ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ОСУДНОСТІ ТА НЕОСУДНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ. КРИТЕРІЇ СТАНУ ОСУДНОСТІ ТА НЕОСУДНОСТІ 6

1.1.Поняття осудності в кримінальному праві 6

1.2. Критерії стану осудності 9

1.3. Поняття та кримінально-правове значення зменшеної (обмеженої) осудності 18

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОСУДНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ. ПРОБЛЕМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ОСУДНОСТІ І НЕОСУДНОСТІ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ 22

2.1. Особливості осудності неповнолітніх 22

2.2. Проблеми встановлення осудності і неосудності у судовій практиці 23

ВИСНОВКИ 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 31

Правильне трактування поняття осудності відіграє важливу роль у здійсненні правосуддя. Правова держава не допускає засудження людини, яка при скоєнні суспільно небезпечного діяння не давала звіт своїм діям або не могла керувати ними. Така людина, з точки зору вітчизняного кримінального права, не може розглядатися як злочинець і відповідати за суспільно небезпечні діяння нарівні із психічно здоровили людьми, здатними пізнавати об’єктивний світ і внаслідок цього правильно орієнтуватися в реальній дійсності[1,c.24].
Людина, яка володіє нормальними розумовими і вольовими якостями, здатна свідомо сприймати вплив на її мозок впливу зовнішнього світу, а значить і здатна критично підходити до своєї поведінки, розуміти вимоги, які пред’являються до неї встановленими в суспільстві правилами поведінки.
Володіючи цими якостями, кожна психічно здорова людина може нести відповідальність за свої дії і вчинки, в тому числі і за суспільно небезпечні діяння. Таким чином, осудність особи є необхідною передумовою її відповідальності за кримінальним законом. Це принципове положення кримінального права базується на вченні про детермінованість поведінки людини, у відповідності з яким свідомість і воля – основні психічні функції, які визначають її вчинки.

1. Зайцев А.В. К вопросу об уменьшенной вменяемости в уголовном праве // Проблемы законности. - Харьков: НЮАУ им. Я. Мудрого, 2010. - № 41. - С. 305.
2. Зайцев О.В. Співвідношення осудності, неосудності та обмеженої осудності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2013. – Випуск № 20. - С. 560.
3. Зайцев О.В. Сутність та критерії обмеженої осудності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Випуск № 17. - С. 672.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – 480 с.
5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – 512 с.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2010. – 328 с
7. Лень В.В. Деякі питання кримінально-правової характеристики осудності Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.-- 2009.-- № 1.-- С. 149
8. Лень В.В. До питання громадського усвідомлення роботи психіатра і правоохоронних органів з душевнохворими // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. (За матеріалами міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням”).-- Донецьк., 2008. - № 2.-- С. 201.
9. Лень В.В. З історичного аспекту розвитку законодавства про примусові заходи медичного характеру періоду Х - початку ХХ століття // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.-- 2002.-- № 2.-- С.265.
10. Лень В.В. Окремі проблемні питання, пов'язані з вчиненням особами злочинів в стані неосудності та особливості їх примусового медичного лікування // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.-- 2007.-- № 1.-- С.-170.
11. Лень В.В. Щодо вчинення злочинів особами з психічними аномаліями (кримінальний аспект)// Міжнародна науково-практична конференція “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (квітень 2000 р.).-- Львів.-- 2010.-- С. 434.
12. Назаренко П.Г., Лень В.В. До питання застосування примусових заходів медичного характеру // IV Міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р.).-- Запоріжжя.-- 2012.-- С. 456.
13. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав): Навчальний посібник / Н.А. Орловська. – Харків: «Одіссей», 2012. – 362 с.
14. Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві: Навчальний посібник / Т.М. Приходько. – Київ: Атіка, 2011. – 356 с.
15. Проект КК України // Українське право. - 2007. - № 2. – С. 56.
16. Цепень М. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці // Право України. – 2006. – № 7. – С. 245.

Актуальність теми дослідження. Забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження і припинення злочинів, їх оперативне та повне розкриття є одним з найважливіших завдань правоохоронних органів держави.

Сьогодення має адекватно відбиватися у правових реаліях, що звужують застосування силових рішень або зменшують їх негативні наслідки.

