ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ПСИХОКОРЕКЦІЯ – ОДИН З ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА 7

1.1. Психологічна корекція та її види 7

1.2. Види психокорекції 8

1.3. Вимоги до психолога, що здійснює психокорекційні заходи 11

2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА РОБОТА ПСИХОЛОГА З УЧНЯМИ 15

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 15

2.1. Корекція психологічної готовності дітей до школи 15

2.2. Корекція типів невстигання у навчанні учнів початкових класів 19

2.3. Типологія дітей з труднощами в навчанні 20

3. ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДАННЯ ПСИХОКОРЕКЦІЙНИХ ПРОГРАМ 28

3.1. Принципи складання і основні види психокорекційних програм 28

3.2. Оцінка ефективності психокорекційних заходів 35

ВИСНОВОК 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 40

Психологія –наука про душу, внутрішній і психічний світ людини, а саме та її частина, що називається практичною покликана допомогти людині вирішити життєво важливі проблеми.
На жаль, у нашому суспільстві ще не достатньо розвинена психологічна культура, тобто турбота про своє психічне здоров’я, вміння виходити з кризи, допомагати близьким.
В психологічній культурі виділяють 3 основні компоненти:
1. Самопізнання і самооцінка;
2. Пізнання інших людей;
3. Вміння керувати своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.
Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.
 Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість.
 Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень.
 В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів:
 Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу (короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до кількох років при психотерапії)
 Психокорекцій ні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.
Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості.
Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги учням початкових класів. Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її використання.

1. Анеліна, Н. Психокорекційна програма «Я бажаю змінитися»: корекція наркотичної залежності в учнів// Психолог.– 2005.– № 10 (берез.).– С. 26–31.
2. Бадмаев, С. А. Психологическая коррекция отклоняющегося поведения школьников/ С. А. Бадмаев; под ред. и с предисл. Гройсмана А.– М.: Магістр, 1999.– 96 с.
3. Безверхий, О. Діагностика та корекція порушень морального розвитку молодшого школяра/ Олег Безверхий// Почат. шк.– 1999.– № 6.– С. 62–64.
4. Бовть, О. Б. Исследование и коррекция социально-психологических и индивидуально-личностных характеристик младших школьников, коррелирующих с их агрессивностью/ О. Б. Бовть// Практ. психологія та соц. робота.– 2002.– № 2.– С. 4 – 9.
5. Бовть, О. Організація корекційної роботи з агресивними дітьми/ Оксана Бовть// Почат. шк.– 1997.– № 7.– С. 25–32. Бочонкова, Ю. Можливості корекції особистісних чинників соціально-психологічної адаптації (у студентів-першокурсників)/ Юлія Бохонкова// Соц. психологія.– 2005.– № 2.– С. 45–54.
6. Вальдамірова, О. П. Емоційна сфера дошкільника та її корекція/ Вальдамірова О. П., Жупікова И.// Освіта Донбасу.– 2003.– № 4.– С. 61–66. 88
7. Вдовиченко, О. В. Прояв та корекція ризику у студентів, які навчаються за різними освітньо-професійними програмами: автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07./ О. В. Вдовченко.– Х.: Б. в., 2003.– 17 с. Володарська, Н. Каузометрія як засіб психокорекції/ Наталія Володарська// Соц. психологія.– 2004.– № 1.– С. С. 110–119.
8. Гейченко, О. О. Агресивні прояви в дітей молодшого шкільного віку: механізми ії виникнення та корекція/ Гейченко О. О., Смислова С. Ю.// Освіта Донбасу.– 2002.– № 4.– С. 77– 80. 95
9. Доцевич, Т. І. Корекція порушень комунікативної діяльності у дезадаптованих молодших школярів: автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07./ Доцевич Т. І.– Х., 1997.– 21 с.
10. Дружинин В.Н. Психодиагностика общих способностей. – М.: ИЦ «Академия», 1996. – 224 с.
11. Ермаков, В. А. Комплекс психологических тренировок при тяжелых душевных состояниях/ Ермаков В. А.// Журн. приклад. психологии.– 2002.– № 4-5.– С. 100–110. 5
12. Ігумнов, С. А. Психотерапия и психокоррекция детей и подростков/ С. А. Игумнов.– М.: Изд-во Ин-та психотерапии, 2000.– 112 с.: цв. ил.
13. Карабанова О.А. Игра в коррекции психического развития ребенка: Учебное пособие. – М.: РПА, 1997. – 190 с.
14. Колесіна, Т. Діагностика і корекція психічного розвитку дітей/ Тетяна Колесіна// Почат. шк.– 2000.– № 6.– С. 40–43. Котко, Т. П. Психокорекційна діяльність практичного психолога з формування сприятливого психічного клімату в колективі школярів/ Т. П. Котко// Педагогіка і психологія.– 2002.– № 1–2.– С. 163–169. 88
15. Кузькова, С. Б. Теорія і практика вікової психокорекції : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів/ С. Б. Кузікова.– Суми: ВТД «У», 2006.– 384 с. Кузнецова, Л. Н. Психолого-педагогическая коррекция детской агрессивности/ Л. Н. Кузнецова// Нач. шк.– 1999.– № 3.– С. 24–26.
16. Кухранова, И. Коррекционно-психологические упражнения и игры для детей с агрессивным поведением/ И. Кухранова// Воспитание школьников.– 2002.– № 10.– С. 31–32.
17. Линде, Н. Д. Коррекция психологических проблем детей через эмоционально-образную терапию родителей/ Линде Н. Д., Таболина И. В.// Вестн. психосоц. и коррекц.-реабилитац. работы.– 2006.– № 4.– С. 23–31.
18. Лисенко, І. П. Динаміка і корекція патопсихологічних симптомокомплексів у осіб, залежних від алкоголю та наркотиків : автореф. дис. … д-ра психол. наук : 19.00.04. / І. П. Лисенко. – К. : Б. в., 2003. – 44 с. Лифинцев, Д. В. Подход, центрированный на решение задач : теория и практика психосоциальной помощи / Лифинцев Д. В. //Журн. приклад. психологии. – 2005. – № 2–3. – С. 46–49. 88
19. Лэндрет Г.Л. Игровая терапия: искусство отношений. – М.: МПА, 1994. – 365 с.
20. Осипова, А. А. Общая психокоррекция : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / А. А. Осипова. – М. : ТЦ «Сфера», 2005. – 512 с. 88
21. Осипова, А. А. Справочник психолога по работе в кризисних ситуациях / А. А. Осипова. – Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 315 с. 88
22. Пов’якель Н.І. Когнітивна обдарованість особистості та особливості формування професійної рефлексії.// Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога. – К., 1998. – С. 440 – 444.
23. Чепелєва Н.В., Пов’якель Н.І. Теоретичне обгрунтування моделі особистості практичного психолога. // Зб. наукових праць “Психологія”. Вип. Ш. – Київ: НПУ ім. М. Драгоманова, 1998.
24. Шадриков В.Д. Деятельность и способности. – М.:Логос, 1994.
25. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: Педагогика, 1978. – 302 с.

