План
Вступ....... 3
1. Комунікативний потенціал керівника ПТНЗ.. 10
2. Культура особистості керівника....... 19
2.1 Особливості педагогічного спілкування........ 23
Висновок....... 25
Список літератури

Діалогічна стратегія управління базується на визнанні повноцінності та рівноправності всіх учасників взаємодії, незалежно від їхнього соціального статусу, рівня знань та досвіду.
У контексті комунікативного підходу, управлінська діяльність керівника, як соціальний аспект управління, націлена на забезпечення узгодженості та координації дій всіх учасників управлінського процесу, оптимізацію всіх форм спілкування з метою розв'язання важливих завдань. Вона спрямована на забезпечення поваги до всіх учасників і на розкриття їхніх особистісних можливостей. Управлінська діяльність керівника створює умови для доцільної взаємодії особистості з соціальним оточенням, де спілкування виступає як зовнішній фактор, ефективний засіб дії та внутрішня характеристика психічної активності особистості.
Так як управлінська діяльність керівника є складовою соціального управління, вона охоплює безпосереднє керівництво людьми та управління соціальною інформацією.
Соціальна інформація включає в себе дані, що стосуються міжособистісних відносин, взаємодій між людьми, їхніх потреб і інтересів.
Це підкреслює глибокий зв'язок між спілкуванням та обміном інформацією в управлінській діяльності.
Відмінне відповідність форм управлінського спілкування може викликати негативні реакції серед учасників взаємодії, які можуть свідчити про такі ознаки неефективного управління: незадоволеність від своєї належності до організації, в якій відбувається діяльність; незадоволеність від ходу роботи; поява інтриг і конфліктів; накопичення невиразних негативних уявлень; невизначеність взаємин та багато іншого.
Серед психологічних критеріїв неефективності управлінської діяльності, також можна виділити ряд соціально-психологічних рис особистості керівника:
Недостатньо точне самооцінювання керівництва, використання авторитарного стилю управління, нездатність керівника адаптуватися до змін у ситуації управління, неживість брати на себе відповідальність та інші аспекти.

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1980.
2. Ахманова О.С. и др. "Общее языкознание. Формы существования, функции, история языка". М., 1970г
3. БодалевА. А. Психологические условия педагогического общения // Психология педагогического общеиия / Сб. научных трудов. Кировоград: КГПИ, 1991. Т. 1. С. 4 14.
4. Грабовська С.Л. Комунікативний менеджмент і управління трудовими ресурсами в некомерційних організаціях. Львів 2005р.
5. Ефендиев А. Г. Общая социология М., 2000г.
6. Жинкин Н.И. Психологические основы развития речи // В защиту живого слова. – М.: Просвещение, 1966. – С.525.
7. Занюк С. Психологія мотивації та емоцій. – Луцьк, 1997.
8. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – РостовнаДону, 1997.
9. Каган М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений. М.: Политиздат,1988. 319 с.
10. КанКалик В. А. Грамматика общения. М.: Роспедагентство, 1995. 108 с.
11. І.В. Козубовська І. В, Лацанич О. Л,Спілкування в діяльності соціального педагога м.Ужгород 2005р
12. Корніяка О. М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. 2003. №1. – с. 3843.
13. Крыжанская Ю. С., Третьяков В. П. Грамматика общения. / 2е изд. М.: Смысл: Академический проект, 1996. 276 с.
14. Ларіна Т. Є Психологічні умови використання невербальних засобів спілкування на уроці літератури м. Бердянськ, 2005р
15. Леонтьев А.А. Педагогическое обшение. М.:Знание, 1979. 48 с.

Суттєвою складовою безпосереднього керівництва людьми є взаємодія з ними через спілкування. А поза цим обміном інформацією, без співпраці, діалогу, взаємодії та взаєморозумінням між особами, діяльність керівника стає неможливою.

Керівник здійснює комунікацію у різних ситуаціях: під час телефонних розмов, оперативних нарад, співбесід, ділових переговорів, розв'язання конфліктів тощо. Успішність у кожній з таких ситуацій залежить від якості спілкування, від уміння керівника слухати, передавати інформацію та розуміти співрозмовника. Така комунікація передбачає широкий спектр комунікативних знань, умінь і навичок, які є необхідними для успішної управлінської діяльності.

Управлінська комунікація включає обмін інформацією, організацію взаємодії та взаєморозуміння, які стають можливими завдяки взаємному сприйняттю, міжособистісним впливам. Спілкування у сфері управління є ключовим інструментом для вирішення основних управлінських завдань, таких як організація, мотивація, планування та контроль. Комунікація, будучи частиною управління, інтегрує ролі управлінця і спілкуючогося.

