ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО І БІОЛОГІЧНОГО ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ

1.1. Природне та суспільне в людині

1.2. Біологізаторські і соціологізаторські концепції

1.3. Теорія Л.С. Виготського про культурно-історичний розвиток свідомості

1.4. Загальні висновки до розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО СТАНУ

2.1. Поняття про методику дослідження психічного стану

2.2. Методика САН (Методика і діагностика самопочуття, активності і настрою)

2.3. Опитувальник нервово-психічної напруги (автор Т. А. Нємчин)

2.4. Колірний тест Люшера

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Проблема співвідношення біологічного і соціального в особистості - одна з центральних проблем сучасної психології В історії розвитку психології як науки розглядалися практично всі можливі зв'язки між поняттями «психічне», «соціальне» і біологічне». Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес, який не залежить ні від біологічного, ні від соціального, і як похідний тільки від біологічного чи тільки соціального розвитку, і як результат їх паралельної дії на індивіда тощо Можна виокремити кілька груп концепцій, які по-різному розглядають співвідношення соціального, психічного і біологічного і біологічного. [5, c.23]
У концепціях, у яких доводиться спонтанність психічною розвитку, психічне розглядається як явище, повністю підпорядковане своїм внутрішнім законам, жодним чином не пов'язане ні з біологічним, ні з соціальним вихованням. Людський організм є лише тією оболонкою, яка містить психічну діяльність. Такі погляди найчастіше зустрічаються в тих авторів, які доводять божественне походження психічних явищ. [6, c.80]
Біологизаторські концепції розглядають психічне як лінійну функцію розвитку організму, як те, що слідує за цим розвитком. Усі особливості психічних процесів, станів і властивостей людини визначаються особливостями біологічної структури, а їх розвиток підпорядковується виключно біологічним законам. Нерідко при цьому використовуються закони, відкриті при вивченні тварин, які не враховують специфіки розвитку людського організму. В цих концепціях часто використовують основний біогенетичну закон - закон рекапітуляції для пояснення психічного розвитку. Згідно з цим законом, у розвитку індивіда відтворюється в головних рисах еволюція виду, до якого цей індивід належить. Крайнім виявом даної позиції є твердження про те, що психічне як самостійне явище в природі не існує, оскільки всі психічні явища можна описати і пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних) понять. Слід зазначити, що така точка зору досить поширена серед фізіологів, і її дотримувався Павлов. [3, c.80]

