ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ПЕРЕБУДОВИ В УРСР

2.1. Суспільно-політична криза та спроби її подолання ( квітень 1985 – літо 1988 рр.)

2.2. Суспільно–економічний розвиток Півдня України в другій половині 1980–х років

РОЗДІЛ III. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В ПЕРІОД РОСПАДУ СРСР

3.1. Зародження та становлення опозиційних сил Півдня України

3.2. Роль неформальних об’єднань Південної України у державотворчих процесах др. пол. 80-х - поч. 90-х рр. ХХ ст

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Керівні верстви є важливою складовою досліджень суспільно– політичного розвитку будь–якої держави. Зважаючи на суттєве зростання їх ролі у перехідні історичні періоди, пожвавлення наукового інтересу до владного апарату 1985–1991 рр. видається цілком закономірним і логічним. Наукове осмислення місця та ролі керівних кадрів у суспільно–політичному житті УРСР в умовах перебудови розпочалося ще у середині 80–х рр. XX ст. і було зумовлене підвищеною увагою Генерального секретаря ЦК КПРС до питань кадрової політики. Відповідно протягом останніх двох з половиною десятиліть історичною та політичною наукою було накопичено значний масив праць, які розглядали ті чи інші аспекти проблеми номенклатури залежно від напрямку дослідження. Тож метою статті є огляд та аналіз на–укового доробку з проблеми партійно–радянського керівництва УРСР у період перебудови, створений вітчизняними дослідниками у радянські та пострадянські роки.
Умовно можна виділити наступні напрямки досліджень: перший – представлений працями, об’єктом дослідження яких було радянське державне будівництво у цілому та кадрова робота; другий напрямок – це біографії політичних діячів УРСР періоду перебудови; третій напрямок – роботи, присвячені суспільно–політичним сюжетам історії України 1985–1991 рр., четвертий напрямок складають узагальнюючі праці, автори яких розглядають увесь комплекс питань, пов’язаних з суспільно – політичними трансформаціями УРСР у роки перебудови.

