Вступ …………………………………………………………………………3

Лінгвістичні проблеми української військової термінології ……………..4

Висновки ……………………………………………………………………..14

Список використаної літератури …………………………………………...15

Процес формування української терміносистеми досліджуваної галузі внаслідок впливу позамовних чинників відбувався з неоднаковою інтенсивністю. Терміни на позначення військово-морських понять побутували тільки на певних історичних етапах і тому не могли забезпечити умови для систематичного й повнокровного розвитку системи загалом. У процесі еволюції терміносистеми змінювалися способи номінації спеціальних понять ВМТ семантичної сфери: від переважно лексико-семантичного способу творення термінологічних одиниць у княжу добу до утворення складених термінів на сучасному етапі розвитку української мови.
В історії формування військово-морської термінології чітко простежуємо два періоди – „донауковий” та „науковий”, в яких умовно виділяємо 6 етапів.
Військово-морська термінологія належить до найдавніших фахових систем української мови, зародження яких розпочалося ще у часи Київської Русі. Лексеми на позначення військово-морських понять стали тим підґрунтям, на основі якого відбулося збагачення й розвиток ВМТ. Це дало змогу виділити дев’ятнадцять найменувань плавних засобів, які призначалися для здійснення військово-морських дій. Виділяємо лексико-тематичні групи на позначення частин суден, професій, корабельного устаткування. Основу військово-морського словника становить питома лексика. Проте військово-морська терміносистема поповнювалась й іншомовною лексикою, зокрема з грецької, скандинавських мов.
Військово-морська термінологія козацької доби – це вже система засобів вираження військово-морських понять. Основний пласт ВМТ відповідав поняттєвій базі тогочасного війська. Механізм номінацій військово-морських понять значно ускладнився. Використовувались лексеми на позначення військово-морських понять слов’янського походження та з’являлись нові. Поповнення лексики здійснювалось здебільшого шляхом запозичень із тюркських, італійської мов, з’являються полонізми, германізми, які були результатом міжмовних контактів.

1. Авербух К.Я. К определению основных понятий терминоведения / К.Я. Авербух // Терминологические проблемы научно-технической терминологии и принципы перевода: тезисы докладов. – Омск, 1985. – С. 3-4.
2. Акимов Р.Н. Основы военно-морского дела / Р.Н.Акимов, А.И.Дурицын – М.: Воениздат, 1961. – 376 с.
3. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею: [в 15 т.]. – Спб., 1861-1892.
4. Акуленко В.В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів в українській мові / Акуленко В.В. // О.О. Потебня і деякі питання сучасної славістики. – Х.: Вид-во Харк. ун-ту. – 1962. – С. 128-144.
5. Акуленко В.В. Интернациональные элементы в лексике языков / Акуленко В.В. // Национальное и интернациональное в литературе, фольклоре и языке. – Кишинев: Штиинца, 1971. – 264 с.
6. Наконечна Г. Декілька підсумків термінологічної роботи останніх років. // Український правопис і наукова термінологія: проблеми норми та сучасність: Матеріали засідань Мовознавчої комісії і Комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1996 - 1997 рр. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1997. - Т. 9. - 188 с.
7. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство: Підручник. - Львів: „Світ", 1994. - 216 с.

На початку ХХІ ст. розширилися межі й можливості дослідження багатьох важливих лінгвальних явищ, зокрема вивчення питань формування й розвитку національної термінології загалом та функціонування галузевих терміносистем української мови.

Термінологія є тим могутнім засобом, який сприяє розвиткові науки, без котрого неможливо передати реальні уявлення про ту чи ту ділянку людського пізнання. „Єдність наукової термінології, – зазначав І. Огієнко, – це сильний двигун розвитку науки, а тим самим і культури народу”.

Проте, незважаючи на значні напрацювання у галузі військової термінології, низка проблем залишається недостатньо вивченою. Лише комплексний аналіз процесу формування військово-морської терміносистеми дозволяє з''ясувати закономірності розвитку української військово-морської термінології з метою логічного і лінгвістичного упорядкування її та створення ґрунтовного лексикографічного опису з огляду на лексико-семантичну та структурну характеристики.

Українська військово-морська термінологія є значною частиною лексичного складу мови, що тісно пов''язана з розвитком військово-морської справи, науки, освіти, зумовлена соціально-історичним розвитком людства та підпорядкована фонетичним, словотвірним, лексико-семантичним і граматичним закономірностям.

Основними поняттями в сучасному термінознавстві є поняття „термін” і „термінологія”. Для термінології властиві такі диференційні ознаки терміна: адекватність, точність, відносна незалежність від контексту, економність, дериватність, систематичність використання, відсутність багатозначності, омонімії, синонімії, антонімії, стилістична нейтральність, відсутність експресивності, належність терміна до обмеженої професійної сфери використання.

Військово-морський термін – це слово чи усталене словосполучення, яке співвідноситься з певним поняттям військово-морської справи у значенні, регламентованому його дефініцією, здатне вступати у системні відношення з іншими словами чи словосполученнями, утворюючи терміносистему.

Військово-морська термінологія – це сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з конкретними поняттями та реаліями військово-морської сфери й утворюють відповідну терміносистему.

Українська військово-морська термінологія – пласт спеціальної лексики, що виник на перетині військової та морської терміносистем, які неодноразово були предметом лінгвістичного аналізу в мовознавстві. Значна кількість фундаментальних досліджень, присвячених питанням терміна й термінології, з''явилася з початку 90-х років ХХ ст. Це свідчить про те, що термінологічна наука вступила в новий етап розвитку. Проблематику сучасної української термінології широко обговорено на останніх Міжнародних наукових конференціях.