Враховуючи все це, можна стверджувати, що управлінська діяльність керівника є соціально-психологічним процесом (у зв'язку з роллю управління людьми), де комунікація відіграє важливу роль, оскільки вона об'єднує соціальні функції управління та психологічні особливості учасників управлінського процесу.

Управлінська діяльність керівника з погляду соціальної психології полягає у розв'язанні управлінських завдань засобами спілкування, у передаванні знань і досвіду учасникам взаємодії й способі організування системи стосунків на рівнях “керівник — підлеглий”, “керівник — група”, “керівник — інші керівники” тощо, а також у створенні умов для функціонування системи соціальнопсихологічного забезпечення розвитку особистості (своєї та учасників взаємодії). Соціальнопсихологічний аспект управлінської діяльності охоплює:

— психологію особистості керівника, підлеглих, їх праці;

— психологічну структуру групи;

— типи, способи і стилі управління;

— взаємини між учасниками взаємодії;

— місце соціальнопсихологічних чинників в управлінському процесі.

У контексті соціальної психології, управлінська діяльність керівника виявляється у вирішенні завдань управління за допомогою комунікації, передачі знань та досвіду між учасниками взаємодії, а також в організації відносин на різних рівнях взаємодії, таких як "керівник - підлеглий", "керівник - група", "керівник - інші керівники" тощо. Крім того, важливо створити умови для розвитку особистості (як керівника, так і учасників взаємодії) через соціальнопсихологічне забезпечення.

Соціальнопсихологічний аспект управління включає наступні аспекти:

- вивчення психології керівника, підлеглих та їхньої праці;

- аналіз психологічної структури групи;

- розгляд різних типів, способів та стилів управління;

- вивчення взаємин між учасниками взаємодії;

- визначення ролі соціальнопсихологічних факторів у процесі управління.

Важливим аспектом комунікативної природи управління є те, що вона покладає акцент на психологічні та соціальні аспекти управлінської діяльності керівника. Вона враховує взаємозв'язок між внутрішнім та зовнішнім, об'єктивним та суб'єктивним, індивідуальним та груповим.

Комунікація управлінця є активною діяльністю, що включає обмін інформацією, взаємодію та взаємне сприйняття між учасниками взаємодії для досягнення спільних цілей управління. Таким чином, в управлінській діяльності формуються соціально-психологічні відносини, які доповнюють організаційнотехнічні та соціально-економічні аспекти.

Враховуючи всі ці аспекти, можна стверджувати, що взаємодія та спілкування між керівником та співробітниками є ключовими для ефективного управління. Без обміну ідеями, думками та інформацією, справжня взаємодія і, відповідно, управління, стають неможливими.

Діалогічна стратегія управління базується на визнанні повноцінності та рівноправності всіх учасників взаємодії, незалежно від їхнього соціального статусу, рівня знань та досвіду.

У контексті комунікативного підходу, управлінська діяльність керівника, як соціальний аспект управління, націлена на забезпечення узгодженості та координації дій всіх учасників управлінського процесу, оптимізацію всіх форм спілкування з метою розв'язання важливих завдань. Вона спрямована на забезпечення поваги до всіх учасників і на розкриття їхніх особистісних можливостей. Управлінська діяльність керівника створює умови для доцільної взаємодії особистості з соціальним оточенням, де спілкування виступає як зовнішній фактор, ефективний засіб дії та внутрішня характеристика психічної активності особистості.

Так як управлінська діяльність керівника є складовою соціального управління, вона охоплює безпосереднє керівництво людьми та управління соціальною інформацією.

Соціальна інформація включає в себе дані, що стосуються міжособистісних відносин, взаємодій між людьми, їхніх потреб і інтересів.

Це підкреслює глибокий зв'язок між спілкуванням та обміном інформацією в управлінській діяльності.

Відмінне відповідність форм управлінського спілкування може викликати негативні реакції серед учасників взаємодії, які можуть свідчити про такі ознаки неефективного управління: незадоволеність від своєї належності до організації, в якій відбувається діяльність; незадоволеність від ходу роботи; поява інтриг і конфліктів; накопичення невиразних негативних уявлень; невизначеність взаємин та багато іншого.

Серед психологічних критеріїв неефективності управлінської діяльності, також можна виділити ряд соціально-психологічних рис особистості керівника:

Недостатньо точне самооцінювання керівництва, використання авторитарного стилю управління, нездатність керівника адаптуватися до змін у ситуації управління, неживість брати на себе відповідальність та інші аспекти.

