ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ВІЛ ІНФЕКЦІЇ

1.1. Виявлення СНІД і ВИЧ-инфекції

1.2. Шляхи передачі ВІЛ

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ВІЛ ПОЗИТИВНИМИ

2.1. Соціально –медична робота за дітьми, народженими ВІЛ-інфікованими жінками, та дітьми з ВІЛ-інфекцією

2.2. Особливості надання соціально медичної допомоги при ВІЛ-інфекції

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО – МЕДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВІЛ/СНІД В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вперше ВІЛ-інфекція у фінальній стадії, пізніше названа «Acquired Immuodeficiecy Sydrome” (AIDS) – «Синдром набутого імунного дефіциту» (СНІД), було виявлено в кількох чоловіків – гомосексуалістів і описано на «Щотижневому віснику захворюваності та смертності» (від 05.06.81 р.), що виходить Центрами контролю над хворобами – (СDС, США, Атланта).
Кілька зареєстрованих випадків пневмоцистной пневмонії і саркоми Капоши в молоді осіб навели дослідників на думку про наявність вони поразки імунної системи, викликаного раніше невідомим агентом. Тривалий час висловлювалися припущення, причиною імунодефіциту може бути чинники, пов'язані з статевим поведінкою чоловіків – гомосексуалістів, яких було більше у перших групах хворих СНІД, виявлених США.
Припущення про інфекційної природі захворювання було висунуто в « Тижневику... « у червні 1982 р. з тієї причини, що більшість хворих СНІД гомосексуалістів протягом попередніх 5 років мали статеву зв'язку з будь-ким із інших хворих тим самим захворюванням. Тоді ж уперше було відзначено зв'язок збільшення ризику виникнення захворювання з великою кількістю статевих партнеров.
Виявлення хворих СНІД серед що у США гетеросексуальних вихідців з острова Гаїті поставило під однозначну зв'язок захворювання з гомосексуалізмом (червень 1982 р.), а опис випадків СНІД у хворих на гемофілію (вересень 1982 р.), що на вже у 1980 – 1981 рр., дало підставу припустити передачу інфекційного агента з препаратами чинників згортання крови.
У вересні 1982 р. у тому ж часопису з'явилася перша статистика випадків СНІД на США з 1979 р. Збільшення кількості випадків (1979 р. – 7, 1980 р. – 46, 1981 р. – 207, перша половина 1982 р. – 249) свідчило про епідемічному характері захворювання, а висока летальність (41 %) серед хворих – про зростаючу котячу соціальному і економічному значенні заболевания.
У грудні 1982 р. «Тижневик...» повідомив випадки СНІД, що з переливанням крові, що дозволило зробити припущення щодо можливості « здорового « носительства (донором) інфекційного агента. У січні 1983 р. були описані два випадку розвитку СНІД двох жінок, хто перебував в статевих стосунках з хворими СНІД, виходячи з чого виникли здогади стосовно можливої гетеросексуальной передачі болезни.

1. Запорожан В.М., Аряєв М.Л. ВІЛ-інфекція і СНІД. Київ: Здоровья, 2004.- 636с.
2. Застосування швидких тестів у лабораторній діагностиці інфекційних хвороб (методичні рекомендації з наказом МОЗ України № 467 від 23.09.2004) //В. П. Широбоков, І.В. Дзюблик, С. Г. Вороненко та ін. - Київ – 2004.- 32С.
3. Консультирование в связи с ВИЧ/СПИД (учебное пособие) //Т.В. Проценко, И.В. Куценко,О.А. Проценко. –Донецк.-2002. 64с.
4. Мавров Г.И. Хламидийные инфекции: биология возбудителей, патогенез, клиника, диагностика, лечение, профилактика. Монография. – К.: Геркон, 2005. – 524 с.
5. Мавров И.И. Половые болезни. Рук-во для врачей, интернов и студентов. – Харьков: Факт.-2002. – 789 с.
6. Методики лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом //І.І.Мавров, Г.І. Мавров, Л.Д. Калюжна, В.Г. Коляденко, та ін.- Харків: ФАКТ.-2001.- 55с.
7. Основы консультирования по вопросам репродуктивного сексуального здоровья //С.Г.Бондаренко, Б.М. Ворник, О.Н. Гарнец, В.П. Квашенко, и соавт. /Киев. – 2004.–264с.
8. Протоколи лабораторної Діагностики інфекцій, Спричинених eisseria goorrhoeae //Г.І Мавров, Г. М. Бондаренко, Н. В. Кочетова, та ін. //Дерматологія та венерологія - 2007.- № 1(35) C.65-90.
9. Протоколи лабораторної діагностики сифілісу у країнах східної Європи //Г.І. Мавров, Г. М. Бондаренко, Н. В. Кочетова, та ін. //Дерматологія та венерологія - 2008.- №1(39) C. 90-116.
10. Проценко О.А., Кигель М.Г., Куценко И.В., и соавт. //Консультирование по вопросам ИППП/ВИЧ/СПИДа и психоэмоциональная поддержка ВИЧ-позитивных осужденных в условиях пенитенциарной системы в Донецком регионе.-Донецк.–2005.–63с.
11. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР
12. Закон України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 року 1972-XI
13. Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо посилення боротьби” з ВІЛ-інфекцією/СНІДом” від 28 серпня 2001 року 741/2001
14. Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу” від 1 листопада 2000 року 1182/2004
15. Указ Президента України „Про оголошення в Україні 2002 року Роком боротьби зі СНІДом” від 22 червня 2001 року 461/2001

Громадськість світу глибоко занепокоєна глобальною кризою, яка склалась у зв'язку з пандемією інфекції, викликаної вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) - однієї з самих серйозних загроз людству. Щорічно у світі реєструють більш 5 млн. нових випадків інфікування ВІЛ, серед них 600000 дітей. За 20 років історії СНІДу від нього померли 21,8 млн. чол., з них 4,3 млн. дітей.

