Вступ

Розділ 1. Поняття рекреаційно-ресурсний потенціал

Розділ 2. Характеристика Кримського рекреаційного регіону України

Висновки

Список використаних джерел

Рекреаційні ресурси – сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території [1, с.23].
Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів.
Загальний обсяг рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста – столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.
На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території – чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни.

1. В’їзний туризм. Авторський колектив: Коваль П.Ф., Алєшугіна Н.О., Андрєєва Г.П., Зеленська О.О., Григор’єва Т.В., Пархоменко О.Г., Дудко В.Б., Михайловський М.О., Бондар С.І. Навчальний посібник: Ніжин, Видавництво Лук’яненко В.В., 2013. – 304 с.
2. Закалдаев Н.В. Пешком по Крыму: Перевалы Горного Крыма. / Н.В.Закалдаев. - Вып. 2. - К.: Атика, 2005. - 260 с.
3. Колотуха О.В. Спортивні рекреаційно-туристські ресурси України. / О.В.Колотуха. - К.: Федерація спортивного туризму України, 2006. - 208 с.
4. Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В.І. Туристичні ресурси України. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2007. – 369 с.: іл., картосхеми.
5. Масляк П.О. «Рекреаційна географія» Навчальний посібник. – К.: Знання, 2011. – 343 с.
6. Міжнародний туризм і сфера послуг. Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Навчальний підручник. Видавництво 2011.
7. Панкова Є.В. «Туристичне краєзнавство» Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2003. – 352 с
8. Стафійчук В.І. Рекреологія Навчальний посібник. – К.: Альтпрес, 2006. – 264 с.: картосхеми 15.
9. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні. – К: Вища школа 2002 р.
10. Фоменко Н.В. «Рекреаційні ресурси та курортологія» К.: Центр навчальної літератури, 2012. – 312 с.

Для розвитку активних видів відпочинку й оздоровлення велике значення мають специфічні рекреаційні ресурси. Наявність та різноманітність таких ресурсів визначають набір видів рекреаційних занять. Одним із видів таких занять є рекреаційно-спортивні заняття, які спрямовані переважно на розвиток фізичних сил людини. Такі заняття відбуваються у природному середовищі, на свіжому повітрі і пов’язані з подоланням певних природних перешкод - прямовисних стрімких скель, крутих підйомів і спусків, порожистих гірських річок, складних підземних порожнин, важкопрохідних лісів, просто пересіченої місцевості тощо. Саме в їх подоланні і полягає визначальна мета цих занять. Головною метою таких занять, в першу чергу, є перемога над складними природними об’єктами чи явищами, а насамкінець, над самим собою.

Аналіз загальної кількості здійснених у 2015 році туристсько-спортивних походів в розрізі регіонів України показує, що частка походів більше 40% притаманна Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській областям та звісно ж АР Крим та м. Севастополю. Частку походів від 30 до 40% мають Одеська, Вінницька, Кіровоградська, Луганська, Сумська, Чернігівська, Київська області та м. Київ. Звісно, що західний регіон орієнтований, в першу чергу, на Українські Карпати. По Черкаській та Житомирській області інформація відсутня. Користується популярністю Крим і серед зарубіжних туристських груп - з Росії, Молдови, Білорусі, країн Балтії.

Розділ 1. Поняття рекреаційно-ресурсний потенціал
Рекреаційні ресурси – сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території [1, с.23].

Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів.

Загальний обсяг рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста – столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території – чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни.

Серед рекреаційних ресурсів, особливо велика роль і значення, природних рекреаційних ресурсів. Їх класифікація, запропонована Стафійчуком В.І.:

- кліматичні;

- геоморфологічні;

- гідрологічні;

- гідромінеральні;

- грунтово-рослинні;

- фауністичні.

Кліматичні рекреаційні ресурси – представляють собою метеорологічні елементи або їх поєднання, які мають медико-біологічні властивості та використовуються в процесі рекреації [2, с.37].

Геоморфологічні рекреаційні ресурси представляють собою поєднання елементів, форм і типів рельєфу, що мають різний генезис, вік та еволюцію, що володіють науковими, медико-біологічними та психолого-естетичними цінностями та використовуються для задоволення потреб людей у рекреації.

Гідромінеральні і гідротермальні рекреаційні ресурси, будучи ресурсами надр, є вичерпними і невідновними. Зазвичай вони розташовані в глибинних шарах літосфери і мають обмежене число виходів на поверхню Землі. Тому порушення гідрологічного режиму району виходу цих вод на поверхню призводить до того, що вони йдуть у глибину земної кори. Джерела виснажуються і втрачають економічну значимість.

До водних об'єктів, які становлять інтерес для рекреаційної діяльності, належать моря, великі і малі річки, озера, штучні водойми – від великих водоймищ, побудованих на річках, до ставків і заповнених водою кар'єрів.

Гідромінеральні ресурси є одними з основних природних лікувальних факторів, що використовуються в санаторно-курортній практиці. До них відносяться мінеральні води і лікувальні грязі. Мінеральні води являють собою складні розчини, в яких компоненти знаходяться у вигляді іонів, незв'язаних молекул, колоїдних частинок і розчинених газів та є одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації.

Мінеральні води поділяються:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльнику (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95–100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті.

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів. Сірководневі води пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим.

Група Г: залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно-активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу «Нафтуся» – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабо-мінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області) [3, с.47].

Таким чином, для забезпечення ефективного функціонування курортного регіону необхідно забезпечити раціональне і ефективне природокористування. У регулюванні процесів природокористування істотну роль повинна відігравати держава. Це пояснюється як ринковою неефективністю, неможливістю саморегуляції еколого-економічних систем за рахунок стихійних ринкових механізмів, так і особливостями низки країн, включаючи Україну, пов'язаними із специфікою перехідного періоду від командно-адміністративної до ринкової економіки. Одним з основних напрямів державної політики у сфері охорони природи, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки є вирішення завдань у сфері промислових відходів.

Однією з важливих економічних причин деградації природного довкілля є заниження або взагалі безкоштовність багатьох природних благ, що наводить до надмірної експлуатації природи. Необхідне знаходження адекватної економічної цінності природи, її ресурсів, благ, послуг. Тут можна виділити три екологічні функції, що потребують економічної оцінки: забезпечення природними ресурсами; асиміляція відходів і забруднень; забезпечення людей природними послугами, такими, як рекреація, естетичне задоволення і ін.

На даному етапі розвитку держави назріла необхідність у формуванні і здійсненні такої державної політики стійкого природокористування, яка дозволила б за короткі терміни вирішити комплекс невідкладних проблем. Стійкий розвиток базується на довгостроковому моніторингу довкілля і суспільства і їх взаємозв'язку. Крім того, моніторинг не може бути відірваний від аналізу і прогнозу, від обґрунтованих пропозицій на підставі інформації про рівень ефективності природокористування.