1. Березневий референдум //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.56–57.
2. Бойко О. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно– політичного розвитку: Монографія / Олександр Бойко. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 306 с.
3. Бойко О.Д. Україна 1985–1991: основні тенденції суспільно–політичного розвитку / О.Д. Бойко. – К.: ІПЕНД, 2000. – 322 с.
4. Боротьба за реабілітацію УГКЦ у добу перебудови (стаття 1) //Нова політика. – 2002. – № 1. – С.28 – 31.
5. Вибори до Верховної Ради СРСР: випробування сил політичної опозиції //Нова політика. – 2001. – № 1. – С.31–33 .
6. Видрін Д. Україна на порозі XXI ст.: політичний аспект / Д. Ви– дрін, Д. Табачник. – К.: Либідь, 1995. – 296 с.
7. Війна символів – війна не символічна, або «іконоборчий» рух доби перебудови //Нова політика. – 2001. – № 2. – С.43–46.
8. Гончарук Г. Народний Рух України: Істо–рія / Г. Гончарук. – Одеса: Астропринт, 1997. – 378 с.
9. Гончарук Г. Народний Рух України: Істо–рія / Г. Гончарук. – Одеса: Астропринт, 1997. – 378 с.
10. Горбачова О.С. Громадські організації в Україні другої половини 80–х – початку 90–х рр. ХХ ст. : процес становлення та розвитку : автореф. дис. на здобуття на–ук. ступеня канд. іст. наук / Ольга Сергіївна Горбачова. – К., 2008. – 14 с.
11. Данилов А. Український флот: біля дже–рел відродження / А. Данилов. – К.: Вид– во ім. О. Теліги, 2001. – 599 с.
12. Декларація про державний суверенітет України //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.198–199.
13. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО). – ф. Р–5913. – оп.1. – спр. 4.
14. Дисидентство //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.211–212.
15. Діденко Ю.І. Народний Рух у державот–ворчих процесах України (1989–2002). / Ю.І. Діденко. – Одеса: Астропринт, 2006. – 176 с.
16. Дніпропетровська сім’я: Довідник / Укл.: В. Піховшек, К. Михайличенко, С. Конончук та ін. – К.: Фонд Демократії, 1996. – 288 с.
17. Досвід та уроки суспільно–політичної трансформації України у добу перебудови (квітень 1985 р. – серпень 1991 р.) //Нова політика. – 1998. – № 2. – С.32–34.
18. Еволюція суспільних поглядів та процесів: від ідеї оновленого Союзу до проголошення незалежності України (січень – серпень 1991 р.) (стаття 1) //Людина і політика. – 2001. – №4. – С.37– 48.
19. Загострення політичної конфронтації в Україні: атака опозиції та контрнаступ консерваторів (серпень – грудень 1990 р.) (початок) //Сучасність. – 2003. – № 1. – С.82 – 87.
20. Зародження організованого робітничого руху //Нова політика. – 2001. – № 6. – С.36 – 40.
21. Історія України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2003. – 656 с.
22. Історія України у ХХ столітті (20–ті – 90–ті роки): Навчальний посібник для студентів. – Ніжин: Стиль, 1994.–284 с.
23. Історія України, всесвітня історія у сучасному баченні: Навчальний посібник для абітурієнтів та старшокласників. – Ніжин, 1996.– 98 с. (Співавтори Є.М.Страшко, П.П.Овдієнко, Л.М.Мицик, І.М.Конончук).
24. Історія України. Тести. Запитання. Завдання: Навчальний посібник. – К.: Академія, 1998. – 251 с.
25. Історія України: Навчальний посібник для вступників до вузів. – Ніжин,1993.–138с. (Співавтор П.П.Овдієнко).
26. Історія українського парламентаризму: від допарламентських форм організації політичного життя до сьогодення / Гол. ред. Ради В. М. Литвин ; кер. авт. кол. В. А. Смолій ; НАН України. Інститут історії України. – К.: Дніпро, 2010. – 636 с.
27. Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демокра–тизація» на Україні / А. Камінський. – Мюнхен, 1990. – 632 с.
28. Карабанов М. Від всевладдя до краху (КПРС–КПУ в 1985–1991 роках) / Михайло Карабанов. – К.: Освіта, 1993. – 76 с.
29. Касьянов Г. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії / Георгій Касьянов. – К.: Наш час, 2008. – 432 с.
30. Комуністична партія України: з’їзди і конференції. – К., 1991. – 478 с.
31. Кривчик Г. Горбачовська перебудова в контексті реформування державного управління в СРСР та УРСР / Геннадій Кривчик // Проблеми політичної історії України: Збірник наукових праць. – 2009. – № 4. – С. 163–177.
32. Кривчик Г. Українське село під владою номенклатури (60–80–ті рр. XX ст.) / Геннадій Кривчик. – Д.: Вид–во Дніпропетровського університету, 2001. – 192 с.
33. Кузеля А. Червона Рута – від Чернівців до Запоріжжя / А. Кузеля // Літературна Україна. – 1991. – №36. – 5 вересня.
