Вступ
Наукове та релігійне знання: суперечність чи взаємодоповнення.
Висновок
Список літератури
Питання співвідношення розуму і віри займало західне мислення, починаючи від античної філософії. Якщо у Аристотеля та Платона аспекти цієї проблеми стосувалися гносеологічного (пізнавального) контексту, то уже розпочинаючи від періоду формування християнства як певної укладеної догматичної системи, питання набуло ще й соціально-політичних конотацій: більшість розмірковувань з цього приводу зазвичай необґрунтовано зводились до аналізу відносин суспільних інститутів релігії та науки. Фактично, трансформувавшись у постановку проблеми суспільної значимості і офіційного статусу: теології (як репрезентанта віри), науки (як репрезентанта раціо) та філософії (як, з одного боку, медіатора суперечки, а з іншого – «нелегітимного» представника, бо не має відповідного інституту рівносильного представництва).
Слід відзначити, що філософія загалом не знаходить теплого прийому ані в сфері науки, ані в християнському світі, і на це є низка причин різної ваги. Відтак, у вимірі соціальному ці три складові почергово змінювали свої позиції на шаблях суспільного статусу: від панування філософії у античності, теології у Середні віки, та, зрештою науки – розпочинаючи від XVII ст. Помилки кожної в період її «панування» були такими самими і усвідомлення «утискуваною» хиб попередниці геть не застраховувало її від тих самих проблем, коли вона опинялася на вершині ієрархії. Навіть ті самі аргументи, використовувані у інакших історичних реаліях несподівано набували нового звучання і могли використовуватися для апології того, що вчора спростовували. Таке історичне тло може суттєво ускладнити дослідження, нагромаджуючи фактаж та збагачуючи полісемантичність ключових понять.
1. Академічне релігієзнавство. Підручник. - К.: Світ знань, 2000. - 862 с.
2. Барбур Иен. Религия и наука: история и современность. - М., 2001.
3. Борозенець Т.А. Відношення до теорії еволюції в сучасному православному богослов’ї // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К.: НПУ, 2001. – Випуск 40. - С. 78–81.
4. Докинз Ричард. Бог как иллюзия. – М., 2008.
5. Докинз Ричард. Бог как иллюзия. – М., 2008. - 560 с.
6. Колодний А. Входження християнства в нове тисячоліття // Колодний А.М. Релігійне сьогодення України: роздуми, оцінки і прогнози. - К., 2009. - С. 16.
7. Колодний А. Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки. // Дисциплінарне релігієзнавство. Колективна монографія. За ред. А. Колодного. - К., 2009. - С. 4-8.
8. Колодний А. Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції. – К., 1999. - С.12-13.
9. Кримський С. Наука як феномен цивілізації // Кримський С. Про софійність, правду, смисли людського буття. Збірник статей. - К., 2010. - С. 412.
10. Мюррей Майкл, Рей Майкл. Введение в философию религи. - М., 2010. - С. ХІІ.
11. Пикок Артур. Богословие в век науки: модели бытия и становлення в богословии и науке. – М., 2004.
12. Пикок Артур. Богословие в век науки: модели бытия и становлення в богословии и науке. – М., 2004.
13. Пикок Артур. Богословие в век науки: Модели бытия и становлення в богословии и науке. – М., 2004.
Проблема взаємовідношення та взаємовпливу релігії та науково-технічного прогресу як значних чинників життя особистості та суспільства в сучасну добу (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.) викликає велику зацікавленість дослідників. Релігія як історично-традиційна форма суспільної свідомості та спосіб життя, що апелює до надприродного, та НТП як революційно-творчий розвиток науки та техніки в їх взаємозв'язку є фундаментальними феноменами сучасної цивілізації.
Актуальність теми дослідження зумовлена проблемністю спільного існування цих феноменів в світі ХХ-ХХІ століть. Аналіз відносин між релігією та НТП сприятиме кращій орієнтації людини в сучасному світі.