1. Блум Ф., Лейзерсон А., Хофстедтер Л. Мозг, разум и поведение. М.: Наука, 1988.-248 с.
2. Божович Л.И. Избранные психологические труды. М., 1995. - 209 с.
3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1968.-410 с.
4. Бочков Н.П. Генетические аспекты, комплексного изучения человека:// Человек в системе наук. М., 1989. - 504 с.С.143-155.
5. Бочков Н.П., Чеботарев А.Н. Наследственность человека и мутагены внешней среды. М., 1989. - 272 с.
6. Выготский Л. С.Избранные психологические исследования. М., 1956. – 519 с.
7. Выготский Л.С.Исторический смысл психологического кризиса. // Собр.соч. в 6 т. Т. 1. М., 1982. - С.291-436.
8. Выготский Л.С.Лекции по детской психологии. Лекция 4. Эмоции и их развитие в детском возрасте // Собр. соч.Т 2. – М., 1982. С.416-435.
9. Выготский Л.С.Мышление и речь. М., 1999. - 352 с.
10. Выготский Л.С.Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте // Теории учения. Хрестоматия. 4.1. М., 1996.
11. Выготский Л.С.Психология и учение о локализации психических функций // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.
12. Выготский Л.С.Развитие высших психических функций. М., 1960. – 450 с.
13. Гартли Д. Размышление о человеке, его строении, его долге и упованиях //Английские материалисты 18 в. Собр. Произв. в 3 т. М.: Мысль, 1967. Т. 2.
14. Геккель Э. О разделении труда в природе и жизни человека (Речь, сказанная в собрании берлинских ремесленников). Киев: Е. Я. Федоровъ, 1880. - 34 с.
15. Давиденков С.Н. Эволюционно-генетические проблемы в невропатологии. Л., 1947. – 384 с.
16. Дарвин Ч. О выражении эмоций у человека и животных. – СПб.: Питер, 2001. 384 е.: ил. – (Серия «Психология-классика»).
17. Дарвин Ч. Происхождение человека и подбор по отношению к полу: в 2 т. // Пер. с англ. под ред. И. М. Сеченова. СПб.: Черкесовъ, 1871-1872. Т. 1.
18. Зимина М. Самоактуализация человека. // Человек и его потребности в. социально-политической и социально-психологической сферах. Материалы межвузовской научной конференции. 10.12.2002. СПб., 2003.-96 с.С.19-21.
19. Иваницкий A.M. Естественно-научные подходы к проблеме «сознание и мозг». // Первые симоновские чтения. М., 2003. С.3-18.
20. Келли Д. А. Теория личности. Психология личных конструктов. СПб., 2000.-249 с.
21. Кеннон В. Физиология эмоций; Телесные изменения при боли, голоде, страхе и ярости. Л., 1927. - 174 с.
22. Корнеенков С.С.Психологические теории личности и ее потребностей: психосинтез. Владивосток, 1998. – 258 с.
23. Крушинский Л.В. Наследуются ли условные рефлексы? // Природа. -1968, №1. С.120-123.
24. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения. М., 1983. Т. 1,2.
25. Леонтьев А.Н. О формировании способностей.//Семенюк Л.М. Хрестоматия по возрастной психологии: учебное пособие для студентов/Под ред. Д.И. Фельдштейна: 2-е изд., доп. – М.: Институт практической психологии, 1996. – 304 с.
26. Малых С.Б. Генетические основы индивидуально-психических различий: развитие и структура психологических и психофизиологических признаков. Дис..д-ра психол. наук. М., 2000. – 375 с.
27. Обуховский К. Галактика потребностей. Психология влеченийчеловека. СПб., 2003. - 296 с.
28. Павлов ИП. Лекции о работе больших полушарий головного мозга. -М., 1949.
29. Пашкин Е.Л. Эпигенетические механизмы распространения заболеваний человека. СПб., 2008. – 196 с.
30. Пенроуз Р., Шимони А., Картрайт Н.,Хокинг С.Большое, малое и человеческий разум. М., 2004. - 191 с.
31. Прилуцкий Н.И. Нравственные потребности. Тамбов, Изд-во ТГУ им. Г.Р.Державина, 1999. - 208 с.
32. Психология развития: учебник для студ. высших психол. учеб. заведений. Под ред. Т.Д. Марцинковской. М., 2005. - 528 с.
33. Путляева Л В. О функциях эмоций в мыслительных процессах // Вопросы психологии. – 1979, №1. С.28-36.
34. Равич-Щербо И. В. и др. Психогенетика: Учебник/И. В. Равич-Щербо, Т. М. Марютина, Е. Л. Григоренко. Под ред. И. В. Равич-Щербо –М.; Аспект Пресс, 2002. 447 с.
35. Розин В.М. Природа сознания и проблема его изучения // Мир психологии. Научно-методический журнал. № 1 (17), январь-март 1999;. М.-Воронеж. С.104-1Г Г.253 . Ромене Д. Д. Ум животных. СПб.: тип. и лит. В. В;- Комарова, . 1888: -510 с.
36. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2 кн. –2-е изд., перераб. и доп. – М.: Гума-нит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1: Система работы психолога с детьми разного возраста. – 384с: ил.
37. Рубинштейн C.JI. Основы общей психологии. М, 1989.
38. Рубинштейн C.JI. Проблема психологии в трудах Карла Маркса.// Советская психотехника. М., 1934, т.VII, №1. С.3-20.
39. Рычков Ю.Г. История как фактор генетического развития народонаселения. // Человек в системе наук. М., 1989. – 504 с.
40. Сеченов И.М. Психологические этюды. Рефлексы головного мозга. -СПб., 1873.
41. Сеченов И.М. Физиология нервных центров // Избранные произведения. М., 1956. Т. 2. С.662-844.
42. Симонов П.В. Сознание и мозг // Журнал высшей нервной деятельности им. И.П. Павлова. 1993, т.43., вып. 2.
43. Скиннер Б. Оперантное поведение // История зарубежной психологии: Тексты. М., 1986. С.60-95.
44. Современный психологический словарь. Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. СПб., 2008. - 490 с.
45. Спирин А.Д. Человек и его потребности: Учеб. пособие. Кемерово, 2003.-106 с.
46. Тихомиров O.K., Клочков В.Е. Эмоциональная регуляция мыслительной деятельности // Вопросы психологии. 1980. №5. С.23-31.