34. Кульчицький С. Закономірності державотворчого процесу у незалежній Україні / Станіслав Кульчицький ; НАН України. Ін–т історії. – К., 2001. – 159 с.
35. Кульчицький С. Уряди України у XX ст. / Станіслав Кульчицький, Наталія Барановська, Володимир Литвин (відп. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 2001. – 608 с.
36. Курас І. Феномен Щербицького: 17 років на чолі Компартії України / Іван Курас // Спілка. – 1990. – 13–19 серпня. – С. 3–12.
37. Курас І. Феномен Щербицького: 17 років на чолі Компартії України / І. Курас // Етнополітика: історія і сучасність. – К., 1999. – C. 491–493.
38. Левчук К.І. Створення та діяльність гро–мадських організацій в умовах трансфо–рмацій українського суспільства (1985 – 1996 рр.): автореф. дис. на здобуття на–ук. ступеня докт. іст. наук / Костянтин Іванович Левчук. – Київ, 2010. – 32 с.
39. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці / Володимир Литвин. – К.: Абрис, 1994. – 495 с.
40. Литвин В. Україна: досвід та проблеми державотворення (90–ті роки XX ст.) / Володимир Литвин. – К.: Наук. думка, 2001. – 559 с.
41. Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991) / Володимир Лозицький. – К.: Генеза, 2005. – 368 с.
42. Мандзій Л. Політична еліта: історія та теорія: Навчальний посібник / Любомира Мандзій, Оксана Дащаківська. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. – 364 с.
43. Ментальність (менталітет) //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.462–463.
44. Михальченко М. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995 / Н. И. Михальченко, В. П. Андрущенко. – К.: Укр. Центр духовной культуры, 1996. – 512 с.
45. Молдавська Т. Обласні ради депутатів у системі владних відносин радянського суспільства у 1947–1990 рр. (на прикладі південних областей УРСР): автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Тетяна Молдавська ; Запорізький нац. ун–т. – Запоріжжя, 2010. – 20 с.
46. Мороко В. Реконверсія радянської партійно–господарської номенклатури в політичну систему України (1990–2008 рр.) / B.В. Мороко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2008. – Вип. 24. – С. 245.
47. На переломі: студії з новітньої історії України (квітень 1994– квітень 1995 р.) //Сіверянський літопис. – 1995. – № 4. – С.3 – 15.
48. Народний Рух України: від виникнення ідеї масової опозиційної організації до створення її програми //Людина і політика. – 2001. – № 2. – С.26 – 34.
49. Народний Рух України: від створення місцевих організаційних структур до установчого з’їзду //Людина і політика. – 2001. – №3. – С.3–12.
50. Неформальні організації //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.512.
51. Неформальні організації доби перебудови – паростки громадянського суспільства на вітчизняному ґрунті //Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи. Матеріали конференції / П.П.Моціяка, О.В.Желіба. – Ніжин: НДПУ, 2002. – С.14 – 22.
52. Неформальні організації у добу перебудови: характерні риси та особливості розвитку (з історії ТУМ, «Меморіалу» та «Зеленого світу») // Сіверянський літопис. – 2000. – № 5. – С.43–47.
53. Опозиційні сили в місцевій владі. Перші кроки та уроки //Віче. – 2002. – № 6. – С.41 – 45.
54. Основні аспекти й специфіка висвітлення процесу перебудови (1985–1991 рр.) у навчальній літературі (на прикладі України) //Українська історична дидактика. Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): Зб. наук. ст. –К.: Генеза, 2000. – С.264–272.
55. Перебудова //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.560–561.
56. Перебудова та формування «кризового синдрому модернізації» в Україні (друга половина 80–х – поч. 90–х років ХХ ст.) //Література та культура Полісся. – Вип. 17. /Відповідальний ред. і упорядник Г.В.Самойленко. – Ніжин, НДПУ, 2001. – С.27 – 33.
57. Політичне протистояння офіційної влади та опозиції в Україні (літо 1989 р. – лютий 1990 р.) //Людина і політика. – 2003. – № 2. – С.26–39.
58. Предтеча Руху: неформальні організації як фактор громадсько–політичного життя України у період перебудови //Людина і політика. – 2001. – № 1. – С.44–57.
59. Розгортання процесу реабілітації в УРСР у добу перебудови: характерні риси, особливості //З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 2001. – № 2 – С.530–534.
60. Русначенко А.М. Національно– визвольний рух в Україні середини 50–х – початку 1990–х років / А.М. Русначенко. – К.: Вид–во О. Теліги, 1998. – 720 с.