ВСТУП

Ігрова психотерапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з використанням гри. Сьогодні гра, без перебільшення є найпопулярнішим видом психологічної роботи як з дітьми, так і з дорослими. Чому більшість людей у будь-якому віці так люблять грати? Перш за все, тому що гра – це цілісний стан душі. Гра захоплює людину повністю. Це єдність думок, почуттів і руху. Це гармонія життя в образі, ролі, ситуації, світі. Крім того, гра – це унікальний фантастичний простір, що має величезний творчий потенціал. Можна творити себе, свої відносини з іншими, своє майбутнє і майбутнє світу в абсолютно безпечній атмосфері і ситуації. Характерна особливість гри – її двоплановість, тобто: • Гравець виконує реальну діяльність, пов''язану з рішенням конкретних задач, • Ряд аспектів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма обставинами. Двоплановість гри обумовлює її розвивальний ефект.

У роботі з дорослими гра використовується у груповій психотерапії і с\п тренінгу у виді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально-значимих наслідків. У роботі з дітьми гра коригує негативні відносини, страхи, невпевненість у собі, що подавляються дитиною, розвиває здібності дитини до спілкування, збільшує діапазон доступних для дитини дій з предметами. Структуру дитячої гри складають: ролі, взяті на себе гравцями, ігрові дії як засіб реалізації цих ролей, ігрове застосування предметів – заміщення реальних предметів ігровими (умовними), реальні стосунки між гравцями. Одиниця гри і в той же час центральний момент, який об''єднує всі її аспекти – роль. Сюжет гри – відтворювальна дійсність. Зміст гри – те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація. Ігрова психотерапія застосовується при наявності даних проблем: соціальний інфантилізм, замкнутість, фобічні реакції, надконформність і надслухняність, порушення поведінки і шкідливі звички, - при агресивності в поведінці, - як засіб покращення емоційного стану дітей після розлучення батьків, - для дітей, що потерпіли насилля і покинутих дітей, - для зниження страхів, - при корекції труднощів у навчанні, - відставанні у мовному розвитку, - покращенні “Я-концепції”. Основні психологічні механізми корекційного впливу гри.

