поетологічна проблема української прози 20-30-х років XX століття : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Михайлова Алла ; Дніпропетровський національний ун-т. - Дніпропетровськ, 2004. – 20 с.
7. Ніковський А. Vita nova (уривки) / А. Ніковський // Розстріляне відродження : антологія 1917–1933 : Поезія-проза-драма-есей. – К. : Смолоскип, 2004. – С. 787–791.
8. Павличко С. Д. Дискурс модернізму в українській літературі : монографія / С. Д. Павличко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Либідь, 1999. – 447 с.
9. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С.Павличко. – К.: Либідь, 1997.–360 с.
10. Підмогильний В. Важке питання : оповідання / В. Підмогильний // Борисфен. – 1991. – № 1. – С. 9–11.
11. Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи / В.Підмогильний. – К. : Наукова думка, 1991.–800с.
12. Підмогильний В. П. Оповідання, повість, романи / В. П. Підмогильний. – К. : Наук. думка, 1991. – 800 с.
13. Плужник Є. Змова у Києві: роман, п’єси / Упорядк., передм. та прим. Л.Череватенка. – к.: Укр. письменник, 1992. – 428 с.
14. Пригодій С. М. Імпресіонізм на рубежі ХІХ–ХХ сторіч. : типологія та національні особливості (на матеріалі української та американської літератур) : дис. ... доктора філол. наук : 10.01.06 ; 10.01.05 / С. М. Пригодій. – К., 1995.
15. Рева Л. Неореалізм: дискурс теорій та художніх ідей (на матеріалі української та російської літератури і критики) /Л.Рева. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – 344 с.
16. Тарнавський М. “Невтомний гонець в майбутнє”: Екзистенціальне прочитання “Міста” В.Підмогильного / М.Тарнавський // Слово і час. – 1991. – №12.– С.34-41.
17. Ткаченко А. О. Мистецтво слова : вступ до літературознавства : підручник [для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів] / А. Ткаченко. – 2-е вид., випр. і доповн. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2003. – 448 с.
18. Ушкалов Л. Реалізм – це есхатологія: Панас Мирний / Л.Ушкалов. Харків: Майдан, 2012. – 184 с.
19. Ушневич-Штанько С.Е. “Безґрунтярство” як наслідок зміни світоглядних принципів і орієнтирів у постреволюційному суспільстві (на матеріалі роману “Без ґрунту” В. Домонтовича) / С.Е. Ушневич-Штанько // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія : Літературознавство. – Тернопіль : ТНПУ, 2005. – Вип. ХVІ. – С. 134 – 144.
20. Ушневич-Штанько С.Е. Засади інтелектуалізму в структурі художнього мислення В. Домонтовича / С.Е. Ушневич-Штанько // Вісник Прикарпатського національного університету. Серія : Філологія. – Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. – Вип. ХІІІ – ХІV. – С. 245 – 250.
21. Ушневич-Штанько С.Е. Інтелектуалізм як засіб художнього мислення Віктора Домонтовича / С.Е. Ушневич-Штанько // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів : ЛНУ, 2007. – Вип. 39 : Матеріали Міжнародної наукової конференції “Актуальні проблеми теорії та історії української літератури”. – Ч. 1. – С. 261 – 267.
22. Ушневич-Штанько С.Е. Модерністські парадигми в романах Віктора Домонтовича / С.Е. Ушневич-Штанько // Вісник Прикарпатського національного університету. Серія : Філологія. – Івано-Франківськ : Плай, 2005. – Вип. ІХ – Х. – С. 119 – 128.
23. Ушневич-Штанько С.Е. Музичний простір у системі художньо-естетичних поглядів В. Домонтовича (на матеріалі романів “Без ґрунту”, “Доктор Серафікус”, “Дівчина з ведмедиком”) / С.Е. Ушневич-Штанько // Літературознавчі обрії : Праці молодих учених. – Вип. 12. – К. : Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2006. – С. 74 – 79.
24. Ушневич-Штанько С.Е. Поетика психологізму в інтелектуальній романістиці В. Домонтовича / С.Е. Ушневич-Штанько // Література. Фольклор. Проблеми поетики : Зб. наук. праць. – Вип. 24. – ч. 1. – К. : Акцент, 2006. – С. 608 – 618.
