Вступ

1. Криза у політичній сфері. Історія та суть терміну «Політична криза»

2. Суб’єктивні та об’єктивні причини формування кризи на Україні

Висновок

Список використаних джерел

Найкраща політика – бути чесним зі своїм народом, адже правда, що проступає крізь туман часу, в кінці кінців викриває всіх, хто прикрашений позолотою, зводячи на ні всі зусилля, що були витрачені ними для обману людей або життя.
Али Апшерони
Політична криза є феноменом, що слабо вивчена у світовій та вітчизняній науці. Проте необхідно відзначити походження терміну «політична криза» перед тим, як мати можливість класифікувати та систематизувати процеси в країні та поза її межами.
Прослідкуємо розвиток політичної думки в обраному аспекті. Насамперед необхідно виділити твори мислителів та політичних діячів марксистського напрямку Ф. Енгельса та В. Леніна. Серед вітчизняних політологів необхідно виділити радянського дослідника В. Овчіннікова, російських вчених А Глухова, В.Барсамова, А. Венгерова, Ю. Яковця. У ході даної роботи також використовувалися теорії соціального філософі А.Тойнбі, англійського історика [2, с.9].
Політична криза – явище, притаманне будь-якому політичному устрою, тобто є результатом порушення функціонування політичної системи у деякій країні світу. Дане явище може бути викликане різними факторами. Але спочатку зазначу, яким чином характеризують різні діячі політичної сфери та філософи категорію «політична криза».

1. Бодня Т. Небесну Сотню розстрілювала « чорна рота» / Тетяна Бодня // Уряд. кур’єр . – 2014 . – 4 квіт. – С. 2.
2. Брянцева Х. Євген Нищук : «Нашу сцену хотіли кілька разів спалити й знести» / Христина Брянцева // Час Київщини . – 2014 . – 28 лют. – С. 10.
3. Домашенко Т. Небесна сотня воїнів Майдану. – Київ-Вишневе: Духовна вісь, 2014. – 120 с., іл.
4. Закревський М. Чого прагне Майдан / Микола Закревський // Час Київщини . – 2014 . – 28 лют. – С.8 – 9.
5. Кокодзей Р. Вічна пам'ять героям Небесної Сотні :[Віталій Васільцов, житель с. Жорнівка] / Радислав Кокодзей // Новий день. – 2014. – 1 берез. – С. 2.
6. Лапенкова А. Сльози Вишневого : [місто попрощалося з майданівцем І. Хоменко] / Анна Лапенкова // Наше місто. – 2014. – 7 берез. – С. 3.
7. Листопад А. Солоний Хрещатик. Небесна Сотня. Поезії. – Київ: Світ Успіху. – 2014. – 93 с.
8. Марчук Л. Пам’яті героїв Майдану / Лариса Марчук // Віче . – 2014 . - №9 . – С. 15.
9. Мацегора К. Такого масштабного протистояння столиця ще не знала : [політична ситуація у країні] / Катерина Мацегора // Уряд. кур’єр . – 2014 . – 19 лют. – С. 2.
10. Медуниця Ю. У країні стало світліше / Юрій Медуниця, Вадим Процишин // Уряд. кур’єр . – 2014 . – 25 лют. – С. 2.
11. Мешканці області, які загинули під час сутичок у Києві : [на Майдані] // Час Київщини . – 2014 . – 28 лют. – С. 4.

Сьогодні вже не є секретом, що практично будь-які сфери суспільного життя залежать від політичних передумов. В сучасному суспільстві політична діяльність прирівнюється до різноманітних бізнес-проектів із колосальними можливостями отримання різноманітних вигод та передбачає неабиякий вплив на соціально-економічні відносини.

До однієї з головних взаємозалежностей, які потребують вирішення комплексу теоретичних та практичних завдань, слід віднести політику та економіку. Нині вже мало хто їх розділяє. Відношення обох сфер діяльності мають дуже непростий характер. Процес впливу політики на економіку визначається вирішенням складних соціально-економічних завдань та визнанням проблем інтересів у суспільстві. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що різні соціальні групи залежно від змін їх інтересів постійно звертаються до політичних засобів їх задоволення. Суб’єкти економічного процесу мають одночасно спільні та різні економічні інтереси. Тому існує необхідність політики відстоювати і захищати інтереси кожного із суспільних суб’єктів, враховуючи вирішення складних питань пріоритетів, рівноваги, накопичення та розподілу.

