Вступ ……………………………………………………………………….3

Розділ І. Сутність розвитку індустріальних парків на Україні

1.1. Особливості функціонування індустріальних парків

на території України ……………………………………………….6

1.2. Створення індустріальних парків в Україні

проблеми та перспективи …………………………………………10

Розділ ІІ. Оцінка ефективності індустріальних парків

на території України

2.1. Державний вплив на індустріальні парки ………………….20

2.2. Основні відомості про парк та мета його створення ……...22

2.3. Оцінка сумарних обсягів споживання енергоресурсів,

води тощо …………………………………………………………..28

2.4. Орієнтовні ресурси, необхідні для створення та

функціонування індустріального парку, очікувані

джерела їх залучення ………………………………………………31

2.5. Очікувані результати функціонування

індустріального парку ……………………………………………..35

Висновки …………………………………………………………………….39

Список використаних джерел ……………………………………………..41

Додатки ……………………………………………………………………...45

Після ухвалення Податкового кодексу існування територіальних спеціальних режимів економічної діяльності (спеціальних економічних зон) в Україні було призупинено. Наразі в суспільстві, в експертному середовищі та на рівні органів влади тривають дискусії щодо доцільності їх відновлення. На нашу думку, застосування деяких спеціальних режимів економічної діяльності, зокрема індустріальних парків, не лише доцільне, а й є необхідним чинником стимулювання інвестицій у промислове виробництво та покращення його галузевої структури. [1, с.22]
Сьогодні в світі налічується понад 30 видів спеціальних економічних зон, які мають різні функціональні призначення (як правило, вузькоспеціалізовані). Уряди застосовують різні типи СЕЗ в залежності від стратегії та завдань економічної політики, які можуть полягати в розвитку туристичних, банківських, страхових, експортних, транзитних видів економічної діяльності, стимулюванні високотехнологічних секторів економіки тощо. [2, с.40]
Індустріальні парки є одними з найпоширеніших видів СЕЗ, які створені як в економічно розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Існує значний позитивний досвід, за якого вони стають вагомим чинником залучення до регіонів потужних інвесторів, передових технологій, завдяки чому створюються нові робочі місця та збільшуються надходження до бюджетів. [3, с.32]

1. Абалкін Л.І. Роль держави і боротьба з економічними боргами // Економіст. 1998. № 9. С. 3-7.
2. Айвазян С.А., Мхітарян Ц.С. Прикладна статистика і основи економетрики. М .: ЮНИТИ. 1998. 1022 с.
3. Аткінсон Е.Б., Стігліц Д.Ю. Лекції з економічної теорії державного сектора. Пер. з англ. під редакцією Любимова. М .: Аспект-Пресс. 1995. 831 с.
4. Бетін О.І., Колончин К.В., Юр'єв В.М. Регіональна економіка: підручник. Тамбов. Вид-во ТГУ ім. Г.Р. Державіна. 2003. 412 с.
5. Блекбері А. Розвиток НЛП навичок. М., 2002.
6. Виханский О.С. Проблема розвитку управління заг. виробництвом. М.: МГУ. 1991. 140 с.
7. Виханский О.С. Стратегічне управління. М .: МГУ, 1995. 249с.
8. Виханский О.С. Стратегічне управління. Підручник для ВУЗів. М .: Гардаріки, 2002. 292 с.
9. Гайдар Є.Т. Аномалії економічного зростання. М .: Євразія. 1997.215 с.
10. Гайдар Є.Т. Держава і еволюція. М. 1997.
11. Гайдар Є.Т. Економічне зростання і людський фактор. Незалежна газета, № 81. 2004.
12. Глаз K. Створення індустріальних парків в Україні: проблеми, перспективи, законодавчі ініціативи [Електронний ресурс] / K. Глаз. – Режим доступу до ресурсу: http://investukraine.com.
13. Глаз К. Створення індустріальних парків в Україні: проблеми, перспективи, законодавчі ініціативи.- [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://ukrstrategv.com/uk/analitika/item/49-sodzanie-ipp.html

Актуальність теми дослідження. В умовах посткризового розвитку української економіки перешкоджає відновленню поступальної макроекономічної динаміки процес диференціації міжрегіонального простору, що ставить перед державою задачу розробки якісно нового підходу до змісту регіональної соціально-економічної політики, що враховує сформовані внаслідок структурних перетворень територіальні, галузеві та відтворювальні пропорції.

