ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ІРРАЦІАНАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ АРТУРА ШОПЕНГАУЕРА І СЬОРЕНА К''ЄРКЕГОРНА 5

РОЗДІЛ ІІ.ФРІДРІХ НІЦШЕ ТА ІДЕЇ «ФІЛОСОФІЇ ЖИТТЯ» 8

РОЗДІЛ ІІІ. ВИХІДНІ ІДЕЇ ПОЗИТИВІЗМУ 11

ВИСНОВКИ 17

СПИСОК ВИ КОРИТСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 20

Засновник некласичної філософії Артур Шопенгауер (1788-1860) народився у Данцигу (тепер Гданськ) у сім'ї комерсанта. 1813 року він захистив докторську дисертацію, присвячену логіці, а в 1819 р. вийшло авторське видання його основної філософської праці «Світ як воля та уявлення» (перший том). Книга не мала попиту, але завдяки її виходу А. Шопенгауер отримав посаду доцента в Берлінському університеті. Його наміри позмагатися з Гегелем у справі залучення слухачів на лекції закінчилися сумно: не маючи охочих прослухати курс його лекцій, Шопенгауер був змушений облишити викладацьку діяльність. Лише в 50-ті роки XIX ст. його ідеї почали знаходити зацікавленість і поширення. Що ж це були за ідеї?
У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики некласичного типу філософствування. Цікаво також відзначити, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна пригасити сліпі пориви волі. [4; с.48]
Іншим фундатором ідей некласичної філософії є датський філософ Сьорен К'єркегор (1813 - 1855). який народився і все життя прожив у м. Копенгагені. Закінчивши тут теологічний факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, спрямовану на дослідження іронії у Сократа, К'єркегор присвятив себе літературній діяльності. За життя філософа його твори були майже невідомі. І лише в XX ст. К'єркегор став одним із найпопулярніших авторів-творців некласичної філософії - значною мірою завдяки особливостям стилю його творів: він є експ ресивним, парадоксальним, суб'єктивно заглибленим (нагадаю, що К'єркегор є також і класиком датської літератури).
К'єркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії самопізнання і самоутвердження.

1. Некласична філософія постала як ідейна передумова філософії XX ст.
2. Антологія світової философиї. Т.З. М, 2011. – 387с.
3. Історія философії в кратком изложении. М., 2011. – 229с.
4. Кьеркегор С. Насолода і обов’язок. К., 2014. – 256с.
5. Скратон Р. Коротка історія ноні тниої філософії». К., 2013. – 328с.
6. Татаркевич Вл. Історія філософії. Т.З. Львів, 2013. – 428с.
7. Шопенгауер А. Світ як воля і представление //Собрание сочинений ТІ М„ 2011. – 273с.

ВСТУП

Історичне значення класичної буржуазної філософії полягає в тому, що вона обґрунтувала підвалини нової духовної культури, котрі випливали із заперечення феодальної ідеології. Характерною ознакою цієї філософії була безмежна віра в розум, у його здатність пізнати світ і встановити «царство розуму» в ньому.

Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму - з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах.

Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм, впевненість у тому, що раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед людством.

Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів. Проте вже в момент найвищого розквіту класичної буржуазної філософії в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення.

У перші десятиріччя XIX ст. діалектичному вченню Гегеля намагається протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер (1788-1860). За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля - сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого.

Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.

Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму Сьорена К''єркегора (1813-1855), філософські погляди якого склалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, - з іншого. Об''єктивній діалектиці Гегеля К''єркегор намагався протиставити «екзистенціальну діалектику», яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом.

На шляху до Бога, вважає К''єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань - цих невід''ємних характеристик життя.

Основні принципи неокантіанства ґрунтуються на трактуванні філософії виключно як критики пізнання, на обмеженні самого пізнання сферою досвіду і на відмові онтології в статусі наукової дисципліни, на визнанні апріорних норм як таких, що обумовлюють процес пізнання. Неокантіанство розвивалося двома школами — Марбурзькою: Г.Коген (1842-1918), E.Kaccipep (1874-1945) та Баденською (Фрейбурзькою): В.Віндельбанд (1848-1915), Г.Ріккерт (1863-1936). Проте неможливо вивчати сучасні філософські концепції, не враховуючи їхнього генетичного розвитку та органічного зв''язку з філософськими концепціями XIX ст. Некласична буржуазна філософія має важливе історичне значення: вона є ланкою зв''язку між класичною філософією і сучасною, теоретичною базою підготовки філософських вчень XX ст. Особливостями некласичної західної філософії, основними темами філософствування є:

 по-перше, звернення до суб''єктивного світу людини;

 по-друге, аналіз кризи буржуазної культури;

 по-третє, аксіологічний підхід до дійсності, світу людини і світу взагалі.

Серед безлічі напрямків і течій сучасної світової філософії є кілька ліній, які найбільш яскраво характеризують основні тенденції її розвитку. Це, по-перше, ірраціоналістично-гуманістична, по-друге, релігійна, по-третє, позитивістська.

Ці тенденції знаходять відображення в багатьох вченнях посткласичної філософії. У більшості з них переважають песимістичні мотиви та настрої, які значно посилились на початку 80-х років XX ст. внаслідок загальної кризи цивілізації, викликаної загостренням глобальних проблем. Вона ж породила роздуми про незнищуваність всезагального відчуження та ірраціональний характер самого мислення