25. Ушневич-Штанько С.Е. Психоаналітичний дискурс в екзистенційному мисленні В. Домонтовича / С.Е. Ушневич-Штанько // Літературознавчі обрії : Праці молодих учених. – Вип. 9. – К. : Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2005. – С. 49 – 53.
26. Ушневич-Штанько С.Е. Типологія художнього мислення Віктора Домонтовича та Валер’яна Підмогильного: текст і контекст / С.Е. Ушневич-Штанько // Вісник Прикарпатського національного університету. Серія : Філологія. – Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007-2008. – Вип. ХVІІ – ХVІІІ. – С. 177 – 182.
27. Ушневич-Штанько С.Е. Філософсько-мистецтвознавча парадигма художнього мислення Віктора Петрова-Домонтовича / С.Е. Ушневич-Штанько // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія : Літературознавство. – Тернопіль : ТНПУ, 2007. – Вип. ХХІ. – С. 150 – 162.
28. Шевельов Ю. Людина і місто (“Місто” Валеріана Підмогильного) / Ю. Шевельов // Шевельов Ю. Вибрані праці : у 2 кн. / упоряд. І. Дроба. – К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. – Кн. ІІ : літературознавство. – С. 369–381.
29. Шерех Ю. Білок і його забурення // Пороги і Запоріжжя : у 3-х т./ Ю.Шерех.–Харків : Фоліо, 1998. – –Т.1–С.434-443.
30. Шерех Ю. Людина і люди // Пороги і Запоріжжя : у 3-х т./ Ю.Шерех.–Харків : Фоліо, 1998. –Т.1–С.82-91.

Актуальність дослідження. Літературний процес 20-30 рр. ХХ ст.. характеризувався небувалим спалахом творчої активності українських літераторів, явленої у великій кількості створеного, за визначенням Майка Йогансена – “творчого доробку”, який засвідчив якісно новий мистецький рівень літератури, орієнтованої на європейські культурні зразки. Проте художнє надбання ери “українського ренесансу” не мало ґрунтовного наукового осмислення в радянський період. В сучасному літературознавстві відзначається підвищений інтерес до означеного періоду, він в одночас все ще залишається недостатньо дослідженим. Реінтерпретація прози 20-30-х рр. мотивується завданнями сучасного літературознавства “дати науковий образ століття”, що неможливе без усебічного осягнення її художньо-естетичного потенціалу.
Любовний дискурс 20-х років поповнювався аспектами соціалістичного стилю життя, суттєвим впливом соціалістичної утопічної свідомості, істотною ознакою якого було свідоме пригнічення потреб особистого життя на користь суспільного. Євген Плужник у романі "Недуга" зображує процеси, що ними супроводжувалось будівництво комуністичного майбутнього, а саме: маргіналізацію приватної сфери, другорядність внутрішніх потреб перед зовнішніми, що породжували форму людської екзистенції типу соціальної функції.
До системного аналізу інтерпретації еротичних мотивів залучений один із найпопулярніших творів радянської літератури 20-30-х рр. – "Роман Міжгір'я" Івана Ле як "текст-основоположник" (за К.Кларк) соцреалістичної доктрини еросу. У зв'язку з цим для реінтерпретації роману використані сформульовані вченими-славістами висновки про наявність "різноманітних соціалістичних реалізмів", витоки яких вбачаються не в теоретизуванні, а в "практичних прикладах", тобто у оформленні "текстів-основоположників", що визначили тип радянського соцреалістичного роману. До таких належить "Роман Міжгір'я" Івана Ле, у якому, як і в романі "Недуга" Євгена Плужника, змодельовано образ супергероя в літературі, і заявлено соцреалістичний еротичний модус. Метою співвіднесення модерністського і соцреалістичного аспектів еросу є пошуки не їх разючої несумісності, а точок дотику, спільних джерел, що визначають межу, граничність, за якою ерос, еротичне мислення втрачає свою сутність.

