Вступ

Симптоматика i клiнiчний перебiг

Варiанти клiнiчного перебiгу й ускладнення

Диференцiальна дiагностика

Тактика i вибiр методу лiкування

Висновки

Список літератури

Захворювання починається раптовим болем у животi. Вiн локалiзований у правiй клубовiй дiлянцi, має помiрну iнтенсивнiсть, постiйний характер i не iррадiює. Близько в 70 % хворих бiль виникає в епiгастральнiй дiлянцi - епiгастральна фаза гострого апендициту. Через 2-4 години вiн перемiщується до мiсця знаходження вiдростка (симптом Кохера-Волковича). При покашлюваннi пацiєнти вiдзначають посилення болю в правiй клубовiй дiлянцi - позитивний кашльовий симптом.
Поряд iз цим, можуть турбувати нудота й блювота, що мають рефлекторний характер. Часто буває затримка газiв. У бiльшостi хворих пiдвищується температура тiла, але високою вона буває рiдко i, переважно, носить субфебрильний характер. Загальний стан пацiєнтiв погiршується лише у випадках наростання деструктивних змiн у вiдростку.
При оглядi можна вiдзначити, що права половина живота вiдстає в актi дихання, а хворий хоче лягти на правий бiк iз пiдiгнутою ногою.
Основними й вирiшальними проявами гострого апендициту при обстеженнi вважають болючiсть при пальпацiї в правiй клубовiй дiлянцi, напруження м'язiв передньої черевної стiнки, позитивнi симптоми подразнення очеревини. Вiдомо близько 100 характерних для гострого апендициту больових симптомiв, проте реальне практичне значення мають лише деякi з них.
Симптом Щоткiна-Блюмберга. Пiсля поступового натискування пальцями на передню черевну стiнку з мiсця болю швидко, але не рiзко, забирають руку. Позитивним симптомом вважають посилення болю в тому ж мiсцi. Обов'язковим при цьому є дефанс м'язiв передньої черевної стiнки.
Симптом Воскресенського. Лiвою рукою натягують сорочку хворого вниз i фiксують її на лобку. Кiнчиками 2-4 пальцiв правої руки натискують в епiгастральнiй дiлянцi й пiд час видиху пацiєнта швидко й рiвномiрно ковзають у напрямку правої клубової дiлянки, не вiдриваючи руки. При цьому виникає рiзке посилення болю.

1. Кригер А.Г., А.В. Федоров, П.К. Воскресенський, Дронов А.Ф. Острый аппендицит. – М.:Медпрактика-М., 2002. – 244 с.
2. Кузин М.И. Хирургические болезни. – Москва:Медицина, 1995. – 640 с.
3. Методичний посібник з факультетської хірургії /Під редакцією академіка АМН України Павловського М.П. – Львів, 2001. – 192
4. Руководство по неотложной хирургии органов брюшной полости / Под ред. B.C. Савельева –М.: «Триада-Х», 2004, — 640 с.
5. Хірургія (факультетська): Підручник /М.П.Захараш, О.І.Пойда, М.Д.Кучер та ін. – К.:Медицина, 2006. – 656 с.
6. Юдин Я.Б., Прокопенко Ю.Д., Федоров К.К., Габинская Т.А. Острый аппендицит у детей. – М.:Медицина, 1998. – 256 с.

Гострий апендицит - це найпоширеніше серед хірургічних захворювань, яке характеризується запаленням червоподібного відростка, спричиненим патогенними мікроорганізмами.

Першу апендектомію виконав англійський військовий хірург Claudius Amyand у 1735 році. Він провів цю операцію без анестезії на хворому з перфорацією червоподібного відростка. Перші клінічні описи гострого апендициту були зроблені патологоанатомом з Гарварда Reginald Fitz у 1886 році. Він настоював на негайному хірургічному втручанні у випадках гострого апендициту. Проте його рекомендації не були поширені, поки англійський хірург Henry Hanсoсk не успішно виконав апендектомію у пацієнта з неускладненим гострим апендицитом. Після цього події хірурги вдосконалювали методи лікування та докладали значний внесок у вивчення етіології, патогенезу, клініки, діагностики і лікування цього поширеного хірургічного захворювання. Завдяки клінічній реалізації рекомендацій щодо хірургічного лікування гострого апендициту, рівень післяопераційної смертності значно зменшився і стабільно зберігається на рівні 0,2-0,3% протягом останніх років.

Незважаючи на великі досягнення, не всі аспекти, пов'язані із гострим апендицитом, вже розглянуті. Атипові форми цього захворювання, які виникають у 9-30% хворих, є значним викликом для хірургів. Окрім того, через атипові клінічні симптоми до 40% пацієнтів потрапляють до хірургічних стаціонарів пізніше, ніж через 24 години після початку захворювання. Техніка операції для неускладненого апендициту детально описана, але тактика та методи лікування ускладнень вимагають подальших досліджень і вдосконалення.

Гострий апендицит представляє собою запалення червоподібного відростка, яке спричиняється гнійною мікрофлорою.

Щодо етіології та патогенезу, найчастіше гострий апендицит виникає через активість гнійних мікробів, таких як кишкова паличка, стрептокок, стафілокок та ентерокок. Ця мікрофлора може знаходитися в просвіті червоподібного відростка або потрапити туди гематогенним чи лімфогенним шляхом в разі жінок.

До факторів, які сприяють розвитку апендициту, належать:

а) зміна реактивності організму; б) атонія та закріплення кишечника; в) перекручення або перегини червоподібного відростка; г) присутність калових каменів у просвіті відростка; д) тромбоз судин відростка та гангрена стінки, які є субстратом запального процесу (реєструються окремі випадки).

Щодо патоморфології, розрізняють простий (поверхневий) і деструктивний (флегмонозний, гангренозний первинний і гангренозний вторинний) апендицити, які є морфологічним виявом фаз гострого запалення, що завершується некрозом.

У випадку простого апендициту зміни переважно спостерігаються в дистальному відділі відростка. Розвиваються явища стазу в капілярах і венулах, набряк і крововиливи. Через 1-2 години формується фокус гнійного запалення слизової оболонки з дефектом епітеліального покриття (первинний афект Ашофа), що є характерною ознакою гострого поверхневого апендициту. До закінчення доби розвивається флегмона відростка. Орган збільшується, його серозна оболонка стає тьмяною та повнокровною, на поверхні з'являються нашарування фібрину, а в просвіті – гній. Брижа набрякла та гіперемійована.

У разі гангренозного апендициту відросток стає потовщеним, його серозна оболонка покривається бруднозеленою фібриновою плівкою, і через деструкцію диференціювати шарову будову стає неможливо