За весь період свого існування незалежна Україна відзначилась тим, що з самого початку трансформаційних перетворень керівництво не проявляло особливої прихильності до реформ, направлених на становлення демократичної держави із ефективним функціонуванням ринкової економіки.

Отже мета контрольної роботи проаналізувати такий тип конфлікту як політична криза, на прикладі України.

1. Криза у політичній сфері. Історія та суть терміну «Політична криза»
Найкраща політика – бути чесним зі своїм народом, адже правда, що проступає крізь туман часу, в кінці кінців викриває всіх, хто прикрашений позолотою, зводячи на ні всі зусилля, що були витрачені ними для обману людей або життя.

Політична криза є феноменом, що слабо вивчена у світовій та вітчизняній науці. Проте необхідно відзначити походження терміну «політична криза» перед тим, як мати можливість класифікувати та систематизувати процеси в країні та поза її межами.

Прослідкуємо розвиток політичної думки в обраному аспекті. Насамперед необхідно виділити твори мислителів та політичних діячів марксистського напрямку Ф. Енгельса та В. Леніна. Серед вітчизняних політологів необхідно виділити радянського дослідника В. Овчіннікова, російських вчених А Глухова, В.Барсамова, А. Венгерова, Ю. Яковця. У ході даної роботи також використовувалися теорії соціального філософі А.Тойнбі, англійського історика [2, с.9].

Політична криза – явище, притаманне будь-якому політичному устрою, тобто є результатом порушення функціонування політичної системи у деякій країні світу. Дане явище може бути викликане різними факторами. Але спочатку зазначу, яким чином характеризують різні діячі політичної сфери та філософи категорію «політична криза».

Юрій Мацієвський, кандидат політичних наук, багато часу приділив вивченню даного феномена. Він відзначає, що з одного боку, це „особливий стан у розвитку і функціонуванні політичної системи, передусім владних структур”, що виникає внаслідок загострення суперечностей між суб’єктами політичного життя. Тобто він вказує на той факт, що криза є не первинним, а вторинним, похідним явищем від суперечностей і конфліктів [8, с.11].

За іншими джерелами криза – «тимчасове призупинення» або припинення функціонування окремих елементів чи інститутів політичної системи. Тут же ми бачимо, що криза – остання фаза розвитку конфлікту, в результаті якого конфлікт може бути подоланий або набути інших форм протікання.

Проте у своїй роботі [6, с.20] Мацієвський вказує, що попередньо вказані визначення і розуміння кризи є некоректним. Чому? Гострий конфлікт не криза. Проте зовнішньо вони мають багато спільних рис, але сутнісно все ж відрізняються. З іншої сторони, маємо ситуацію стагнації конфлікту. Сторони не мають бажання або засобів, щоб подолати конфлікт. Складається враження, що виникла ситуативна криза. Проте спеціальна література визначає це явище скоріше як безвихідність, що не має під собою тих самих процесів, що й політична криза, по суті «глухий кут».

Саме по собі явище політичної кризи недостатньо активно вивчалося у світовій та вітчизняній науці, як було зазначено вище. Скоріше дане питання виступало як частина політичних вчень чи теорій. Українські дослідники Б.Андрушків, Н.Кирич та І.Сівчук займалися дослідженням даного питання. Вони зазначили, що згадане поняття використовується майже у всіх сферах суспільного життя, у технічних та гуманітарних науках. Криза характеризує певний перелом у функціонуванні будь-якої системи. Наприклад, радянські вчені вважали цей стан таким, що передує соціальній революції, що є результатом стихійних лих або війни, або виснаження пануючої формації, адже вона не спроможна вирішити поставленні перед нею питання [2, 9].

Питаннями криз у різних галузях наук займається кризовий менеджмент. Але якщо говорити про політичні кризи, парламентські або кризи влади, то можна в такому випадку визначити кризу як загострення конфлікту [10].

Також я розглянув визначення політичної кризи, запропоноване українським науковцем, В. Василенком. Він вважав, що кризові явища пов’язані з розвитком системи у діалектичному взаємозв’язку з функціонуванням системного утворення, що забезпечує цілісність політичної сфери. Тобто він пропонує розглядати політичну кризу як результат невідповідності дій політичної влади з моментальними потребами народну, невирішення їх нагальних проблем.

