Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Диплом

"Публічність та диспозитивність як засади кримінального провадження"

Предмет:

Кримінальний процес

Мова:

Українська

Рік здачі:

2013

Сторінки:

104

1,500 грн.

Вступ........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 Принципи кримінального процесу...................6

1.1.Поняття та значення принципів кримінального процесу......................6

1.2. Класифікація принципів кримінального процесу.................................24

РОЗДІЛ 2 Диспозитивність як правове явище у кримінальному процесі.........................................................34

2.1. Інтерес як начало кримінально-процесуальної діяльності..................34

2.2. Правова природа диспозитивності в кримінальному процесі....................................................................................................................45

2.3. Теоретичні передумови та основні напрямки розвитку диспозитивності у кримінальному судочинстві............................................51

2.4. Диспозитивні аспекти розпорядження матеріальними і процесуальними вимогами в кримінальному судочинстві.........................57

РОЗДІЛ 3 Проблеми реалізації публічності в сфері процесуального правозастосування………..…………….70

3.1. Публічні аспекти розпорядження матеріальними вимогами в
кримінальному судочинстві……………………………………………..……70

3.2. Нові концепції розпорядження кримінальним переслідуванням…...90

Висновки...............................................................................................................99

Список використаної літератури...................................................................105

В історії вітчизняної науки кримінального процесу мали місце і інші визначення. Так, ще М. В. Духовський визначав кримінальний процес як «діяльність державних або суспільних органів, спрямовану на розкриття вчиненого кримінального злочину і до з'ясування, які заходи повинні бути прийняті для задоволення порушених ним інтересів потерпілого й для законної відповідальності винного». Інший дореволюційний процесуаліст вказував, що «влада провадження кримінальних справ для покарання винних є кримінально-судова влада або кримінальне судочинство в суб'єктивному змісті. Система правил, якими визначається таке провадження, утворить судово-кримінальне право, або кримінальне судочинство в об'єктивному змісті. Ці правила в кожній країні встановлюються законами й звичаями, із сукупності яких складається її кримінально-процесуальне законодавство». «Кримінальний процес, являючи собою порядок здійснення судом правосуддя по кримінальних справах, у той же час містить у собі й розслідування кримінальних справ органами слідства й дізнання й прокуратурою... зміст кримінального процесу становить діяльність органів розслідування, прокуратури й суду, які виконують свої обов'язки в області боротьби зі злочинністю».
Кримінальним судочинством вважається врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Таким чином, кримінальне судочинство визначається як певного роду діяльність, яка як і будь-яка інша діяльність спрямована на задоволення певного інтересу.
Кримінально-процесуальна діяльність це владна діяльність. Вона спрямована на задоволення суспільної потреби, яка проявляється в тому, щоб особи, які вчинили злочин, з додержанням демократичних правил процедури були визнані винними та понесли справедливе покарання. З цим повинна вимога не допустити притягнення до відповідальності невинної особи.
Суспільний інтерес в даному випадку є визначаючим. Ним визначенні цілі в кримінально-процесуальному праві та шляхи їх досягнення, а також обсяг суб'єктивних прав окремих осіб при провадженні в кримінальній справі.
Разом з тим, в інтересах суспільства порядок провадження в кримінальній справі має бути врегульований таким чином, щоб захистити права та інтереси окремої особи від необґрунтованого застосування засобів державного примусу, в тому числі кримінального покарання. За особою визнається право відстоювати самостійно свій особистий інтерес в кримінальній справі.
Тому кримінально-процесуальне право регулює не тільки повноваження державних органів та посадових осіб, але й права окремих осіб, а також обов'язки посадових осіб по відношенню до особистості при провадженні в кримінальній справі.
