ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………3
1. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»…………………………………………………5
2. Створення Київського університету та його діяльність…………….6
3. Київський університет ринкових відносин…………………………..8
4. Київський університет імені Бориса Грінченка……………………..9
5. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова..14
Висновки………………………………………………………………………17
Список використаних джерел………………………………………………..19
Ідея створення технічного навчального закладу виникла у цукрозаводчиків південно-західного краю. 18 лютого 1880 року при активній підтримці голови київського біржового комітету Н. Хрякова було вирішено відкрити підписку для збору пожертвувань. Накопичені гроші, гарантовані внески меценатів міста та підтримка зі сторони міністра юстиції І.Вітте дозволили 25 листопада 1896 року на приватній нараді в будинку Л.І. Бродського прийняти рішення про заснування в Києві Політехнічного інституту.
Під головуванням С.М. Сольського (київський міський голова) і за участі за участі представників міської влади, адміністрації Південо-західної залізниці, інженерів та промисловців було затверджено Протокол, “...що складає власне перший фактичний документ в історії вищого технічного учбового закладу в м. Києві”. У цьому документі зазначалось, що “... найбільш прийнятим типом нового навчального закладу визначити тип Політехнічного інституту, що складається з кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Карлсруе, Мюнхені, Відні, Ганновері, Аахені, Дрездені, Ризі тощо” .
Для розв'язання організаційних питань розпорядженням директора департаменту мануфактур і торгівлі Міністерства Фінансів створено спеціальний комітет, який очолив генерал-губернатор Південно-Західного краю граф О.П. Ігнатьєв. На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва і обладнання інституту 2 650 000 карбованців. Серед організацій та людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума - 300 000 крб., Терещенко з синами - 150 000 крб., Л. Бродський - 100 000 крб.; Київський земельний банк - 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу - 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян.
1. Батишев С.Я. Актуальні проблеми підготовки робітників високої кваліфікації. М., 1979.
2. Глузман О.В. Університетське педагогічна освіта: досвід системного дослідження. К., Видавничий центр «Просвіта», 1997.
3. Єфименко Г.Г., Красніков В.М., Новомінскій О.М. Вища школа Української РСР. Успіхи, проблеми розвитку. К., 1978.
4. Історія Української РСР. «Наукова думка», К., 1984, Т.2-10
5. Українська Радянська Енциклопедія. Головнаредакція УРЕ, К., 1985.
6. http://kumr.edu.ua/?page_id=334
7. http://www.i-pro.kiev.ua/content/zasnuvannya-kiyivskogo-universitetu-nini-kiyivskogo-natsionalnogo-universitetu-imeni-tarasa-
8. http://www.univ.kiev.ua/ua/geninf/history/
9. http://kpi.ua/almamater
ВСТУП
В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слов''яно-латинську колегію), засновану близько 1576 року в м. Острозі князем К. Острозьким. В академії викладали слов''янську, грецьку, латинську мови і так звані "вільні науки": граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Велика увага приділялася вивченню музики і хорового співу, що знайшло відбиток в "острозькому наспіві", широко відомому в Україні і Білорусі. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток. Якщо брати до уваги такі показники як мета навчального закладу, його устрій, склад викладачів та їх причетність до науково-дослідної роботи, коло дисциплін і рівень їх викладання, рівень освіти і оцінка роботи закладу громадськістю, то Острозьку академію можна вважати вищою школою, першою у східних слов''ян.
Історія науки і освіти свідчить про традиційно високий потяг українців до знань. Як приклад доцільно привести такий історичний факт. Сирієць архідиякон Павло Алеппський, що супроводжував свого батька - антіохійського патріарха Макарія до Росії й України в 1657 році, писав: "По всій землі руській ми помітили чудову рису, яка викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб. У землі козаків усі діти уміють читати, навіть сироти" .