61. Серпневий путч 1991 р. //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.742–744.
62. Серьогін С. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством: Монографія / Сергій Серьогін. – Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2003. – 456 с.
63. Співдружність Незалежних Держав //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.811–812.
64. Спроба прискорення: уроки перших кроків перебудови (на прикладі України) //Література та культура Полісся. Вип. 19. /Відповідальний ред. і упорядник Г.В.Самойленко. – Ніжин, НДПУ, 2002. – С.78 – 85.
65. Сторінки історії Компартії України: запитання і відповіді / П. Л. Варгатюк, В. К. Василенко, Л. М. Гордієнко та ін. – К.: Либідь, 1990. – 488 с.
66. Суспільно–політичний розвиток України в період перебудови (квітень 1985 р. – серпень 1991 р.) //Вісник Київського університету, серія «Історія». – 1998. – Вип..39. – С.61–64.
67. Табачник Д. Апостол застою: Ескіз до політичного портрета В. Щербицького / Дмитро Табачник // Вітчизна. – 1992. – № 9. – С. 159–163 ; № 10. – С. 107–113.
68. Табачник Д. Останній з могікан застою / Дмитро Табачник // Культура і життя. – 1990. – 2 вересня. – С. 7.
69. Турченко Ф. Запоріжжя на шляху до себе... (Минуле і сучасність в документах та свідченнях учасників подій) / Федір Турченко. – Запоріжжя: Просвіта, 2009. – 367 с.
70. Турченко Ф.Г. Запоріжжя на шляху до себе. (Минуле і сучасність в докумен–тах та свідченнях учасників подій) / Ф.Г. Турченко. – Запоріжжя: Просвіта, 2009. – 368с.
71. Турченко Ф.Г. Запоріжжя на шляху до себе... (Минуле і сучасність в докумен–тах та свідченнях учасників подій) / Ф.Г. Турченко. – Запоріжжя: Просвіта, 2009. – 368с.
72. Україна 1991–1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього? (Нариси з новітньої історії): Навчальний посібник. – К.: Магістр–S, 1996. – 207 с.
73. Українська ментальність: суть, характерні риси та особливості //Сіверянський літопис. – 1996. – № 5. – С.64–67.
74. Українські ліві: між ленінізмом і соціал–демократією / За ред. О. Гараня, О. Майбороди. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2000. – 256 с.
75. Феномен «провінційних революцій» у контексті суспільно–політичного протистояння доби перебудови (літо 1989 р. – лютий 1990 р.) //Сіверянський літопис. – 2001. – № 2. – С.3–8.
76. Феномен жовтневої революції 1990 року, або чому альтернатива не стала реальністю //Нова політика. – 2001. – № 4. – С.40–44.
77. Феномен перебудови: причини, суть, наслідки //Сучасність. – 2002. – № 6. – С.84 – 91.
78. Червона Рута – 91 // Вечірній Київ. – 1991. – №156. – 15 серпня.
79. Чи існує протиріччя між результатами березневого та грудневого Референдумів 1991 р. ? //Література та культура Полісся. – Вип. 20. /Відповідальний ред. і упорядник Г.В.Самойленко. – Ніжин, НДПУ, 2003. – С.256 – 261.
80. Чорнобильська катастрофа //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.1059–1060.
81. Чура В. Львівський обласний компартапарат у виборах до місцевих рад народних депутатів 1990 р. / Василь Чура // Історичні студії Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2009. – Вип. 2. – С. 85–89.
82. Шановська О. Заходи протидії комуністичної влади створенню громадської опозиції в добу перебудови (за документами Державного архіву Житомирської області) / Олена Шановська // Волинські історичні записки. – 2009. – № 2. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv. gov. ua/portal/Soc_Gum/Viz/2009_2/ Shanovska_2.pdf.
83. Шаповал Ю. В. В. Щербицький: особа політика серед обставин часу / Юрій Шаповал // Український історичний журнал. – 2003. – № 1. – С. 118–129.
84. Шахтарський страйк 1989 //Довідник з історії України (А–Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2001. – С.1073–1074.
85. Шипотілова О.П. Громадсько–політична діяльність Народного Руху України на Миколаївщині (1989–1996 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / Олена Павлівна Шипотілова. – Одеса, 2012. – 20 с.
86. Щербицький В. В. (про нього) // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська обл. – К.: УРЕ, 1969. – С. 51, 101, 102, 181.
87. Щербицький В.В. // Український радянський енциклопедичний словник: у 3 т. – 2–ге вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. – Т. 3. – 1987. – С. 697–698.
88. Ярещенко О.Т. Одеська «Просвіта»: іс–торія, сучасність: історико–популярний нарис / О.Т. Ярещенко. – Одеса: Маяк, 1998. – 112 с.

