ЗМІСТ
ВСТУП 3
ФОЛЬКЛОРНЕ ПРАВО В КОНЦЕПЦІЇ ЄФИМЕНКА 4
ВИСНОВКИ 11
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 12
Єфименко виступала проти розвитку капіталістичних відносин, які руйнували селянську громаду, критикувала народників за тезу про споконвічність громади і висунула теорію її сімейно-пайового походження. У своїй програмній статті «Трудові засади в звичаєвому народному праві» (1878) підкреслювала, що основа власності — праця, а тому земля не може бути об'єктом приватної власності.
Єфименко підготувала кілька праць з української історії та літератури. Наприклад 2-томний збірник творів «Південна Русь» (1905), підручник «Історія українського народу» (1906) [3,c.56]. Брала активну участь у діяльності Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, товариства розповсюдження в народі грамотності, товариства взаємодопомоги трудящих жінок. Була членом Київського юридичного товариства(відділення звичаєвого права) [2,c.108].
Погляди Єфименко еволюціонували від народництва до лібералізму, від заперечення державно-правових інститутів до визнання їх необхідності. Виступаючи проти самодержавницької сваволі, Єфименко позитивно оцінювала революційну боротьбу лише у минулому, вважаючи, що сучасна Росія не готова до революції, засуджувала ідеологію терору [5,c.104].
Не поділяла матеріалістичного погляду на вирішальну роль економічних відносин в історії, хоча у ряді праць була близька до марксистів у питанні про класову суть діяльності. В історичних працях Єфименко чимало місця займають проблеми державності України, яку вона відлічувала з 14 ст.
В журналі «Слово» вона опублікувала статтю «Малороссийский язык в народной школе» з вимогою до міністерства освіти запровадити в українських школах викладання рідною мовою. Особливе місце займає «История украинского народа» - синтетичний, узагальнюючий виклад історичного процесу в Україні з найдавніших часів і до XIX ст.
Перший розділ присвячений доісторичному епосу і слов'янським племенам, які населяли Україну в давнину, другий і третій - історії Київської Русі та періоду феодальної роздробленості, четвертий і п'ятий - становищу українських земель у складі Великого князівства Литовського і шляхетської Польщі, шостий і сьомий - характеристиці часів «Хмельниччини», так званої «Руїни», і реконструкції розвитку українських земель у XVIII ст. І, нарешті, восьмий - становищу України у XIX ст. Головна суть полягає в тому, що в книзі систематично, послідовно викладено матеріал в рамках певних історичних періодів, у доступній науково-популярній формі висвітлені складні питання економічного розвитку, зображено переплетіння політичних подій, розкриті ті чи інші проблеми етнокультурної ситуації в Україні.
1. Андрєєв В.М. «Нова сімейна історія» на вітчизняному грунті. Г.Д.Голубчик «Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: «нова сімейна історія». Дніпропетровськ, 2003. // Південний архів. Збірка наукових праць. Історичні науки. – Вип. 14. – Херсон, 2009. – С.173.
2. Голубчик Г.Д. Родина як фактор тяглості національної культури: Марковичі-Маркевичі. // Збірник праць молодих вчених ДДУ. Історія. – Дніпропетровськ, 2010. – С. 132.
3. Гуменюк М.П. Українські бібліографи ХІХ – початку ХХ століття. – Х., 2008. – 182с.
4. Дашкевич П.М. Похищение в ряду свадебных обычаев. - М., 2009.-С.165
5. Ефименко А.Я. Копные суды в Левобережной Украине //Киевская старина. - 2009. - № 10.-С.45.
6. Левицкий О.И. Очерк внутренней истории Малороссии //Киевские университетские известия. - 2009. - № 3. - C. 115.
7. Смолш В.А. А.Я. Ефименко: Очерк жизни и научного творчества. - К., 2010. - С. 403.
8. Формозов А.А. О Петре Петровиче Ефименко (материалы к биографии) // Очерки истории отечественной археологии. – вып.3. – М., 2008. – С.126.
9. Якушкин Е.И. Обычное право. Материалы для библиографии обычного права. - Ярославль, 2010. - С. 249.
Особливе місце в українській історіографії займає О. Я. Єфименко (1848—1918), яка була першою жінкою Росії, що дістала вчений ступінь почесного доктора історії (від Харківського університету в 1910 р.).
За походженням вона була росіянка, але всі, хто знав її особисто, засвідчували шанобливе ставлення О.Я.Єфименко до українства[1,c.56].
Єфименко опубліковала низку статей з різних проблем звичаєвого права, елементи якого вона неодноразово і послідовно пропонувала включити до російського законодавства. Значну увагу у своїх дослідженнях вона приділяла діяльності копних судів («Копні суди в Лівобережній Україні», 1885; «Народний суд у Західній Русі», 1893). Ранні статті з етнографії та народного права Руської Півночі були видані окремою збіркою під назвою «Обычное право» [4,c.123].
А. Я. Єфименко зробила значний вклад у розвиток фольклорного права. Вона видала збірник праць "Південна Русь ", ряд статей із звичайного права, елементи якого пропонувалися включити російським законодавством [49] . Особливу увагу А. Я. Єфименко приділяла судам, вона була першою дослідницею їхньої практики [50],була обрана членом Київського юридичного товариства в області звичайного права. Всього дослідниця опублікувала близько 100 наукових робіт,які визначалися яскравим викладом, переконливою аргументацією[3,c.56].
Провідний російський історик С.Ф. Платонов писав про неї як про одну з надзвичайних російських жінок ХІХ сторіччя. На праці О.Я. Єфименко посилалися К. Маркс, Г.В. Плєханов.
Одні дослідники вважали її істориком народницького напрямку, другі - буржуазно-демократичного, треті - демократично-просвітницького.