Поряд з регулятивною існує охоронна функція кримінально-процесуального права. Ці дві функції тісно взаємопов'язані.
Встановлений нормами кримінально-процесуального права порядок провадження в кримінальній справі охороняється правовими засобами. Ці засоби — правові гарантії. Вони забезпечують законність та обґрунтованість процесуальних рішень, додержання прав учасників процесу. До гарантій можуть бути віднесені принципи судового провадження, окремі інститути прав учасників процесу.
У зв'язку з тим, що прибічники публічності процесу як на основний критерій його публічності вказують на публічність інтересу, що захищається нормами вказаної галузі права, бачиться необхідним зупинитися на з'ясуванні природи та суті інтересів, що мають місце у кримінальному судочинстві.
Небажання або нездатність зважати на первинність інтересу, «силовий» юридичний тиск на носіїв інтересів, а тим самим підміна регулювання їхніх взаємин керуванням людьми, неминуче веде на практиці саме до зворотного ефекту применшення ролі права в житті суспільства, зниження його престижу в очах громадян і в кінцевому рахунку до падіння ефективності правового регулювання.
Вузловим питанням проблеми інтересу в цілому і необхідною умовою плідного використання цієї категорії в юридичній науці (як і в інших суспільних науках) є з'ясування природи і сутності самого явища інтересу і вже потім, виходячи з його загальнометодичного розуміння, - знаходження адекватних опорних правових категорій.
Насамперед слід визнати, що будь-який інтерес є взаємопов'язаним з певною потребою особи чи певної спільноти осіб, які разом виступають в якості рушійних сил як окремої людини, так і суспільства в цілому. Проте категорія „потреба" є біосоціальним терміном і використовується на цей час не лише суспільствознавчими, але й біологічними науками, а інтерес має місце лише з соціальними процесами і є продуктом суспільних відносин. Інтерес на відміну від потреби, властивий лише людському суспільству.
У вітчизняній науці вже відбулося визнання як наукового факту єдності інтересу і потреби (О.Г. Здравомислов, В.М. Лавриненко, В.П. Каманкін, О.Т. Ханіпов). Останні розглядають в літературі інтерес і потреби як субстанціональне однопорядкові, які знаходяться по суті у нерозривному співвідношенні, коли будь-яка потреба незмінно породжує певний інтерес, а інтерес припускає, у свою чергу, якусь потребу.
Разом з основним існують і інші висновки, що додатково підтверджують і розкривають вказаний внутрішній зв'язок інтересу і потреби в соціальному житті:
• носіями інтересу і потреби рівною мірою виступають без усяких вилучень будь-які можливі соціальні суб'єкти, включаючи і суспільство в цілому, а тому в цьому аспекті інтерес і потреби є однорівневими об'єктами, що виключає принципову можливість їх розрізнення між собою за суб'єктною підставою;
• інтерес і потреба мають мотиваційне значення . Як внутрішня рушійна сила діяльності і поведінки будь-якого суб'єкта інтерес і потреба є єдиними.
• інтерес і потреба однаково виражають вибірковість відношення свого суб'єкта до їх об'єктів домагання.
На основі викладеного логічно зробити висновок про те, що інтерес і потреба тісно взаємопов'язані за своїми субстанціональними, суб'єктним і функціональними атрибутами.
В спеціальній літературі виділяють наступні властивості інтересу в аспекті правового регулювання:
• об'єктивність, тобто його існування в об'єктивній реальності соціального життя, незалежно і поза людською свідомістю (соціальний суб'єкт, що знаходиться в даній системі суспільних відносин, не може змінити змісту своїх корінних інтересів, а зміна системи відносин обов'язково веде до зміни його інтересів);
• нормативність, яка виявляється в прагматичному (інтерес є предметом соціального регулювання), генетичному і гносеологічному (необхідність пізнання норм взаємодії соціальних суб'єктів) аспектах;
• диспозитивність, тобто відображення інтересами положення (місця) суб'єктів, займаного ними в системі суспільних відносин, що ставить їх у силу суспільного поділу праці в залежність один від одного.
«Інтерес, - от що поєднує один з одним членів громадянського суспільства» , у зв'язку з чим інтерес виступає тією реальною причиною, яка спонукає людей вступати у взаємини, у тому числі і правові відносини.

