**

Незвичайний сценарій та необхідність залучення багатьох міжнародних посередників проявляється в тому, що даний конфлікт є унікальним, оскільки зовнішньої агресії та порушення територіальної цілісності зазнала країна, що отримала прямі безпекові гарантії від усіх країн – постійних членів РБ ООН. Більше того, він відбувається в рамках європейської системи безпеки, яка вважалася найстабільнішою регіональною архітектурою безпеки.

Головними міжнародними посередниками які активно приймають участь в врегулюванні української кризи можна назвати США, ЄС, нормандський формат тощо [1, c.17].

Спочатку варто розглянути внесок США як найвпливовішого діяча в міжнародному посередництві. Сьогодні, як і протягом усього 2014–2015 року Україна перебуває в центрі уваги американської політики. Відбулося кілька результативних зустрічей між держсекретарем США Дж. Керрі і главою МЗС України П. Клімкіним, проведено чимало форумів присвячених аналізу ситуації в Україні. Адміністрація Білого дому і Конгрес, демократи і республіканці залишаються єдиними у підтримці українського народу. В останніх заявах щодо України вищі чиновники США, включаючи главу держави, відкрито проголосили, що Америка продовжить чинити тиск на Росію і мобілізувати світ на підтримку нашої держави. У той же час в Білому домі досі уникають певних дієвих заходів для військової підтримки України.

Сьогодні спостерігається значна активізація допомоги Україні в умовах погіршення стосунків з Росією, що може свідчити про деяку зацікавленість США брати участь у поточному розвитку подій. З моменту приходу до влади в Україні чинної влади та початку окупації Кримського півострову, Сполучені Штати займають досить активну відверту позицію, порівняно з країнами ЄС [2, c.23].

За словами Надзвичайного і повноважного посла України в США, протягом останнього року Америка надала для офіційного Києва більше допомоги, ніж будь-яка інша держава.

Стосовно ЄС можна зазначити наступне. Сьогоднішні події в Україні почалися з вимоги асоціації з Європейським Союзом і як і всі посередники має власні інтереси до вирішення конфлікту. Європейський Союз на тлі загострення відносин між Москвою і Києвом заявив про свою готовність зіграти роль посередника.

Відповідальність ЄС полягає в тому, що позиції держав-членів дуже важливі для формування всеосяжної довгострокової стратегії ЄС, яка була б спрямована на зміцнення української державності та інтеграцію України до Європи, і послідовної політики ЄС стосовно Росії в умовах російсько-українського конфлікту. З боку ЄС суттєвим внеском можна назвати вирішення питання відносно газу. Загалом Європа лишається неспроможною впливати на події і змінювати хід історії на свою користь, враховуючи її статус найбільшої економікиv [6, c.32].

Отже варіанти вирішення конфлікту з боку ЄС та США не передбачають кардинальних дій. Ситуація в Україні залишається вкрай складною і непередбачуваною – існує ймовірність створення чергового «замороженого» конфлікту-джерела нестабільності та загрози для Європи, плацдарму для подальшої експансії РФ. США та ЄС зацікавлені у стабілізації ситуації, але не поспішають приймати участь у цьому відмінними від дипломатії і санкцій способами. Вірогідно, що ЄС більш зацікавлений в якнайшвидшій стабілізації, ніж США, оскільки має спільні кордони з Україною. США імовірно, не вдаватимуться до радикальних кроків відносно РФ, обмежуючись лише експресивною риторикою у ЗМІ і економічною ізоляцією геополітичного суперника. Не виключено, що вичікуватимуть від РФ нових агресивних кроків, залишаючись осторонь і не встаючи на бік миротворчих операцій. Підтримка України скоріше, за все, буде супроводжуватись матеріально-технічними засобами, кредитами та спільними навчаннями військових за межами гарячих точок, і вірогідно, навіть за межами України. Так, наприклад, можна відзначити впровадження санкцій котрі мають великий вплив, але вирішують український конфлікт опосередковано.

Полеміка з українського питання демонструє розуміння керівництвом США принципової важливості збереження євроатлантичного консенсусу, що дає змогу діяти «синхронно с Європою». Адже порушення режиму консультацій та узгоджених рішень між США та ЄС суттєво скоротило б не тільки можливість провадити спільну лінію стосовно Москви, а й поставило б під сумнів збереження євроатлантичного співтовариства в якості специфічного згуртованого об'єднання [7, c.56].

1. В поисках выхода на траекторию устойчивого экономического роста (материалы коллективного обсуждения) / Экономика Украины. – 2014.
2. Геец В. М. Выход из кризиса / В. М. Геец, А. А. Гриценко // Экономика Украины. – 2013.
3. Жаліло Я. А. Системна криза в Україні : передумови, ризики, шляхи подолання : аналіт. доп. / Я. А. Жаліло, К. А. Кононенко, В. М. Яблонський та ін. ; за заг. ред. Я. А. Жаліла. – К. : Вид-во НІСД, 2014.
4. Клим І. М. Політична криза: аналіз і технології врегулювання в сучасній Україні : автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Ігор Михайлович Клим. – Львів, 2013.
5. Рязанов В. Т. Экономическая политика после кризиса: станет ли она снова кейнсианской? / В. Т. Рязанов // Экономика Украины. – 2014.
6. Шаров А. Н. Выход из кризиса: уроки «плана Маршалла» и перспективы для Украины / А. Н. Шаров // Экономика Украины. – 2014.
7. Шергін С. Україна, США і ЄС: криза дипломатії доби глобалізації / С. Шергін // Зовнішні справи. – 2015.