Використання механізму централізації ресурсів та їх подальшого масштабного перерозподілу в цілях вирівнювання показників розвитку не дозволила подолати сформувалася в 90-ті р. XX ст. тенденцію поглиблення диференціації між територіальними утвореннями за основними економічним і соціальним індикаторам, яка стала результатом відмінностей в ресурсному потенціалі і в глибині адаптації регіонів до нових ринкових умов, пов''язаних зі зменшенням ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів, а також ослабленням коопераційних зв''язків у рамках загальнонаціонального поділу праці.

Дотримання галузевих і відтворювальних пропорцій є важливою передумовою сталого збалансованого економічного зростання. В свою чергу, це передбачає необхідність врахування особливостей галузевої структури територіальних утворень поряд з особливостями ресурсного потенціалу та інституційного контуру в процесі формування регіональної соціально-економічної політики, вироблення взаємоприйнятних і узгоджених з федеральним центром способів її реалізації.

Традиційно в якості точок зростання економічного простору виступали належать до більш високого господарському укладу суб''єкти господарювання або їх інтегровані освіти. У українській дійсності в якості подібних точок зростання виступають міські агломерації, що забезпечують в значній мірі зростання промислового виробництва.

Методологічні засади дослідження економіки, що включають проблеми стратегічного розвитку, напрямів політики в сучасних українських умовах, досліджуються в роботах Н.Г.Багаутдінової, А.Л.Бікмулліна, А.Г.Гранберга, А.А.Джарімова, В.С. Золотарьова, В.Г.Ігнатова, Н.П.Кетової, С.В.Кіселева,

A.В.Краснова, В.Н.Лексіна, П.А.Мінакіра, Н.Н.Некрасова, А.М.Озіної та ін.

В оцінці рівня соціально-економічної динаміки регіону та обгрунтуванні векторів його розвитку принципове значення мали висновки, отримані Л.И.Абалкина, А.Г.Гранбергом, В.В.Івантером, B.В.Кістановим, А.А.Клімовим, О.А.Полиневим, А.Н.Швецовим та ін. Питанням формування механізмів розвитку регіональних соціально-економічних систем, вибору ефективних методів і інструментів регіональної соціально-економічної політики присвячені праці А. Г.Аганбегяна, А.Л.Гапоненко, Ю.С.Дульщікова, В.Г.Старовойтова, Н.С.Яшіна та ін.

Дослідження промислових систем здійснюється в трьох основних напрямках. Представники локаційного напряму (А. Вебер, Г.Мюрдаль, І.Г.Тюнен і ін.) Представники комплексного напряму (А.Блекбері, Ж.Будвілль, У.Ізард, В.В.Леотьев, Ф.Перру і ін.). Займаються розробкою загальної теорії для вирішення локаційних і регіональних проблем суспільного господарства.

Значне число існуючих розробок в галузі управління промисловим комплексом регіону мають різну цільову спрямованість, що не дозволяє скласти цілісну картину ситуації, що склалася і визначити напрямки її вдосконалення. Невирішеними залишаються питання взаємозв''язку галузевого розрізу регіональної економіки і динаміки основних мезоекономічних показників, проблеми раціонального використання ресурсного потенціалу промислового комплексу як джерела стійкого збалансованого зростання. Все це визначило вибір мети і завдань дослідження.

