Вступ

Проблема забезпечення воєнно-інформаційної безпеки України в сучасних умовах: організаційний аспект

Висновки

Список літератури

Загальною проблемою у сфері забезпечення національної безпеки держави сьогодні виступає адекватне реагування її керівництва на появу нових викликів і загроз.
Водночас, успішне розв’язання цієї проблеми в сучасних умовах уявляється неможливим у межах традиційних підходів як до прогнозування загроз у цілому, так і до забезпечення належного рівня національної безпеки держави. Добре відомо, що в процесі подальшої глобалізації і домінування інформаційної складової у структурі сучасної цивілізації істотно й невпинно ускладнюватимуться зміст і характер війн. Зокрема, сьогодні інформаційний вплив на психіку і свідомість військовослужбовців та цивільного населення інших країн розглядається як один із ключових елементів військової могутності держави. Інформаційний вплив є першим етапом у веденні сучасних війн і перетворюється у відносно самостійний вид зброї. Тому, провідними у військовому відношенні державами світу інформаційна війна визнана як елемент протистояння XXI століття. Підготовка до неї розгорнута в США, країнах НАТО, Росії та інших країнах на концептуальному, інформаційно-технологічному, організаційному рівнях.
Зазначена обставина й визначає зв’язок загальної проблеми з найважливішими науковими та практичними завданнями дослідження системи захисту від інформаційно-психологічних операцій. Ці завдання є надзвичайно важливими та відповідальними, адже затримка у зміні традиційних підходів забезпечення національної безпеки держави в умовах інформаційних війн призводить до консервації нашого відставання у сфері безпеки від провідних економічно розвинених країн світу. Це, безумовно, знижує ефективність системи забезпечення воєнної та інформаційної безпеки, а також ускладнює успішну реалізацію стратегії національної безпеки України. Саме тому автори поставили за мету розглянути проблеми та пріоритети інформаційної підтримки воєнної політики України в умовах геополітичного інформаційного протиборства.
Аналіз ефективності державно-політичного механізму, механізму структурно-функціональної оптимізації системи національної безпеки, механізму управління системою національної безпеки України в умовах здійснення геополітичного інформаційного протиборства слід розглядати не з позитивних моментів, а негативних. Зокрема, касетний скандал продемонстрував реальні, а не удавані можливості нашої країни в галузі інформаційної боротьби. І це дає можливість чітко сформулювати саме те, що на сьогодні не вміє робити Україна

1. Cleveland. The knowledge executive. Leadership in an information society/ - New York: Truman Telley books, 1989. – P. 32.
2. Баринов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 70-76.
3. Баринов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 70-76.
4. Бондаренко В.О., Литвиненко О.В. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми// Стратег. панорама. – 1999. – № 1-2. – С. 127-133.
5. Бондаренко В.О., Литвиненко О.В. Інформаційні впливи і операції// Стратег. панорама. – 1999. – № 4. – С. 134-140.
6. Бучило И.Л. Информационное право: основы практической информации. – М., 2001 – С. 253.
7. Бучило И.Л. Информационное право: основы практической информации. – М., 2001 – 253 с.
8. Волковский Н.Л. История информационных воен. В 2 ч. Ч.2 / СПб.: ООО «Издательство Полигон», 2003.
9. Гелей С., Рутар С. Політологія. – К.: Знання, 1999. – С.13.
10. Гриняев С. Концепция ведения информационной войны в некоторых странах мира // Зарубежное военное обозрение. – 2002. – № 2. С.10-12.
11. Закон України “Про державну таємницю” в редакції Закону “Про внесення змін до Закону України “Про державну таємницю” від 21 вересня 1999 року, http//www.rada.kiev.ua (5 січня 2006 р.).
12. Закон України “Про інформацію”, прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48, Із змінами від 06.04.2000, Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 20.
13. Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 р. № 75/98-ВР// Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 27-28. – С. 182.
14. Інформаційна безпека України. Проблеми і шляхи вирішення. Заочний круглий стіл // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 24-29.
15. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
16. Петрик В.М., Остроухов В.В. та ін. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій: Навчальний посібник. – К.: Росава, 2006. – 208 с.
17. Політологічний енциклопедичний словник. – К.: Генеза, 1997. – С. 34.
18. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” від 16 січня 1997 р. № 3/97 ВР // Голос України. – 1997. – 4 лютого. – С. 5.
19. Програма інтеграції України до Європейського союзу, http//www.rada.kiev.ua (10 грудня 2005 р.).
20. Соболев В. Информация и переходная инфраструктуры// Бизнес. Информ. – 1999 – № 3-4. – С. 36.
21. Термінологічний словник з питань технічного захисту інформації /за ред. Проф. В.О. Хорошка – 3-є видання. – К.: Поліграф Колсалтинг, 2003 – 268 с.
22. Толубко В.Б. Інформаційна боротьба (концептуальні, теоретичні, технологічні аспекти): Монографія. – К.: НАОУ, 2003.
23. Толубко В.Б., Жук С.Я., Косевцов В.О. Концептуальні основи інформаційної безпеки України // Наука і оборона.-2004. -№2. С. 19-25.