Моделювання системи соціальних стосунків в наочно дієвій формі в особливих ігрових умовах. Зміна позиції дитини в напрямку подолання пізнавального і особистісного егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного “Я” в грі і зростає рівень соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій. Формування реальних відносин партнерства та співробітництва. Організація поетапної обробки в грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріорізація, засвоєння. Формування здібності дитини до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил.

Принципи здійснення ігротерапії. - Безумовне прийняття дитини. - Недирективність в управлінні корекційним процесом (мінімальність обмежень). - Встановлення фокусу корекційного процесу на почуттях і переживаннях дитини (необхідно добитися відкритого вербального вираження дитиною своїх почуттів, стати для дитини своєрідним дзеркалом, в якому вона може побачити себе). Корекційний процес можливий лише тоді, коли психолог сензитивний до почуттів дитини, висловлює віру в можливості дитини прийняти на себе відповідальність за рішення проблеми. Вперше методи ігрової терапії були застосовані М.Кляйн, гра використовувалася як заміна методу вільних асоціацій в психоаналізі. Гра на думку М.Кляйн представляє символічну діяльність, в якій знаходять вільне вираження подавлені і обмежені соціальним контролем несвідомі несвідомі імпульси і бажання, - В ролях, які приймає на себе дитина, в ігрових діях з іграшками приховується певний символічний зміст; - В грі дитина є вільною від тиску з боку оточення, розкриваються можливості вираження несвідомих бажань. Кляйн рахувала, що символічний зміст повинен бути проінтерпретований терапевтом і доведений до свідомості дитини. Ігротерапію одна з перших застосовувала Анна Фрейд в роботі з дітьми, які пережили бомбардування Лондону під час ІІ світової війни. Якщо дитина мала можливість виразити в грі свої переживання, то вона звільнялася від страху, і пережите не розвивалося в психологічну травму. До використання гри в психокорекційних цілях зверталися вітчизняні дослідники – практики Л.Абрамян (1986), А.Варга (1989), А.Захаров (1988), А.Співаковська (1988). А.Співаковська вважала, що для того, щоб включити в дію механізм перебудови поведінки несміливих у спілкуванні дітей, необхідно змінити умови, тобто вивести з того середовища, в якому з''явилися небажані форми поведінки. За Захаровим метою корекції є перенос негативних емоцій і якостей дитини на ігровий образ. Діти наділяють персонажів власними негативними емоціями, рисами характеру, переносять на ляльку свої недоліки. Гра як діяльність і її психолого-педагогічні можливості.

Особливості гри як діяльності. Психолого-педагогічні можливості гри. Гра – це внутрішньо мотиваційна, самоцінна для людини діяльність. В грі людина почуває себе природно, адекватно своїй людській природі, так як природній стан людини – це стан Діяча, ініціатора власного розвитку. Людина включається в гру цілковито: всім своїм інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, своїм життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра надає широкі можливості для розвитку і саморозвитку так як людина знаходиться в стані “максимальної готовності” до цього. Гра задає учаснику правила поведінки, границі дозволеного, часові межі самореалізації в даному ігровому просторі. Гра надає значні можливості для формування саморегуляції, навичок планування, самоконтролю і самооцінки. Гра є “експериментальною площадкою” особистості, дозволяє почувати себе вільним від всіх обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів рішення проблеми) Гра дозволяє осмислити і зрозуміти себе, побачити (відчути) перспективи зміни, побудувати нові моделі поведінки, навчитися по-іншому ставитися до світу і себе. Гра – це сумісна діяльність, що передбачає колективну взаємозалежність і збільшення особистих можливостей через залучення потенціалу інших учасників. Гра розвиває важливі соціальні навички і вміння, здібність до емпатії, кооперації, вирішенню конфліктів шляхом співпраці, вчить людину бачити ситуацію очима іншого.

