Вступ 3

Політологія як наука 5

Основні функції політології 11

Висновок 14

Список літератури: 16

Другий розділ контрольної роботи хочу розпочати з характеристики політології та її предмета. Політологія – це наука про політику, її об’єктом виступає все те, що відноситься до прояву політичного. Можна говорити про кілька основних зрізів об’єкта політичної науки. Перший, найсуттєвіший об’єкт уваги політології – діяльність суб’єктів політичного життя суспільства. Мова іде про державу в цілому, її структурні елементи. Так, політологія піддає аналізу діяльність законодавчої влади (парламенту), виконавчої (уряду, президентських структур, в деяких країнах, монархічних інституцій), судової. В поле зору політології як науки потрапляють і інші учасники політичного життя – політичні партії, громадські організації, політичні лідери тощо. Другий зріз об’єкта політології – це політичні відносини. Це відносини між суб’єктами політичного життя з приводу організації та управління суспільними процесами, а також з приводу влади як найважливішого їх засобу. Наприклад, це відносини між гілками державної влади, між державою, з одного боку, та іншими учасниками політики – політичними партіями, громадськими організаціями, нерідко, засобами масової інформації. Політологія вивчає також відносини між політичними партіями, державами. Об’єктом політології є також відносини між політичними структурами та громадянами.
Об’єктом політичної науки є політичні ідеї, теорії, доктрини. Ця наука піддає аналізові, наприклад, ідею поділу влад, теорію консерватизму або лібералізму. Вона обґрунтовує, скажімо, принципи побудови демократичного суспільства, головні процедури його функціонування.
Узагальнюючи сказане вище, хочу підкреслити, що універсальним, кінцевим, таким, що проявляється в будь-якому явищі політики об’єктом політології є влада. Коротко можна сказати, що політологія вивчає владу. Разом з тим, глибинним об’єктом політології, є проблема ефективного управління і організації суспільними процесами.

1. В. Муляр. Політологія / Навчальний посібник. ЦУЛ – 2003.
2. К. Гаджиев. Опыт введения в политологию // Плис. – 1992. - №1-2. – С.96.
3. К. Гаджиев. Опыт введения в политологию // полис. – 1992.
4. М. Вебер / Избранные произведения – М., 1992.
5. М. Вебер избранные произведения. - М., 1990. – С. 344.

Протягом останнього десятиріччя відбувається процес становлення політології – нової для нашого суспільства наукової та навчальної дисципліни. Актуалізація політичного знання необхідна сьогодні як умова і чинник розгортання нових тенденцій в сучасному українському суспільстві, так і органічна частина гуманітарної освіти. І це закономірно. Так завжди буває там і тоді, де і коли будь-який суспільний організм набуває трансформаційних процесів, змінює одні, багато в чому застарілі, а тому неефективні духовно-культурні, державницько-політичні та соціально-економічні засади власного функціонування і створює інші, такі, що відповідають вимогам часу.

Саме такі процеси переживає сучасний український соціум. Відродження нації – так охарактеризував основну тенденцію розгортання українства на початку минулого століття Володимир Винниченко. Відродження нації – так можна охарактеризувати основний зміст процесів, які проходять в Україні і сьогодні, на початку ХХІ століття. Україна стала на шлях державної незалежності, самоусвідомлення і самореалізації як окремої цілісності. Історія ж свідчить, що досягнення цієї мети неможливе політичної, державницької нації, без формування серед громадян відповідної політичної культури. Однак історія говорить про те, що створення твердого державницького ґрунту у суспільстві – це тривалий і досить важкий шлях. Перетворення „населення” в народ, націю в будь-який країні вимагало від неї значних зусиль, поступовості в досягненні мети, послідовності і наполегливості. З іншого боку, сучасні перехідні суспільства неминуче відчувають потребу в точних, не обтяжених ідеологічним тлом, знаннях про сутність політичного, механізм його розгортання, форми і методи організаційно-управлінської діяльності держави та інших суб''єктів політичного життя. Тут роль політології як системи знань про галузь політичного функціонування суспільства важко переоцінити. Потреба в ній в сучасному українському суспільстві – це відгук на ті зміни, що відбуваються в нашій країні.