Стурбованість людства відобразилася у терміновому скликанні Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН 25-27 червня 2001 р. для пошуку шляхів вирішення проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу в усіх його аспектах, насамперед активізації боротьби з епідемією і її наслідками.

Епідемічна ситуація в Україні в останні роки теж погіршилась. За даними Українського Центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України кількість ВІЛ-інфікованих близько 50000 осіб. Вірус імунодефіциту вражає насамперед молоде покоління, що веде до демографічної катастрофи, ставить під загрозу економічний розвиток країни, викликає соціальні й етичні проблеми.

Захворюваність на ВІЛ у м. Києві збільшилась за останні два роки з 3,3 на 100 тис. населення до 12,6. За темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції м. Київ посідає п'яте місце серед регіонів України. Основною руйнівною силою епідпроцесу є ін'єкційні споживачі наркотиків (код 102) та їх сексуальні партнери, хворі на інфекції ПСШ; особи, що мають безладні статеві зв'язки (код 105).

Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих у місті зареєстрована в віковій групі 20-29 років (62,4%). Виділяється окрема вікова група 15-19 років (13,1%). В основному це люди квітучого віку, більшість з них ін'єкційні споживачі наркотиків (77,1 %), які є основною домінуючою групою з ВІЛ-інфекції в даний час. У загальній кількості хворих переважають чоловіки - 1376 осіб (72,1%), жінок - 531 особи (27,8%). Слід відмітити, що протягом останніх років значно активізувався статевий шлях передачі ВІЛ.

Завдяки реалізації запланованих заходів, об'єднанню зусиль всіх служб і відомств, оцінці першого досвіду та розробці додаткових заходів профілактики та боротьби зі СНІДом, 2002 рік став найбільш продуктивним періодом за час існування ВІЛ-інфекції в Києві.

В Україні вже утворилася мережа потужних міжнародних та місцевих ВІЛ-сервісних організацій, головною метою діяльності яких є інформування суспільства про ВІЛ/СНІД, робота по зниженню шкоди, забезпечення підтримки, співчуття та лікування людей, які живуть з ВІЛ. Сьогодні Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, стає відповідальним та активним партнером уряду та міжнародних організацій у роботі з профілактики та підвищення свідомості суспільства щодо ВІЛ/СНІДу.

Сукупність спеціальних закладів, утворених у відповідності до нормативних актів, складає систему центрів соціальних служб для молоді трьох рівнів - державного, регіонального, місцевого та їхніх спеціалізованих формувань - експериментальних майданчиків, методичних кабінетів, бібліотек, шкіл передового досвіду, а також спеціалізованих соціальних служб - центрів ресоціалізації груп ризику, шкіл лідерів, психологічних консультпунктів, молодіжних бірж зайнятості, вечірніх жіночих гімназій, клубних об'єднань, пошти та телефону довіри, недільних шкіл для дітей-інвалідів, магазинів безкоштовних речей тощо.

Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді є провідним постачальником державних соціальних послуг споживачам ін'єкційних наркотичних речовин із метою реабілітації та ресоціалізації цієї групи осіб, а також задля профілактики поширення ВІЛ/СНІДу в Україні. Водночас потрібні подальші зусилля й дії у напрямі співпраці Державної соціальної служби з неурядовими організаціями з метою забезпечення комплексною допомогою сімей, дітей та молоді, яких торкнулися проблеми наркоманії та ВІЛ/СНІДу. Напрям роботи з формування прихильності до ВААРТ у ВІЛ-сервісних організаціях України є недостатньо розробленим, адже існуюча практика мало спрямована на специфічні потреби окремих груп клієнтів та має чимало недоліків, оскільки ще відсутня цілісна та комплексна схема надання послуг із формування прихильності.

Відтак, подальша увага до розроблення та запровадження в практику ВІЛ-сервісних організацій України моделей роботи з формування прихильності сприятиме покращенню якості послуг, що надаються цими організаціями, а також якості лікування клієнтів, які отримують ВААРТ. До обговорення комплексу послуг, а також розроблення моделей роботи з формування прихильності, очевидно, мусять увійти фахівці різних галузей, які надалі будуть залучатися до роботи мультидисциплінарних команд із формування прихильності. Соціальна реклама як інформація, спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей, може бути дієвим засобом впливу на формування толерантної громадської думки стосовно проблеми ВІЛ/СНІДу.

Водночас вплив соціальної реклами на громадську думку має непрямий характер - її ефективність досягається за рахунок регулярності, тривалості дії. Нажаль, українська соціальна реклама з проблеми ВІЛ/СНІДу досі залишається нерегулярним та несистематичним явищем. Соціальна реклама з проблем ВІЛ/СНІДу має базуватися на позитивному підході та уникати використання мотивів страху та залякування, поширення стереотипів про ВІЛ/СНІД або виділення «груп ризику», що не сприяє усвідомленню пересічною людиною реального ризику інфікування (або, навпаки, формує явище СНІДофобії), викликає в громадськості страх та почуття відрази до людей, які живуть з ВІЛ, сприяє стигматизації носіїв вірусу та хворих на СН ІД.

Різним є ставлення працівників ВІЛ-сервісних організацій та ВІЛ-позитивних людей до можливості використання у соціальній рекламі мотивів жалості та страху: частина з них виступає за цілковите виключення таких мотивів із соціальної реклами, інші – підкреслюють можливість обмеженого застосування в соціальній рекламі елементів, які шокують, викликають співчуття, у випадку, коли ця реклама одразу мотивує до здійснення соціально корисної дії.