Актуальність теми дослідження. Актуальність соціально-біологічної проблеми визначається досить складною і неоднозначною ситуацією, яка до теперішнього часу склалася в науці і суспільстві в цілому. З одного боку ця ситуація є не що інше, як результат драматичного розвитку подій у взаєминах між людиною і природою. З іншого - вона являє собою суперечливе відображення цих подій у різних формах суспільної свідомості і, насамперед, у науці і філософії. Цим обумовлена гостра постановка раніше мало вивчених питань людського існування, а також нагальна потреба осмислення нових фактичних даних, нових гіпотез та ідей, що безпосередньо зачіпають актуальні аспекти соціально-біологічної проблеми.

Зараз, у зв'язку зі зростаючою суспільною та науковою значущістю її рішення, стає все більш очевидною необхідність вивчення логіко-гносеологічних і методологічних основ сучасних уявлень про характер взаємодії соціального і біологічного. Такий підхід до розуміння суті справи найбільш органічно пов'язаний з розглядом назрілих завдань переходу від констатації фактів до створення єдиної теорії. Лише за допомогою систематичного виявлення загального в одиничному, на шляху теоретизації знань, можливе розкриття сутності взаємодії соціального і біологічного на різних стадіях еволюційно-історичного розвитку людини.

У цьому розвитку антропогенез і історія, будучи явищами людського життя, являють собою специфічні форми взаємодії соціального і біологічного.

Іншими словами, проблема співвідношення соціального і біологічного є проблема їх тотожності і відмінності в рамках більш великої проблематики загальної теорії діалектики як теорії розвитку.

Вже з кінця дев'ятнадцятого століття існує цілий комплекс наук, що зосередили свої зусилля на поясненні питань співвідношення природного і надприродного в людському індивіді. Зараз виявилося, що без їх вирішення неможливо подальше поглиблення знань про людину, сенс його життя і призначення. Разом з тим, не викликає жодних сумнівів наступне: в нинішніх умовах ці науки отримують все більш пі-широкого застосування і без їх участі вкрай важко зрозуміти динаміку , соціальних і природних процесів у сучасному світі.

Немає потреби доводити, що в системі людинознавства, бурхливо розвивалася в нашу епоху, соціально-біологічної проблеми відводиться аж ніяк не другорядне місце. Говорячи ж про те, що вона являє собою на даний момент, слід підкреслити, що її певне рішення має тенденцію перетворюватися в основу всієї суми знань про людину. Це обумовлює постійне зростання теоретичної і практичної значимості досліджень, спрямованих на розкриття взаємин соціального і біологічного в еволюційно-історичному розвитку людини.

Стан і ступінь розробленості проблеми. Незважаючи на свою тривалу передісторію і давно виникли передумови, які полягали в самому ході розвитку науки, соціально-біологічна проблема була строго сформульована лише в 1965 р., у спільній статті Д. А. Бірюкова і В. Ф. Сержантова. Проте, спроби її постановки почалися вживатися після 1960 р., у зв'язку з потребами медицини у визначенні соціальних причин хвороб і соціальних способів їх профілактики. З'явилися перші книги на цю тему (наприклад, В. В. Давидовський, 1962 р.). А в 1963 р. у АМН СРСР відбувся навіть симпозіум, присвячений соціальним проблемам медицини. Таким чином, початок розробки соціально-біологічної проблеми було відразу ж відповідає потребам медичної практики, тобто вона виникла головним чином як практична проблема.

