ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ НОРМАТИВНОЇ БАЗИ В ГАЛУЗІ БІОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ 6
1.1. Нормативно-правова сутність біологічної безпеки в Україні 6
1.2. Історичні аспекти формування законодавчої бази України в галузі біологічної безпеки 11
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗАКОНОДАВЧОЇ НОРМАТИВНОЇ БАЗИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ БІОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ 23
2.1. Оцінка ефективності чинного законодавства в галузі біологічної безпеки України 23
2.2. Функціонально-правові заходи в системі регулювання біологічної безпеки 31
2.3. Юридична відповідальність як засіб забезпечення біологічної безпеки 38
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ НОРМАТИВНОЇ БАЗИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ БІОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ 48
3.1. Сучасний стан та перспективи розвитку державної політики України в галузі біологічної безпеки 48
3.2. Пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення біологічної безпеки України 56
3.3. Проблеми адаптації законодавства у сфері біологічної безпеки до права Європейського Союзу 62
ВИСНОВКИ 66
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 70
Розглядаючи дане питання через нормативно-правову призму, варто відзначити [17]:
- належне забезпечення біологічної безпеки можливе лише за умов застосування нормативно-правових, технічних, та організаційно –управлінських засобів, корі запобігають виникненню небезпечних для здоров’я людини та довкілля наслідків маніпуляцій;
- досягнення біобезпки має здійснюватися із безпосереднім дотриманням принципу застереження, обумовленого повною відсутністю науково підкріплених інформаційних даних відносно можливої біологічної небезпеки для людського здоров’я та біологічного різноманіття, а також принципу запобігання екологічної шкоди;
- біологічна безпека допускає присутність прийнятного рівня ризику;
- забезпечення біологічної безпеки обумовлює необхідність виробництва, прийняття та дотримання певних спеціальних правил та нормативів оцінки за умов управління ризиком, тощо.
Сталу основу правового регулювання сфери біологічної безпеки становить система нормативно-правових актів, котрі визначають права, обов’язки та функції, відповідальність форми та методи діяльності суб’єктів забезпечення біологічної безпеки, врегулювання відносин між ними на усіх етапах.
Правова складова біологічної безпеки являється елементом взаємопов’язаних юридичних засобів, визначення прав, обов’язків та відповідальності існуючих суб’єктів забезпечення біологічної безпеки на усіх рівнях; впливає на порядок формування засобів та сил забезпечення біологічної безпеки та забезпечення органічного взаємозв’язку між системою правового регулювання сфери біологічної безпеки на центральному, регіональному та місцевому рівнях із безпосереднім використанням юридичного інструментарію – відбувається безпосередня реалізація законних прав та суб’єктивних інтересів в сфері біологічної безпеки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Балюк Г. І. Сучасні проблеми кодифікації екологічного законодавства України. Актуальні питання кодифікації екологічного законодавства України : зб. тез наук. доп. учасн. «круглого столу» (9 листоп. 2012 р.) / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», Нац. акад. прав. наук України, Всеукр. еколог. ліга. – Х. : Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», 2012. – С. 19–22.
2. Величко М.В. Принципи біологічної безпеки та біологічного захисту як засади фундаментальної основи державної системи протидії біологічним загрозам національній безпеці України. Юридична Україна. 2021. №2. С. 19-28
3. Величко М.В., Радченко В.Г. Правозастосовча практика регулювання свободи наукових медико-біологічних досліджень в європейському союзі на прикладі Німеччини. URL: http://pronut.medved.kiev.ua/index.php/ua/issues/2021/1/item/568-law-enforcement-practice-of-regulating-freedom-of-scientific-biomedical-research-in-the-european-union-on-the-example-of-germany (Дата звернення: 30.11.2023 р.)
4. Всесвітня хартія природи від 01.01. 82 р. URL:https://zakon.rada.gov.ua./laws/show/ 995¬_453#Text
5. Горбулін В.П. Засади національної безпеки України: Підручник – К.: Інтертехнологія, 2009. 272 с.
6. Губар О.В. Понятійно-категоріальний апарат дослідження державного управління у сфері біологічної безпеки. Вісник НАДУ при Президентові України. 2017. № 4. С. 280
7. Губар О.В. Правова компонента механізму державного управління у сфері біологічної безпеки. Державне управління. 2018. №1(61). С. 61-67
8. Губар О.В. Сучасний стан та проблеми державного управління у сфері біологічної безпеки. URL: http://www.pubadm.vernadskyjournals.in.ua/journals/2020/2_2020/12.pdf (Дата звернення: 06.12.2023 р.)
9. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию (14 июня 1992 г.) // зб. Міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. 2-ге вид., допов. Львів: Норма, 2002. С. 14-17
10. Деякі питання проведення апробації (випробування) та реєстрації генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 р. № 808. Офіційний вісник України. 2009. № 59. Ст. 154
11. Загальна декларація про людський геном і права людини №995-_575 від 11.11.1997 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_575#Text (Дата звернення:02.12.2023 р.)
12. Залізняк В.І. Щодо посилення контролю за порушеннями у сферах насінництва та розсадництва. URL: https://lmr.gov.ua/news/1612441066/ (Дата звернення: 07.02.2023 р.)
13. Закон України Про основні засади (стратегіяю) державної екологічної політики України на період до 2030 року від 28.02.2019 р. № 2694-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text (Дата звернення:09.02.2023р.)
14. Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від. 18.03.2004 р. № 1629-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1629-15#Text (Дата звернення: 12.02.2023 р.)
15. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text (Дата звернення: 12.02.2023 р.)
16. Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції ООН про біологічне різноманіття № 995-935 від 12.09.2002 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_935#Text (Дата звернення: 30.11.2023 р.)
17. Коваленко Т. О. Правові аспекти біологічної безпеки України. Публічне право. 2015. № 4. С. 17-24.
18. Кодекс Аліментаріус. Гигиена пищевых продуктов. Базовые тексты / Пер. с англ. –М.: Издательство "Весь Мир", 2006. –76 с.
19. Кодекс Аліментаріус. Гигиена пищевых продуктов. / Пер. с англ. –М.: Издательство "Весь Мир", 2007. 124 с.
20. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про біологічне різноманіття від 5 червня 1992 року URL:http://www.cdd.int.
21. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник. Ред. М. І. Мельник, В. А. Клименк. Київ: Юридична думка, 2004. 656 с.
22. Мартиненко О. Напрями вдосконалення механізмів державного управління у сфері забезпечення біобезпеки України. Університетські наукові записки. 2020. № 6 (78). С. 122-138
23. Національна стратегія наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля. URL: https://mepr.gov.ua/files/docs/draft_NAS_FEB2015.pdf (Дата звернення: 12.02.2023 р.)
24. Основи біобезпеки (екологічний складник) : навч. посіб. / Л. П. Новосельська, Т. Г. Іващенко, В. П. Гандзюра, О. П. Кулінич ; за заг. наук. ред. д.б.н. О. І. Бондаря. – К. : Інститут екологічного управління та збалансованого природокористування, 2017. 180 с
25. Патрєва Л.С., Люта І.М. Біобезпека використання біотехнологій : конспект лекцій. Миколаїв : МНАУ, 2021. 110 с.
26. Піддубний О.Ю. Правовідносини біологічної безпеки в контексті правовідносин у сфері біотехнологій. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2013. Вип. 182. Ч. 3. С. 99-109
27. Постанова Верховної ради України Про Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки від 05.03.1998 № 188/98-ВР. URL: https://ips.ligazakon.net/document/F980188?an=2 (Дата звернення: 09.02.2023 р.)
28. Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів: Закон України від 31 травня 2007 р. № 1103-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 35. Ст. 484
29. Про затвердження Порядку державної реєстрації косметичних та лікарських засобів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх використанням: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2009 р. № 114. Урядовий кур’єр. 2009. № 35.
30. Про затвердження Порядку видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р. № 308. Урядовий кур’єр. 2009. № 72.
31. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом «єдине здоров’я» на період до 2025 року URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1416-2019-%D1%80#Text (Дата звернення: 09.02.2023 р.)
32. Про тваринний світ : Закон України від 13 грудня 2001 р. № 2894. Офіційний вісник України. 2002. № 2. С. 40. – Ст. 47.
33. Слободкін В.І. Концептуальні положення Кодекс Аліментаріус та їх реалізація в національному законодавстві України. URL: http://www.medved.kiev.ua/web_journals/arhiv/nutrition/2008/3-4_08/str13.pdf (Дата звернення: 02.12.2023 р.)
34. Турлова Ю.А., Поліщук Г.С., Козлюк Л.Г., Пєнязькова О.О. Злочини проти екологічної безпеки: проблемні питання систематизації. URL: file:///C:/Users/%D0%BF%D0%BA/Downloads/789-%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-1216-1-10-20210920.pdf (Дата звернення: 07.02.2023 р.)
35. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту» URL: https://www.rnbo.gov.ua/ua/Ukazy/5190.html (Дата звернення: 9.02.2023 р.)
36. Як налагодити ефективність імплементації міжнародних багатосторонніх угод у сфері довкілля в Україні? Проект «Громадська синергія». URL : https://bit.ly/3laiKMk.
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. За сучасних умов стабілізації державно-територіального розвитку, досягнення територіальної цілісності і державної суверенності, основне місце відіграє біологічна безпека. Разом з тим, проблеми, котрі пов’язані з належним досягненням біологічної безпеки формують занепокоєння серед пересічних громадян країни, а також урядовців та науковців через реальність зростання зовнішніх і внутрішніх загроз. Додатковим фактором посилення занепокоєння являється ускладнення епідеміологічного процесу, масове поширення як нових, так і старих форм інфекційних та паразитарних захворювань, котрі можуть здійснювати негативний вплив абсолютно на усі сфери суспільної життєдіяльності та становлять високий ступінь загрози для національної безпеки держави.
Біологічна безпека окремої держави, чи індивідуальної адміністративно-територіальної одиниці досягається завдяки здійсненню організаційних медико-санітарних, проти епідеміологічних, профілактичних заходів поширення збудників небезпечних інфекційних хвороб, ввезенню небезпечних вантажів, забезпечення населення якісною водою, у випадку виникнення необхідності встановлення санітарних, ветеринарних та фітосанітарних карантинних обмежень у відповідності до чинного законодавства, а також організації контролю за діяльністю об’єктів, за котрими відзначається підвищення небезпеки.
Актуальність теми дослідження обумовлена рядом проблематичних питань відносно правового регулювання біологічної безпеки через: відсутність системності в існуючих правових актах, наявності великої кількості неузгоджень, вимоги до відповідності міжнародній правовій системі.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання правого регулювання біологічної безпеки досліджувалося цілим рядом вчених, зокрема: В. Величко, А. Андрейчин, Т. Коваленко, А. Попов, Г. Оніщенко, С. Щербаков, В. Запорожан, Г. Андріяш, Б. Броварник, Т. Кондратюк, В. Корхов та інших.
Однак, досить мало вивченими є наступні питання: оцінка сучасного чинного законодавства в галузі біологічної безпеки, функціонально-правові заходи в системі регулювання біологічної безпеки та юридична відповідальність.
Мета дослідження полягає у вивчені теоретико-методологічних засад та розробки рекомендацій по формуванню та функціонування законодавчої нормативної бази в галузі біологічної безпеки України.
Досягненню поставленої мети передує виконання наступного ряду завдань:
- вивчення нормативно-правової сутності біологічної безпеки України;
- характеристика історичних етапів формування законодавчої нормативної бази України в галузі біологічної безпеки;
- оцінка ефективності чинного законодавства в галузі біологічної безпеки України;
- дослідження функціонально-правових заходів в системі регулювання біологічної безпеки;
- вивчення юридичної відповідальності як засобі біологічної безпеки;
- характеристика сучасного стану та перспектив розвитку державної політики в галузі біологічної безпеки;
- надання пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення біологічної безпеки України;
- окреслення проблем адаптації законодавства у сфері біологічної безпеки до права Європейського Союзу.
Об’єктом дослідження являється правове середовище України.
Предметом дослідження є процес формування нормативно-правового регулювання галузі біологічної безпеки України.
Методологічну основу дослідження становлять наступні методи: теоретичного узагальнення, аналізу, синтезу, індукції та дедукції.
Наукова новизна роботи полягає в розробці рекомендацій по вдосконаленню законодавчої нормативної бази України в галузі біологічної безпеки.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження на тему: «Дослідження, удосконалення та розробка законодавчої нормативної бази України в галузі біологічної безпеки» варто зробити наступні узагальнюючі висновки:
По-перше, під нормативно-правовою сутністю біологічної безпеки варто розуміти елементи взаємопов’язаних юридичних засобів, визначення прав, обов’язків та відповідальності існуючих суб’єктів забезпечення біологічної безпеки на усіх рівнях; вплив на порядок формування засобів та сил забезпечення біологічної безпеки та забезпечення органічного взаємозв’язку між системою правового регулювання сфери біологічної безпеки на центральному, регіональному та місцевому рівнях із безпосереднім використанням юридичного інструментарію – відбувається безпосередня реалізація законних прав та суб’єктивних інтересів в сфері біологічної безпеки.