Специфіка цивілізаційного поступу сучасності визначається взаємопов'язаними процесами сцієнтизації, технізації та секуляризації, які співвідносяться з іншими процесами культури постмодерної епохи – нігілістичною суб'єктивізацією та релятивізацією світогляду, лібералізацією та глобалізацією економічного, соціально-політичного та культурного життя. Всі ці процеси виступають як факт характерного самовизначення людства нашої доби. Тому аналіз християнських богословських інтерпретацій досягнень НТП, які являють собою найбільш автентичне вираження реакції релігії на сучасність, є багато в чому аналізом коренів загально цивілізаційного поступу на межі другого та третього тисячоліть історії людства, до якого цілком залучене суспільство незалежної Української держави.
Необхідність мого дослідження також зумовлена появою великої кількості нових теологічних праць, присвячених сучасним досягненням НТП, визначенню нової позиції Церкви у її ставленні до науки та техніки, які ще не в достатній мірі осмислені у вітчизняному релігієзнавстві. В період утворення та становлення України як незалежної держави, на жаль, взагалі не були створені ґрунтовні наукові праці з досліджуваної дисертантом проблематики, проблема не стала об'єктом вивчення наукових релігієзнавчих колективів.
Відтак, усвідомлення всіх цих чинників робить проведене нами дослідження християнських богословських інтерпретацій досягнень НТП надзвичайно актуальним з релігієзнавчих позицій.
Так, якщо говорити про віру і розум у контексті співвідношення науки та релігії (чи теології) – це в певному сенсі підміна понять. Але підміна цілком обґрунтована соціально-історичним тлом розвитку їхніх відносин. Проаналізувавши взаємні претензії-застереження, які наука та Церква (включаючи теологію) висували за останні два тисячоліття, стверджуємо: основна відмінність у використанні моделей віри та раціо в тому, що в релігійній площині вони мають потужну емоційну функцію, яка викликає моральний і духовний відзив (Пикок А. Богословие в век науки…). Саме від цього наука останні три століття намагалася себе максимально очистити, редукуючи власний сенс. Натомість теологія та Церква як суспільний інститут надто піклуючись про збереження традиції, хибувала на ксенофобію та ретроградність. Визнати власну несамодостатність було першим кроком.
Кроків назустріч достатньо з обох сторін. Так, одним із найбільш значущих зі сторони Церкви є Енцикліка Fides et Ratio святішого отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви Про співвідношення віри і розуму, де доволі чітко проставлено акценти і пропоновані умови для подальшого діалогу. Особлива цінність цього твору, який репрезентує історію взаємовідносин християнства (у постаті католицизму) та філософії, у висвітленні конкретних претензій і зауваг до останньої (еклектизму, сцієнтизму, надмірного прагматизму та нігілізму тощо), а також пропозиції чітких стратегій подальшої «співпраці» та визначення нагальних потреб і завдань. Так, однією із хиб філософії назване те, що «З настанням культурних змін деякі філософи, відмовляючись шукати істину заради неї самої, єдиною метою своїх шукань визнали суб'єктивну впевненість або практичну користь. Унаслідок цього вони випустили з поля зору справжню гідність розуму, якому вже не вільно було пізнавати істину і шукати абсолют».
З боку філософії щодо віри ми можемо спостерігати і такі спекулятивні варіанти як «вірити значно вигідніше» у прагматистів (У. Джеймс «Воля до віри»), і гносеологічну вдячність методологів науки, бо віра захищає розум від обмеження до того, що в безпосередньо даний момент може бути доведено.
Безумовно, це співвідношення ще не є і довго не буде ідеально функціональним, та важливим моментом нам видається те, що ця «єдність» і настанова до співпраці не залишається на рівні декларативному, а намагається випрацювати ймовірнісні моделі виходу із «кризи сенсу», пошуку фундаменту для людського світогляду, реабілітації статусу як філософії, так і теології (що повинно виходити передовсім із вирішення їхніх внутрішніх проблем), відновлення ціннісного характеру самої науки, перспектив коригування традиції. Так звана «війна між наукою і релігією» завершилась усвідомленням обома сторонами власної обмеженості. Цьому вторить і початок Енцикліки Fides et Ratio, де «Віра і розум – ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини». Користуючись метафоричною образністю слів Івана Павла ІІ, завважимо, що коли одне із крил буде відчутно сильнішим, то «птаха духу» у кращому випадку літатиме виключно по колу.