У міру поглиблення знань про фактори соціальної обумовленості норми і патології, предметом пильної уваги стають теоретичні та філософські аспекти соціально-біологічної проблеми. Це положення значною мірою визначило характер її подальших досліджень. Засобами дисциплін природничого та соціо гуманітарного профілю було досягнуто ряд важливих результатів, що представляють собою суттєву теоретичну і практичну цінність. Вказуючи на основну тенденцію робіт останніх років, слід зауважити» що розвиток Homo sapiens як в антропогенезі, так і в історії досліджується головним чином з точки зору найбільш повного опису різних сторін його імовірнісної і закономірною, регресивної та прогресивної, морфологічної та психологічної, інстинктивної і свідомою, емоційної і інтелектуальної, природного і надприродної, духовної і матеріальної, індивідуальної і суспільної, економічної та культурної еволюції. Але у всьому цьому широкому спектрі напрямків для нас насамперед важливе питання про соціально-біологічною природою людини, що стала результатом взаємодії соціального і біологічного в еволюції Homo sapiens як явище загального характеру. Це питання пов'язане з тим, що досі залишаються мало вивченими різні аспекти співвідношення соціального і біологічного на окремих фазах еволюційно-історичного розвитку людини. У силу цього в дослідженні соціально-біологічної проблеми окреслилися кризові тенденції, що виражаються в оформленні та поширення низки труднощів термінологічного, концептуального і методологічного характеру.

У зв'язку з цим, в літературі з розроблюваної нами теми слід виділити дві групи робіт. По-перше, ті, які займаються тлумаченням даних антропогенезу і спрямовані, головним чином, на методологічне обґрунтування способів вивчення цієї проблеми. І по-друге, ті роботи, де міститься фактичний матеріал щодо життєдіяльності стає Homo sapiens, вельми корисний для розуміння взаємодії соціального і біологічного з точки зору фактів.

Опора на матеріали останніх, що зачіпають в тій або іншій мірі питання про закономірності походження людини, 'що включає в себе відомості з таких розділів теорії антропосоціогенеза, як : I - палеосексологія (З. Фрейд, Р. Крафт-Эбинг, Р. Мюллер, Б. К. Малиновський), 2 - палео-лінгзистика (Р. Л. Гарнер, Е. Геккедь, Д. Хакслі, Л. Кох, А. Леруа-Гу-ран), 3 - глоттогенез (Р. Н. Хьюз, А. Ліберман, Д. Мак-Нейл, Н.Я. Марр, Д. Е. Поліванов, в. І. Кочеткова), 4 - соціогенез (Д. П. Мер-док, К. Ю. Плетников, Л. А. Файнберг, в. І. Стрельченко, Ю. І. Єфімов, В. Б. Устьянцев, О. Ю. Артемова), 5 - теорія комунікації (Н.Н.Лодигина-Котс, H. A. Тихий), б - походження праці (М. Б. Туровський, A. M. Румянцев, С.В. Смирнов), 7 - походження сім'ї (М. О. Косвен, В. С.Андрєєва, В. С.Кон), 8 - первісна культура (З. Б. Тай лор, Ф. Кольб, ЮДипперт, Р. Шурц), 9 - релігія та міфологія первісної людини (Ш. де Бросс, З. Двркгейм, Л. Леві-Брюль, К. Ле-ві-Стросс, С.А. Токарєв, А. М. Золотарьов, М. І. Шахнович), 10 - його розумовий розвиток (Н.Ю.Войтоніс, В. А. Скоробогатов, Ф. Кліку), II - генезис свідомості (П. Ф. Прогасеня, А. Р. Спіркін, Ф. Т. Михайлов, Ж. Піаже, Б. Инельдер). Поряд з цим широко використовуються результати сучасних досліджень в області: I-етології (Ст. Детьер, Е. Стеллар, Р. Шовен, Н.Тінберген, К. Лоренц, Т. Хайнд, Е. Н.Панов), 2 - приматології (Л. А. Фірсов, Е. П. Фрідман, Д. Б. Щаллер, Б. Харрісон, Д. ван Лавік Гудолл, Д. Фоссі),