Проблематика принципів кримінального процесу в системі принципів права в цей час становить значний інтерес як у теоретичному, так і в практичному відношенні.
Перехідний період, у якім дотепер перебуває українське суспільство, відрізняється не тільки утвердженням загальнолюдських цінностей, але й розгулом правопорушності. Не остання роль у боротьбі із правопорушністю приділяється кримінальному процесу. Принципи кримінального процесу відбивають його глибинний зміст, сутність, функції, форми реалізації, вони визначають поводження громадян, діяльність законодавця й правозастосовника. Це своєрідний фундамент, на якому базується кримінальний процес.
Точне визначення принципів кримінального процесу, виявлення їхнього змісту й взаємодії є передумовою погодженості законодавства, однаковості правозастосовної діяльності, тому що діяльність законодавця, правозастосовника залежить і від результатів діяльності юридичної науки.
В наш час правозастосовником і законодавцем часто порушуються принципи кримінального процесу, у зв'язку із чим актуальним представляється виявлення цих порушень, розробка рекомендацій з їхнього усунення, що в остаточному підсумку буде сприяти зміцненню законності й правопорядку.
Сучасний етап розвитку правової теорії й законодавства характеризується змінами в змісті принципів права, принципів кримінального процесу, їхнім законодавчим закріпленням, яке відбувається у зв'язку зі зміною громадського життя. У силу цього правова теорія потребує досліджень, що розкривають і систематизують ці явища.
Пізнання самої суті кримінального процесу, закономірностей становлення, перспектив розвитку не можливе без глибокого і всебічного вивчення принципів кримінального процесу. Тому дослідження принципів кримінального процесу було проведено великою кількістю вчених-процесуалістів, у роботах яких відображені різні аспекти цієї теми. Принципам кримінального процесу присвячено багато юридичних праць як радянського так і пострадянського періоду.
Проблематикою принципів кримінального процесу займалися такі вчені-процесуалісти як: Бажанов М.И., Грушевський Ю.М., Божьєв В.П., Коржанський М.Й., Лобойко Л.М., Маляренко В.Т., Міхеєнко М.М., Тертишник В.М.
Мета дипломної роботи полягає в комплексному теоретичному дослідженні реалізації принципу диспозитивності та публічності в кримінальному процесі, узагальненні висновків по даних питаннях, розробці рекомендацій з удосконалювання законодавства.
Досягнення зазначеної мети вимагає відповіді на наступні питання: як співвідносяться й взаємозалежні принципи кримінального процесу й принципи права; яка система принципів кримінального процесу і їхня класифікація; як проявляється реалізація принципів кримінального процесу; чи існують порушення в чинному законодавстві й правозастосовній практиці принципів кримінального процесу.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в сфері реалізації кримінального процесу, і зміст принципу диспозитивності та публічності в кримінальному процесі.
Предмет дослідження становлять теоретичні й практичні аспекти прояву принципу диспозитивності та публічності в кримінальному процесі, а також відповідні правові норми, що регулюють відносини кримінального процесу.

