Реферат ……………………………………………………………………...3

Вступ …………………………………………………………………………4

Розділ І. Історія становлення театру на Україні

1.1. Тенденції розвитку та діяльності театру …………………….6

1.2. Співвідношення населення до чисельності

муніципальних театрів ………………………………………………17

1.3. Попит публіки на театральну продукцію …………………….28

Розділ ІІ. Сучасний стан муніципального театру в Україні

2.1. Специфіка роботи театру та його соціальна роль

для населення …………………………………………………………39

2.2. Характеристика діяльності театру на прикладі

Чернігівського обласного молодіжного театру ……………………61

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку муніципального театру

3.1. Рекомендації щодо шляхів удосконалення

роботи театрів України ………………………………………………70

3.2. Соціологічне дослідження «Вплив театру на дозвілля» ……..79

Висновок ……………………………………………………………………….85

Список використаних джерел …………………………………………………88

Додатки ………………………………………………………………………….92

Основою існування театрального мистецтва є гра акторів, початок майстерності якої ми знаходимо у найпростіших елементах підсвідомої гри мисливців – звіроловів, наших далеких пращурів, найдревніших жителів Землі. Полюючи на звіра, мисливець одягався в шкуру ведмедя чи бізона, наслідував їх поведінку і голос, підпускаючи його ближче. При цьому він ставав ніби актором, але не для гри чи розваги, а заради свого мисливського успіху. У цьому наслідуванні – зародок майбутнього реалістичного театрального мистецтва.
До кінця 16 початку 17 століття на території України театральне мистецтво не було настільки розвинутим, як у країнах Західної Європи. Адже ригористична (ригоризм – суворе, надмірно дріб'язкове дотримання яких-небудь моральних принципів) православна церква не допускала тих вільностей у своїй обрядності, які мали місце в латинській церковній обрядності, внаслідок чого там розвинувся церковний, а згодом і світський театр.
Але в Україні завжди існували передумови для виникнення самобутнього театру, бо український народ від найдавніших часів мав у своїх звичаях і обрядах зародки драми. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів, елементи театру були в церковних обрядах. Перші зразки драми у 16-17 столітті прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл. Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час були також Львівська братська школа та Острозька академія.