Актуальність дослідження проблеми суспільно–політичних трансформацій в Україні у другій половині 1980–х р. зумовлена комплексом факторів та чинників:

По–перше, оскільки горбачовська перебудова є варіантом наздоганяючої системної суспільної модернізації, дослідження її змісту, логіки та наслідків становить значний інтерес у теоретичному аспекті як спосіб збагачення досвіду самовдосконалення людської цивілізації. У цьому плані особливо цінним є вивчення специфіки радянської моделі реформування другої половини 80–х рр. – проведення трансформаційних процесів на базі соціалістичного способу виробництва, в умовах панування командної системи, на величезній території з широким спектром етнополітичних, релігійних, культурних особливостей у різних регіонах.

По–друге, ретельний аналіз досвіду практичного керівництва масштабними трансформаційними процесами у суспільстві доби перебудови (вивчення способів та методів корегування ходу реформування; факторів ефективності управлінських рішень; засобів стимулювання здатності політичних інститутів пристосовуватися до умов, що змінюються; форм активізації та мобілізації мас; причин помилкових дій та рішень тощо) дозволить врахувати його уроки в практиці сучасного державотворчого процесу.

По–третє, з’ясування основних тенденцій суспільно–політичного розвитку СРСР в цілому та Україні зокрема у другій половині 80–х – на початку 90–х рр. необхідне для розуміння природи та механізму дії типового для перехідних суспільств комплексу конфліктів та протиріч, який у політологічній літературі дістав назву “кризового синдрому модернізації”. Знання складових частин конфліктного потенціалу суспільства, специфіки прояву та факторів активізації на вітчизняному ґрунті дозволить шукати ефективні форми та засоби впливу по його локалізації та ліквідації, що особливо актуально як для України, так і для решти країн, які знаходяться на перехідному етапі свого розвитку.

По–четверте, значна частина суспільних процесів, явищ та політичних суб’єктів доби перебудови нині не зникла з історичної сцени, і тому ретельне вивчення витоків, першооснов та специфіки цих факторів суспільного життя, врахування та використання набутої в ході дослідження інформації є не лише важливою умовою та складовою частиною сучасного процесу розбудови держави в Україні, а й надійним підґрунтям політичного прогнозування.

По–п’яте, недостатня розробка порушеної теми в науковій літературі, відсутність комплексного та об’єктивного дослідження, присвяченого її висвітленню, не дали змоги створити цілісної картини суспільно–політичного розвитку півдня України у 1985 – 1991 рр.; стали на заваді формуванню концепції, яка б всебічно тлумачила тогочасні події та явища, пояснювала природу та механізм суспільних змін; зумовили наявність суттєвих прогалин у фактологічному матеріалі. Перераховані фактори визначають важливість та актуальність як у теоретичному, так і в практичному плані комплексного історико–політологічного аналізу трансформаційних процесів в Україні доби перебудови.

Об’єкт дослідження – суспільно–політичний розвиток України в 1985 – 1991 рр.

Предмет дослідження – основні тенденції та особливості суспільно–політичних трансформаційних процесів на півдні Україні у 1985 – 1991 рр.

Мета дипломної роботи – на основі історико–політологічного аналізу праць попередників, широкої джерельної бази з’ясувати основні тенденції суспільно–політичного розвитку доби перебудови, відтворити цілісну, комплексну, системну та науково обґрунтовану картину перебудовчих змін та зрушень на півдні Україні.

У відповідності з метою ми ставимо перед собою наступні дослідницькі завдання:

- з’ясувати основні етапи та напрями дослідження проблеми суспільно–політичного розвитку доби перебудови;

- систематизувати та класифікувати корпус джерел з історії трансформаційних процесів у суспільно–політичній сфері України;

- охарактеризувати причини, суть, характерні риси та особливості феномену перебудови;

- проаналізувати тенденції розвитку основних напрямків національного відродження;

- розкрити ключові моменти процесу зародження та становлення народної опозиції;

- виявити та проаналізувати нові тенденції у розвиткові громадської думки та суспільної свідомості.

Хронологічні рамки дослідження включають період з 1985 р. по серпень 1991 р., тобто час здійснення горбачовської модернізації в СРСР та в цілому на Україні зокрема.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дипломна робота є першим спеціальним комплексним дослідженням, у якому висвітлюються основні тенденції по суті всього спектру суспільно–політичних процесів на півдні Україні доби перебудови.

Наукове та практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що її результати, методологія та методика дослідження можуть бути використані для поглибленого вивчення даної та суміжної проблематики, а також при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з історії України та політологічних досліджень з теорії та практики модернізації суспільства.

Структура дипломної роботи обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку джерел та літератури.

