Вступ ……………………………………………………………………3

Римське право і сучасна юриспруденція ……………………………..5

Висновки ………………………………………………………………..10

Список використаних джерел …………………………………………11

Римське право, як і раніше, становить особливу цінність для професійної освіти сучасного юриста, а також для підвищення рівня його загальної освіченості та розширення світогляду. Тому вивчення римського права є необхідним елементом гуманітарної освіти загалом і важливою складовою професійної підготовки висококласного правознавця. Як зазначає Г. Хаусманінгер, у римському праві молодий юрист знаходить не тільки коріння вітчизняної правової культури, а й основу для подолання обмеженості національним правопорядком, національного самовдоволення або просто юридичної провінційності. Він вчиться критично мислити, зіставляючи «прогресивність» власних правових норм з римським правом
З урахуванням значення римського права у більшості європейських країн приділяється значна увага його вивченню. Це підтверджується тим фактом, що римське право є базовою юридичною дисципліною майже у всіх провідних юридичних вузах Європи. Крім цього, з 1977 року регулярно проводяться міжнародні семінари та колоквіуми романістів, а в 2001 році у Варшавському університеті на базі Міжнародної гуманістичної школи розпочала роботу Міжнародна школа римського права
Слід зауважити, що саме з вивчення римського права почалася рецепція римського права в Європі та відбувся поштовх для поступального розвитку світової юридичної думки. Так, в ХІ ст. в стінах Болонського університету видатним юристом Ірнерієм була заснована школа глосаторів, яка займалася практичним вивченням римського права, що полягало у читанні, коментуванні та тлумаченні його джерел. У другій половині ХІІІ ст. на зміну глосаторам приходять так звані постглосатори, які вже оперували не стільки джерелами римського права, скільки тлумаченнями глосаторів. Теоретичні здобутки глосаторів та постглосаторів створили підґрунтя для відродження юриспруденції, зародження нових правових теорій, ідей, концепцій, виникнення правових шкіл.

1. Аннерс Э. История европейского права / Пер. со швед. – М., 1996.
2. Дигесты Юстиниана / Пер. с лат. – Т. I–II. – М., 2002.
3. Дождев Д.В. Римское частное право. – М., 1999.
4. Институции Юстиниана / Пер. с лат. – М., 1998.
5. История государства и права зарубежных стран / Под ред. НА. Крашенниковой, О.А. Жидкова. – М., 1996.
6. Косарев А.И. Римское частное право. – М., 1998.
7. Кофанов Л.Л. Обязательственное право в архаическом Риме: долговой вопрос (VI–IV вв. до н. э.). – М., 1994.
8. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. - К., 2000.
9. Павел Юлий. Пять книг сентенций к сыну. Ульпиан Домиций. Фрагменты: Памятники римского права. – М., 1998.
10. Підопригора О.А. Римське приватне право. – К., 2001.
11. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К., 2003.
12. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське приватне право. – К., 2001.
13. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К., 1990; 1994.
14. Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И.С. Пере¬терского. – М.,1997.
15. Смирнов М.М. Римское частное право. – М., 2004.

Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ, який його створив, вийшло далеко за межі Риму і епохи, в яку було створено, а зародилося в далеких глибинах часу, коли Рим був ще невеличкою общиною, що нічим не вирізнялася серед багатьох подібних їй общин в Італії.

Як і увесь нескладний спосіб життя тогочасного римського народу, римське право являло собою нерозвинену, в багатьох випадках архаїчну систему, пронизану патріархальним і вузьконаціональним характером. І якщо б воно залишалося на цій стадії, то, безперечно, давним-давно було б загублене в архівах історії.

Проте доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька римська община поступово зростає, поглинаючи сусідні общини, щораз міцнішає в своїй внутрішній організації. Територія Римської держави дедалі збільшується, поширюючись на всю Італію, а згодом - Грецію, Іспанію та інші країни. Римська держава стала, за тодішніми уявленнями, світовою державою, яка об''єднала під своєю владою майже весь тодішній культурний світ.

Разом з тим суттєво змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства. Поступово руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється більш складними економічними відносинами.

Слід, однак, зазначити, що римляни ще в стародавні часи поділили сферу правових відносин і приписів на дві великі основні галузі права: право публічне і право приватне. Класичне розмежування публічного і приватного права дав відомий римський юрист Ульпіан (кінець ІІ - поч. ІІІ ст. н.е.), яке перейшло у наступні століття. Він зазначає: “Публічне право є те, яке торкається положень держави; приватне - стосується користі окремих осіб”.

Оскільки кількість галузей за даним поділом скорочується лише до двох, кожна з них тим самим стає дуже широкою і об''єднує в собі по декілька галузей та інститутів права. До публічного права римляни відносили норми, які визначають будову держави, її органів, компетенцію установ і службових осіб, акти, які виражають владний характер держави, наприклад акти, що передбачають покарання злочинців, стягування податків, та ін. Ульпіан вказує також, що до складу публічного права входять норми, які стосуються святинь, жерців, магістратів. До приватного права відносили норми речового, спадкового, сімейного, зобов''язального права (всі вони здебільшого являють собою галузь цивільного права). У Римській державі до приватного права відносили норми, які закріплювали право власності і правове становище певних категорій осіб. Норми приватного права фактично мають не категоричний, а диспозитивний характер. Отже, критерієм розмежування публічного і приватного права, на думку Ульпіана, є характер інтересів.

З''ясувавши загалом питання розмежування публічного й приватного права і визначивши характерні риси його в різні епохи, треба мати на увазі, що норми приватного права стосуються насамперед окремих громадян та їх інтересів, тоді як норми публічного права найперше визначають устрій самої суспільної організації.

Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право - jus civile. Це система національно-римських правових норм, які застосовувалися тільки до римських громадян (civis). Оскільки українська мова зберегла римську термінологію, то звідси і назва галузі - цивільне право.

Науково-теоретичне і практичне значення правової культури стародавнього Риму, практика глибокого аналізу майнових відносин та ситуації, чіткість висновків з конкретних правових явищ та інші досягнення римської юриспруденції мають неминуще значення.

Ідеями римського права сповнена сучасна теорія цивільного права, цивільного процесу, підприємницького права, міжнародного приватного права тощо. Тому для того, щоб досконало вивчити перелічені вище галузі права, необхідно знати римське право.

У римському праві закріплено розуміння права як системи загальнообов''язкових правових норм, санкціонованих людьми на благо собі, тому право – це інститут захисту населення.

У римському праві вперше знайшов відображення поділ норм права на публічне та приватне.

Римське право вперше в історії людства розробило критерії для оцінки правової поведінки людини, сформулювало особливу пра¬вову культуру відносин між людьми.

У римському праві вперше сформувались юридична терміноло¬гія і понятійний апарат, наука про право.

Римські юристи вперше взяли на себе сміливість заявити про те, що правом треба займатися, його необхідно вивчати і йому по¬трібно навчатися.

Римське право це невід''ємна методологічна база професійної юридичної освіти, основа – розуміння теоретичних галузей права і порівняльного правознавства, дидактичне поле становлення юри¬дичної мови та юридичного мислення.

Володіння загальновизнаними крилатими висловами, поняттями, афоризмами з римської юриспруденції не тільки свідчить про високу правову культуру, а й полегшує спілкування юристів різних країн.