Мета даної контрольної роботи, дати відповіді на ряд питань. Насамперед, що таке політика, політичне життя, політичний процес, політична діяльність тощо? Що таке політичне взагалі? Яке походження політичного, в чому його соціальне призначення, специфіка функціонування? Хто є суб''єктом політики? Чи є межі політичного і які вони? Звернемось до розгляду цих та інших питань.

Розглянувши наведені у вступі питання можна підвести риску і коротко підсумувати все викладене в даній роботі.

Що ж таке політика? Єдиної відповіді на це немає. В сучасній політології існує безліч підходів до визначення сутності явища політичного Кожен з мислителів, які розглядали цю тему мали своє визначення цього феномену. М. Вебер вважав, що „Поітика у звичайній інтерпретації означає всі види діяльності по самостійному керівництву. М. Дюверже – що політика – організована колективна діяльність людей, спрямована на досягнення ефективності такої діяльності. О. Бовін наводить своє визначення: Політика – сфера діяльності, пов''язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, втримання та використання державної влади. Г. Лассуел вважав, що політику необхідно розуміти як певну діяльність, яка спрямована на поділ влади. Отже, політика, політичне – це явище суспільного життя, пов''язане з діяльністю, насамперед, держави як інституційного уособлення влади.

Тепер подивимось на це питання з іншого боку, а саме, під кутом зору походження політики, політичного як такого. В своїй праці „ Держава” Платон відзначає, що однією з найсуттєвіших причин виникнення держави є ускладнення людських потреб і необхідність у зв''язку з цим суспільного поділу праці. В результаті цього відносно самостійними стали матеріальна, духовні і організаційно-управлінська діяльність людей. Кожна з них більше не могла здійснюватись всіма членами суспільства. Постійний процес ускладнення людських потреб вимагав того, щоб як матеріальною, так і духовною, так і організаційно-управлінською діяльністю займалися окремі групи людей, які б це робили не випадково, а систематично, певною мірою на професійній основі. Це означає, що та сума повноважень на управління суспільними процесами, що колись належала всім членам суспільства в цілому, перейшло до окремої групи людей. Відбулась концентрація влади, яка уособилась спеціальним органом – державою. Таким чином, політика, політичне з самого початку є відображенням організаційно-управлінських та владних відносин в суспільстві, які інституюються, насамперед, в державі.

Спостерігаючи процеси розвитку політичного на Україні, можна зазначити, що процес цей, є дуже динамічним. Зокрема останні події в нашій країні сприяли критичному і глибокому переосмисленню суспільством багатьох проблем політичного. Весь процес розвитку нашого суспільства за роки незалежності, можна розглядати як позитивні етапи на шляху до модернізації суспільства.

Для пояснення звернемось до прикладу. Сучасна як західна, так і вітчизняна політична наука стверджують, що модернізація суспільства в ХХ столітті, незалежно від того, де б вона не здійснювалась, не обходилась без жорсткої, сильної, за сутністю своєю авторитарної влади. Це пов''язано, насамперед, з особливостями тих процесів, які характеризують будь-яку модернізацію суспільства. В її основі – перехід від одних політико-державницьких, духовно-світоглядних, соціально-економічних засад функціонування суспільного організму до інших, таких, яких вимагає час. А це завжди пов''язано з певною розбалансованістю, дезорганізацією всієї суспільної системи, що приводить до тимчасового зниження цілого ряду важливих для суспільства показників його розвитку. В таких умовах сильна, жорстка, авторитетна політична влада потрібна як запобігливий механізм проти сповзання суспільства в стан гострих соціально-економічних і політичних конфліктів, громадянських потрясінь. Саме вона здатна в перехідних умовах виконувати роль своєрідного інтегратора суспільної системи.

Якщо вивчити досвід побудови демократичного, правового, відкритого суспільства в багатьох країнах світу, можна сформувати наступний висновок, що Україна лише стала на шлях глибоких перетворень.