У 20-х рр. ХХ ст. сексуально-еротична сфера буття була найактуальнішою із проблем, що обговорювалися у суспільстві. Тема еросу постала як морально-етична і екзистенційна проблема у пресі, літературі, філософії, психології, соціології. Передусім соціальна революція 20-х років спрацювала на потоптанні традиційних цінностей, стереотипів поведінки у сексуально-еротичній сфері, зокрема у галузі шлюбних взаємин як єдиної моральної форми сексуальних стосунків, як і еротичні моделі поведінки, згідно з якими змінювалося уявлення про число сексуальних партнерів, знецінювалася дошлюбна невинність (О.Стрильчук і І.Мардерштейн "Сучасний шлюб і полова гігієна", С.Скворцов "Разврат ли это?"). Публікації у пресі (И.Степанов "Проблемы пола", И.Гельман "Половая жизнь современной молодежи"), пов'язані з сексуальною проблематикою, дають підстави говорити про те, що головне питання, навколо якого оберталася полеміка – чи є нові моделі еротичних стосунків моральними? Обґрунтування моральності чи аморальності новацій у сексуальних стосунках вимагало визначення критерію моральності, пошуки якого характеризувалися зіткненням полярних точок зору: одна сторона, наприклад, О.Коллонтай ("Дорогу крылатому Эросу"), А.Луначарський ("Мораль и свобода") моральним критерієм вважали кохання і його відтінки, акцентуючи увагу на етичних й естетичних цінностях окремої особистості, тоді ж як інша сторона, наприклад, А.Залкінд (робота "Половой вопрос"), наполягала на соціальній регуляції сексуальної сфери.
Сексуальна революція 20-х років діагностує усю складність і суперечливість сексуальної моралі, що відсилає до розуміння еросу як імморального явища.
Віха наклали відбиток на всі якості буття літератури, що взяла на себе місію реабілітації духовних універсалій, поновлення шкали цінностей. При цьому відбулось оновлення не лише змістових параметрів, але й суто естетичних якостей, ніби за покликом "нове життя нового прагне слова". Цілком закономірно, що кожен з митців рухався до мети згідно зі своїми уявленнями про новаторство і його зв'язок з культурою словесної творчості і про запити часу. Але були, безперечно, і об'єктивні чинники, що формували закономірності художньої еволюції, якою позначена епоха першої третини ХХ ст. І серед них у першу чергу – модерністський напрямок, який прийняв естафету від української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., від таких яскравих її репрезентантів, як Леся Українка й Ольга Кобилянська, Василь Стефаник й Олександр Олесь, як і ряд інших тогочасних видатних письменників.
Митці з ґенерації відродження взялися до справи не тільки із завзяттям неофітів, але й розважливістю неокласиків, що світовим досвідом перевіряли чи з ним звіряли пошуки у царині художнього слова і його оновлюючих джерел (маємо на увазі, в першу чергу, розвиток українського літературно-мистецького авангардизму). Але, на жаль, злет українського слова був штучно пригальмованим, внаслідок чого відбувався повільний, але неухильний "процес найстрашнішого відчуження – відчуження суспільства від власної культури" (О.Пахльовська).
Повернуті у культурний обіг сьогодення твори Г.Шкурупія, М.Йогансена, Є.Плужника, В.Гжицького, як і твори Я.Галана і Івана Ле, піддані обструкції вульгарно-соціологічним підходом радянської критики і літературознавства, мають бути реінтерпретовані на ґрунті декількох історико-літературних парадигм. По-перше, спільних витоків художнього мислення, обумовленого ідеєю єдності людського буття, врівноваженого діалогічним мисленням; по-друге, з позицій мистецького розвитку, що вилився в альтернативу ХХ ст. "модерністського – немодерністського" (за Л.Андреєвим); по-третє, єдністю літературного процесу, в межах якого "література переходить із одного свого якісного стану в інший" (Є.Чорноіваненко); нарешті, художнього осягнення любові як буття (за М.Бердяєвим).
У підґрунті наукової мотивації добору таких творів, як "Чорне озеро" В.Гжицького, "Гори димлять" Я.Галана, для аналізу особливостей естетичного тлумачення концепту "еротика" лежить декілька чинників. Це, по-перше, об'єднавча парадигма, сутність якої в тому, що ці зразки прозової творчості демонструють неоромантичне крило в модернізмі 20-х рр., коли цей напрям був панівним і характеризувався певною стабільністю розвитку, особливо у вершинних явищах. Якщо В.Гжицький одразу спробував себе у романтизмі і досяг успіху в романі "Чорне озеро", то Ярослав Галан пройшов шляхом значних випробувань у своїй письменницькій долі, а тому повість "Гори димлять" відповідала прагненням письменника позбутися стереотипів, вироблених у власній творчості, і написати роман про бурхливе кохання у романтичному ключі. Таким чином, поволі складається змога всебічного охоплення варіативності письменницького пошуку як В.Гжицького та Я.Галана незалежно один від одного, так і в типологічному сходженні.