Визначне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано "статус академії і титул університету" із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. За іншими даними Львівський університет було започатковано цісарським декретом від 21 жовтня 1784 року. І хоча існують такі протиріччя, більшість дослідників зупиняється на даті - 1661 рік. Львівський університет пройшов складний шлях розвитку і боротьби проти полонізації і онімечення в умовах Речі Посполитої (до 1772), Австрійської і Австро-угорської монархій (до 1918), польської держави (до 1939 p.). В університеті викладали видатні історики Іван Крип''якевич, Степан Томашевський, Михайло Грушевський. Вихованець Львівського університету І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови
В 1787-1808 роках при університеті функціонував Руський інститут (Stadium ruthenum), у якому окремі навчальні предмети богослов''я та філософія викладалися українською мовою. Інститут мав за мету підготовку освічених священиків з числа молодих людей, які не володіли латиною. В 1918-1939 роках польський університет мав чотири факультети. За ініціативи українського студентства було створено таємний український університет. З 1939 року Львівський університет став одним з провідних наукових центрів України з викладанням українською мовою.
У XIX столітті завдяки боротьбі прогресивної громадськості і відповідно соціально-економічним потребам відбувався подальший розвиток української вищої школи. Центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали. Харківський, Київський,
Новоросійський (м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875) та інші навчальні заклади.
Фахівців для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний університет (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові(1897), Єкатиринословське вище гірниче училище (1899) та ін.
ВИСНОВКИ
Протягом останніх років була переборена державнамонополія в галузі вищої освіти. Відкрито вузи з різноманітними формами власності: комерційні, приватні, спільні, міжнародні, які надають можливість отримання вищої освіти великій кількості випускників середніх і середньо-спеціальних навчальних закладів.
Розвиток платного і безкоштовного вищої освіти, з одного боку, відкриває можливість підготовки спеціалістів на комерційній основі за договорами, з іншого боку, різко зменшує кількість місць для вступників на держбюджетній основі й обмежує доступ у вузи тих, хто не має можливості оплатити своє навчання.
Корінні перетворення в утриманні вищої освіти пов''язані з розробкою і впровадженням у 1988-93 рр.. нових навчальних планів, у яких реалізований диференційований підхід до підготовки спеціалістів для педагогічної, виробничої та науково-дослідної діяльності. Існування цих планів наблизило вища освіта до вимог, запропонованою товариством і освітою до сучасного спеціаліста.
Володіючи значним науковим потенціалом і будучи головними заснуваннями утворення, університети традиційно є найбільшими центрами підготовки фахівців. Вони покликані забезпечувати кадрами самих різних профілів науково-дослідні, політичні, культурні і правові інститути суспільства, адміністративні, що планують, директивні органи держави, промисловість, сільське господарство, медицину, органи освіти.
Університети, розташовуючи значним рядом провідних вчених-педагогів, комплексом науково-дослідних та освітніх підрозділів, є значними просвітницькими центрами. Вони проводять велику роботу по поширенню знань і досягнень у галузі природничих і гуманітарних наук серед учнівської молоді, викладачів середніх та середньо-спеціальних навчальних закладів, службовців та інженерно-технічної інтелігенції.
Для 90-х рр.. характерна тенденція, пов''язана з підготовкою в університетах висококваліфікованої педагогічної інтелігенції. На шляху до досягнення цієї мети зроблено вже чимало: у державні документи і навчальні плани закладені ідеї гуманізації та гуманітаризації педагогічного університетської освіти, помітним стало місце культурологічних, загальнорозвиваючих дисциплін у змісті освіти.
Університети, поряд із педагогічними інститутами, займають провідне місце в розвитку й удосконалюванні середнього, середньо-спеціальної та вищої освіти, підготуванню викладачів для середніх шкіл, училищ, технікумів і вузів. Провідну роль грають університети в системі безперервної освіти, післявузівської підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, вчителів і керівників шкіл, працівників різних галузей державного господарства.