Проведений аналіз процесу вивчення проблеми суспільно–політичних трансформацій в Україні доби перебудови дозволив виявити провідні тенденції розвитку історіографії питання. Динаміка змін цілей, підходів, теоретико–методологічних засад, ступеня науковості досліджень зазначеного сюжету дозволяє виділити два історіографічні етапи. На першому етапі, що розпочинається у другій половині 80–х рр., було здійснено спроби осмислити хід та перші результати реформ, їх вплив на суспільство. Тогочасній історіографії, присвяченій модернізаційним процесам, притаманні гостра публіцистичність, поверховість, описовість, фрагментарність, нерідко – суб’єктивізм та відчутна політична заангажованість. У цей час вченим так і не вдалося через низку обставин (незавершеність модернізаційних процесів, тиск політичної кон’юнктури, дефіцит інформації, «методологічний шок» тощо) реалізувати повною мірою наукові принципи системності, аргументованості, всебічності у підході до вивчення проблеми суспільно–політичних трансформацій в Україні, що відбувалися у добу перебудови.

З грудня 1991 р. розпочинається новий етап висвітлення горбачовської модернізації та розкриття її особливостей в Україні. Це зумовлено тим, що, по–перше, перебудова як суспільний процес завершилась, що перетворило її у повноцінний об’єкт дослідження; по–друге, науковці, переставши бути учасниками перебудовчих процесів, могли вивчати суспільні зміни об’єктивніше і тверезіше. По–третє, у вітчизняній науці склалась нова ситуація – було знято значну частину попередніх обмежень, з’явилася ціла плеяда нових дослідників, поступово почали розкривати свої таємниці раніше недоступні архіви.

Саме тому в цей час відбулись позитивні зміни та зрушення: науковці вийшли не лише на новий рівень джерельного забезпечення історичних та політологічних студій, а й на якісно вищий рівень осмислення суспільних процесів та аргументації гіпотез і висновків; помітно розширився спектр досліджуваних сюжетів, урізноманітнились підходи та методи вивчення; оцінки дослідників стали більш об’єктивними та політично–різновекторними, певною мірою заповнено фактологічні прогалини. Разом з тим, проблема суспільно–політичних трансформацій в Україні доби перебудови ще не була предметом окремого комплексного та системного дослідження, хоча має надзвичайно важливе значення для практики сучасного державотворчого процесу. Охарактеризована джерельна база дозволяє вирішити завдання, поставлені в дисертаційному дослідженні.

Глибинна суть та зміст перебудови як трансформаційного процесу, що розгорнувся у другій половині 80–х в СРСР в цілому та Україні зокрема, полягає у спробі реформаторської частини радянського керівництва шляхом «революції згори» здійснити наздоганяючу системну модернізацію суспільства, яка була зумовлена, з одного боку, зовнішнім викликом, загрозою поразки у змаганні систем, з іншого – загостренням цілого комплексу різнопланових внутрішніх проблем у державі. У своєму розвиткові перебудова пройшла шість етапів, кожен з яких відрізнявся специфікою та своєрідністю розстановки та взаємодії політичних сил у суспільстві.

Історико–політологічний аналіз змісту перебудови дозволяє дійти висновку, що у ході її розгортання класична структура / послідовність перехідного процесу (переоцінка існуючого стану суспільства, оцінка змісту і масштабів кризи – соціальна діагностика – демонтаж старих структур – нове самовизначення системи) в силу цілого комплексу чинників була порушена. В результаті демонтаж старої системи в СРСР у середині 80–х рр. відбувався паралельно з процесом переоцінки існуючого стану суспільства, значно випереджаючи стадію соціальної діагностики. Така парадоксальна «непослідовна послідовність» фаз перехідного процесу наклала суттєвий відбиток на весь хід та динаміку подальших суспільних трансформацій, зумовивши втрату орієнтирів, прогресуючу маргіналізацію та дезинтеграцію суспільства, поглиблення кризовості, і, врешті–решт втрату контролю за ходом модернізації та крах реформ.