Об''єктом дослідження є індустріальні парки в складі промислового комплексу української економіки.

Предметом дослідження є сукупність організаційно-управлінських відносин, що виникають в процесі розвитку та реалізації ресурсного потенціалу індустріальних парків в складі промислового комплексу як фактор розвитку галузевої структури української економіки.

Мета мого курсового дослідження полягає у обгрунтуванні основних методів оцінки ефективності індустріальних парків.

Реалізація мети дослідження зумовлює постановку і вирішення таких основних завдань:

1. Дослідити наукову літературу з данного питання.

2. Оцінити стан розвитку індустріальних парків на Україні.

3. Оцінити ефективність індустріального парку.

Індустріальні парки не лише в розвинутих, але й країнах, що розвиваються, стають невід''ємною частиною економічної системи. Вони є інструментом стимулювання промислового виробництва, залучення інвестицій, збільшення зайнятості населення, вирівнювання економічного розвитку регіонів. Загалом, ідея індустріальних парків є досить перспективною та економічно вигідною як для підприємств, так і для держави.

Україна, яка відчуває гострий дефіцит інвестиційних ресурсів та має деформовану структуру промисловості, має активно розвивати систему індустріальних парків. Доцільною видається реалізація політики створення індустріальних парків в три етапи:

1. Розробка чіткої зрозумілої концепції розвитку індустріальних парків. Вона має бути своєрідним проспектом з демонстрацією затрат та вигід держави та бізнесу, а також містити дієві механізми створення індустріальних парків, максимально наближеними до української практики.

2. Прийняття Закону України про проведення низки пілотних проектів на одній із депресивних територій. Цей проект має стати «промо-роликом» для інвесторів, який сформує певні позитивні очікування.

3. На основі аналізу функціонування парків в українських умовах формування законодавчої бази для широкого застосування індустріальних парків на території України.

У відповідному законі було б доцільно визначити такі положення.

1. Закріпити право ініціації створення індустріального парку виключно за органами місцевого самоврядування. Оскільки держава здійснює фінансову підтримку діяльності учасників індустріальних парків, вона повинна мати право визначати політику розвитку індустріальних парків. Водночас, створення індустріального парку має бути погоджене з органами центральної та обласної влади з метою проведення системної політики розвитку індустріальних парків та уникнення проблеми виникнення профіциту потужностей.

2. Визначити розподіл часток в статутному капіталі управляючої компанії між громадою-областю-державою в залежності від обсягу фінансової участі сторін в реалізації проекту. Надати учасникам індустріальних парків (компаніям, які вирішили розмістити в ньому своє виробництво) опціони на володіння 25 %+1 акцій з метою можливості їх впливу на політику управляючої компанії.

3. Розробити дієвий механізм залучення інвесторів. Зокрема, видається доцільним створення окремого відомства в рамках Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, яке б займалося залученням потужних іноземних та вітчизняних компаній в індустріальні парки України. Крім того, необхідно зобов''язати ініціаторів створення індустріальних парків разом з проектом створення подавати стратегію залучення компаній до парку.

4. Запровадити пакет фіскальних стимулів (з паралельним внесенням змін до Податкового кодексу України) для учасників муніципальних індустріальних парків. При цьому рівень державної допомоги має бути обернено пропорційним до відношення показника ВВП на душу населення в регіоні розміщення індустріального парку до середнього значення ВВП на душу населення в Україні. Іншими словами: чим бідніша територія, тим більший обсяг державної допомоги має бути наданий учасникам індустріального парку.

5. Чітко прописати механізм контролю громадськості щодо використання податкових пільг учасниками індустріальних парків, зобов''язавши їх публічно розкривати інформацію щодо обсягу отриманих пільг, напрямків їх використання, фінансових та економічних показників діяльності. Крім того, варто надати право управляючій компанії періодично проводити перевірки учасників парку на предмет відповідності її діяльності вимогам законодавства та договору.