1. Австрійський театр у Львові (1789 - 1872): історія, музичний репертуар, оперне виконавство, культурний контекст: Автореф. дис... канд. мистецтвознав.: 17.00.03 [Електронний ресурс] / Т.Л. Мазепа; Нац. муз. акад. України ім. П.І. Чайковського. — К., 2009. — 16 с.
2. Антонович Д. Триста років українського театру. - К.: Либідь, 1993. – 228с.
3. Бальме Крістофер. Вступ до театрознавства / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет культури і мистецтв / Володимир Кам'янець (пер.). — Л. : ВНТЛ-Класика, 2008. — 269с. : іл. — Бібліогр.: с. 250-263
4. Безверха Г.І., Гончаренко Л.Г., Грищенко Н.І., Корнілов В.С., Курбатов С.В., Мокляк М.М. Соціологія. — К.: НАУ-друк, 2009. — 116с.
5. Безгін Ігор Дмитрович, Семашко Олександр Миколайович, Ковтуненко Валерій Іванович. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності / Київський держ. ін-т театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. — К. : Наука, 2008.
6. Биструшкін Ярослав Олександрович. Діяльність київських театральних установ в контексті соціокультурних змін 80-90-х років ХХ століття: автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 26.00.01 / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. — К., 2009. — 19с.
7. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. — 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2004. - 77 с
8. Бочарникова Э.В. Большой театр. — М.: Моск. рабочий, 1987. — 187 с.
9. Бровун М., Підлужна А. „Бути українським не номінально, а за суттю” // День.–2008.–21 березня.
10. Волович ВІ., Головченко Г.Т., Горлач М.І., Жиленкова І.М., Кремень В.Г. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок "Фактор", 2006. — 767 с.
11. Г.М. Хоткевич і українська театральна культура кінця XIX - початку XX століття: Автореф. дис... канд. мистецтвознавств.: 17.00.01 [Електронний ресурс] / Я.В. Партола; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2003. — 23 с.
12. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія. — К.: Видавництво Європейського університету, 2004. — 245 с.
13. Городяненко В.Г., Гілюн О.В., Демічева А.В., Легеза С.В., Липовська Н.А. Соціологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 560 с.
14. Грицук В.А віз і нині в розважальності або Однорідно-одноманітний український театр // Український журнал. – 2008. – № 6.
15. Грицук В.А віз і нині в розважальності або Однорідно-одноманітний український театр // Український журнал. – 2008. – № 6.
16. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти. — Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. — 198 с.
17. Жоль К.К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.
18. Клочко В.П. Глобалізація: економічні та соціально-культурні аспекти. — К.: ДАКККіМ, 2005. — 189 с.
19. Кононова Н. Приютите Портоса и Джульетту. (Зарплата и жилищная проблемы – два кита, на которых завязаны все беды служителей Мельпомены) // Киевские ведомости.–2008.–12 февраля.
20. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - Житомир: ЖІТІ, 2002. — 564 с.
21. Кушерець Т.В. Соціологія. — Ніжин: НДУ ім. М.Гоголя, 2008. — 220с.
22. Липківська Г. Час і місце змінити не можна? // Кіно-Театр. – 2008. – № 1. – С. 21-23.
23. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.
24. Осипов Г.В., Москвичев Л.Н., Кабыщей А.В., Черный Л.С., Тульчинский М.Р., Андреенков В.Г. Социология. Основы общей теории. — М.: НОРМА, 2008. — 911с.
25. Пасічник С. Степан Пасічник: Експерименти без мети не потрібні. Наша мета – повернути глядача в театр / [Розмовляла] Т. Терен // Україна молода. – 2008. – 9 січ. – С. 10.
26. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс: Навч. посіб. для студ. вищих закл. освіти України. — К.: Каравела, 2000. — 248 с.
27. Про театри і театральну справу. – Закон України від 31 травня 2005 р. № 2605-ІV // Офіційний вісник України. – 2005. – №25. – С. 31-40.
28. Реалізація державної політики у галузі культури: Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму України за 2007 рік. – К.: Міністерство культури і туризму України, 2008. – 152 с.
29. Реалізація державної політики у сфері культури і туризму: пріоритети, здобутку, перспективи: Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму України за 2006 рік. – К.: Міністерство культури і туризму України, 2007. – 104 с.
30. Рибакова О. Театр птушкінської доби // Хрещатик. – 2008. – 20 лют. – С. 11.
31. Рибакова О. Театр птушкінської доби // Хрещатик. – 2008. – 20 лют. – С. 11.
32. Ричков М.О. Соціологія. Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. — 224 с.
33. Рущенко І.П. Загальна соціологія. — Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. — 524 с.
34. Семашко О.М., Піча В.М., Погорілий О.І., Ніколаєнко Л.Г., Гавриленко І. М. Соціологія культури. — К.: Каравела, 2002. — 334 с.
35. Танчин І.З. Соціологія. — К.: Знання, 2008. — 351с
36. Театри чекають на співпрацю / Інф. // Хрещатик.–2008.–25 червня.
37. Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу: Матеріали [V] наук.-практ. конф./ М.М. Єрмошенко (ред.кол.), Л.І. Буряк (упоряд.) — К., 2006. — 280 с.
38. Українська культура та реалізація державної політики в культурній сфері: Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму за 2005 рік. – К.: Міністерство культури і туризму України, 2006. – 134 с.
39. Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. — Д.: РВВ ДНУ, 2005. — 188 с.
40. Червінська Т.Г. Соціологія. — К.: МАУП, 2007. — 248c.
41. Черниш Н. Соціологія. Вип. 5: Соціологія культури (тема 11); Соціологія політики (тема 12); Соціологія праці і управління (тема 13).—Львів: Кальварія, 1996.— 73 с.
42. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества. — М.: Логос, 2008. — VII, 656с.
43. Юрій М. Ф. Соціологія. — К.: Дакор, 2004. — 548 с.
44. Яценко А.М. Організаційно-культурні ресурси і механізми соціального управління. — О.: Астропринт, 2003. — 205 с.

Актуальність теми роботи. Сучасний період трансформацій українського суспільства впливає на всі складові культурної сфери. Особливо яскраво ці процеси прослідковується у театрально-художній діяльності, яка вивела на перший план значимість соціальних факторів, обумовивши необхідність перегляду моральних цінностей.

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. Мистецтво служить не тільки для розваги та відпочинку, але й формує світогляд, виступає як знання й просвіта, як формування цілісної особистості та як аналіз стану світу.

В свою чергу, видом мистецтва, в якому розкриваються суперечності часу та внутрішнього світу людини є театр. Він займає особливе місце в системі формування цінностей.

Потреба в соціологічних вимірах театру обумовлена його особливістю, що пов''язана з безпосередньою його залежністю від соціальних умов, бо театр не лише включається всіма своїми елементами в соціум, а і розглядається як соціальний інститут. Особливу актуальність дослідженню феномену театрального дійства надає соціологічне обгрунтування впливу театру на формування системи духовних цінностей, становлення морально-естетичного ідеалу суспільства. Театр впливає на формування особистості: світогляду, моралі, на проблеми комунікаціі, виховання та ін.

Основи соціології театру в закладалися з давніх давен соціологічномислячими театральними критиками, котрі через синтетичність художніх засобів театру (використання різних видів мистецтва) аналізують соціологічну функцію театру в широкому соціокультурному контексті. Тому соціологія театру часто постає за враженням як найбільш «непрофесійна» соціологія, що сягає широкого культурного обрію, є культурно найбільш всебічною.

Театр є різновидом культурного дозвілля. Дозвілля є вагомим фактором соціалізації особистості, оскільки він охоплює фактори соціалізації, а також тим, що при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації.

Аби зрозуміти природу перетворень, що відбуваються у сучасному театральному житті, необхідний комплексний підхід, побудований на методах, напрацьованих соціологічними дослідженнями.

Об''єктом дипломної роботи є сучасний муніципальний театр.

