Вступ
Феодальна держава Росії
Висновок
Утворення Московської держави пов’язане із формуванням російської народності. Перша літописна згадка про Москву датується 1147 р.
У другій половині XІV ст. у північно-східній Русі посилилась тенденція до об’єднання земель. Центром об’єднання стало Московське князівство, яке виділилось із Володимира - суздальського ще в XІІст.
Послаблення і розпад Золотої Орди, розвиток економічних між князівських зв’язків і торгівлі, виникнення нових міст і укріплення становища дворянства відіграли роль об’єднуючих факторів. У Московському князівстві інтенсивно розвивалась система помісних відносин: дворяни одержували землю від великого князя за службу і на строк служби.
Це ставило їх в залежність від князя і укріплювало його владу.
З XІІІ ст. Московські князі і церква розпочинають здійснювати широку колонізацію заволзьких територій, створюються нові монастирі, міста.
Відбувається об’єднання російських земель навколо нового центру – Москви, створюється централізований державний апарат.
Під час централізації відбувається перетворення всієї політичної системи. Замість великої кількості самостійних князівств утворюється єдина держава.
Централізація привела до суттєвих змін у державному апараті і державній ідеології. Великий князь став називатися царем за аналогією з ординським ханом чи візантійським імператором. Русь прийняла від Візантії атрибути православної держави, державну і релігійну символіку. У XV ст. митрополит на Русі став призначатися без згоди візантійського патріарха.
Посилення влади великого князя (царя) відбувалось паралельно з формуванням нової системи державного управління – приказної воєводської. Для неї були характерні централізація і становість. Вищим органом влади стала Боярська дума, що складалась із світських і духовних феодалів. Це був аристократичний дорадчий орган.
До середини XVІ ст. остаточно склалась багатонаціональна російська держава. На вершині державної ієрархічної піраміди знаходилась царська влада, не обмежена ні політично, ні юридично. Цар видавав статути, укази, судебники. Він був вищим джерелом державної влади.
Формування державного апарату здійснювалось за принципом місництва, яке базувалось на критеріях знатності походження. До компетенції Думи відносилась участь у формуванні законодавства, в управлінні та судовій діяльності.
1. Бущик Л.П. Иллюстрованная история СССР ХV – ХVII вв. – М., 1971
2. Вернадский Г.В. Русская история. – М., 2001
3. Горсей Д. Записки о России ХVI – нач. ХVII в. – М., 1990. - 287 с.
4. Даннинг Ч. Была ли в России в начале XVII века крестьянская война? // Вопросы истории – 1994 - №9. – С.21 – 35
5. Деревянко А.П. История России с древнейших времен до конца ХХ века. – М., 2001
6. Дядиченко В. А. Нариси з історії СРСР ( Епоха феодалізму ). – К., 1971
7. Масса И. Петрей П. О начале войн и смут в Московии. – М., 1997. – 560 с.
8. Морозова Л.Е. Смутное время в России ( коней ХVI – нач. ХVII в.) – М., 1990. - 63 с.
9. Скрынников Р.Г. Василий Шуйский. – М., 2002. - 400 с.
10. Шишов А. Минин и Пожарский. – М., 1990. - 158 с.
Феодалізм – це історичний етап, який слідує за рабовласницькою формою господарювання і передує капіталізму. Для багатьох націй феодалізм визначався як перша класово-антагоністична формація, яка безпосередньо виникала на основі первісно-общинної організації. Незважаючи на різноманіття конкретно-історичних варіацій феодалізму та його стадіальні особливості, існують загальні ознаки, що визначають виробничі відносини цього суспільного устрою.
Феодалізм характеризується значним переважанням аграрної економіки, використанням натурального обміну, а також домінуванням дрібного індивідуального виробництва. Важливими рисами цього періоду є повільний розвиток агротехніки, велика роль традиції та звичаю.
Багато істориків охарактеризували давньоруську цивілізацію як феодальну, але виникло ускладнення в поясненні того, чому Русь майже обійшла розвиток рабовласницької формації. Деякі дослідники, опираючись на численні свідчення про існування рабів в Стародавній Русі, розглядають можливість визнання її рабовласницькою.
Давайте порівняємо це з західноєвропейським феодалізмом. Німецькі племена, що складалися з воїнів, захоплювали землі, що належали громадянам Римської імперії, де існували високорозвинуті традиції приватної власності на земельні ділянки, закріплені в системі римського приватного і публічного права.
Соціально-економічний лад пізньої Римської імперії та структура німецьких племен легко поєднувалися, і природно, що в землях імперії швидко сформувалися феодальні королівства, де християнська церква визначила унікальну культуру.
Зовсім інша картина виникла на Русі. Основною соціально-економічною формою для східнослав'янських племен була "сімейна громада" – співтовариство багатьох родичів, які володіли спільною землею, включаючи поля, місця для полювання, збирання меду та воску, а навіть річки й озера для риболовлі.