У період модернізаційних змін громадська думка зазнала значних трансформацій: якщо на початковому етапі перебудови вона була доволі консервативною, малоактивною, знаходилась у рамках пануючих стереотипів, то невдовзі, вийшовши під впливом гласності та демократизації з коми тотального застійного «одобрямса», досить швидко перетворилась на потужну силу морального впливу, а в ході березневого та грудневого референдумів 1991 р., матеріалізувавшись у бюлетенях для таємного голосування, – і на серйозний та впливовий юридичний чинник. Характерними рисами громадської думки у другій половині 80–х рр. були значна динаміка, прогресуюча політизація, зростання ролі національного фактору, швидкий процес оцінювання та переоцінювання громадськістю політичних процесів та їх суб’єктів. Саме динаміка розвитку громадської думки, яку визначали коливання політичного маятника, розгойданого на фінішному відрізку перебудови різновекторними суспільними діями та чинниками (січневими кривавими подіями у Литві, березневим референдумом, провалом серпневого путчу консерваторів), врешті–решт і визначила подальшу траєкторію політичного розвитку України, відкрила їй шлях до незалежності.

Поява народної опозиції була протидією/реакцією суб’єктів політичного життя (соціальних груп, класів, громадських рухів тощо) на дії офіційної державної влади, яка не враховувала і не реалізовувала їх інтересів. Симптомами її виникнення та формами прояву в Україні були спочатку діяльність політичних неформальних організацій, що невдовзі зумовила виникнення НРУ; зародження організованого незалежного робітничого руху; релігійний ренесанс; пробудження до активного політичного життя національних меншин; активна, самостійна позиція національно–демократичних сил у Верховній та місцевих радах України.

Потужно та вагомо народна опозиція заявила про себе у ході липневого 1989 р. страйку шахтарів. Характерними рисами та особливостями подальшого протистояння були гостра та динамічна ескалація боротьби за реальну владу на місцях; трансформування опозиційних настроїв громадськості у чисельні акції громадянської непокори/протесту у формі мітингів, страйків, демонстрацій, пікетувань, голодувань тощо; прогресуюча політизація та масовість цих дій; регіональна нерівномірність політичної активності народної опозиції; домінування національно–демократичних ідей та гасел у діяльності опозиційних сил Західної України, та соціальних – у східному регіоні; прогресуюча самоорганізація опозиційних структур; різновекторні за напрямом та різноманітні за формою намагання офіційної влади заблокувати активність опозиції.

Сучасна багатопартійність веде свій родовід з доби перебудови. У своєму розвиткові вона пройшла три етапи: І етап «зародження « (середина 1988 – лютий 1990 р.); ІІ етап «утвердження» (березень 1990 р. – серпень 1991 р.); ІІІ етап «становлення « ( з серпня 1991 р.). Вже на початковому етапі процесу формування багатопартійності чітко визначилися два комплекси гострих проблем – ідеологічний (несприйняття широкими колами громадськості механічно запозичених популярних на Заході ідей та політичних концепцій; домінування у партійній пропаганді та політичній практиці критики та популізму; відсутність у програмних документах новостворених партій реальних планів, програм виходу з кризи та механізмів їх реалізації) і організаційний (формування значної кількості партій навколо лідера, а не на ідеологічній платформі; невизначеність соціальної бази; нечисленність партійних лав; гострий дефіцит кваліфікованих кадрів для розгортання розбудови партійних структур; локальність партійного впливу).

Особливостями процесу формування вітчизняної багатопартійності в цей період були: домінування національних аспектів у програмних документах та практичній діяльності більшості новостворених партій; помітний вплив регіонального фактору на утворення багатопартійного спектру (націонал–демократи переважали у Західній Україні, партії лівої орієнтації – у східній частині республіки); передування виходу багатопартійності на державний рівень етапові її становлення, періоду повноцінної розбудови вертикальних і горизонтальних структур, формування власної соціальної бази тощо.

Багатоплановість проблеми суспільно–політичних трансформацій в Україні доби перебудови зумовлює нагальну необхідність подальшого опрацювання таких її аспектів: дослідження передумов модернізаційних змін та виявлення їх специфіки на вітчизняному ґрунті; з’ясування політичного аспекту економічних реформ; осмислення впливу реформаційного курсу на еволюцію державних структур; вивчення динаміки розвитку всього спектру неформальних організацій; виявлення особливостей етнонаціонального розвитку національних меншин в умовах суспільної модернізації; комплексний історико–політологічний аналіз релігійного ренесансу; дослідження тенденцій розвитку та еволюції поглядів партійно–державної номенклатури; з’ясування механізму розпаду СРСР та ролі в цьому процесі України у серпні – грудні 1991 р.