Предметом дослідження є соціокультурне значення театру для сучасної людини .

Метою даної дипломної роботи є комплексне соціологічне дослідження муніципальних театрів України, а саме театрів міста Чернівгів.

Реалізація основної мети передбачає вирішення наступних завдань:

- Історіографія розвитку та вивчення досліджуваної проблематики;

- Розкрити проблеми соціальної природа та історичної обумовленості мистецтва та театра;

- Дослідити розвиток і структуру соціології театру;

- Дослідити театр як комунікація

- Дослідити місце театру в дозвіллі.

У ході дослідження було використано такі методи: аналітичний – у визначенні методологічних підходів до розгляду феномена театру як соціокультурного явища; для з''ясування закономірностей, що спричинюють його функціонування як соціального інституту; системний, який дозволив узагальнити художньо-естетичні параметри театральної діяльності та виявити її онтологічні характеристики; емпіричні та соціологічного спостереження (опитування, експертних оцінок, їх контент-аналізу тощо; теоретичний та прогностичний – для підведення підсумків дослідження й обґрунтування пропозицій щодо розв''язання тих завдань, що постали перед театром за сучасних умов.

Аналізуючи соціальну природу мистецтва і театру можна сказати, що сфера театру, як частина суспільства, зумовлена суспільством не лише зовнішньо, а й внутрішньо. Театр розглядається як форма колективної поведінки, масового спілкування, «комплекс міжлюдських взаємодій» з вихідною передумовою вивчення, насамперед, включення театру в соціальний контекст. Розглядаючи атрибути театру, знаходимо їх аналоги у повсякденному житті. Театр є соціальним інститутом, який має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей (глядачів), забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин. Театр як інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду. Театр задовольняє потреби і інтереси, вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

Разом з тим театр розгдядається як механізм формування особистості, а елементами впливу є: соціальне пізнання, оволодіння певними навиками практичної діяльності, засвоєння певних норм, позицій, ролей та статусів, вироблення ціннісних орієнтацій та установок, а також включення особистості в активну творчу діяльність. Отже, за допомогою впливу театру формується духовна сфера та поведінка особистості, накопичується система знань, яка засвоюєтья нею в процесі перегляду театрального дійства. Одночасно відбувається процес формування компонентів структури особистості — пам''ять, культура і діяльність.

Функції, які здійснюється театром, створюють взаємодію з суспільством. Як засіб комунікації театр організовує і координує соціально-демографічні групи пов''язані з трансляцією художніх цінностей, які є його потенційним агентом. Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Отже на цих рівнях розглядували театр:

На першому рівні процесу спілкування, театр несе в собі інформацію до глядача, створює умови для пізнавальної діяльності, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо. На другому рівні процесу спілкування публіки з театром, одержана інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуюючим середовищем, передусім соціальним.

За цих умов комунікація має безпосереднє відношення до соціальної дії. Це свідчить про те, що комунікація театру суттєво впливає на фунуціонування соціуму (в данному значенні відвідувачів театру), відповідає за підтримку цілісності суспільства, дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремій особистості, то суспільству в цілому. Аналіз наукової літератури свідчить, що дозвілля (або вільний час) є важливих засобом формування особистості, оскільки в реалізації комунікації найбільш сприятливо проходять реакційно-відтворюючі процеси, які, в свою чергу, знімають інтенсивні фізичні, інтелектуальні, психічні навантаження. Дозвілля розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Дозвілля є вагомим фактором соціалізації особистості, оскільки при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації. Театр, як різновид культурного дозвілля, є основним фактором морального, естетичного виховання особистості. Аналіз соціологічно дослідження показує, що функція театру як основного місця провождения в системі дозвілля втрачається з кожним днем. Досить мала частина суспільства вибирає театр як улюблений вид мистецтва. Хоча глядачі розуміють, що театр, через соціальні функції, впливає на процес формування особистості. Але досить багато відвідувачів театр, визначають його комунікативну та виховну функцію. Сьогодні спілкування з театральним мистецтвом стає більш поверхневим, ніж в радянську епоху, слабшає тому, що його розвиває і посилюється розважально-релаксаційна роль. Якщо раніше театр був лідером суспільної думки, то сьогодні для публіки першорядне значення має театр як місце відпочинку.

Для того, щоб міг реалізуватися весь потенціал театру, необхідно забезпечити відповідні умови для розповсюдження і освоєння театральної продукції, яка повинна сприяти підвищенню якості дозвілля населення. Для вдосконалення діяльності інституту театру істотну роль грають соціологічні дослідження. У умовах переходу сучасного українського суспільства до ринкових відносин, зміни соціальній ролі театру в житті суспільства, зміни типів взаємодії театру з іншими соціальними інститутами – політичними, економічними, освітніми, культурними і отримання ним нових соціальних функцій в умовах становлення соціальних відносин нового типу, вивчення соціокультурного інституту театру набуває особливої важливості. Театр, що виконує ряд важливих соціальних функцій потребує суспільної і державної підтримки, в ухваленні закону про театр, у формуванні нової системи найму акторів і в розробці соціальної політики, що стосується всіх учасників взаємодії «театр-глядач».