3 - антропології (П. Вуд, Е. Уайт, Д. М. Браун, Д. Констэбл, Д. Джо-хансон, Н.Іди, Л. Дікі А. С.Варшавський, В. О. Ларичев, Р. Н.Матюшин, B. Ст. Бунак), 4 - еволюційної теорії (Ч. Дарвін, А. Вейсман, Г. де Фріз, З. Майр, РЛевонтин, Ст. Грант, О. Солбриг, Д. Солбриг, в. І. Вернадський А. С.Северцов, Л. С.Берг, Ї.І.Шмальгаузен, К. М. Завадський, Е. І. Колчинський), 5 - медичної генетики (Т. Добжанський, Д. Боннер, Ст. Маккьюсик, Ui.Ay-эрбах, М. Е. Лобашев, В. З. Азерников, В. П. Зфроимсон), 6 - екології людини (Т. В. Алексєєва, С.с.Шварц, В. П. Скарбників, С.В. Скарбників, В. К. Рахилин). Дослідження велося також з урахуванням робіт ш загальної теорії людини, що з'явилися останнім часом у нашій країні (А. Р. Мисливченко, К. А. Абульханова-Славська, А. Т. Москаленко, В. Ф. Сержантів, К. Я. Йванова).

Мета використання такої обширної літератури полягає в необхідності найбільш детального виявлення меж соціальної і біологічної детермінації людського існування.

Слід особливо підкреслити, що в силу цілого ряду причин аж до теперішнього часу залишаються мало вивченими еволюційно-історичні аспекти взаємодії соціального і біологічного взагалі і в філогенезі людини зокрема. З нашої точки зору це викликано досі існуючими традиціями у дослідженні соціально-біологічної проблеми.

Їх загальними рисами є: I - відсутність суворої постановки питання л зведення теорії до розгляду фактів, 2-прагнення препарувати теоретичну систему в деякому полі фактичних даних, 3 - односторонній розгляд соціогенезу, що полягає в повсюдній екстраполяції його законів.

Предмет дослідження є співвідношення в людині біологічного та соціального. Основними методологічними принципами в даній роботі є об'єднання структурно-функціонального та історичного підходів, виявлення і систематизація на цій основі різних аспектів постановки проблеми співвідношення біологічного і соціального в сучасній психології.

Об’єкт дослідження виступає проблема людини в психології та науці.

Завдання:

1 - виявити і описати основні етапи взаємодії соціального і біологічного в еволюційно-історичному розвитку людини;

2 - обґрунтувати необхідність введення поняття про соціально-біологічної формації як головному механізмі розкриття та опису еволюційно-історичного розвитку людини;

3 - на основі узагальнення емпіричних даних щодо взаємодії соціального і біологічного уточнити поняття про причини, необхідність і випадковість;

4 - розглянути взаємодія соціального і біологічного як основу єдності антропогенезу й історії;

5 - осмислити значення досліджень соціально-біологічної проблеми для розуміння сутності людини.

Мета дослідження показати і охарактеризувати особливості і межі соціальної і біологічної зумовленості людського існування в еволюційно-історичній перспективі, визначити закономірності цієї обумовленості на основі аналізу даних, накопичених дисциплінами природничого та соціо гуманітарного профілю.

Структура роботи визначається логікою дослідження поставленої проблеми, цілями і завданнями дослідження. Робота складається з запровадження, двох розділів, висновків й списку використаної літератури; по даній темі.

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь розробленості проблеми; формулюються цілі та завдання дослідження, теоретико-методологічні основи роботи. Розкривається наукова; новизна дослідження; наводяться положення, що виносяться на захист курсової, теоретична і практична значимість роботи.

Проблема людської природи була спочатку сформульована і осмислена близько 2500 років тому. Вона відразу ж привернула увагу, як філософів, так і натуралістів: якщо перші намагалися її вирішити, на основі логіки і умоглядних міркувань, то другі розглядали зв'язку між душею і тілом, спираючись на досвід та спостереження.

