Вступ 3
1. Поняття та ознаки особистого селянського господарства 5
2. Юридична природа особистого селянського господарства 10
Висновки 13
Список використаних джерел 15
Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте селянське господарство (далі – ОСГ) – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
За даними Держкомстату України, за станом на 1 січня 2009 р. у сільських населених пунктах на території сільських, селищних та міських рад, зареєстровано 4666,0 тисяч особистих селянських господарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки загальною площею 6585,2 тис. та. Саме ці господарства є основними виробниками тваринницької продукції, оскільки в 2008 р. у них утримувалося: 66,1% поголів’я великої рогатої худоби, вт. ч. корів – 78,1%; свиней - 58,2%; овець та кіз - 82,6%; коней - 88,2%; кролів - 98,0%; птиці – 50,5 %; бджіл – 96,1% від загальної чисельності зазначених видів тварин в Україні.
Незважаючи на підсобний характер ведення особистого селянського господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 р. складало 54,0% валової продукції сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі – 97,8%; овочів – 86,1%; плодів та ягід – 84,6%; зернових та зернобобових - 21,0%; соняшнику - 19,0%; цукрових буряків - 12,2%; молока - 82,2%; м’яса - 48,6%; яєць - 43,4%; вовни - 78,5%; меду - 97,5%.
Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.
1. Гончарук О. Проблеми реформування аграрного сектора національної економіки // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2013 - №4 - 45с
2. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Монографія. - Одеса: Астро-принт, 2013. 136 с.
3. Довжик Б. Трансформація сільської зайнятості в умовах аграрної реформи // Україна: аспекти праці. - 2013 - №3 - 78с.
4. Збарський В.К. Особисті селянські господарства в становленні малих форм господарювання // Економіка АПК. - 2014. - №1
5. Земельне право України: Підручник / За ред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2014. - 368 с.
6. Липчук В.В., Курило С.М. Перспективи розвитку особистих господарств населення Економіка АПК. - 2011. - №3
7. Мельник Л.Ю., Макаренко П.М. Особистий сектор сільськогосподарського виробництва: стан, тенденції і перспективи // Економіка АПК. - 2012. - 213с.
8. Управління земельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф.В.Г. В’юна. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 2012. - 316 с.
Особисте селянське господарство – це форма організації індивідуального аграрного виробництва на основі приватної власності, побудоване на праці членів сім''ї. На відміну від селянського (фермерського) господарства воно не є юридичною особою і не може застосовувати працю найманих осіб за контрактом чи договором.
Особисте селянське господарство слід розглядати як форму сільськогосподарського виробництва аграрної продукції і отримання додаткового прибутку (до заробітної плати працюючих, пенсії) на основі приватної власності, де задовольняються інтереси громадян, які ведуть таке господарство, та суспільства.
Особистому селянському господарству як формі аграрного виробництва властиві соціальні та економічні функції. До соціальних функцій належать: формування господарського бережливого ставлення до землі, природи; виховання любові до сільськогосподарської праці, трудове виховання та професійна орієнтація молоді; формування професійних якостей сучасного підприємця (ініціативність, діловитість, самостійність, навички економічного і дбайливого ведення господарства). До економічних функцій цього господарства слід віднести: отримання за рахунок високої якості робіт більшої кількості продукції з одиниці площі або голови продуктивної худоби; більш оперативна реалізація малими партіями свіжої продукції, що швидко псується; підвищення якості земельних ділянок, уніфікація виробничих і побутових відходів, які не можуть використовуватися у великому виробництві; можливість повного використання в інтересах суспільства трудових ресурсів, не зайнятих у суспільному виробництві; заощадження затрат на виробниче будівництво за рахунок використання дрібних господарських будівель; вироблення продукції, яку неможливо за існуючими технологіями виготовляти в умовах великого виробництва.
Суб''єктами на право ведення особистого селянського господарства є громадяни, які не пов''язані трудовими та членськими відносинами із сільськогосподарськими підприємствами, а також ті громадяни, що перебувають у таких відносинах. Особисте селянське господарство ведуть працівники сільського господарства, інші громадяни, які здійснюють господарсько-трудову діяльність в особистому господарстві у вільний від основної праці в суспільному виробництві час.
Враховуючи соціально-економічні функції особистого селянського господарства, які воно виконує у сучасних реаліях економіки України, його слід розглядати як форму дрібнотоварного виробництва сільськогосподарської продукції громадянами не тільки для особистого споживання, а й для реалізації на ринку з метою одержання доходів. Тому під особистим селянським господарством слід розуміти організаційно-правову форму сільськогосподарського виробництва, багатогалузеве споживчо-товарне господарство, історично зумовлений соціально-економічний феномен у вигляді само зайнятості сільської родини, що спрямована на задоволення власних потреб у сільськогосподарській продукції, а також можливе фінансове забезпечення шляхом реалізації надлишків виробництва.
Відносно до ОСГ поняття економічної ефективності можна конкретизувати як порівняння виробленої продукції з використаними на її виробництво ресурсами (землі, праці, матеріальних та інших засобів). Основною вихідною позицією в оцінюванні порівняльної ефективності ОСГ є забезпечення порівнянності інформації щодо природно-економічних умов господарювання та часу дослідження, а також усебічне і повне урахування всіх задіяних у процесі виробництва продукції ресурсів: витрати праці усіх членів родини і залучених осіб, використання ресурсів суспільних підприємств. Без таких порівнянь масштаби цієї оцінки будуть неточними.
Оцінювання ефективності господарської діяльності ОСГ з використанням показників прибутку, собівартості, рентабельність продукції сьогодні є обмеженим і умовним через недосконалість методів обліку витрат праці та її оплати, неточність обліку витрат у суспільному господарстві на допомогу власникам ОСГ, нелегальне використання кормових та інших ресурсів суспільного господарства. Порівняльне оцінювання ефективності ОСГ має здійснюватися з використанням натуральних (врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин) і вартісних (виробництво валової продукції з розрахунку на одиницю використовуваних ресурсів: земельних; праці; фондів) показників.
Подальший розвиток ОСГ як складової аграрного сектора економіки має базуватися на основі активізації міжгосподарських інтеграційних зв''язків. З метою вирішення даного завдання, а також є усунення розосередженості фінансового, виробничого та товарного капіталів в АПК України розроблена організаційно-економічна модель кооперативних фінансово-промислово-аграрних спілок з участю банківсько-кредитних установ, особистих селянських господарств, підприємств-виробників, переробників і збутових структур.