Аналіз комунікативної природи соціального управління надає можливість розкрити його особливості та вплив на учасників взаємодії, які можуть бути узагальнені таким чином:

Комунікативний підхід до управління виходить за межі діяльнісного підходу, де спілкування сприймається як компонент, аспект або рівень організації діяльності, включаючи управлінську. У комунікативному підході управлінська діяльність розглядається як особлива форма професійного спілкування. В управлінському процесі всі аспекти (учасники взаємодії, корпоративна культура, обмін ідеями, пропозиціями тощо) взаємодіють та співпрацюють. Ефективність комунікації залежить від характеру управлінської діяльності, індивідуальних особливостей учасників взаємодії, вибірковості стосунків, якості взаємопорозуміння та іншого.

У відношенні управлінської діяльності комунікація виступає не лише як окрема функція управління, але і як її неодмінна складова, яка допомагає забезпечити організацію, мотивацію, планування та контроль.

Спілкування дозволяє керівникові "входити" у світ ідей, думок співробітників та активно брати участь у їхній діяльності. Отже, управлінська діяльність реалізується через спільну активність, взаємодію та діалог. Підхід до управління з орієнтацією на комунікацію підтримує постійний процес взаємодії між керівником та підлеглим, враховуючи соціокультурний та етнопсихологічний контекст (типові риси стилю управління, корпоративна культура, взаємини, ролі тощо).

Соціальне управління охоплює не тільки контакт з особою або групою людей, але й усі приховані проблеми, конфлікти, комунікативні бар'єри, які утворюють основу для взаєморозуміння—незгоди, довіри—недовіри, поваги—неповаги та ін. В загальному, процес комунікації в управлінні має два аспекти: взаємовідношення енергії між учасниками спілкування та обмін інформацією, який вони намагаються передати чи отримати.

Керівник повинен володіти не лише високою науково-практичною кваліфікацією та виконавською дисципліною, а й бути духовно насиченою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у ПТНЗ. Водночас педагог повинен мати комунікабельність та високу культуру спілкування, уміння вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій під час педагогічної взаємодії.

Зрозуміло, що педагогічна діяльність та комунікативність педагога мають бути творчими. Керівник, який має визначену модель взаємодії з учнями, повинен постійно адаптувати свою програму дій, адже це дає можливість оптимально враховувати конкретну комунікативну ситуацію та можливості школярів як партнерів у спілкуванні. У процесі педагогічного спілкування керівник не просто збільшує свій комунікативний досвід; він обирає певну стратегію спілкування з характерними для неї нормами, методами і засобами.

Важливо відзначити, що педагогічна стратегія комунікації, яку обирає педагог під час навчальної взаємодії, монологічна чи діалогічна, визначає характер педагогічної діяльності та фахового спілкування. Діалогічний підхід передбачає гуманістичну позицію вчителя щодо учня у процесі навчання і взаємодії, що сприяє задоволенню потреб учня у розумінні та співчутті та допомагає подолати страх та тривогу, що супроводжують сприйняття нового матеріалу. У відміну від монологічного підходу, діалогічність виключає маніпулювання психікою учня через специфічну систему операцій та контролю за його особистістю.

У традиційному монологічному підході до спілкування педагог виступає ініціатором та контролером, використовуючи вказівки, накази, рекомендації тощо. Однак такий маніпулятивний спосіб спілкування може обмежувати ініціативу.

Крім того, такий підхід до учня під час спілкування призводить до порушення етичних норм та комунікативних правил, сприяє появі егоїзму та зневаги до цінностей інших осіб. Водночас, діалогічна взаємодія забезпечує інтеграцію зусиль вчителя та учня, що відбувається на основі гуманних суб'єкт-суб'єктних відносин між ними. Ці відносини передбачають активну співучасть та співпрацю в ході навчальної діяльності.

Діалогічний підхід до педагогічної діяльності та спілкування, який базується на гуманістичних принципах, спрямований на створення сприятливого психологічного середовища для оптимізації навчання та взаємодії. Основою цього середовища є плідні взаємини вчителя з колегами та партнерський підхід до спілкування з учнями. Це відображає культуру педагогічного спілкування і забезпечує послідовність та ефективність виховного впливу. Такий підхід передбачає перехід від директивного до демократичного, рівноправного спілкування, від монологічної до діалогічної комунікаційної стратегії, яка завжди має міжособистісний, суб'єкт-суб'єктний характер. Це вимагає від педагога відмовитися від контролюючої позиції на користь партнерського співробітництва з учнями.

Важливо встановлювати особистісний контакт між педагогом та вихованцями, що протиставляється міжрольовій навчальній взаємодії. Це дозволяє кожному учаснику спілкування бачити іншого як індивідуальну особистість і стає основою для найбільш сприйнятливого прийому до міжособистісних впливів, зокрема педагогічного впливу. Такий підхід створює психологічно сприятливу основу для позитивних змін у різних сферах особистості всіх учасників навчального спілкування, сприяє їхньому постійному росту у комунікативному аспекті та формує власний стиль спілкування.