Ці два шляхи осмислення проблеми були постійно зв'язані: намагаючись зробити свої побудови більш переконливими, філософи посилалися на відкриття натуралістів. У свою чергу, кожен дослідник-експериментатор мав свою світоглядну позицію (часто неусвідомлювану ним). Сенс проблеми на наш погляд полягає в тому, що психічне життя людини має два рівні - зовнішній (до нього належать; зовнішні прояви психічних станів, які можна спостерігати) і внутрішній (світ суб'єктивних переживань людини, доступний тільки для самоспостереження людини). Декарт першим чітко розділив тіло, діюче за законами механіки і душу, «субстанцію не про тяженну», задавши тим самим «рамку» міркувань про взаємовплив в людині фізичного і духовного в тій формі, в якій вона обговорюється в сучасній філософії. Це «протистояння» і призвело до формування пояснювальної та описової психології, і, як наслідку, кризи в психологічній науці на рубежі 19-20 ст.

За справедливим зауваженням Л. С.Виготського, існування двох гілок психології говорить не про втрату критеріїв науковості в ній, а про їх ускладненні: про появу нелінійних теоретичних моделей поряд з класичними детерміністичними поясненнями.

Проте, з часів античності йшов спір і про те, чим більшою мірою обумовлено формування людини «природними задатками», або соціальним оточенням, вихованням. У цій області також існували крайні точки зору. Механічне розуміння людської природи у ряду авторів веде до утвердження абсолютної залежності його від зовнішніх факторів. У більш сучасних «кібернетичних» варіантах механіцизму все різноманіття психічного життя людини зводиться до його інформаційного змісту, практично не пов'язана з фізичними властивостями свого носія. Широко поширена в радянській філософії розуміння людини як сукупності суспільних відносин також акцентує увагу на зовнішніх обставин його формування. Але при цьому забувається «природність» людини: ігнорується зв'язок між функціонуванням мозку і його духовною організацією.

В, даний момент в більшій частині літератури, по священної проблемі співвідношення біологічного і соціального, не враховується принцип історизму: зміна співвідношення цих факторів у процесі онтофілогенезу. Підкреслюється внебіологічность, надбіологічність соціального, але явно недооцінюється, природа «заземленності» соціального. Для подолання цих недоліків слід звернути більш пильну увагу на сучасні роботи генетиків, психологів і представників інших наук, присвячені зазначеної проблематики. Саме ці факти ще раз вказують на те, що природне, або біологічне створює історичні передумови для існування соціального, зазнаючи, в той же час і певні «перебудови» в процесі соціалізації. Лише з певною часткою умовності можна говорити про виділення людини з природи, це виділення не абсолютне, а відносне. Так, Людина не йде на поводу своїх природних інстинктів, але він і не стає лише деталлю в «громадської машині». Його душа і раніше відчуває «пристрасті» «з боку тіла» і неможливо заперечувати їх значення як для розвитку культури в цілому, так і для її створення 140 кращих зразків. Можливо, саме тому навряд чи можливе створення творів мистецтва навіть «найрозумнішою» машиною.

В даній роботі розібрані основні особливості психічних станів. Діагностика проводилась за наступними показниками:

- Методика САН (Методика і діагностика самопочуття, активності і настрою);

- Опитувальник нервово-психічної напруги (автор Т. А. Нємчин);

- Колірний тест Люшера.

Слід визнати дану роботу мінімально достатньою для загальної оцінки особливостей психічних станів.

В рамках глобального розвитку психології, особливого значення набувають дослідження спрямовані на оцінку особливостей психічних станів. Це допоможе скласти загальну картину стану психіки сукупності членів певних колективів.

Якщо в результаті обстеження встановлено, що який-небудь показник має серйозне відхилення від норми, слід шукати причину даних психічних явищ. Дані дослідження особливостей психічних станів дозволяють своєчасно отримувати інформацію щодо відхилень від норми за окремими показниками психічних стану, що дозволить на ранньому етапі виявити і спробувати усунути причини їх появи. Таким чином, слід періодично проводити подібні обстеження, з метою недопущення розвитку у людей психічних патологій.