Так, у відповідності до чинного нормативно-правового регулювання під біологічною безпекою вбачається стан життєдіяльності соціального індивідуума, за котрою відсутній негативний вплив його чинників(хімічних, фізіологічних та біологічних) на біологічну структуру та функцію людської особи у теперішньому та майбутньому поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об’єкти природного середовища та сільськогосподарське середовище, система організаційних медико-біологічних та інженерно-технічних заходів та засобів, котрі спрямовані на захист персоналу, котрий працює, населення та місце існування людини від дії патогенних біологічних об’єктів; безпосередній процес оцінки спрямований на уникнення чи подолання ризиків, котре може викликати хвороби людей та тварин чи в наслідок котрого тварини стають непридатними до використання в певній виробничо-господарській сфері, оптимальні умови життєдіяльності , котрі виключають шкідливий вплив біологічних патогенних агентів на здоров’я населення.
По-друге, історична періодизація формування законодавчої бази України в галузі біологічної безпеки включає:
- перший етап: формування основних положень з ціллю визначення правових категорій та понять: поява шаманства та медицини; Перший медичний кодекс царя Хаммурапі; філософські роздуми про першовитоки становлення нормативного регулювання біологічної безпеки велика кількість вчених пов’язують з поглядами Сократа (469 – 399 р.р. до н.е.);
- другий етап: нарощування стрімких темпів приросту населення на планеті у другій половині ХХ століття, спровокувало антропологічне зростання антропогенного навантаження на довкілля, що вимагало раціонального та бережного використання природних біоресурсів;
- третій етап: 1992 рік – формування Всесвітньої хартії природи ООН, формування Конвенції ООН про біологічне різноманіття;
- четвертий етап – підписання Протоколу з біологічної безпеки до Конвенції про біологічне різноманіття.
По-третє: проведена оцінка ефективності чинного законодавства в галузі біологічної безпеки України, вказала на: приєднання України до Конвенції ООН про охорону біологічного різноманіття, приєднання до Картахенського протоколу; ЗУ «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» (однак, в практичній діяльності сформований та поспіхом запроваджений закон має узагальнюючий характер, а конкретні, нагальні питання, котрі потребували належного регулювання – залишилися поза його увагою); в Україні також триває процес стандартизації щодо використання ГМО, зокрема розроблено ряд державних стандартів, що стосуються методів виявлення ГМО та їх похідних в харчових продукт.
Основним елементом функціонально-правової складової в системі регулювання біологічної безпеки є Мінприроди України, на котрий покладено регулювання і комплексне управління в області належної охорони довколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки. Основні повноваження Міністерства природи України розкрито у «Положенні про Міністерство екології та природних ресурсів України». Деталізоване підкріплення зазначених повноважень міститься у ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про державну систему біобезпки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про відходи» .
Зважаючи на багатовекторність правового регулювання біологічної безпеки визначено наступні види юридичної відповідальності: адміністративна, цивільна, дисциплінарна та кримінальна.
Державна політика в галузі біологічної безпеки виражається через положення Стратегії біобезпеки та біологічного захисту через: оптимізацію національної нормативно-правової бази та біологічного захисту відносно норм міжнародного права; максимальне вдосконалення заходів відносно посилення біологічного захисту; вдосконалення ефективності погодження заходів управлінського процесу відносно біологічних ризиків; підвищення кадрового потенціалу й підвищення потенційного рівня кадрів відносно питань біологічного захисту та біологічної безпеки; формування високого науково-технічного потенціалу.
В частині пропозицій було визначено: зважаючи на сутність та значення стану нормативно-правового регулювання біологічної безпеки України вдосконалення має бути комплексним так включати як функціональну (вдосконалення ієрархії державних відповідальних органів та їхніх функцій і повноважень), так і методологічну – пряме вдосконалення самих нормативно-правових актів.
В основу характеристики проблем адаптації законодавства у сфері біологічної безпеки до права Європейського Союзу закладено: неоднозначне сприйняття верховенства міжнародних норм права, відсутність належних базових правових документів; малорозвиненість інформаційної бази.
Таким чином, формування та реалізація нормативно-правового регулювання галузі біологічної безпеки в Україні становить важливу роль як для держави, так і для суспільства. Наразі в Україні сформовано нормативно-правову базу регулювання досліджуваного питання, однак ряд проблем залишається не вирішеним досі, що обґрунтовано в роботі та надано авторське бачення по їх усуненню. Врахування зазначеного дасть змогу систематизувати правову регламентацію біологічної безпеки, мінімізувати ймовірні ризики та стабілізувати стан навколишнього середовища.