ВИСНОВОК

Практика психолого-педагогічної діяльності спеціалістів початкової освіти в умовах реформування системи освіти іособливо в умовах фундації і становлення базових основ пізнавального, особистісного, емоційно-вольового та валеологічного розвитку дітей, що закладаються насамперед в дошкільній та початковій освіті, ставить суворі вимоги до рівня кваліфікації, особистісних і професійних якостей фахівців-освітян.

Одне з провідних і базових місць в цьому контексті займають психологічні знання, уміння та навички фахівців початкової освіти, особливо фахівців спеціалізації «Психологія» і «Початкова школа та практична психологія».

Необхідно відзначити, що специфіка роботи психолога початкової школи вимагає від нього поряд з базовими професійними уміннями та навичками, які неодноразово відзначалися фахівцями, комплекс базових професійних

умінь та навичок, серед яких на одне з перших місць виходять уміння та навички ігротерапевта, практично орієнтовані знання гнучких ігрових форм та прийомів організації процесу навчання та виховання дитини.

У цьому контексті на перше місце виходять базові професійні якості фахівця, що базуються на системному підході до проектування професійної діяльності спеціаліста та поєднанні психодинамічного, гуманістичного, поведінкового та когнітивного підходів до відбору та підготовки майбутніх спеціалістів у системі їх фахової підготовки. На наш погляд, розвиток і цілеспрямоване формування у майбутніх фахівців освітянського профілю різноманітних умінь і навичок використання ігор в навчально-виховному процесі сучасної школи тісно пов''язані з розвитком у них ряду професійно-важливих якостей, які формуються в процесі професійної підготовки саме засобами ігрових психотехнік та технологій, застосування активних форм навчання типу ділових та організаційних ігор, рефлексивних ігор, тренінгових та семінарських форм, тощо.

Підвищена цікавість до ігрової діяльності фахівців різних галузей знань як надзвичайно важливої сторони життя людини, і, особливо, дитини що, завжди привертала увагу фахівців, останні десятиріччя відзначаються особливою і підвищеною увагою до ігрових психотехнологій вже як ефективних технологій психодіагностики, психотерапії та психокорекції. Протягом досить тривалого часу гра розглядалася в основному або як засіб зайнятості і виходу енергії дитини, або як інструмент передавання релігійного та культурного досвіду. Лише на межі XIX та XX століть психологія почала

усвідомлювати розвиваючі, гармонізуючи та терапевтичні можливості ігор. Ігри визнаються за Л.С. Виготським та Д.Б.Ельконіним як засіб засвоєння дитиною соціальних ролей і розкриття її внутрішнього світу.

Включення ігор в арсенал психотерапевтичних засобів пов''язано в значній мірі з роботами З.Фрейда, М.Клейн, Г.

Фрейд, М.Мілнер, Д.Винікота, Ж.Піаже, М.Ловенфельда, Е.Еріксона, В. Екслайн, К.Роджерса, Г. Лендрета та ін. До використання гри безпосередньо у психокорекційних та розвиваючих цілях зверталися Л.Абрамян, О.Варга, І.Виготська, О.Захаров, А.Співаковська та ін. Визначені автори обґрунтували використання ігрових методів у психотерапевтичній та розвиваючо-психокорекційній роботі. І вже в сьогоденні не викликає сумнівів, що методи ігрової розвиваючої психокорекції та психотерапії є надзвичайно цінним інструментом, що дозволяє вивчати різні аспекти внутрішнього світу дитини, рівень його психічної зрілості, соціальні навички, пізнавальні та емоційні процеси, когнітивні стилі та засоби психологічного захисту.

Ігрова психотерапія та психокорекція – це насамперед активний метод і технологія психологічного та регулятивного впливу на дітей з використанням гри та її різноманітного психотерапевтичного і розвиваючого потенціалу.

В сучасній психокорекції гра використовується в груповій психотерапії і соціально-психологічних тренінгах у вигляді різноманітних ігрових психотехнік, спеціальних ігрових вправ, завдань на невербальні комунікації, розігрування різноманітних ситуацій та ін. Характерна особливість гри як методу так званої розвивальної психокорекції – це її двоплановість, що обумовлює інтенсивний і (в умовах адекватного психологічного застосування) практично завжди позитивний розвиваючий ефект.

Психокорекційний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми та дорослими. Гра коригує притиснуті і затамовані негативні емоції, страхи, невпевненість у собі, розширює здатність дітей до спілкування, підвищує діапазон підсильних дитині дій з предметами та завданнями, підвищує самооцінку дитини, і, нарешті, розвиває пізнавальні здібності дитини.