Одним з основних джерел загроз національній безпеці держави є інформаційні війни, які розвиненими країнами розглядаються як один з найбільш ефективних засобів забезпечення національних інтересів. Для їх проведення, в цих країнах і в першу чергу в США, розроблені концепції інформаційної війни. Принципові рішення з цих питань приймає воєнно-політичне керівництво країн. Створені розвинені системи інформаційних і психологічних операцій, основна складова яких розгорнута в збройних силах. Вони оснащені сучасними засобами і технологіями інформаційного впливу, набули значного практичного досвіду під час проведення реальних інформаційних і психологічних операцій та навчань, відпрацьована тісна взаємодія між усіма задіяними відомствами, налагоджена система різнобічної підготовки фахівців.

Концепція інформаційної війни США покладена в основу аналогічної концепції Об'єднаних збройних сил НАТО. Сили психологічних операцій динамічно розвивають суміжні з Україною держави. Велика увага забезпеченню інформаційної безпеки держави приділяється в Росії, де створена чітка вертикальна система державних органів на чолі з Міжвідомчою комісією Ради безпеки РФ .

Як свідчить досвід локальних війн і збройних конфліктів, а також події навколо Іраку, Афганістану в сучасній війні неможливо досягти поставлених цілей без постійного здійснення заходів інформаційної боротьби не тільки до початку та в ході війни, але й після її закінчення. Крім того, у мирний час інформаційна боротьба стає важливою складовою потенціалу стримування . Можливість втягнення України в інформаційне протиборство обумовлена її геополітичним положенням, наявністю політичних, економічних та інших інтересів щодо нашої держави з боку провідних та суміжних країн.

Таким чином, можна стверджувати, що нові технології кінця двадцятого сторіччя докорінно змінили взаємовідносини між країнами, форми і способи ведення збройної боротьби, а також і саме суспільство. Проведений аналіз переконливо свідчить, що інформаційні війни є реальністю, ігнорування якої у наш час є неприпустимим. Країни, які не мають розробленої стратегії щодо забезпечення власної інформаційної безпеки, ризикують залишитися на узбіччі світової цивілізації. Така перспектива загрожує новим поділом країн світу за ознакою рівня розвитку інформаційної сфери.

Як свідчить досвід локальних війн і збройних конфліктів кінця ХХ, початку ХХІ століття, інформаційна боротьба виступає як фактор тиску, так і фактор стратегічного стримування. Створення некерованості державної системи, деморалізація населення країни з одного боку можуть привести до досягнення воєнно-політичних та економічних інтересів без ведення бойових дій або стати вирішальним фактором досягнення успіху в операції, яка готується вже на її початковому етапі, а з іншого - може виступити одним з головних аргументів щодо відмови противника від агресивних планів.

Ефективність інформаційної боротьби залежить від оперативності, цілеспрямованості, безперервності й чіткості в її організації та веденні. Основними завданнями Збройних Сил України щодо підготовки та ведення інформаційної боротьби повинні стати:

– налагодження тісної взаємодії між усіма складовими інформаційної боротьби в інтересах ефективного вирішення її завдань;

– організація операцій щодо деморалізації збройних сил противника і одночасному проведенні заходів по забезпеченню психологічної стійкості своїх військ;

– комплексне проведення заходів інформаційної боротьби з метою випередження противника у кількості, якості, оперативності інформації, необхідної для організації і ведення бойових дій при одночасному захисті інформації про свої війська;

– введення в практику роботи органів військового управління всіх ланок під час операцій (бойових дій) заходів щодо планування і здійснення введення противника в оману;

– формування спеціальних сил ведення програмно-комп'ютерної боротьби, їх всебічне оснащення і якісна підготовка до здійснення спеціальних заходів в комп'ютерних мережах;

– втілення нових, а також удосконалення і ефективне застосування наявних інформаційних технологій;

– постійне вдосконалення прийомів, способів і засобів захисту інформації в інформаційних система всіх типів – соціальних, технічних, соціотехнічних;

– налагодження взаємодії з питань інформаційної боротьби з органами виконавчої влади, іншими міністерствами і відомствами;

– організація і проведення навчань з питань підготовки і ведення інформаційної боротьби в тому числі і на міжвідомчому рівні.

Але ж, проблема розвитку інформаційної боротьби не обмежується лише інтересами Збройних Сил. Як свідчить досвід провідних країн світу вона спрямована на забезпечення інформаційної і національної безпеки країни в цілому і може бути вирішена лише на державному рівні шляхом прийняття відповідних рішень і створення необхідних структур.