Отже, у діяльності правоохоронних і судових органів має реалізуватися соціальна функція української держави, що є вагомим фактором ідеології державотворення та суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість та ефективність конституційного порядку.

Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність та застосування примусових заходів медичного лікування в українській кримінально-правовій доктрині обумовлюється наступними основними факторами:

 по-перше значенням осудності як основоположного принципу українського кримінального права, згідно з яким відповідальність нерозривно пов''язана з осудністю особи. Це вихідний пункт принципу суб''єктивного ставлення, прийнятого сучасними кримінальними законами;

 по-друге тим, що у 2001 році прийнятий новий Кримінальний кодекс України, а також час який пройшов після прийняття Кримінально-процесуального кодексів України, практика їх застосування, виявили низку прогалин і протиріч між ними. Ряд норм і нового Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України потребують удосконалення, доповнення й редакційного уточнення на засадах сучасних уявлень юридичної науки й досвіду правозастосовної практики;

 по-третє тим, що соціальні зміни, які відбувалися в суспільстві, поставили перед юридичною наукою і практикою боротьби зі злочинністю нові питання, що пов''язані з осудністю й відповідальністю людей за спричинення суспільно небезпечних наслідків та застосуванням примусових заходів медичного лікування;

 по-четверте недостатністю розробки проблеми. Незважаючи на те, що ряд аспектів проблеми осудності, неосудності і обмеженої осудності питань, пов''язаних із застосуванням примусових заходів медичного лікування піддавалися ґрунтовному дослідженню в працях у більшості ще радянських вчених, багато питань все ще залишаються дискусійними, інші лише позначені без належного їх розвитку і дослідження, треті взагалі не отримали висвітлення, хоча постановка й обговорення різних аспектів даної проблеми об''єктивно спрямоване на подальше зміцнення законності, охорону прав і свобод громадян у суспільстві.

Таке становище змушує шукати шляхи реалізації вимог законодавства.

Насамперед зазначимо, що багато вчених у різний час внесли помітний внесок у розробку вчення про осудність і неосудність у кримінальному праві, а також у розв''язанні проблеми примусового медичного лікування в кримінальному, кримінально-процесуальному та кримінально-виконавчому праві по різних аспектах цієї складної, багатопланової, зокрема й кримінологічного дослідження проблеми, це В.Д Адаменко, Ю.М. Антонян, М.С. Алєксєєв, М.І. Бажанов, А.М. Бандурка, Ю.С. Богомяков, С.В. Бородін, Т.В. Варфоломєєва, С.Є. Віцин, А.А. Габіані, О.І. Галаган, В.О. Глушков, О.М. Джужа, Н.А Дрьоміна, А.Ф. Зелінський, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.С. Лєйкіна, В.А. Ломако, Р.І. Міхєєв, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.П. Пєтков, Б.А. Протченко, О.І. Рудяков, В.М. Савицький, В.В. Сташис, І.С. Строгович, В.Я. Тацій, В.С. Трахтеров, С.І. Тихенко, В.М. Трубников, І.К. Шахріманьян, С.Л. Шаренко, С.П. Щерба, Ю.П. Янович, А.О. Яровий, С.С. Яценко та багато інших.

Актуальність науково-теоретичного дослідження пов''язана з тим, що за останнє більш як десятиріччя, зазначена проблема на дисертаційному рівні не досліджена всебічно. Побудова демократичного, правового суспільства, розвиток юридичної та психіатричної науки висвітили низку проблем, які не знайшли свого обґрунтування на сьогодні.

Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.

Мета даної роботи полягає у дослідженні інституту осудності злочинця за кримінальним законодавством України. Для забезпечення даної мети були поставленні наступні цілі:

 розкрити особливості осудності та неосудності в кримінальному праві;

 визначити критерії осудності та неосудності;

 визначити поняття та кримінально-правове значення зменшеної (обмеженої) осудності;

 охарактеризувати особливості осудності неповнолітніх;

 розкрити проблеми встановлення осудності і неосудності у судовій практиці

Об''єкт дослідження - зріз об''єктивних реалій, що відбулися у суспільстві, теорії кримінального права та судовій психіатрії з категорій визначення особи осудною, неосудною і обмежено осудною та застосування до неї примусового лікування.

