Вступ …………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Методологічні основи наступності початкової освіти…………...4

Висновки……………………………………………………………………….31

Списко використаної літератури……………………………………………..32

Наступність у філософії розглядають як специфічний зв’язок між різними етапами розвитку, сутність якого – у збереженні тих чи інших елементів цілого навіть при зміні структури цілого як системи: у новому завжди зберігаються елементи попереднього етапу розвитку.
У педагогіці наступність визначають як умову для реалізації в педагогічному процесі різних освітянських ланок єдиної, динамічної і перспективної системи виховання й навчання, яка забезпечує неухильний поступальний розвиток особистості. Це досить важлива педагогічна проблема, яка щоразу зі зміною соціальної ситуації потребує відповідного коригування. Слід зазначити, що не завжди знаходяться необхідні ресурси й механізми врегулювання цієї проблеми, що одразу позначається на здоров'ї, рівні знань школярів і виявляється у зростанні претензій з боку школи до дошкільних установ, а з боку педагогів дошкільних закладів – до вчителів початкової школи.
У практиці дошкільного й початкового навчання цю проблему вирішують традиційно: у дошкільних закладах форсують темпи розвитку дошкільників, надаючи перевагу вимогам і особливостям шкільного навчання, а у школі заново опрацьовують вже відомий дітям матеріал, подекуди орієнтуючись на тих декількох учнів, що не відвідували дошкільний заклад, узагальнюють і систематизують його впродовж навчання грамоти.

1. Бех І. Виховання особистості: У 2-х книгах. – Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К.: Либідь, 2003. – 280 с.
2. Бех І. Виховання особистості: У 2-х кн.-ах. – Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – К.: Либідь, 2003. – 280с.
3. Божович Л.И. Психологические вопросы готовности ребенка к школьному обучению //Вопросы психологии ребенка дошкольного возраста /Под ред. А.Н. Леонтьева, А.В. Запорожца. – М., 1995. – С. 132-142.
4. Вільчковський Е.С., Курок О.І. Фізичне виховання дітей у дошкільному закладі. – Суми: Мрія ЛТД. 2001.
5. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. – К., 1991. – 200 с.
6. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-2 класи. – К.: Початкова школа,2001. – 296 с.
7. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. – К., 1999. – 286 с.
8. Ильенков Э.В. Философия и культура. – М.: Политиздат, 1991. – С.50–111.
9. Кудрявцев В.Т. Творческая природа психики человека // Вопр.психол. –1990. – №3. – С.113-120.
10. Давыдов В.В., Кудрявцев В.Т. Развивающее образование: теоретические основания преемственности дошкольной и начальной школьной ступеней. – М., 2000. – С.3-21.
11. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Програма та методичні рекомендації. – Одеса: Маяк, 1999. – 86 с.
12. Розвиток українського мовлення у дошкільників. Програма-довідник для дошкільних закладів з українським мовним режимом. – К.: Освіта, 1991. – 95 с.

Сучасний етап характеризується яскраво вираженою тенденцією зростання ролі людського фактору та зростання потреби у підвищенні мобільності кожного фахівця у сфері реалізації професіональної діяльності, відповідальності за свої дії перед суспільством.

Формування готовності майбутнього фахівця до вирішення нетипових чи неординарних завдань, ефективність вирішення яких залежить від аналітичних навичок для раціонального вибору дієвих шляхів подолання протиріч – лежить в основі концептуальних ідей в аспекті прогресивних зрушень в сучасній системі фахової підготовки (Бондар В., Зязюн І., Ничкало Н., Мороз О., Сисоєва С., Чернілевський Д. та ін.).

Мобільність, конструктивність, творчість, відповідальність та передбачуваність наслідків взаємодії з дитиною повинні слугувати базисною основою фізкультурно-оздоровчої діяльності майбутнього вихователя. При цьому вихователь має виявляти активну життєву позицію, бути не байдужим та сприятливим до інноваційних здобутків в галузі фізичного і валеологічного виховання, оздоровлення дошкільників. Не менш важливою ця позиція є і для ефективного вирішення проблеми підготовки дітей дошкільного віку до їх навчання у школі. Проблема різних аспектів підготовки майбутніх вихователів до проведення роботи з фізичного виховання з дітьми була предметом дослідження Вільчковського Е., Денисенко Н., Ленінець Н., Петренко С. та інших, проте питання наступності дошкільної та початкової освіти потребують подальшого дослідження.

Відомо, що одним із найвідповідальніших життєвих циклів людини є дошкільний період, тому інноваційні шляхи творчого розвитку дошкільників сприяють опануванню ними не тільки премудростей шкільної науки, а й науки життя, набувають у сучасних умовах особливого значення.

Сьогодні вже не стоїть питання про те - можна чи ні вчити шестилітніх дітей. Учені, медики, педагоги і психологи дійшли єдиної думки: діти шестилітнього віку можуть навчатись в школі. Інше запитання: як учити цих дітей? Адже за своїми психофізичними особливостями шестилітні дітки різко відрізняються від учнів семилітнього віку. Дуже активні, допитливі, вони потребують особливої уваги, детального вивчення вікових особливостей, нових підходів до навчання.

Що змінюється в дитячій душі зі вступом до школи? Серед гармонійних стосунків, які не порушують балансу природної пізнавальної активності дитини, з''являються нові речі, які складають світ важливих, необхідних, але незнайомих за своїм призначенням явищ. Усе це стає змістом нової діяльності - навчання. Для тогою, щоб засвоїти невідоме, необхідно виконати складні дії, набути нових умінь, навичок, стереотипів. Вони і складають розумову діяльність у зовсім нових умовах - умовах масової школи, коли власна активність підкоряється законам навчання.

Отже, у шість років дитина від природи активна, вона хоче пізнавати, учитись, але це бажання можна дитині реалізувати лише з власної внутрішньої позиції дослідника, а не школяра. Школярем дитина стане лише в сім років, коли почне володіти навичками діяльності.