Вступ

Систематика ґрунтів. Порівняльна оцінка класифікацій

Висновок

Список літератури

Верхню частину топографічної поверхні Землі складає ґрунт, який представляє собою верхній шар земної суші завтовшки від декількох сантиметрів до трьох метрів.
Ґрунт – багатофазове природне утворення. До його складу входять такі фізичні фази речовин: тверда, рідка, газова і жива речовина організмів, які населяють ґрунт.
Тверда фаза ґрунту формується в процесі ґрунтоутворення з материнської породи і відмерлих решток організмів. До її складу входять уламки первинних і вторинних мінералів, гірських порід, рослинних решток, гумусових речовин тощо. Отже, ґрунт – багатокомпонентна органо-мінеральна система. Показниками, які характеризують тверду фазу ґрунту, є механічний, хімічний і мінералогічний склад, структура, пористість і будова.
Основна частина мінеральних компонентів ґрунту представлена кристалічними структурами, які є стійкими продуктами вивітрювання материнської породи. Найчастіше зустрічається дуже інертний мінерал - кварц (SiO2). Кварц є джерелом силікат-іонів (SiO44-), які об'єднуються з катіонами, особливо з катіонами алюмінію (Аl3+) і заліза (Fe3+, Fe2+), утворюючі електронейтральні кристали.
Велику роль в утриманні води та поживних речовин в ґрунті відіграють глинисті мінерали, які зустрічаються в колоїдній формі.
Рідка фаза ґрунту (ґрунтовий розчин) – волога ґрунту з розчиненими мінеральними сполуками. Це динамічна фаза, яка має дуже важливе значення для ґрунтоутворення. Під її впливом відбуваються майже всі елементарні ґрунтові процеси. Г.М. Висоцький назвав ґрунтовий розчин “кров’ю землі ”.
Газова фаза ґрунту – ґрунтове повітря, яке заповнює пори ґрунту. У зв’язку з біологічними процесами склад ґрунтового повітря відрізняється від атмосферного.
Рідка і газова фази ґрунту є антагоністами і тому перебувають у динамічній рівновазі.

1. «Грунти і їх родючість» В.Г. Крикунов, видавництво «Вища школа», Київ - 1993
2. «Грунтознавство» М.М. Шкварук, М.І. Делеменчук, видавництво «Вища школа», Київ-1976
3. «Обробіток грунту в системі інтенсивного землеробства» В.Л. Крупа, «Урожай» – 1986
4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1993. – 300 с.
5. Білявський Г.О., Фурдуй Н.С. Практикум із загальної екології. – К.: Либідь, 1997.
6. Лабораторний та польовий практикум з екології / Під. ред. В.П. Замостяна, та Я.П. Дідуха. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 216 с.
7. Перельман А.И. Геохимия биосферы. – М.: Наука, 1973. – 168 с.
8. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування. Львів: «Новий світ», 2003. – 248 с.
9. Онойко Ю.Ю. Особливості формування ґрунтів в межах приморських сухостепових ландшафтів заповідних територій межиріччя Дніпра-Молочної / Заповідні степи України. Стан та перспективи їх збереження. – Асканія-Нова, 2007. – С. 77-80.
10. Онойко Ю.Ю. Порівняльна морфогенетична та галогеохімічна характеристика марітимних ґрунтів та приморських солончаків України / Вісник Львівського університету. Серія: географічна. Вип. 35 – Львів: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – С. 267-274.

Земля – неоціненне народне багатство і основний засіб виробництва у сільському господарстві.

Ґрунт є основним багатством кожного суспільства, головним засобом сільськогосподарського виробництва та просторовим базисом розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства. Народногосподарське значення ґрунту як загального засобу виробництва визначається його якостями і властивостями. У сільськогосподарському виробництві велике значення має основна якість ґрунту – родючість, а для промислових галузей фізичні та фізико механічні властивості.

Відомо, що земля дає всі необхідні продукти харчування людині, а також різні види сировини для промисловості. Земля – це джерело життя. Ось чому землю потрібно охороняти, свідомо та спрямовано збільшувати, її продуктивність. Вона належить не тільки нам, але і наступному поколінню.

У сільському господарстві виробництві не можна ігнорувати властивості ґрунту, особливості живих організмів, погодні умови тощо. Велике значення мають глибокі знання ґрунтів та їх властивостей для ефективного здійснення на них агрономічних та меліоративних заходів.

Ґрунтовий покрив України – один з основних показників її багатства, базис розселення людського суспільства і головний засіб виробництва в сільському господарстві. Кількість і якість ґрунтових ресурсів, їх використання визначають рівень добробуту суспільства.

Раціональне використання земель і спеціалізації галузей землеробства можливі тільки на базі глибоких знань особливостей ґрунтового покриву, специфіки родючості ґрунтів, їх екологічних властивостей.

З урахуванням особливостей ґрунтів і кліматичних умов проводяться районування сільськогосподарського виробництва, його спеціалізація. Від використання ґрунтового покриву залежить виконання соціально-економічних завдань. Класифікаційна проблема є однією з найбільш складних теоретичних проблем. Розробка класифікації ґрунтів особливо важка в зв'язку зі специфічними рисами генезису, складу і властивостей ґрунтів як абсолютно особливих природних тіл. Серед особливостей виділяються наступні:

- сезонна, річна, вікова динаміка ґрунтових процесів і властивостей ґрунтів;

- просторова безперервність ґрунтового покриву, відсутність чітких меж між різновидами ґрунтів і, як наслідок цього, безліч перехідних форм;

- тривала роз'єднаність національних шкіл ґрунтознавців, які працювали з різними ґрунтами, сформованими в різних природних умовах і які отримали національні і місцеві назви;

- все більший вплив виробничої діяльності людини на природний ґрунтовий покрив і формування в зв'язку з цим в різній мірі антропогенна змінених ґрунтів.

Відзначені особливості ґрунтів вимагають вироблення і особливих принципів класифікації, відмінних від принципів класифікацій світу живих організмів.

Класифікувати - значить розподіляти об'єкт дослідження, - ґрунту, по певних класів або груп, керуючись певними принципами спільності ґрунтів всередині класів і розходженням між ґрунтами різних класів. Ключовим питанням класифікаційної проблеми в ґрунтознавстві є вибір критеріїв, по яких проводиться класифікація ґрунтів.

Класифікація ґрунтів являє собою об'єднання їх в групи по найважливішим властивостям, походженням і особливостям родючості.

Сучасну систематику та класифікацію галогенних ґрунтів найбільш доцільно проводити на основі субстантивно-генетичного підходу, який передбачає врахування не лише умов формування, а й морфологічних та гало геохімічних особливостей даних ґрунтів як таких, що найповніше відображають складні процеси їх утворення. При цьому ключове місце займає створення системи діагностичних горизонтів, які б розкривали еколого-генетичний статус окремих груп галогенних ґрунтів.

В сучасних систематичних переліках та класифікаційних схемах ґрунтового різноманіття багатьох зарубіжних країн (зокрема США, Російської Федерації) спостерігається тенденція до виділення слаборозвинених галогенних ґрунтів рівнинних морських узбереж, утворених внаслідок превалюючого впливу таласогенних факторів, в окрему самостійну групу на найвищому таксономічному рівні.