Необхідно зазначити визначення політичної кризи за «Політичною енциклопедією». Це особливий стан в розвитку й функціонуванні політичної системи суспільства, зокрема його державної влади, що характеризується нестабільністю і розбалансованістю політичних інститутів, зниженням рівня керованості всіма сферами суспільного життя, наростанням соціально-політичної активності мас. Таким чином, повертаючись до думки політолога Ю.Мацієвського, криза розуміється саме як процес, а не стан. Це пояснюється структурою кризових процесів, які складаються зі стадій [9].

У свою чергу, кризові процеси зі сфери політичної можуть впливати на духовно-культурну сферу, та на економічне життя в цілому. Це пояснюється тісним зв’язком політики з ідеологією та економікою. Розглядаючи в подальшому питання з точки зору актуальності теми, кризові явища в сфері політики з подальшим впливом на інші сфери життя характерне саме для пострадянського суспільства. Це спричинено спробою окремих політичних груп захоплення влади через обіцянки покращення добробуту життя громадян (низькі ціни, високі соціальні трансферти тощо), тобто здобуття певного рівня легітимності через обіцянки, що не могли бути досягненні з огляду на економічний стан країн.

Наступним кроком необхідно визначити структуру та властивості політичної кризи як явища. Суспільство будь-якої країни включає різноманітні соціальні групи. Насичене життя та постійні зміни призводять до виникнення конфліктів. Класифікації конфліктів покликана дати відповідь на питання про причини виникнення конфліктів, тим самим допомагає оцінити шляхи їх вирішення. У цій класифікації не останнє місце займають політичні конфлікти.

Політичний конфлікт — це зіткнення, протиборство політичних суб'єктів (націй, держав, класів, політичних партій, організацій тощо), викликане протилежністю їх політичних інтересів, цінностей, поглядів, що зумовлені становищем і роллю влади. Тобто це різновид взаємодії двох і більше сторін, які сперечаються між собою щодо владних повноважень.

Можна зазначити, що політичні конфлікти зачіпають основу будь-якої політичної системи – державні інститути, що включають в себе підсистеми. Реакцією підсистем може бути новий якісний стан політичного конфлікту – криза. В результаті в напруженні виявляються об’єкти, що піддаються кризі найбільше, а саме: уряд, парламент, а через них і система, що включає і громадян країни. Тобто, політична криза — це переломний стан політичної системи суспільства, який виражається у поглибленні і загостренні конфліктів, які мають місце у різкому посиленні політичного напруження і нестабільності [5].

На мою думку, події 2013 -2014 року це подарунок українському суспільству, оскільки це великий шанс зруйнувати стару, прогнившу систему та побудувати нову. Важко реставрувати старий будинок, який от-от розвалиться, його необхідно зруйнувати, незважаючи на те, яку б культурну чи історичну цінність він не ніс і збудувати новий, щоб він був придатний для життя. Так і українська держава, після радянської руїни, ми 23 роки намагаємось реставрувати старі державні інститути, політичні системи, державні органи влади і т.д. Ми повинні розуміти, що комуністи будували утопічну державу, що та радянська система, яка була вкорінена в український політичний ландшафт не може існувати сьогодні. Глобальний світ XXI століття потребує від України нових ідей, нових політичних систем, це виклики часу на які ми мусимо адекватно реагувати. І політична, економічна та соціокультурна криза 2014 року підірве український, старий будинок, а внутрішня війна в України заготує новий фундамент української державності. Не варто боятись нового, ми повинні рухатись вперед, адже рух – це життя. Сьогодні ми будуємо нашу країну, боремося за свободу і вільне життя у власній державі. Ми зустрічаємося із постійним військовим тиском Російської Федерації, нас очікує важкий економічний зимовий період, ми намагаємося обрати найоптимальніший уряд для нашої країни. Фактично, ми живемо у напівзруйнованому будинку, без будь – яких умов для нормального життя та з постійним сусідом агресором. Але сьогодні неважливо який саме будинок ми маємо, на мою думку головне, що ми знаходимось на своїй землі і всі ми, разом із нашою культурою, традиціями, мовою, релігією, історією є її частиною. Збудувати нову державу, це процес нелегкий і займає значний проміжок часу, але ми маємо все для того, аби в завтрашньому дні бути передовою державою світу.