Зміст

Вступ 3

1. Культурна місія братств і братських шкіл 5

2. Кіномистецтво радянської України 9

Висновок 12

Список використаних джерел: 14

Новий етап розвитку української культури був позначений одночасною активізацією суспільно-економічних процесів - збільшенням кількості ремісничих осередків, розвитком торгівлі, товарно-грошових відносин. Центром економічного і політичного життя ставали міста. Характерною особливістю цього періоду було поєднання соціального поневолення українського народу, який перебував у складі Литви, Польщі та інших країн з національно-духовним тиском на всі верстви населення. Правлячі кола Польщі намагалися впровадити "церковну єдність", або унію православної та католицької церков під верховенством Папи Римського.
Найбільш освічена частина українців усвідомлювала, що примусові полонізація й покатоличення загрожують існуванню української нації. Такому тискові слід було протиставити власні культурні цінності. На культурні процеси впливали також ідеї європейського Відродження. Та цей вплив був різнобічним. Зокрема, єзуїт Петро Скарга вбачав головну причину занепаду України в тому, що українці прийняли культуру Візантії, а не католицьку. Д° своїх осередків в українських містах (Київ, Луцьк, Львів, Вінниця, Острог) єзуїти намагалися залучати талановитих і освічених людей як лідерів нації. Відкривалися католицькі (єзуїтські) школи, метою яких було поширення католицької культури. їхньому впливові протистояли православні братства і школи. Через ці організації утверджувалося в Україні просвітництво як ідеологія трудового люду. Прогресивні сили, що гуртувалися навколо братств, активно розвивали вітчизняну культуру. Найстарішим було Львівське братство (утворене у 1439), коштом якого утримувалися школа, друкарня, бібліотека. На початку XVII ст. виникли Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Київське, Луцьке та інші братства. Вони засновували школи, шпиталі, забезпечували їх підручниками і т. ін. У списках братств були родини князів Острозьких, Ружинських, Вишневецьких та ін.

1. Берест Б. Історія українського кіна. - Нью-Йорк, 1982. - С. 10.
2. Берест Б. Історія українського кіна. - Нью-Йорк, 1992. - С. 21.
3. Дзюба Е. Н. Просвещение на Украине: вторая пол. XVI — первая пол. XVII в. — Киев, 1987. — С. 41.
4. Ісаєвич Я. Найстаріші документи про діяльність братств на Україні // Історичні джерела та їх використання. — Київ, 1966. — Вип. 2. — С. 12 — 22.
5. Капрал М. Актові матеріали до біографії Івана Красовського за 1574 — 1601 рр. // Україна в минулому. — Львів. — 1993. — Вип. 4. — С. 90 — 131.
6. Коба Л.А. Братські школи в Україні; XVI – XVII ст.// Початкова школа. – 1994. - №11 – с.45-47.
7. Корнієнко І. Півстоліття українського радянського кіно. - К., 1980. - С. 5.
8. Крип’якевич І. 350-ліття середньої школи у Львові // Життя і знання. — 1936. — № 1. — С. 281 — 282.
9. Лазаревский А. Статистические сведения об украинских народных школах и госпи-талях в XVIII веке // Основа. — 1962. — № 5. — С. 82 — 89.
10. Лебедев Н. А. Очерк истории кино СССР. - М., 1987. - С. 229.
11. Любар О.М. Історія з української педагогіки. – К., 2003.
12. Мельничук О.С. Історія педагогіки України. – К., 1998.
13. Павловский И. Приходские школы в старой Малороссии и причины их уничтожения. — Киев, 1984 (відб. з "Киевской старины"). — С. 23;
14. Сисоєва С., Соколова І. Нариси з історії розвитку педагогічної думки. – К., 2003.
15. Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века. — Казань, 1898. — С. 491 — 495.

Вступ

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу.

Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Вони створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик.

Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу.

Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв''язків українського та білоруського народів.

"Віва, Москва!" - гукали глядачі МКФ у Мар-дель-Плата після перегляду фільму "Тіні забутих предків", вітаючи делегацію з Києва. Вони й гадки не мали, що існує таке географічне поняття, як Україна: був Радянський Союз і його столиця - Москва.

На касеті фільму "Тіні забутих предків", випущеній у США в серії "Класика світового кіно", - початок анотація починається так: "Десь далеко в горах Російської імперії...", а йшлось про Карпати ХХ століття, які до Росії не мали жодного відношення - це була частина Австро-Угорської імперії.

Це тільки кілька фактів, які свідчать про заблокованість українського кіно у світі, адже "Совекспортфільм", продаючи фільми, випущені в різних республіках СРСР, не інформував про національну приналежність авторів чи місце продукування. Факти ці свідчать, що зарубіжні глядачі такого явища, як кіно українське, не знають.

Періодизація історії української кінематографії має відображати закономірності саме її розвитку як самостійного предмета й об''єкта вивчення. Тому в основу періодизації мають бути покладені не зовнішні події, а внутрішня логіка й специфіка історичного розвитку кіномистецтва, обумовлені як його власними потребами, так і суспільно-політичними умовами часу, всією історико-культурною атмосферою.

Висновок

Братські школи – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ''я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало братських шкіл у різних містах України: в Галичі, Стрию, Миколаєві, Любліні, Бересті, Києві (1615 р.), Вінниці, Кам''янці-Подільському, Луцьку (1620 р.), Володимирі-Волинському, а також в Білорусі. В І-й пол. 17 ст. створені були й у деяких селах. Найважливішими серед них були Львівська і Київська. Спочатку школи мали характер греко-слов''янських із слов''янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова. Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше братські школи наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість братських шкіл відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). Ці школи були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Братські школи багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов.

Політика Радянського Союзу суперечила національним ідеям українського поетичного кіно. У роки «застою» воно було визнане архаїчним та відірваним від життя, а задля витіснення зайвого патріотизму почалося активне переслідування українських режисерів. Через ідеологічну цензуру заборонили до показу безліч українських кінострічок, серед яких варто згадати фільм Володимира Денисенка «Совість», мелодраматичну стрічку Кіри Муратової «Довгі проводи». До речі, Кіра Муратова – володарка спеціального призу Берлінського кінофестивалю, а за великий особистий внесок у світову культуру вона (єдина з кінорежисерів України) удостоєна російської незалежної премії «Тріумф». Також був заборонений фільм Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968), а «Білий птах з чорною ознакою» (1971) зазнав значної цензури. Актор Іван Миколайчук, який зіграв у ньому головну роль, як згадує його сестра, казав так: «Білий птах…» – то не птах, а лишень тулуб з нього лишився. А всі крила йому пообрубувано. Мали бути дві серії цього фільму і того нема, багато обрізали, лишили тільки політично вигідні сюжети». Сюрреалістична кінострічка «Криниця для спраглих» сценариста Івана Драча та режисера Юрія Іллєнка також була заборонена.

Деякі українські режисери завдяки своїй сильній творчій особистості все ж не опускали рук і пробивалися через весь бюрократизм радянського кіно. Так, сценарист, режисер та актор Леонід Биков у 1972 році зняв драматичний воєнний фільм «В бій ідуть одні «старики», в якому звучали українські пісні «Смуглянка» та «Ніч яка місячна», що з моменту виходу фільму на екрани стали справжніми шлягерами.