Предмет дослідження - складають норми кримінального законодавства України - присвячені інституту осудності, неосудності і обмеженої осудності та застосуванню примусового медичного лікування.

У першому розділі ми визначили,що осудність має соціально-психологічну характеристику, яка виражається у рівні інтелектуального розвитку, у володінні особою певними вольовими якостями, в емоційних рисах характеру. Такі феномени, як свідомість і воля, обумовлені об''єктивною дійсністю, матеріальними умовами життя суспільства і, в першу чергу, тим суспільним середовищем, в якому формується особа.

Значення осудності, в першу чергу, полягає в тому, що вона означає здатність особи бути винною у скоєному нею суспільно небезпечному діянні.

Інше значення має неосудність в кримінальному праві. Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства.

Основними критеріями стану неосудності є медичний та юридичний. Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо встановити одну із його ознак – або інтелектуальну, або вольову. Для визнання особи неосудною необхідні одночасно два критерії неосудності, а саме одна із ознак медичного і одна – юридичного критеріїв.

В Кримінальному кодексі 2001 р. знайшла юридичне закріплення норма про обмежену осудність. Отже,обмежена осудність – об''єктивна реальність, відображення особливостей свідомості психічно хворої людини, які характеризують зменшену здатність керувати своїми діями і давати в них звіт.

У другому розділі ми розглянули особливості осудності неповнолітніх та проблеми встановлення осудності і неосудності у судовій практиці.

Вікова неосудність - обставина, яка виключає кримінальної відповідальності. Тому до підлітків, які підлягають кримінальної відповідальності у силу вікової неосудності, неспроможна застосовуватися покарання.

Спірним залишається питання експертів - психіатрів давати висновок про осудності - неосудності обвинувачуваного. Упродовж багатьох років кримінально - процесуальна доктрина і практика кримінального судочинства вирішували його кожна по-своєму.

Нормативну базу курсової роботи складають правові акти, що становлять основу правової держави - Конституція України, закони та інші законодавчі акти України та нормативно-правові акти міністерств і відомств України.

В дослідженні значну увагу приділено аналізу розвитку законодавства, пов''язаного з визначенням проблем кримінального права стосовно вирішення питань осудності, неосудності і обмеженої осудності злочинця, застосування примусового медичного лікування до психічно хворих осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння,а також проблеми неповнолітнього осудження.

Наукова новизна одержаних результатів визначена метою дисертаційної роботи та поставленими завданнями і схарактеризована тим, що вона є одним з небагатьох у незалежній Україні монографічним дослідженням, присвяченим комплексним кримінально-правовим проблемам визначення осудності і неосудності злочинця та застосування примусового медичного лікування до осіб певних категорій. У роботі зроблена спроба комплексного розв''язання складних дискусійних питань про природу, сутність осудності і неосудності й підстави та мету застосування примусових заходів медичного лікування.

Її обумовлюють суттєві зміни у кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві, психіатрії, як галузі клінічної медицини, здійснені за останні десятиріччя, що потребують усвідомлення й обґрунтування з точок зору реалізації сучасної науки кримінального права й судової психіатрії зокрема. Значну частину результатів одержано вперше, крім того певну частину удосконалено, окремі раніше досліджені положення дістали подальший розвиток.

Ґрунтуючись на проведеному дослідженні сформульовано низку положень, висновків і пропозицій.

Як результат на захист виносяться такі наукові положення, запропоновані дисертантом:

 досліджено теоретичні підстави, поняття сутності та значення осудності. Сформульовано поняття осудності;

 розглянуто основні критерії осудності та неосудності;

 обґрунтовано передчасність і недоцільність введення обмеженої осудності;

 визначено особливості осудності неповнолітніх;

 розглянуто проблеми встановлення осудності і неосудності в судовій практиці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться у дисертації, ґрунтуються на науковому аналізі правових норм і теоретичних положень, викладених у працях відомих вчених, що дає автору змогу погодитись з низкою обґрунтованих з наукового погляду пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального вітчизняного законодавства, поглибити і розширити уявлення про сутність, критерії, зміст і підстави кримінально-правових норм, що регламентують питання осудності, неосудності та застосування примусового медичного лікування. Вони можуть бути використані для подальших наукових досліджень інституту осудності, неосудності і обмеженої осудності.