////////////////////////////////////////////////////////////////////

//////////////////////////////////////////////////////////////////

1.6. Публічний інтерес як концентроване вираження загальносоціальних потреб і прагнень виступає системоутворюючим явищем для публічних галузей права. Вказівка на публічний інтерес міститься в чинному кримінально-процесуальному законодавстві України у наступних поняттях: інтереси охорони державної таємниці (ч. 2 ст. 27 КПК України).
1.7. Публічність - обов'язок органів розслідування, прокуратури приймати всі передбачені законом заходи і проводити всі передбачені законом дії для розкриття злочину, викриття і покарання осіб, які винні у їх вчиненні, охорони прав та законних інтересів учасників процесу. Ми вважаємо, що положення публічності слід розглядати у двох аспектах: як державної засади побудови судочинства взагалі; і як засади діяльності органів кримінального переслідування (слідчого, прокурора). Відповідно до ч. 2 ст. З Конституції України утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що на наш погляд і виражає її інтерес (публічний) в галузі кримінального судочинства: захист прав і законних інтересів людини та інших осіб, які притягуються до участі в ньому (ст. 2 КПК України).
1.8. Бачиться правильною точка зору про недопустимість ототожнення принципу публічності з принципом законності. Зміст публічності охоплює дію принципу законності, у зв'язку з чим обов'язки, що лежать на посадових особах органів розслідування, прокуратури та суду, покладені на них на підставі закону, в суворій відповідності з ним, і ніякої різниці між обов'язком вести провадження у справі „в силу обов'язку служби" і „в силу закону" немає і не може бути".
1.9. Принципом диспозитивності є визначальна ідея, яка виражає свободу суб'єктивно заінтересованої особи визначати форми і способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, предмет судового розгляду, а також долю предмета спору і долю процесу в різних процесуальних правозастосовчих циклах процесу. Матеріальна диспозитивність право розпорядження правовими вимогами і виражається в правових діях суб'єктивно заінтересованої особи, які тягнуть: порушення справи; її закриття(в тому числі шляхом мирової угоди).
Формальна диспозитивність це свобода розпорядження процесуальними засобами захисту і виявляється в діях учасника процесу з зупинення провадження справи; оскарження дій процесуальних органів; відмови від захисника чи представника; надання доказів у справі та доказування обставин, що входять в предмет доказування.
1.10. Існують дві точки зору щодо співвідношення публічності і диспозитивності зі змагальністю процесу: а) публічність відповідає розшуку (інквізиційності), а диспозитивність змагальності процесу, тому що розшукова форма кримінального судочинства в ході історичного процесу змінила змагальну у зв'язку з чим посилилась публічна засада процесу (І.Я. Фойніцький); форма кримінального процесу індиферентна до його публічних або диспозитивних засад (І. Лук'янов, Ю. Мещеряков).
1.11 Питання, дослідженні в роботі дозволяють прийти до наступних висновків: а) існує дуалістична природа публічності в кримінальному судочинстві: як принципу кримінального судочинства та як основної ознаки державного кримінального переслідування; б) положення публічності і диспозитивності слід вирізняти з положеннями про змагальність та законність процесу; в) слід диференціювати матеріально-правові та формальні сторони публічності та диспозитивності кримінального процесу України (перші стосуються закриття справи, другі використання сторонами у справі своїх процесуальних повноважень).
1.12. Аналіз сучасного кримінально-процесуального законодавства та тенденцій його розвитку дозволяє зробити висновок про розширення розсуду (дискреції) правозастосовчих (процесуальних) органів: суду, прокурора, слідчого у кримінально- процесуальній діяльності. Дискреційна влада (від франц. Discretionnaire залежний від власного розсуду) є способом реалізації публічної (тобто з боку держави) влади, за яким відповідний суб'єкт влади (орган чи посадова особа) застосовує надані йому в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
1.14. В практиці Європейського Суду з прав людини врахування публічного і приватного інтересу пов'язано з дією нового для нас принципу судочинства пропорційності (відповідності), тобто використання процесуальних засобів повинно бути мінімальним і достатньо необхідним для досягнення поставлених цілей. Цей принцип забезпечує рівновагу між публічними та приватними інтересами з метою уникнення конфлікту між ними. Статті 8-11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. дозволяють втручання у матеріальні права лише тією мірою, якою воно є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення конкретних законних цілей. Це означає, що має існувати .нагальна суспільна потреба, для такого заходу, і що цей захід має бути пропорційним меті, яку він переслідує.
Оцінюючи пропорційність конкретного заходу, Суд розглядатиме питання, чи існують альтернативні засоби захисту відповідного громадського інтересу без будь-якого втручання взагалі, або щодо обсягу такого втручання. Суд оцінюватиме, чи є причини для такого втручання "доцільними" та "достатніми" для його виправдання. Ще однією вимогою є те, що процес прийняття рішення щодо заходів втручання має бути справедливим. Існування ефективного контролю за заходами, яких вживають органи влади, є також чинником, що має відношення до оцінювання пропорційності. При оцінюванні пропорційності державі дозволяється певна свобода дій або "обсяг свободи дій держави при обмеженні прав".

////////////////////////////////////////////////////////////////////

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 1500.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Петренко Віктор (Traveller)

(0)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Публічність та диспозитивність як засади кримінального провадження"

0 (800) 357-234